Визначення варіантів капітальних вкладень та їх кількісна оцінка

Вступ

Заключна частина.

Ранжирування варіантів та вибір варіантів.

Визначення варіантів капітальних вкладень та їх кількісна оцінка.

Вступ.

КОРПОРАЦІЇ

У попередній темі було відображено багато питань, які стосуються підвищення цінності корпорації. Один з методів підвищення цінності корпорації - це вкладення в активи. Активи можуть бути коротко- чи довгострокові, "відчутні" чи "невловимі". Вкладення, які забезпечують доход протягом періоду більшого, ніж один рік, відносяться до капіталовкладень. Капіталовкладення можуть являти собою витрати на покупку основних фондів (нерухомості, верстатів і устаткування); проведення маркетингових операцій; здійснення дослідницьких програм і програм розвитку; постійне збільшення робочого капіталу. Для оцінки варіантів капіталовкладень компанії використовують кілька методів. Найбільш відомий - це розробка капітального бюджету (Capital Budgeting - CB).

CB, як і інші форми фінансового аналізу, складається з кількісного і якісного аспекту. Обоє ці аспекти передбачають:1) пошук варіантів капвкладень; 2) оцінку і ранжирування варіантів; 3) вибір інвестицій; 4) постійну оцінку минулої інвестиційної діяльності корпорації.

Якою б не була витонченість методів оцінки варіантів, вона все ж таки менш важлива, ніж пошук самих варіантів капіталовкладень. Компанії, найбільш винахідливі в області інвестування, будуть і найбільш благополучні, якщо тільки їхні менеджери досить компетентні. Важливість для корпорації такої ідеї не можна переоцінити. Несприятливі умови на фінансовому ринку, реальні чи передбачувані, не повинні перешкоджати розгляду нових інвестицій. Безумовно, існують абсолютні межі суми фондів, які корпорація може залучити в даному році. Часто бар'єри, що обмежують капіталовкладення, насправді пов'язані з обмеженістю мислення менеджерів. Проте при будь-яких умовах корпорація може проробляти велике число інвестиційних проектів. Задача менеджерів - так організувати діяльність корпорації, щоб забезпечувати всебічний розгляд кращих ідей. Треба також пам'ятати, що альтернативою будь-якому інвестуванню є збереження статус-кво.

Коли корпорація "зібрала" всі інвестиційні пропозиції, починається процес їхньої оцінки і ранжирування. У CB варіанти оцінюються на основі зіставлення очікуваних витрат і можливої вигоди, виражених через додаткові потоки коштів. Додатковий грошовий потік може розглядатися як відносний до даної інвестиційної пропозиції. Додаткові витрати і прибуток на вкладення стануть реальністю тільки тоді, коли інвестиція здійснена. Оскільки капіталовкладення оцінюються, виходячи з потоків коштів, CB не обов'язково показує вплив капіталовкладень на звіт про доходи фірми: грошові надходження не ідентичні доходам. У ряді випадків додатковий грошовий потік досить важко виділити.

Іноді компанії помилково включають попередні грошові витрати, такі, наприклад, як витрати на наукові дослідження і розробки, зроблені до того, як капіталовкладення здійснене, у вартість проектів, що підлягають оцінці. Якщо компанія здійснює які-небудь грошові витрати незалежно від того, будуть чи не будуть зроблені ті чи інші капіталовкладення, то в ході аналізу такі витрати не слід розглядати як додаткові витрати. Подібні попередні витрати відносяться до безповоротних витрат.

Витрати ж, пов'язані з інвестуванням, можна трактувати як грошові витрати. Вони включають витрати на придбання (устаткування і матеріалів) і експлуатаційні витрати. Витрати на придбання включають кошти, що направляються на одержання права власності, а також будь-які інші витрати, пов'язані з продовженням життя активів, наприклад на капітальний ремонт. Реальні грошові виплати на придбання активів можуть відрізнятися від прейскурантних цін. Ціни покупок можуть бути зменшені у порівнянні з прейскурантними на величину торгових знижок чи можуть виявитися вище прейскурантних за рахунок оплати монтажу і транспортних витрат.

Експлуатаційні витрати - це періодичні (звичайно щорічні) витрати, пов'язані з використанням фондів (активів). Ці витрати є звичайними, повторюваними витратами, тоді як капремонт таким не є.

Вигоди від інвестицій можна розглядати як джерело коштів. Вони включають зниження витрат виробництва, додаткові доходи, економію на податках, кошти від продажу активів, що підлягають заміні, і передбачувану ліквідаційну (залишкову) вартість нових активів наприкінці терміну їхньої служби. Оцінки майбутньої ліквідаційної (залишкової) вартості, однак, досить складні і ненадійні і не повинні використовуватися для обґрунтування ефективності капіталовкладень. Узагальнена картина додаткових витрат і доходів приведена в табл.8.1.

Таблиця 1.1

Додаткові кошти від реалізації капіталовкладень

Доходи	Витрати
1. Засоби від продажу застарілих фондів	1.Витрати на придбання, не обов'язково рівні покупній ціні
2. Економія витрат завдяки заміні застарілих фондів	2. Щорічні витрати виробництва і поточні експлуатаційні витрати
3. Нові амортизаційні відрахування, умовно-грошові (номінальні) витрати	3. Збитки від втрати амортизаційних від-рахувань при продажі списаних фондів
4. Пільги по оподатковуванню (наприклад, інвестиційний податковий кредит); утрати капіталу при продажі застарілих фондів	4.Податки на доходи від продажу застарілих фондів; ріст податків унаслідок росту прибутковості
5. Додатковий доход, одержаний завдяки інвестуванню	5. Утрата доходу від проданих застарілих фондів
6. Ліквідаційна вартість нових фондів	6. Капітальний ремонт

Податки можуть враховуватися і як витрати, і як доходи. Наприклад, якщо капіталовкладення здійснюється з метою заміщення існуючих активів, тоді старі активи можуть бути продані або залишені. Як уже вказувалося, кошти від продажу старих активів проходять по статті "Доходи". Однак продаж буде об'єктом дії законодавства про оподатковування доходу від приросту капіталу, якщо ці активи продані за будь-якою ціною, що перевищує балансову вартість активів (початкова вартість мінус накопичена амортизація). Якщо продажна ціна перевищує балансову вартість, то перевищення розглядається як додатковий доход і обкладається податком по ставках податку на доход від приросту капіталу. Наприклад, відповідно до діючого федерального закону США про податки податок на доход від приросту основного капіталу складає 28%. Для доходів від продажу короткострокових активів (менш шести місяців) застосовується звичайна ставка податку на доход у 46%. Утрати капіталу, з іншого боку, можуть використовуватися для заниження оподатковуваної суми доходу від приросту як короткострокового, так і основного капіталу.

При продажі старих активів до терміну їхньої повної амортизації компанія втрачає те податкове "укриття" своїх доходів, що забезпечувалося б нарахуванням амортизації по цих активах. Для обліку цього в аналізі капіталовкладень чиста балансова вартість активів (звичайно покупна ціна + витрати на їхнє поліпшення - нарахована амортизація) порівнюється з ціною продажу для визначення оподатковуваного прибутку чи утрат від операції. Тільки після всіх цих податкових "обчислень" аналіз може вважатися завершеним. Більшу частину складностей, зв'язаних з розрахунками податків удасться уникнути, якщо старі активи зберігаються.

Існує ряд податкових законів, які тут не будуть обговорюватися, оскільки податкове регулювання не відноситься до незмінних законів природи. Один з них, що для приклада варто згадати, - це інвестиційний податковий кредит США (Investment Tax Credit - ITC). Інвестиційні податкові кредити вперше були встановлені Конгресом у 60-х рр. як засіб стимулювання економіки шляхом заохочення інвестування в устаткування і техніку. ITC у нашому випадку означає кредитну відстрочку податків у розмірі від 10 до 6 % (у залежності від терміну служби фондів) первісної вартості відповідних капвкладень. В аналізі капіталовкладень ITC бажано розглядати як зниження первісних витрат.

Для дослідження деяких додаткових потоків коштів потрібні порівняння зі статус-кво. Метод розрахунків, широко використовуваний для виявлення цих додаткових доходів, так само як і додаткових витрат, відомий як аналіз різниць. Аналіз різниць зводиться до формування таблиці, у якій порівнюються доходи і витрати для різних варіантів інвестицій. Кожна альтернатива представляється у вигляді стовпця цифр. Наприклад, якщо рішення про капвкладення полягає у виборі між збереженням колишнього становища (статус-кво) і покупкою нового заводу, аналіз різниць буде полягати в порівнянні цих двох альтернатив. Один стовпець цифр відображає вагу витрат і доходів без здійснення капіталовкладення, другий стовпець представить відповідні цифри для випадку, коли капіталовкладення вже реалізоване. Різниця між значеннями в цих стовпцях цифр визначає додаткові потоки коштів, які відносяться до проекту. При застосуванні аналізу різниць дуже важливо правильно вибрати і зафіксувати вихідну позицію для порівняння. Типовою відправною точкою є стан фірми до здійснення якого-небудь капіталовкладення. Оскільки відправні точки відображають особисті переваги, при складанні кошторисів капіталовкладень надзвичайно важлива узгодженість позицій. Аналіз різниць проілюстрований у табл. 8.2.

Таблиця 1.2

Дата добавления: 2014-01-04