Суб’єкти та об’єкти права власності на землю

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України (далі — ЗК) суб’єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.

Суб’єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи приватного права.

Поняття суб’єкта права власності як учасника відповідних відносин на землю тісно пов’язано з поняттями правоздатності та дієздатності.

Земельна правоздатність — це здатність мати права і брати на себе обов’язки щодо землі. Вона виникає з моменту народження особи і припиняється з її смертю.

Земельна дієздатність — це здатність фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, своїми діями набувати для себе прав щодо конкретної земельної ділянки і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе обов’язки щодо конкретної земельної ділянки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Повну земельну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). Випадки зниження цього цензу передбачено ст. 36 Цивільного кодексу України (далі — ЦК).

ЗК за обсягом наданих прав на землю поділяє фізичних осіб на громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Повним обсягом прав щодо набуття землі у власність наділено громадян України. Вони можуть мати у власності будь-які землі, якщо це дозволяє ЗК. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть мати на праві власності землі сільськогосподарського призначення, а якщо такі землі вони успадкували, то протягом року вони підлягають відчуженню відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК. Законодавець дозволяє цим особам набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовано об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності (ч. 2 ст. 81 ЗК).

Суб’єктами права приватної власності на землю мають бути тільки юридичні особи, засновані на приватній власності. Юридичним особам, що належать до державної або комунальної власності, згідно із ст. 92 ЗК, земельні ділянки надаються у постійне користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЗК юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Земельна правосуб’єктність іноземних юридичних осіб є значно вужчою, ніж юридичних осіб, заснованих громадянами або юридичними особами України. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення (ч. 2. ст. 82 ЗК):

а) у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна.

Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених ч.ч. 1–2 ст. 82 ЗК, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.

Земельне законодавство України передбачає певні спеціальні вимоги до суб’єктів права власності на землю. Наприклад, у ст. 130 ЗК зазначено, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути:

· громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва;

· юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади сіл, селищ, міст.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовано об’єкти комунальної власності (ст. 83 ЗК).

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р. при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передають: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовано об’єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше було передано територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщено об’єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об’єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності, управління якими здійснюють районні або обласні ради.

Суб’єктом права державної власності на землю є держава.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Суб’єктами права власності на землю можуть бути іноземні держави. Зокрема, згідно зі ст. 85 ЗК вони можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів. Отже, їх право власності на землю має досить обмежений характер. Стаття 22 ЗК містить пряму заборону щодо передачу іноземним державам на праві власності земель сільськогосподарського призначення.

Вперше в земельному законодавстві України (ст. 79 ЗКУ) визначено поняття земельної ділянки як об'єкта права власності. Об'єкти права власності на землю – це природні елементи, з приводу чого складаються і існують відповідні правовідносини, тобто, окремі, індивідуально визначені, земельні ділянки. Стаття встановлює кваліфікуючі ознаки земельної ділянки як об'єкта права власності.

Об'єктом права державної власності на землю виступають усі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Виключно в державній власності знаходяться землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Ст. 78, як і відповідна норма в попередньому Земельному кодексі, не передбачає поновлення права приватної власності на землю особам, яким раніше, до часів панування на території України Радянської влади, воно належало. Чинними визнаються тільки відносини власності, які виникли після набуття чинності Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р.

Об'єктом права комунальної власності є усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища в Киеве, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування та ін.

В земельному законодавстві немає обмежень з кількості земельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї особи. Проте це не тягне об'єднання декількох земельних ділянок в єдиний об'єкт права власності, навіть при збігу їх цільового призначення та мети використання. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності.

Об'єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки несільськогосподарського призначення у разі придбання ними об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, в першу чергу, в межах населених пунктів.

Об'єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Стаття 81. Право власності на землю громадян

1. Громадяни України набувають права власності на земельні
ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами; { Пункт "а" частини
першої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V
(997-16) від 27.04.2007 }

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної
власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у
користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної
частки (паю).

2. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права
власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення
в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки
несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів,
на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на
праві приватної власності.

{ Частина друга статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5462-VI (5462-17) від 16.10.2012 }

3. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права
власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї
статті у разі: { Абзац перший частини третьої статті 81 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI (5462-17) від
16.10.2012 }

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами; { Пункт "а" частини
третьої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V
(997-16) від 27.04.2007 }

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти
нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у
спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом
року підлягають відчуженню.

{ Частина четверта статті 81 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5462-VI (5462-17) від 16.10.2012 }

Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб

1. Юридичні особи (засновані громадянами України або
юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні
ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами; { Пункт "а" частини
першої статті 82 із змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V
(997-16) від 27.04.2007 }

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного
капіталу;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

2. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на
земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів
нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із
здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів
нерухомого майна.

3. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних
юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на
земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках,
визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку,
встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.

(Статтю 82 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1103-IV
(1103-15) від 10.07.2003)

4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в
спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню
протягом одного року.

Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад

1. Землі, які належать на праві власності територіальним
громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

2. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних
ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди,
інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від
місця їх розташування.

{ Частина друга статті 83 в редакції Закону N 5245-VI (5245-17)
від 06.09.2012 }

3. Земельні ділянки державної власності, які передбачається
використати для розміщення об'єктів, призначених для
обслуговування потреб територіальної громади (комунальних
підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ,
місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів
тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої
містобудівної документації передбачається включити у межі
населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади
передаються у комунальну власність.

{ Статтю 83 доповнено новою частиною згідно із Законом N 5245-VI
(5245-17) від 06.09.2012 }

4. До земель комунальної власності, які не можуть
передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани,
вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари,
кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами
повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду,
історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу
екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну
цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків,
визначених цим Кодексом;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим
Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення
діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної
захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського
призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у
прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних
ділянках дна водних об'єктів; { Частину статті 83 доповнено
пунктом "е" згідно із Законом N 1708-VI (1708-17) від
05.11.2009 }

5. Територіальні громади набувають землю у комунальну
власність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з
мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

{ Пункт "б" частини п'ятої статті 83 в редакції Закону N 5245-VI
(5245-17) від 06.09.2012 }

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,
міни, іншими цивільно-правовими угодами;

{ Пункт "г" частини статті 83 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 997-V (997-16) від 27.04.2007 }

{ Пункт "г-1" частини п'ятої статті 83 виключено на підставі
Закону N 5245-VI (5245-17) від 06.09.2012 }

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

6. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати
на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної
власності. Управління зазначеними земельними ділянками
здійснюється відповідно до закону.

{ Частина шоста статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5245-VI (5245-17) від 06.09.2012 }
{ Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV
(3404-15) від 08.02.2006 }
{ Зміни до статті 83 див. в Законі N 4709-VI (4709-17) від
17.05.2012 }

Стаття 84. Право власності на землю держави

1. У державній власності перебувають усі землі України, крім
земель комунальної та приватної власності.

2. Право державної власності на землю набувається і
реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до
повноважень, визначених цим Кодексом.

{ Частина друга статті 84 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005, N 489-V (489-16) від
19.12.2006, N 107-VI (107-17) від 28.12.2007 - зміну визнано
неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду
N 10-рп/2008 (v010p710-08) від 22.05.2008; в редакції Законів
N 309-VI (309-17) від 03.06.2008, N 5245-VI (5245-17) від
06.09.2012 }

{ Частину третю статті 84 виключено на підставі Закону
N 5245-VI (5245-17) від 06.09.2012 }

4. До земель державної власності, які не можуть передаватись
у приватну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі під державними залізницями, об'єктами державної
власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі оборони;

г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду,
історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу
екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну
цінність, якщо інше не передбачено законом;

ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків,
визначених цим Кодексом;

д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим
Кодексом;

е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення
діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету
Міністрів України, інших органів державної влади, Національної
академії наук України, державних галузевих академій наук;

є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного
(обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ж) земельні ділянки, які закріплені за державними
професійно-технічними навчальними закладами;

з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними
закладами державної форми власності;

{ Пункт "з" частини четвертої статті 84 в редакції Закону
N 5245-VI (5245-17) від 06.09.2012 }

{ Пункт "и" частини четвертої статті 84 виключено на підставі
Закону N 5245-VI (5245-17) від 06.09.2012 }

і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом
Російської Федерації на території України на підставі міжнародних
договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України.

{ Частину четверту статті 84 доповнено пунктом "і" згідно із
Законом N 5245-VI (5245-17) від 06.09.2012 }

5. Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів
суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної
власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки;

{ Пункт "д" частини п'ятої статті 84 виключено на підставі
Закону N 5245-VI (5245-17) від 06.09.2012 }

{ Стаття 84 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1158-IV
(1158-15) від 11.09.2003, N 2229-IV (2229-15) від 14.12.2004,
N 3404-IV (3404-15) від 08.02.2006 }

Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав

Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки
для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та
інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних
договорів.

Стаття 86. Спільна власність на земельну ділянку

{ Назва статті 86 в редакції Закону N 5245-VI (5245-17) від
06.09.2012 }

1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з
визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна
часткова власність) або без визначення часток учасників спільної
власності (спільна сумісна власність).

2. Суб'єктами права спільної власності на земельну ділянку
можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава,
територіальні громади.

{ Частина друга статті 86 в редакції Закону N 5245-VI (5245-17)
від 06.09.2012 }

3. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки
територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.

{ Частину четверту статті 86 виключено на підставі Закону
N 3613-VI (3613-17) від 07.07.2011 }

Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності
на земельну ділянку

1. Право спільної часткової власності на земельну ділянку
виникає:

а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм
земельних ділянок;

б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи
більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або
більше особами;

г) за рішенням суду.

Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження
земельною ділянкою, що перебуває у спільній
частковій власності

1. Володіння, користування та розпорядження земельною
ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності,
здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у
разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

2. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку
укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

3. Учасник спільної часткової власності має право вимагати
виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як
окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення,
а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної
компенсації.

4. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку
має право на отримання в його володіння, користування частини
спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому
частки.

5. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру
своєї частки має право на доходи від використання спільної
земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за
зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і
повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також
у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.

6. При продажу учасником належної йому частки у спільній
частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають
переважне право купівлі частки відповідно до закону.

Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку

1. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної
власності лише громадянам.

2. У спільній сумісній власності перебувають земельні
ділянки:

а) подружжя;

б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено
угодою між ними;

в) співвласників жилого будинку.

3. Володіння, користування та розпорядження земельною
ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або
законом.

4. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній
сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї
окремої частки.

5. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній
власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено
за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є
рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено
судом.

Стаття 90. Права власників земельних ділянок

1. Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку,
передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та
інших культур, на вироблену продукцію; { Пункт "в" частини першої
статті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV
(3404-15) від 08.02.2006 }

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб
наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини,
торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні
властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і
споруди.

2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають
відновленню в порядку, встановленому законом.

Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок

1. Власники земельних ділянок зобов'язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та
землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні
властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та
органам місцевого самоврядування дані про стан і використання
земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому
законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень,
пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі
зрошувальних і осушувальних систем;

ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній
стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення
такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у
попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно
змінила рельєф. { Частину першу статті 91 доповнено пунктом "ж"
згідно із Законом N 1708-VI (1708-17) від 05.11.2009 }

2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників
земельних ділянок.

Дата добавления: 2014-01-04