Підстави та порядок припинення права власності на землю

Права та обов'язки власників земельних ділянок.

Права власників земельних ділянок

Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в

оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ст. 90 ЗК).

Обов’язки власників земельних ділянок

Власники земельних ділянок зобов’язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом може бути встановлено інші обов’язки власників земельних ділянок (ст. 91 ЗК).

Підстави припинення права власності і права користування земельними ділянками можна поділити на:

· добровільні (добровільна відмова власника або користувача від права на земельну ділянку; припинення юридичної особи чи смерть фізичної особи; відчуження земельної ділянки за рішенням власника);

· примусові (звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених ЗК; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати).

Вичерпний перелік підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку наведено у ст. 143 ЗК.

Виявивши порушення земельного законодавства, державний інспектор з використання та охорони земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, котра порушила земельне законодавство, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, останній відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

У разі не усунення порушення земельного законодавства у зазначений строк державний інспектор звертається до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржено землекористувачем у судовому порядку (ст. 144 ЗК).

Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за ЗК не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. Якщо особа протягом встановленого строку цього не зробила, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ЗК, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб:

а) під будівлі та споруди органів державної влади та місцевого самоврядування;

б) під будівлі, споруди та інші виробничі об’єкти державної та комунальної власності;

в) під об’єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) оборони та національної безпеки;

ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об’єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп.

Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Якщо власник земельної ділянки не погоджується з викупною вартістю, питання вирішують у судовому порядку (ст. 146 ЗК).

У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, може бути відчужено (вилучено) з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законом. Припинення права власності на земельну ділянку у таких випадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості.

Особа, у якої було примусово відчужено земельну ділянку, після припинення дії обставин, у зв’язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки.

У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власникові за його бажанням надають іншу (ст. 147 ЗК).

Конфіскація земельної ділянки. Земельну ділянку може бути конфісковано винятково за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 148 ЗК).

Конфіскація земельної ділянки — це її примусове безоплатне вилучення у власність держави як санкція за злочин або адміністративне чи цивільне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Кримінального Кодексу України (далі — КК) конфіскація майна є додатковим покаранням за злочин. У статті 59 цього Кодексу зазначено, що покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме, або ж перелічити відповідні предмети. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначено законом України (земельні ділянки не входять до Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами, наведеного у додатку до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., а тому їх може бути конфісковано у випадках, визначених Особливою частиною КК).

Згідно зі ст 25 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, може застосовуватися як основне або додаткове адміністративне стягнення.

Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України (ч. 1 ст 29 КУпАП).

Відповідно до ст. 354 ЦК до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація).

Порядок вилучення земельних ділянок передбачено ст. 149 ЗК. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, може бути вилучено для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, — ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч.ч. 5-8 ст. 149 ЗК, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Порядок вилучення особливо цінних земель передбачено ст. 150 ЗК. До таких земель належать:

1) чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах;

2) лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти;

3) темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті;

4) бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі та середньоглибокі;

5) дерново-підзолисті суглинкові ґрунти;

6) торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра й осушені незалежно від глибини;

7) коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму;

8) дернові глибокі ґрунти Закарпаття;

9) землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;

10) землі природно-заповідного фонду;

11) землі історико-культурного призначення.

Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, дозволено вилучати (викуповувати) для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджено з Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 158 ЗК спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, вирішує виключно суд.

Дата добавления: 2014-01-04