Методи управління земельними ресурсами

Будь-яка система має певні елементи (свою власну структуру) та інтегративні (об'єднуючі) зв'язки між її елементами. Такими є правові форми, методи і функції управління.

Проблемі методів державного управління в науковій літературі приділено чимало уваги. Але багато питань залишаються нерозв'язаними чи їх розв'язання викликає сумнів. Правильне визначення їхньої сутності — необхідна умова наукового регулювання земельних правовідносин.

Метод державного управління — це конкретний спосіб, прийом практичного державного управління. Державне управління земельними ресурсами виділяє кілька груп методів: адміністративні, економічні, суспільні, виховні та організаційні. Усі методи регулювання поділяються на загальні й спеціальні.

До загальних слід віднести економічні та адміністративні. Вони реалізуються на всіх умовах державного управління, керівництва і спрямовані безпосередньо на земельні відносини.

Система нових методів управління земельними ресурсами передбачає поєднання адміністративних та економічних методів, тобто прямого примусу і рекомендацій (адміністративні методи), ціноутворення та пільгового оподаткування, фінансування, покладення економічних санкцій, податків і компенсацій.

Економічні методи в сучасних умовах є найбільш дійовими засобами впливу на об'єкти державного управління земельними ресурсами, тому що їх застосування дає змогу створювати економічні умови, які стимулюють землевласників і землекористувачів діяти в напрямі, необхідному суспільству, роз¬в'язувати певні питання згідно із загальнодержавними та особистими інтересами. Але при цьому зберігається вільний вибір поведінки.

Застосування того чи іншого методу визначається характером регульованих відносин, специфікою об'єктів регулювання, компетенцією суб'єкта регулюючої діяльності, важливістю регульованого питання, співвідношенням між суб'єктом та об'єктом. Воно повинне бути продиктовано не суб'єктивним бажанням суб'єкта регулювання, а зумовлено науковими принципами діяльності щодо регулювання земельних відносин, які передбачаються чи дозволяються правовими нормами.

Методи взаємозв'язані й кожен із них своєрідно впливає на поведінку учасників. Система нових методів управління земельними відносинами включає:

• метод обов'язкових приписів (або імперативний метод) передбачає неухильне виконання управлінського рішення та не припускає будь-яких відступів від нього (його застосовують тоді, коли не треба враховувати місцевих умов та особливостей при виконанні рішень);

• метод рекомендацій виражається у винесенні рішень, при реалізації яких допускається врахування місцевих особливостей і умов;

• метод санкціонування (або метод органічного самоврядування) передбачає, що управлінські рішення приймає управлінський орган, проте вони набувають юридичної сили лише після їх затвердження компетентним органом;

• метод дозволів (повного делегування прав) передбачає повне самоврядування органів, при цьому вони самі приймають управлінські рішення, що не потребують ніякого затвердження.

Методи державного регулювання земельних правовідносин реалізуються і через певні функції, якими наділені відповідні державні органи. Незалежно від видів та компетенції органів державного регулювання земельних правовідносин кожен із них прямо чи опосередковано бере участь у виконанні наведених певних функцій:

1. Функція обліку земель та ведення державного земельного кадастру зумовлена необхідністю наукового обґрунтування доцільного використання земель і неможлива без повної та достовірної інформації про природні об'єкти. Виділяються такі її різновиди:

• екологічна облікова функція, яка полягає у здійсненні моніторингу;

• економічна облікова функція, що виражається у веденні кадастру земель, передбаченого чинним законодавством.

Ця функція є базовою для всіх інших функцій державно-правового регулювання земельних правовідносин, оскільки від точ¬них даних про наявність та стан земель залежать ефективність планування, розподіл і перерозподіл земель, контроль та їхня охорона.

2.Функція планування певних дій щодо використання земель викликана необхідністю раціонального, ефективного використання та охорони земель. Нині планування здійснюється за допомогою проектів і концепцій, програм та планів галузевого і територіального соціально-економічного розвитку; проектів комплексних програм, документації стосовно планування й забудови міст (проектів генеральних планів міст).

3.Функція розподілу та перерозподілу земель зумовлена тим, що для ефективного використання земель та їхньої охорони потрібно залучати громадян і організації в механізм відносин власності наданням їм земель на праві власності, користування чи оренди. Законодавством передбачені розподіл та перерозподіл земель, які здійснює держава на таких рівнях:

• планування розподілу земельних ділянок у межах держави;

• розв'язання питання про надання (відведення) земельної ділянки, надання її в оренду в кожному конкретному випадку.

4. Функція відтворення природних властивостей землі випливає із положення, зумовленого інтересами не лише нинішнього, але й прийдешнього покоління, оскільки, використовуючи земельні ресурси, суспільство зобов'язане не допускати їх погіршення. Ця функція здійснюється за такими напрямами:

• встановлення спеціальних правил щодо відтворення природних властивостей земель;

• контроль за дотриманням даних правил органами державного управління;

• стимулювання цих правил засобами економіко-правового впливу.

5. Функція просторово-територіального устрою земель зумовлена їхніми особливими природними характеристиками — об'ємом та нерухомістю. У цій функції поєднані екологічні та економічні інтереси держави.

Завдяки новим методам управління земельними ресурсами держава втручатиметься не через обмеження, а через створення необхідних умов для поєднання й реалізації інтересів усіх суб'єктів земельних відносин. Зазначена система дасть змогу поєднувати публічний і приватний інтереси, ефективніше й раціональніше використовувати земельні ресурси, зменшити втручання держави в діяльність громадян, юридичних осіб та органів місцевого самоврядування.

В умовах переходу до ринку політика лібералізації земельних відносин, недопущення будь-яких обмежень щодо виділення земельних паїв у натурі, їхнього обміну, поділу чи об'єднання має підкріплюватись ефективними економічними та правовими важелями збереження цілісності раціональних земельних масивів, недопущення їхнього стихійного, необґрунтованого подрібнення (парцеляризації). Одним із таких комплексних економічних і правових механізмів є оренда землі, яка об'єднує подрібнені між різними власниками земельні ділянки для укрупненого й раціонального господарського використання.

Одним із проблемних питань є процес укладання договорів оренди земельних часток (паїв) і те, що не всі власники сертифікатів визначилися щодо розпорядження своїм правом на земельну частку (пай). Поряд із цим при розрахунках за оренду земельних часток (паїв) керівники сільськогосподарських підприємств завищують ціни за вартість сільськогосподарської продукції та надані послуги.

Формальне впровадження оренди ще не гарантує її ефективності в гармонізації економічних інтересів. А ми поки що пройшли саме цей етап формальності. Понад 92% селян уклали договори на передачу в оренду своїх земельних паїв підприємствам. Решта переважно приєднали їх до особистих селянських господарств і обробляють самостійно або кооперуються. Але серед договорів 90% укладені на строк до п'яти років, у тому числі більше половини — до трьох років. Це не може не турбувати орендарів — керівників підприємств, які хочуть мати якусь перспективу. У країнах Західної Європи практично навпаки: 90% договорів укладаються на строк понад п'ять років, а більшість із них — на 10-15 (тобто повний цикл сівозмін, і середній — окупність основних фондів), чимало договорів укладаються на 25-50 років. Така тривалість договірних відносин взаємо¬вигідна орендодавцям та орендарям. Досягається це гармонізацією їхніх інтересів, умовами оренди, насамперед за рахунок високої орендної плати.

Удосконалення оренди є престижним напрямом розвитку земельних відносин і для аграрного сектора України. З цією метою потрібне, передусім, подальше поступове, адекватне економічній ситуації підвищення орендної плати. Особливо це важливо для пенсіонерів (більшості сільського населення) із метою підвищення рівня їхнього добробуту і купівельної платоспроможності.

Надзвичайно велике значення для підприємств-орендарів Указ має забезпечення довготривалості й стабільності орендних відносин та цілісності земельного масиву. Дискусії з цього приводу серед керівників підприємств, головним чином, зумовлені недостатнім розумінням переваг такого рішення. Тим більше, що пропонується часткове і поступове підвищення орендної плати з урахуванням економічних можливостей підприємств.

Крім того, проблему стихійного вилучення земельних паїв та недопущення подрібнення земельних масивів підприємств слід також розв'язувати закріпленням права дотримання цілісності земельного масиву, врегулюванням порядку відокремленого виділення земельних паїв у натурі та їхнього обміну. Особливе занепокоєння викликає стихійне вилучення деякими селянами земельних паїв, зокрема тих, що визначені всередині земельних масивів. Але ця проблема є в усіх країнах, де високий рівень лібералізації земельних та аграрних відносин.

Дата добавления: 2014-01-04