Ефективність виробництва, її сутність, економічні та соціальні показники

Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країн двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва.

Економічне зростання — це розвиток національної економіки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

Ефективність виробництва — категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Види ефективності виробництва

Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників. У найзагальнішій методологічній формі економічна ефективність суспільного виробництва (Еф) визначається як співвідношення "результати — витрати" за формулою:

Еф =

де, Вп - означає вартість продукту (результати, сукупний продукт), а Змг - матеріально-грошові витрати виробництва.

В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Чим дешев­ше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлен­ня матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників.

Рис. 2.9. Показники економічної ефективності

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції (П) до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу (затрат живої праці (Зжп).

Пп =

Зворотний цьому показник виражає трудомісткість продук­ції (Тп) показує, скільки виробляється продукції за певний проміжок часу, або, навпаки, відображає кількість затраченої живої праці (ВЗпр)на виробництво одиниці продукції (Вп) (вартість продукції).

Тп =

Продуктивність праці розраховується двояко:

а) вироб­ництво продукції на одного працівника;

б) виробництво про­дукції на одну відпрацьовану людино-годину.

При цьому ви­користовуються як натуральні, так і вартісні показники. Про­дуктивність праці — це показник використання робочої сили.

На­приклад, на взуттєвій фабриці одержано такі показники: вироблено 40 тис. пар взуття, працювало 100 робітників протягом 25 днів, робочий день становив 8 год.

Продуктивність праці розраховуватиметься таким чином:

Пп = = 2 пари / год.; Пп = = 40 пар / робітника.

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

Фондовіддача — це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції (Вп) до вартості основних виробничих фондів (Воф).

Фв =

Наприклад, на підприємстві використовується щорічно основ­них виробничих фондів на суму 1 млн. грн., а продукції випускається за рік на 1,2 млн. грн. Тоді фондовіддача ста­новитиме: 1,2 млн. грн./1 млн. грн. = 1,2 грн.

Фондомісткість — це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

Фм =

Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції (Вп) до вартості витрачених матеріальних ресурсів (Вмр).

Мв =

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Капіталомісткість — це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:

де К _q — капіталомісткість продукції; К — обсяг капіталовкладень; ∆Q — приріст обсягу виробленої продукції.

Екологоефективність. Сучасна економічна наука вважає, що поряд з показниками економічної ефективності слід визначати й ефективність природокористування суб'єкта господарювання за допомогою показника еколого-економічної ефективності (Е) за такою формулою:

Е = Е₀ - (А + В + С),

де Е₀ — загальноекономічний ефект суб'єкта господарювання; А — вартість природоохоронних заходів; В — втрати від пошкодження природного середовища; С — вартість природних ресурсів.

Зазначені основні показники ефективності виробництва тісно між собою пов'язані. Насамперед слід підкреслити пря­мий зв'язок між підвищенням продуктивності праці і від­повідним зростанням фондовіддачі.

Названі основні показники ефективності суспільного ви­робництва виражають (поряд з іншими) лише окремі резуль­тати господарської діяльності. Щоб мати уявлення про ефек­тивність виробництва в цілому, необхідно проаналізувати всю систему факторів, які впливають на кінцевий результат. Цей інтегральний показник ефективності виробництва можна ви­разити такою формулою:

Е =

Е - ефективність виробництва; П — продукт чи доход; 3жп — затрати живої праці; Зм — матеріальні затрати; Ф — однора­зові вкладення в основні виробничі фонди; β — коефіцієнт переведення затрат одноразових вкладень у основні фонди.

Зазначені розрахунки показників ефективності необхідні для прийняття тих чи інших оптимальних рішень.

По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів ресурсів і витрат, здійснюваних організаційно-технічних заходів і загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду.

По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі варіанти господарських рішень щодо застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості й оновлення асортименту продукції тощо.

Соціальна ефективність суспільного виробництва показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню своєї головної, кінцевої мети — служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини (рис. 2.10).

Рис. 2.10. Показники соціальної ефективності виробництва

Рівень життя — це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країнив конкретно-історичний період. Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту — прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум — це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Законом України прожитковий мінімум в грудні 2011 р. на одну особу встановлено в обсязі 963 грн на місяць. Це соціальний орієнтир для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат. Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:

— обсяг реального ВВП на душу населення;

— середню тривалість життя;

— рівень грамотності населення;

— середню тривалість навчання в країні.

Ці чотири стандарти (ІРЛ) використовуються у світовій практиці експертами ООН для встановлення відповідності рівня життя, освіченості і довголіття країни міжнародним стандартам.

Крім того, для аналізу стану її прогнозування соціально-економічної ситуації в країні розраховують й інші показники:

— рівень мінімальної погодинної заробітної плати;

— рівень безробіття;

— межу бідності;

— коефіцієнт народжуваності;

— рівень охорони здоров'я;

— рівень фізичного розвитку людини;

— якість і комфортність житла;

— тривалість робочого тижня;

— кількість вільного часу та наявність можливостей його раціонального використання;

— умови праці та її безпеки;

— ступінь розповсюдження засобів зв'язку та комунікацій;

— стан і екологічна місткість навколишнього середовища тощо.

Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого ставлення робітників до праці та ін.) суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

6. Суспі́льно-економі́чна формація

Суспі́льно-економі́чна формація (К. Маркс) — історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способі виробництва, або ж історичний тип суспільства, в якому конкретно і якісно визначеній економічній системі відповідають соціальні, політичні, національні, правові, культурні та інші відносини.

Формація в марксизмі характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення, функціонування та розвитку.

Виділяють п'ять суспільно-економічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу:

· первіснообщинна

· рабовласницька

· феодальна

· капіталістична

· комуністична

Поняття «суспільно-економічна формація» обґрунтовує положення про те, що кожний ступінь розвитку суспільства характеризується особливостями, які зумовлені способом виробництва й відрізняють його від інших ступенів.

Спосіб виробництва, що лежить в основі суспільно-економічної формації, є процес взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин (відносин власності на засоби виробництва). На основі способу виробництва формуються надбудовні відносини (політичні, юридичні та ідеологічні інститути суспільства), які закріплюють сформовані виробничі відносини. Єдність взаємодії надбудови і способу виробництва і становить суспільно-економічну формацію.

За марксизмом перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється шляхом соціальної революції, яка розв'язує антагоністичні суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, а також між базисом і надбудовою.

Суспільне виробництво поділяється на два взаємопов'язані підрозділи:

· виробництво засобів виробництва

· виробництво предметів споживання.

Відносини виробництва зумовлюють і відповідні їм відносини розподілу, обміну й споживання (особистого й виробничого). Визначальним у цьому процесі є виробництво. Воно розвивається за об'єктивними економічними законами, головними серед яких є основний економічний закон, властивий кожному способові виробництва (основний економічний закони капіталізму, соціалізму). Зміни виробництва починаються зі змін продуктивних сил і насамперед — знарядь праці. Перехід від одного способу виробництва до іншого, вищого, зумовлюється діянням закону відповідності виробничих відносин характерові продуктивних сил.

Дата добавления: 2014-01-04