Христианская социология

Серед методичних документів, що розробляються соціологом при проведенні дослідження, найважливіше місце займає програма соціологічного дослідження.

Програма соціологічного дослідження – це науковий документ, у якому містяться методологічні, методичні та процедурні засади дослідження соціального об'єкту. Програма соціологічного дослідження – це, по суті, і є теорія і методологія конкретного дослідження окремого емпіричного об'єкта або явища. Серед соціологів поширена думка про те, що розробка доброї програми потребує не менше половини інтелектуальних затрат всього дослідження.

У міру складання програми вирішуються проблеми вибору об'єкта, розробляються конкретні методики збору, обробки та аналізу даних, проблема надійності емпіричної інформації, проблема наукової інтерпретації даних. Погано обґрунтоване, погано підготовлене соціологічне дослідження призводить до хибних теоретичних висновків, до малоефективних практичних рекомендацій і нерідко зовсім не виправдовує тих, часто значних матеріальних ресурсів, які були витрачені на проведення дослідження. Тільки хороша програма соціологічного дослідження може забезпечити успіх усього дослідження.

Проведення соціологічного дослідження складається з послідовних етапів:

- Підготовка дослідження;

- Збір первинної соціологічної інформації;

- Підготовка до обробки матеріалів дослідження та їх комп’ютерна обробка;

- Аналіз інформації, підготовка звіту за підсумками соціологічного дослідження, висновки і рекомендації.

Соціологічне дослідження починається з визначення проблеми, суть якої становить реальну життєву суперечність як часткового, так і загального характеру. Розв’язання тієї чи іншої соціальної або наукової проблеми – завжди спрямовано на досягнення тих чи інших конкретних цілей і завдань.

Мета конкретного соціологічного дослідження – це загальна спрямованість дослідження, проект дії, що визначає характер і системну упорядкованість різних актів і операцій. Мета соціологічного дослідження визначає переважну орієнтацію цього дослідження – теоретичну або прикладну, від якої залежить вся логіка проведення самого дослідження.

Теоретичне дослідження спрямоване на отримання нових теоретичних знань про структуру, функції, закономірності розвитку досліджуваного об'єкта, а також на розробку нових методик дослідження і на обґрунтування процедур.

Прикладне соціологічне дослідження спрямоване на вирішення конкретних практичних завдань (конкретної соціальної проблеми), формування припущень про можливий розвиток процесу, розробку конкретних програм вдосконалення об'єкта.

Програма соціологічного дослідження повинна чітко відповісти на питання про те, на вирішення якої проблеми і на одержання якого результату орієнтується дане дослідження, тобто яка мета дослідження.

Найважливішою частиною програми конкретного соціологічного дослідження є визначення завдань дослідження. Завдання конкретного соціологічного дослідження – це сукупність конкретних цільових настанов, спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання дослідження містять основні і неосновні (додаткові) вимоги до аналізу проблем.

Логіка соціологічного дослідження обумовлена змістом проблеми. Отже, у дослідженні, орієнтованому на вирішення теоретичних наукових проблем, основними будуть теоретичні завдання, а практичні завдання виступають у ньому як неосновні; в прикладному дослідженні навпаки, практичні завдання – основні, теоретичні – неосновні. Основні завдання, таким чином, відповідають цілям дослідження, неосновні ставляться для підготовки майбутнього дослідження, вирішення методичних питань, перевірки робочих гіпотез, не пов'язаних з проблемою.

Сформулювавши проблему, визначивши мету і завдання дослідження, соціолог вибирає об'єкт свого дослідження.

Об'єкт соціологічного дослідження – це явище чи процес, на які спрямовано соціологічне дослідження. У конкретних соціологічних дослідженнях в якості об'єктів може виступати область соціальної дійсності, діяльність людей і самі люди. При цьому необхідно, щоб об'єкт містив проблему, тобто об'єкт повинен бути носієм суперечності.

Існують ряд вимог, які пред'являються до об'єкта соціологічного дослідження. Об'єкт повинен характеризуватися:

1) чіткими позначеннями явища за такими параметрами, як професійна (або галузева) належність; просторова обмеженість (регіон, місто, село); функціональна спрямованість (виробнича, політична, побутова);

2) певною часовою обмеженістю;

3) можливостями його кількісних вимірів.

Виконання цих вимог надає неоціненну послугу соціологу. Наявність галузевих меж дозволяє йому зосередитися на найбільш важливих і визначальних рисах функціонування даної системи, просторові межі конкретизують об'єкт з точки зору його виробничо-територіальної спільності. Часові межі конкретизують терміни проведення дослідження, пов'язані з особливостями виробництва (наприклад, не можна проводити дослідження у вузі влітку). Кількісні кордону припускають відбір чисельного складу емпіричних об'єктів із точним зазначенням їх галузей і територіальної приналежності.

Крім вибору об'єкту соціологічного дослідження, велике значення для успішного здійснення має правильне визначення предмета соціологічного дослідження. Предметом соціологічного дослідження є та сторона об'єкта, яка безпосередньо підлягає вивченню. Зазвичай предмет соціологічного дослідження містить в собі центральне питання проблеми. Він пов'язаний з пропозицією про можливість виявити закономірність або центральну тенденцію досліджуваного протиріччя.

Визначивши проблему, соціолог в першу чергу намагається пояснити її на основі наявних знань і досвіду. Точніше кажучи, соціолог намагається пояснити старими знаннями і досвідом те, що ще повністю не відомо. Але для повного вирішення проблеми цього недостатньо. Тоді на основі наявних знань соціолог будує попереднє пояснення проблеми – деякі припущення, які, на його думку, повністю охоплюють і пояснюють досліджуване явище, тобто він формулює гіпотези. Гіпотеза в соціологічному дослідженні – це наукове припущення про структуру соціальних об'єктів, про характер зв'язків між соціальними явищами.

Роль гіпотези в соціологічному дослідженні, як і в будь-якому науковому дослідженні, надзвичайно велика. Соціологи люблять повторювати вираз Д.І.Менделєєва, який говорив, що краще триматися такої гіпотези, яка з часом виявиться помилковою, ніж ніякої. Гіпотеза, по-перше, акумулює досвід науки, суспільної практики, досвід дослідника (включаючи інтуїцію), по-друге, вона служить свого роду „спусковим механізмом” для переходу до важливих емпіричних процедур, покликаних в кінцевому підсумку дати нове знання про об'єкт.

Як знайти хорошу гіпотезу? Багато вчених цитують з цього приводу жарт М.Р.Коена, який якось зауважив, що гіпотези виникають у людей, які думають. До теперішнього часу процес постановки гіпотез не вдалося формалізувати, та й важко повірити у вирішення цього завдання. Спираючись на досвід аналізу великої кількості проведених соціологічних та інших досліджень, можна назвати деякі джерела гіпотез.

Це, по-перше, буденна свідомість, яка, як відомо, виникає в процесі повсякденного життя людей. Вона включає в себе знання і навики, що складаються в процесі трудової діяльності, звичаї, життєві моральні норми і т.ін. Іноді виникає питання: чи варто проводити дослідження, якщо стверджуване в гіпотезі і без того відомо? Так, варто, тому що буденна свідомість не може дати обґрунтовану відповідь на багато питань.

Міркування на тему про те, що все „банально” і „все відомо” дотепно висміяв П.Лазарсфельд у статті „Що нам очевидно?” Він писав: „Освічені люди більш схильні до психоневрозів, ніж люди з більш низьким рівнем освіти. Призовники з сільської місцевості краще переносять військову службу, ніж городяни. Білошкірі солдати частіше прагнуть стати офіцерами, ніж негри. У ході бойових дій у солдатів більше бажання повернутися додому, ніж після їх закінчення.... Це список із найпростіших залежностей лежить в основі нашої емпіричної соціальної науки. Навіщо, якщо все так очевидно, витрачати стільки грошей або енергії на проведення досліджень? Чи не розумніше буде прийняти їх за даність і перейти до більш складних типів аналізу. Можливо й так, але нам заважає одна цікава обставина. Кожне із тверджень прямо протилежно тому, що відбувається насправді. Бідняки, як виявилося, частіше страждають неврозами. Негри служать краще, ніж білі. І так далі. Очевидно, що щось не так з самим аргументом очевидності”.

Іншим джерелом побудови гіпотез може бути аналогія. Цей метод давно відомий в науці. Сутність його полягає в тому, що знання, отримане з розгляду будь-якого об'єкта, переноситься на інший, менш вивчений, менш доступний.

Сам по собі об'єкт дослідження може бути чисельно дуже великим: десятки і сотні тисяч людей, що складають населення регіону, області, міста; тисячі працівників промислового підприємства, наукової установи або навчального закладу і т.ін. Природно, дослідник зацікавлений опитати кожного з них. Проте чи є в цьому необхідність? Наприклад, якщо анкетному опитуванню підлягає група студентів чисельністю в 20-30 чоловік (і навіть аудиторія в 200-500 чоловік), то опитування дійсно може бути суцільним, тобто охоплювати кожного студента. Але коли мова йде про багато тисяч осіб, відповідно зростає число працівників, зайнятих збором інформації, перевіркою придатності анкет, кодуванням відкритих питань і т.ін. Іншими словами, чим більше анкет, тим, природно, більше часу потрібно на їх обробку, більше витрачається коштів та енергії на дослідження. Ось чому в тих випадках, коли об'єкт дослідження нараховує 500 і більше людей, єдино правильним слід визнати застосування вибіркового методу.

Об'єкт дослідження, який територіально, виробничо і в часі „локалізований” і на який поширюються висновки дослідження, називається генеральною сукупністю.

У свою чергу, певне число елементів генеральної сукупності, відібраних по строго заданому правилу, складають вибіркову сукупність. У момент дослідження вона повинна являти собою як би мікромодель генеральної сукупності. Іншими словами, потрібно, щоб структура вибіркової сукупності максимально збігалася зі структурою генеральної сукупності за основними досліджуваними якісними характеристиками і контрольними ознаками. Для того, щоб досягти цього, потрібно строго дотримуватися правил вибірки.

Репрезентативним вважається таке дослідження, при якому відхилення вибіркової сукупності від генеральної за контрольними ознаками не перевищує 5%. Практика роботи соціологів дозволяє з достатньою надійністю проводити репрезентативні опитування, керуючись елементарними правилами. При пілотажному опитуванні невеликої генеральної сукупності (наприклад, в рамках факультету чисельністю до 100-250 чол.) репрезентативним буде суцільне анкетування. У масштабах вузу достатньо буде опитати 10% від загального числа студентів.

Метод механічної вибірки. З генеральної сукупності через рівні проміжки відбирається необхідну кількість респондентів (наприклад, кожен 10-й).

Метод серійної вибірки. Генеральна сукупність розбивається на однорідні частини і з кожної частини пропорційно відбираються одиниці для обстеження (наприклад, по 20% респондентів з кожної частини).

Метод гніздової вибірки. В якості одиниць відбору виступають не окремі респонденти, а групи з подальшим їх суцільним опитуванням. Дана вибірка буде представницька, якщо склад груп схожий між собою.

Метод основного масиву. Представляє опитування 60-70% генеральної сукупності.

Метод квотної вибірки. Найбільш складний метод, застосовуваний при великій генеральної сукупності і вимагає для відбору респондентів використання не менше 4-х ознак.

Дата добавления: 2014-01-04