Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Стан деградації соціології в СРСР

Пожвавлення соціологічних студій у добу перебудови

Початки відродження української соціології

• збідненість самостійних методичних засобів соціологічного аналізу;

• обмеженість державної соціальної статистики та її недостовірність;

• нерозвиненість матеріально-технічної бази соціології, нестача най-новішого обладнання, електронно-обчислювальної техніки, комп'ю-терів тощо;

• брак належних умов для підготовки висококваліфікованих спеціалістів, у тому числі за кордоном;

• нерозвиненість наукових зв'язків із зарубіжними соціологами.

До цього слід додати, що результати соціологічних досліджень пере-важно замовчувались або ховалися «під сукно», а рекомендації соціологів здебільшого не бралися до уваги. У застійні часи виразно означилася непідготовленість працівників органів управління не лише до самостій-ного висунення замовлень для науки, а й до кваліфікованого співробіт-ництва з нею, запровадження результатів у соціальну практику. Усіх, хто мислив більш-менш неординарно, робили винними за той стан справ, який вони розкривали у своїх дослідженнях. Тому соціологія в УРСР протягом довгих років перебувала у стані навіть не кризи, а деградації.

Ситуація змінюється починаючи з середини 80-х pp., із настанням ери гласності й перебудови. Поволі зазнає змін ставлення до соціології, зростає усвідомлення її суспільної значущості й користі. Настає навіть певна мода на цю науку, коли без соціологічних опитувань та експертиз важко було собі уявити газетні та журнальні публікації, передачі радіо й програми телебачення, особливо на політичні теми. Але належних умов для безперешкодного розвитку соціологічної думки в межах СРСР так і не було створено.

Розпад СРСР і створення на його руїнах низки незалежних держав, здобуття Україною незалежності знаменує початок якісно нового етапу в поступі соціології як науки. Вона усамостійнюється, здобуває статус окремої соціальної науки, в університетах відкриваються факуль-тети і відділення підготовки професійних соціологів, починає функціо-нувати аспірантура для фаху «соціологія», утворюються спеціалізовані ради із захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата і доктора соціологічних наук, а також Українська соціологічна асоціація. Зростає кількість праць і наукових публікацій з соціології, виходить часопис «Філософська і соціологічна думка» (нині — «Соціологія: Теорія, методи, маркетинг»). Розвиток соціології стає нагальною потребою національного відродження України і, навпаки, процеси відродження і державотворення вимагають своєрідного соціологічного супроводу. Яскравим виявом цих тенденцій стає створення 1990 року Інституту

Тема 5. Основні етапи розвитку української соціології

соціології в системі Національної академії наук України. Згодом засновано Українську соціологічну асоціацію (пізніше — Соціологічна асоціація України), яка забезпечує методичне консультування науково-дослідних робіт вітчизняних учених-соціологів. Із 1993 р. вона стає колективним членом Міжнародної соціологічної асоціації.

Протягом років незалежності в Україні утворилися висококваліфі-
ковані центри соціологічних досліджень, найвідомішими серед них -
соціологічна служба Інституту соціології НАН України, яка плідно
співпрацює з соціологічною службою Центру «Демократичні ініціативи»
та службою СОЦИС-Геллап (Ukraine International); Український
інститут соціальних досліджень (раніше — Інститут проблем молоді);
Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разум-
кова; Київський міжнародний інститут соціології в Університеті «Києво-
Могилянська Академія» тощо. Матеріали конкретно-соціологічник
досліджень, здійснених фахівцями цих соціологічних інституцій країни,
широко використовувалися при написанні цього посібника.
Труднощі Нині українська соціологія перебуває в нелегкому пошуку власної

розвитку автентичності, розробляє свою методологічну базу, концептуальну

сучасної схему та відповідний понятійно -категоріальний апарат; переосмис -

украгнськог люється предмет її досліджень. Як центральне поняття, ключова

соціологічна категорія виокремлюється галузь суб'єкта, а саму соціологію розглядають як самостійну науку про соціальні спільноти-су6'єкти, механізми їхнього становлення, функціонування і розвитку та про місце і роль у цих процесах людини. Створюються умови для методологічного плюралізму соціології, рівноправного існування різних підходів і поглядів, поволі долається усталена ворожість до теорії та схильність до суто емпіричних досліджень. Фобія теоретизування та упередження до теорії, зрозумілі в часи існування СРСР із його єдиною теоретичною основою-основ — марксизмом-ленінізмом, якщо її не подолати в сучас-них умовах, може стати ахіллесовою п'ятою молодої української соціології. Водночас навіть тепер основні теоретичні праці провідних соціологів світу малодоступні широкому соціологічному загалові. Тому має рацію відомий київський соціолог В.Танчер, коли зауважує, що перед українськими соціологами постає завдання щонайменше прилучитися до процесу розбудови соціологічної теорії, бути причет-ними до дискусій «теоретичного будівництва», бо безпритульна не-теоретизована одноденна соціологія може легко й непомітно стати слухняним знаряддям побудови нового тотального світогляду або комер-ціалізації суспільства.

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Три основні напрями розвитку соціології в сучасній Україні

Українська соціологічна школа сьогодні поволі набирає сил, набуває рис національної школи, що виявляється не так у проблематиці дослід­жень, як в акцентах на соціогуманітарній традиції української культури загалом. Уже згадуваний В.Степаненко вбачає принаймні три головні напрями її розвитку на сучасній стадії:

• копітка реконструкція власної перерваної протосоціологічної традиції; повернення до нового життя праць українських соціологів, невідомих, призабутих чи заборонених;

• вивчення й пересаджування на рідний ґрунт багатьох світових соціологічних традицій, прищеплення ідей різноманітних шкіл і напрямів, здатність включатися у світовий полілог (тобто вже навіть не у діалог, а в багатоголосу дискусію довкола проблем, що цікавлять соціологів світу);

• максимальне використання унікальних обставин перебування у «живій лабораторії», утвердження у розробці теорій та концепцій соціальних трансформацій у країнах, які утворилися на уламках колишнього Радянського Союзу, до яких належить сучасна Україна.

Соціологічні дослідження українських учених в еміграції

Початки До специфічних особливостей розвитку української соціології слід

розвитку віднести ту обставину, що соціологічні дослідження радянського періоду

української поступово втрачають наукову значущість і об'єктивність, тоді як мож-

соцгології ливість достатньо вільного розвитку соціологічної думки в еміграції

в еміграції породжує появу великої кількості серйозних соціологічних праць, які

становлять нині класику української соціології. Після поразки національ-но-визвольних змагань 1917—1920 рр. багато провідних українських науковців, особливо суспільствознавців, були змушені емігрувати. Вони опинилися за межами батьківщини, передусім у країнах, близьких до кордонів України, де й розгорнули працю зі створення українських навчальних та науково-дослідних закладів. У складних умовах пере-бування на чужині не припинилися їхні студії у площині соціогумані-тарних наук, надто соціології. Можна навіть сказати, що саме на початку 20-х рр. за кордоном починається швидкий розвиток української соціології та виокремлення її деяких дослідницьких напрямів. Не скута жорсткими межами однієї панівної ідеології, соціологічна думка українських учених охоплює різноманітні явища суспільного життя і в Україні, і за її межами. Незважаючи на відносну відірваність від досліджень на батьківщині, українські соціологи дістали можливість ширшого ознайомлення з

Тема 5. Основні етапи розвитку української соціології

Створення Українського соціологічного інституту у Відні

Основні напрямки діяльності УСІ

Створення Українського інституту громадо­знавства та напрямки його діяльності

надбаннями західної класичної соціологічної спадщини й модерними науковими розвідками у площині соціології, що стає вагомою підставою входження української соціології у світовий науковий процес як його органічної частки. Тому навіть на чужині українські соціологи не почу-валися провінційними, гідно репрезентуючи свої надбання поряд із зарубіжними вченими.

На початку 20-х рр. серед української політичної та наукової еміграції виникає природне бажання і конкретний план організації соціологічних студій і дослідів, включно із заснуванням спеціальної української інсти-туції за кордоном, у якій би знайшов вияв широко розвинений тоді світовий рух соціологічної думки. Відбувається це передусім за ініціа-тиви великого історика України та громадсько-політичного діяча М.Гру-шевського, який добре розумів вагу наукового синтезу суспільних наук, загалом і соціології зокрема, будучи переконаним у необхідності науко-вого вивчення суспільства, його аналізу для закладання наукових підвалин української визвольної та державотворчої політики.

М.Грушевський ставить собі за мету організувати Український соціологічний інститут (УСІ) у Женеві, щоб у такий спосіб відзначити спадковість праці М.Драгоманова та його колег у 70—80-х рр. XIX ст. Однак цього досягнути не вдалося, і осередком УСІ з 1919 р. стає Відень, Початковий період його діяльності обмежується трьома напрямами: влаштуванням публічних лекцій, організацією бібліотеки і, що найважливіше, видавничою справою. Серед найпомітніших публікацій УСІ у Відні назвемо такі: М.Грушевський, «Початки громадянства. Генетична соціологія» (1921), В.Старосольський, «Теорія нації» (1919), М.Шраґ, «Держава і соціалістичне суспільство» (1923), М.Лозинський, «Галичина в 1918-1920 рр.» (1922) та ін.

УСІ у Відні існує і діє до повернення М.Грушевського та його найближчих співробітників до України в березні 1924 р. Далі українські соціологічні студії в еміграції жваво розвиваються у Чехословаччині, в Празі. Саме «празький період» української соціології можна вважати найбільш плідним в її історії. Він розпочинається зібранням кращих сил українських соціологів під егідою Соціологічного товариства, засно-ваного у Празі 1 жовтня 1923 р. з ініціативи голови Українського громад-ського комітету, колишнього міністра земельних справ в уряді УНР Микити Шаповала. Після річного організаційного етапу 1 листопада 1924 р. у Празі було засновано очолюваний М.Шаповалом Українсь-кий інститут громадознавства (УІГ), який упродовж восьми років свого існування розгортає активну наукову діяльність у галузі соціології.

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Перший український підручник із соціології

Суспільство та його структура

І хоча після смерті керівника 1932 року його активність відчутно знижується, все ж УІГ продовжує діяти в Празі аж до 1945 р. Основними напрямами його діяльності були:

52 видання шести чисел першого і єдиного тоді українського соціологіч-ного часопису «Суспільство» (1925—1927);

53 публікації книг українських соціологів, серед яких слід особливо відзначити такі: М.Шаповал, «Українська соціологія», «Соціологія українського відродження» (1927), «Загальна соціологія» (1929), «Соціологія України» (1933), «Соціологія і політика: Підручник соціотехніки» (без року видання) та ін., М.Мандрика, «Соціологія і проблема соціального виховання у Сп. Шт. Америки» (1925), В.Петрів, «Суспільство і армія», «Нова Україна» (1924) та ін.;

54 читання лекцій і підготовка рефератів з найактуальніших проблем української та зарубіжної соціології;

55 залучення до співпраці з УІГ відомих представників західної соціоло-гічної думки та видання їхніх найцікавіших доробків: І.Блага, «Сучасна чеська соціологія», Р.Міхельс, «Соціологія в Італії», Л. фон Візе, «Начерк вибудування науки про суспільні відносини», Е.Росс, «Ін-дустріальний дуалізм», А.Еллвуд, «Група і суспільство», Е.Богардус, «Зміни соціальної дистанції», П.Сорокін, «Російська соціологія у XX ст.» та ін.

Окремо слід зупинитися на першому українському підручнику із соціології М.Шаповала (1929) «Загальна соціологія». У ньому автор визначає суспільство як суму всіх відносин між людьми. Інше визначення суспільства становить його опис у складі чотирьох основних складових елементів:

56 прості скупчення,

57 складні скупчення,

58 агрегати (комбінація простих і складних скупчень),

59 громади (спільноти).

Уміти робити соціологічний аналіз, на його думку, означає практично вміти відшукувати, яке сполучення перед нами, за якими лініями інди-віди об'єднані, яка перед нами кумуляція (від лат. cumulatio — скупчення) — подвійна, потрійна тощо. Для нього клас, наприклад, є потрійною кумуляцією: професійно-одномаєтково-однакоправною, а нація, також із зв'язками потрійної кумуляції — це мовно-територіально-державна спільнота, або складна верства. М.Шаповал наголошує, що більше ліній об'єднання, то соціально міцнішим є скупчення, солідарнішими є людські типи, які до нього входять. Він також визначає соціологію як теорію

Дата добавления: 2014-01-04