Що ж слід розуміти під правовою реальністю?

Розрізняють «широкий» і «вузький» зміст цього поняття. У першому випадку під правовою реальністю розуміється вся сукупність правових феноменів: правових норм, інститутів, наявних правовідносин, правових концепцій, явищ правового менталітету і т. п. У другому випадку (тобто у вузькому сенсі) маються на увазі тільки базові правові реалії, по відношенню до яких всі інші правові феномени виявляються похідними, і тоді під правовою реальністю в різних напрямках і наукових школах прийнято розуміти або правові норми (норматівізм), або правовідносини (соціологічне напрямок), або правові «емоції» (психологічний напрямок)''.

2. Природне і позитивне право як основні елементи структурні правової реальності, їх зміст і співвідношення

Історичні передумови, що передують формування права як самостійної науки, свідчать: філософське осмислення правовій реальності почалося з розмежування права на природне (jusnaturale) і позитивне (juscivile). "

. Тут ми маємо справу із дуалістичної трактуванням права структури, якої дотримувалися такі руські філософи права, як І. Ільїн, В. Соловйов та деякі інші. Серед сучасних західнихфілософів права таку позицію займає А. Кауфман. Його концепція «онтологічної структури права» будується на з'єднанні позитивно-нормативної легальності з природничо-правової справедливістю. До її основі знаходиться онтологічну відмінність між сутністю і існуванням права.

Саме розмежування права на природне і позитивне зорієнтована на пошук основ права в природного життя людей,

. Аналіз історії філософсько-правової думки дозволяє розрізняти дві основні підходи до розуміння природного права і його співвідношення з позитивним.

З точки зору першого підходу природне право розумілася як сукупність апріорних моральних вимог, що пред'являються до позитивного права, як критична інстанція, що дає моральну оцінку позитивного права з точки зору його справедливості чи несправедливості (Платон, Кант). З позиції ж другого підходу природний право розуміється як необхідна та незмінна основа чинного законодавства, не існує поза ним, тобто природні принципи шукалися всередині чинного права.

Що ж дає природничо-правовий підхід до явищ правової дійсності? Основна цінність даного підходу з позицій природного права полягає в тому, що він дозволяє виявити базисні основи права. Суть ідеї природного права І полягає в тому, що поряд із правом, створеним людьми, яке виражене у законах (позитивним правом), існує природне право - сума вимог, у своїй вихідній основі народжених безпосередньо, без будь-якої людської участі самим життям суспільства, об'єктивними умовами життєдіяльності людини, тобто природним перебігом речей.

Норми природного права покликані захищати права людини, які зумовлені особливостями його природи. Це - право на життя, продовження роду, спілкування, самоствердження, власність,особисту гідність, вільне волевиявлення, свободу совісті, думки, слова та ін Природно-правові доктрини припускають, що всі ці права є безумовним надбанням людини і дано йому вже самим фактом його народження і існування як людини.

Таким чином, під природним правом можна розуміти сукупність об'єктивних соціальних цінностей і потреб людського буття (свободу, рівність, справедливість і т. д.), а також універсальних норм і принципів, що знаходяться в підставі всіх правових систем світовій цивілізації.

У той же час, для того щоб стати регулюючим фактором, норми і принципи природного права повинні отримати втілення в нормах позитивного вдачі.

Позитивне право виступає як інший, необхідний й істотний елемент правової реальності.

Більш загальну характеристику позитивного права дає С. Алексєєв: "Позитивне право - це реальний, існуючий в законах, інших документах фактично відчутний (й тому«позитивний») нормативний регулятор, на основі якого визначається юридично дозволена і юридично недозволена поведінка і виносяться судами, іншими державними установами юридично обов'язкові імперативно-владні рішення»

В обох випадках позитивне право розглядається як штучне створення, як прояв владної волі конкретних соціальних суб'єктів і, в першу чергу, держави.

Позитивне право існує у вигляді формалізованих юридичних норм, виражених у законах, інших загальнообов'язкових, нормативних юридичних документах.

Головне достоїнство позитивного права полягає в тому, що вона, як важливий елемент суспільства в умовах цивілізації, є нормативно-ціннісний регулятор.

Право у такому найбільш загальному вигляді покликане регулювати поведінку людей, що складаються в суспільстві. Причому цей регулятор, з одного боку, має нормативний характер, що виражається в тому, що право, яке складається з нормативних засобів і механізмів є регулювання суспільних відносин, з іншого боку - ціннісний характер, тому що право, запроваджуючи в життя нормативніприписи, тим самим дає оцінку життєвих явищ і процесів і тому є основою для того, щоб діяти «по праву» і визнавати ті чи інші вчинки людей як таких, які здійснені «не по праву».

Первинне значення належить і таким властивості позитивного права, як державна забезпеченість, тобто висока гарантованість дій права, можливість зробити реальним (головним чином за допомогою державної влади, його примусової сили) вводиться порядок прав та обов'язків.Зазначені властивості позитивного права дають можливість в тому або іншому ступені виключити з суспільного життя сваволю і свавілля, в якійсь мірі гарантувати стабільність, виключити хаос в поведінці людей, свавілля у відношенні особистості.

Відзначимо основні відмінності між природним і позитивним правом

1.Природне право вважається похідним від природного порядку речей, від природи людини, яка є невід'ємною частиною світового порядку. Позитивне право ж - штучне створення, створене людьми, таким штучного формоутворення, як держава. Тому норми позитивного права не тільки можуть відповідати принципам природного світопорядку, але і суперечити їм.

2.За допомогою природного права, його норм та принципів індивідуальна правосвідомість пов'язує своє існування з універсальними, загальними першоосновами буття. За допомогою ж позитивного права воно пов'язує своє буття з конкретною державою та її інститутами.

3.Природне право виникає разом з першими паростками людської цивілізації та культури.Позитивне ж право

виникає значно пізніше, одночасно з формуванням державності.

4.Природничо-правові норми виражені, крім юридичних документів, у вигляді неписаних звичаїв і традицій, присутні в змісті релігійних і етичних вимог. Позитивно-правові ж норми завжди припускають письмову фіксацію у вигляді формалізованих нормативних актів юридичного характеру.

5.Відповідно до природничо-правовими доктринами права людини на життя, свободу, власність, особисту гідність вважаються що належать йому від початку і безумовно. Вже самим фактом свого народження як людини кожен ними наділений, і ніхто не має права зазіхати на них. Згідно ж позитивно-правовій логіці, свободи і права людина отримує з рук держави, яка їх відмірює в тій мірі, в якій вважає за потрібне, і яке може не тільки дати права, але й забрати їх, якщо вважатиме це за необхідне.

6. 7.Норми і принципи природного права мають релігійні і етичні обгрунтування. Позитивне ж право демонстративно відмовляється от них. Воно спирається на волю держави

8.Нормативно-ціннісним межею устремлінь для природного права є вища справедливість, що розуміється як універсальний ідеал, що відповідає корінним підвалинам світопорядку. Для позитивного права такою межею є інтереси держави та ін

Дата добавления: 2014-01-04