Менеджмент і вдосконалення трудової діяльності

Менеджмент як міждисцип­лінарна наука

Управління соціально-трудовими процесами і відносинами

робітників — суб'єктів економічної діяльності. У їх структурі виріз­няються:

• сама праця (у сфері якої виникають усі соціальні явища і процеси, що становлять предмет соціології праці; отже, праця є базовим соціальним процесом);

• трудова адаптація (тобто пристосування до виробничого середовища);

• трудова мобільність (тобто пересування всередині соціальних груп, трудових колективів та між ними; вона враховує також плинність кадрів на виробництві);

• відносини співробітництва або конкуренції, суперництва і конфліктів між суб'єктами економічної сфери).

Соціальне управління соціально-трудовими процесами і відно­синами передбачає їх планування і регулювання. У його структурі можна вирізнити такі складові:

• вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;

• використання різноманітної інформації у процесі управління;

• вироблення певних методів та стилів керівництва;

• забезпечення самоврядування і виробничої демократії;

• планування процесів соціального розвитку трудового колективу (виховної, культурно-масової, спортивної роботи, удосконалення со­ціально-психологічного клімату, зміцнення дисципліни праці/заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я трудівників, тощо).

В умовах перехідного періоду до ринково орієнтованої економіки значного поширення набуває менеджмент (від англ. тапа&етепі — управління, керівництво). В.Полторак зазначає, що менеджмент — це міждисциплінарна наука, яка поєднує еконамічний, соціальний, полі­тичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування виробництвом. Крім загальних політико-економічних чи соціально-філософських теорій менеджменту, існують прикладні теорії організації та управління, спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та вдосконалення управлінця.

Інші українські соціологи наводять приклади, коли менеджмент дає змогу суттєво поліпшити виробничу діяльність і взаємини її суб'єктів. Це «менеджмент участі» (у США робітники обговорюють з адміністра­цією дедалі більше управлінських рішень), «соціотехнічні системи» (бригадні форми організації праці, наприклад, у Швеції на підприємствах автомобілебудування «Вольво», які надають групам робітників повноваження щодо визначення режиму і графіка праці, можливості обміну робочими місцями тощо), «гуртки якості» (в Японії такі гуртки

Сфера менеджменту

Нове бачення предмета соціології праці

виробляють пропозиції щодо поліпшення виробництва, відповідають за статистичний облік якості продукції)! т. ін.

Предмет соціології праці та управління і предмет менеджменту, як бачимо, взаємно перехрещуються, дле не повністю тотожні. Менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі/технології, засоби, методи управління виробництвом. До сфери його дії належать:

• визначення цілей і завдань управління, розробка конкретних заходів для їх досягнення;

• розподіл завдань на Ькремі види операцій;

• розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;

• удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;

• оптимізація процесів ухвалення рішень;

• пошук адекватної (тобто відповідної) мотивації діяльності, виявлення найефективніших стилів керівництва та ін.

Югославський.соціолог Д.Маркович розглядає зміни в економічній сфері сучасного суспільства і пропонує виокремити відповідно до них такі основні галузі предмета дослідження соціології праці:

• зміни змісту і характеру праці (які розглядаються нині переважно крізь призму взаємин між учасниками трудового процесу, формальної організації трудових груп і неформальних зв'язків, що в них існують, стосунків між керівниками і підлеглими, ставлення людини до засобів праці тощо);

• соціальна імплікація (від лат. ітріісайо — переплетення), тобто переплетення таких змін та їхніх соціальних наслідків;

• трудове оточення і становище людини;

• людський чинник, право на працю; зайнятість і безробіття;

• професійна підготовка (трудова кваліфікація);

• організація і використання робочого і позаробочого (особливо вільного) часу;

• культура праці (що включає у себе заходи, скеровані на створення робочого середовища, відповідного людському єству, і розвитку в учасників трудового процесу естетичного почуття і щодо трудової сфери, і щодо продукції, яку вони виробляють);

• вплив позаробочого способу життя на трудову діяльність;

• конфлікти в трудових колективах, форми їх прояву і можливі способи полагодження або розв'язання.

Наведені міркування югославського соціолога свідчать, що соціологія праці не залишається осторонь суттєвих якісних змін, які відбуваються

в усіх сферах життєдіяльності посттоталітарних країн, включно з еконо­мічною. Ці зміни, своєю чергою, зумовлюють відповідне переосмислення науковцями предмета соціології праці, розширення його меж, визначенню нових або посилення значущості існуючих елементів структури пред­метної галузі соціології праці, які раніше не були центральними.

Дата добавления: 2014-01-04