Специфіка ринку послуг України

Торгівля послугами в Україні має велике значення для становлення і розвитку різновекторних міжнародних відносин. На рубежі двох століть специфічні риси української міжнародної торгівлі послугами пролягали в тому, що вона певної мірою компенсувала негативне сальдо торгового балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких переваг міжнародної торгівлі, як сприятливе транзитне розташування, наявність розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу. Наявний транспортний потенціал, навіть з урахуванням його кризового стану, може розглядатися як достатньо потужне джерело валютних надходжень. Тому треба відзначити, що відносно значний розвиток сфери послуг, яка використовується в міжнародному співробітництві, є певною перевагою України. Разом з тим, структура сфери послуг України є незбалансованою, адже левову частку в ній становлять транспортні послуги – 85%, зокрема трубопровідний транспорт – 67% (у Росії та ЄС частка транспортних послуг становить близько 25% від загального обсягу). Рівень експорту ділових, туристичних, інформаційних послуг та інших, пов'язаних із висококваліфікованим персоналом, не відображає повною мірою можливостей України.

Становлення національного ринку послуг в Україні відбувається в умовах маргінальної відкритості економіки і зростання зовнішніх економічних і геополітичних впливів. Тобто становлення цього ринку, формування відносин між суб'єктами і самих суб'єктів відбувається в умовах жорсткої міжнародної конкуренції. Початковий стан ринку послуг відбивав характерні для планової економіки уявлення про примат виробництва засобів виробництва та роль сфери послуг як своєрідного придатку матеріального виробництва. Процес секторальної реструктуризації національної економіки, розпочатий у 1990-х роках, поступово збільшив частку сектора послуг, що відбувалося на фоні зменшення питомої частки зайнятості у промисловому секторі, падіння виробництва, деградації виробничої інфраструктури та ресурсної бази. Зростання безробіття у промисловості виштовхувало людей у сферу послуг та у сільське господарство, причому сфера послуг, як правило, не пропонувала попит на високоосвічених виробників та сучасні моделі докладання кваліфікованої праці, а поставала тимчасовим притулком для знедолених робітників та фахівців з інших галузей економіки.

Оптимістичні оцінки структурної оптимізації зайнятості та ролі послуг в економіці України припускали подальший перерозподіл зайнятості на користь сфери послуг за умов позитивної динаміки економічного зростання, що розпочалося у 2000-х роках. У цей період (до 2008-2009 рр.) відбувалося збільшення питомої ваги послуг в структурі українського імпорту (транспортні, комунікаційні, будівельні, фінансові, бухгалтерські, правові, консультаційні, інженерні, архітектурні, дослідницькі та інші послуги).

Сучасний розвиток економіки України відбувається за умов жорсткої конкуренції на національному ринку послуг (передусім з боку імпортно-конкурентного виробництва) та на ринках послуг за кордоном. Стан економіки, з одного боку, та новітні розробки у певних галузях (авіабудівна, космічна), науково-технічний потенціал і певні географічні переваги – з іншого, обумовлюють рівень та специфіку участі українських суб'єктів ринку послуг в міжнародному співробітництві. Ці ж чинники зумовлюють ступень та інструменти державного втручання в цій сфері. Проте торгівля послугами в Україні зводиться переважно до транзиту російських енергоносіїв. Тому протягом останніх років найбільша частка української торгівлі послугами припадала саме на РФ і країни СНД.

Ефективний вихід України на міжнародний ринок послуг потребує комплексного узгодження пріоритетів розвитку окремих галузей економіки та міжнародних зобов'язань країни. Проте якщо останні стосуються міжнародних економічних відносин з іншими державами і є предметом переговорів та узгоджень, то цілі розвитку національного виробництва мають бути визначені чітко та ґрунтовно.

Зважаючи на міжнародні ознаки проблеми, слід забезпечити виконання наступних двох завдань:

1) визначити провідні технологічні та наукомісткі галузі, а також «вразливі» сектори зі сфери послуг, які потребують тимчасових заходів прямої та опосередкованої підтримки;

2) визначити перелік тих видів виробництв, які Україні не доцільно включати в перелік міжнародно погоджених зобов'язань та стосовно яких є доцільним застосування вилучень з режиму найбільшого сприяння, дво- та багатосторонніх угод та забезпечити відповідні обмеження в торгівлі.

Виходячи з визначених у переліку галузей та виробництв, є можливим застосування певного заходу або комплексу заходів, що спрямовані на стимулювання чи підтримку певних секторів економіки. Причому рішення про засоби застосування або набір конкретних інструментів здійснюються у відповідності до алгоритму та міркувань (зростання цін за умов млявої конкуренції, погіршення умов роботи експортерів на зовнішніх ринках та ін.), що застосовуються і по відношенню до регулювання товарної торгівлі. Зокрема враховуються широкі інтереси національних споживачів, цілі підтримки ефективного конкурентного середовища та національної конкурентоспроможності та ін.

Означені заходи (комплекс заходів) можуть виконувати роль засобів регулювання доступу на ринок як інструменти адміністративних обмежень чи повної заборони діяльності на національному ринку країни. Серед обмежень можуть використовуватись такі, як вимога для національних економічних акторів користуватись виключно послугами національних перевізників при транспортуванні вантажів всередині країни або/та вантажів на експорт. Відзначимо, що подібні обмеження використовуються багатьма розвиненими країнами світу. Аналогічні протекціоністські вимоги можуть висуватися стосовно внутрішніх страховиків (страхування експортно-імпортних операцій). Можливими є інституційні заборони на відкриття певних комерційних закладів. Наприклад, такі обмеження можуть стосуватися відкриття філій та представництв як іноземних виробників з ремонту техніки (щоправда такі обмеження є, фактично, і обмеженнями на товарну торгівлю, оскільки погіршує її умови для покупців), так і спеціалізованих фірм у сфері послуг, зокрема туристичних агентств, а також банківсько-кредитних операцій.

Можна застосовувати іншій підхід, згідно якого нерезидентам дозволяється створювати певні структури, але комерційні можливості останніх обмежуються. Зокрема може встановлюватися перелік дозволених форм діяльності (видів послуг). Припускається штучне створення ускладнень іноземним конкурентам на національному ринку (заборона купівлі нерухомості, обмеження професійного характеру, як, наприклад, збільшення норми резервування для банківсько-кредитних закладів, неможливість резервування квитків іноземним перевізникам).

Обмеження на іноземні послуги на національному ринку можуть мати політичний підтекст. Наприклад, можуть висуватися заборони чи обмеження на володіння засобами масової інформації – газетами, теле-, радіоканалами та програмами, а також на обсяги трансляції (кількість годин) іноземних масмедія.

Усі ці засоби є ефективними для просування інтересів національних виробників послуг на міжнародний ринок за умови можливості забезпечення їх якості і унікальності.

[1] За визначенням В.Є. Новицького.

Дата добавления: 2014-01-04