Основні фактори розвитку мовлення дітей раннього віку. Закономірності розвитку мовлення у дітей першого року життя

Сенсорний розвиток дітей першого року життя

Сенсорний розвиток – одна з важливих задач цілісного педагогічного процесу в системі ДНЗ. Сенсорний розвиток лежить в основі розумового, фізичного, естетичного розвитку дитини. Мета його є у формуванні сенсорних еталонів і здібностей, що дозволяють маленькій людині всебічно сприймати оточуючий світ.

Заняття з сенсорного розвитку рекомендується проводити з дітьми у віці від 9 місяців і старше. Число тих, хто займається, залежить від віку та ступеню навченості.

Наповнюваність груп на заняттях з сенсорного розвитку: 0-1 р.р. – індивудіально; 1-1,5 р.р. – 2-3; 1,5-2 – 4-5; 2-3 – 6-8 осіб.

Заняття з сенсорного розвитку в ранньому віці повинні плануватися не менш, ніж 2 рази на тиждень. Крім того, протягом усього тижня організуються дидактичні ігри і вправи з сенсорного розвитку. Уміння, що їх набувають діти, закріплюються на заняттях з формування математичних уявлень, розвитку мовлення, ознайомлення з оточуючим світом, зображувальної діяльності, фізичного розвитку.

Для сенсорного виховання та розвитку дій з предметами пропонуються іграшки з різноманітними властивостями (різної форми, забарвлення та ін.).

Дітей вчать:

- співвідносити предмети за формою;

- за фізичними властивостями;

- доводити дію до відповідного результату;

- відкривати, закривати, знімати кільце, складати кубики;

- певному узагальненню способу дій, що сприяє словесному спілкуванню;

- опосередкованим діям (в кінці 1 року життя).

До 9-10 місяців дитина може потягувати за мотузочок, викликати звучання дзвіночка. До кінця року виконуються більш складні дії: тягне за мотузочку іграшку, паличкою наближає предмет, який важко дістати, за словесною вказівкою може побудувати будиночок, покласти кубик на кубик.

Вимоги щодо оптимізації сенсорного розвитку дитини першого року життя:

- надавати великого посуду (мисочки, чашки тощо);

- використовувати м’які іграшки з чітко визначеними основними ознаками предметів (образи людей, тварин);

- показувати в ході гри призначення та використання предметів;

- пропонувати іграшки, що звучать (неваляйки, брязкальця, дзвіночки);

- у ході гри та спілкування з дитиною розвивати пам’ять дитини (багаторазове повторювання слів);

- проводити групові заняття з використанням дій з добре знайомими предметами;

- знайомити дітей з навколишнім середовищем (у 9-12 місяців – показ рослин, тварин).

Мовлення відіграє важливу роль у розумовому розвитку й поводженні дитини. Під його впливом змінюється характер сприймання дитини. Коли дитина починає розуміти словесне визначення та смислове значення слів, вона по-іншому сприймає й оточуючі явища. Дитина, яка оволодіває мовленням, усвідомлює передусім значення предметів, тобто під впливом мовлення сенсорний тип сприймання перебудовується на смисловий, предметний тип.

Перебудовуються під впливом мовлення й процесу пам’яті. Відтворювання раніше отриманих уражень з появою та подальшим розвитком мовлення відбувається не тільки в результаті зовнішньої ситуації, а через слово, що її заміняє. Воно виникає по слову раніше сприйнятого явища через зв’язок між першою та другою сигнальними системами, що виник.

Під впливом мовлення змінюється характер діяльності дитини. Спочатку, граючись, вона відтворює дії, що безпосередньо вивчаються з дорослим. Потім з ускладненням нервових процесів, що формуються, під впливом різноманітних зовнішніх подразників, які отримуються від оточуючого середовища, дії дитини ускладнюються. Таким чином, змістом гри стає вже побачене.

Виникнувши в результаті спілкування дитини з батьками, мовлення стає засобом спілкування, тобто починає виконувати свою головну функцію. Через слово в основному відбувається формування різних взаємовідносин маленької людини з оточуючим: виробляється слухняність, вміння підкорюватись вимогам дорослих, виховується вміння рахуватися з інтересами інших дітей.

З розвитком розуміння та самостійного мовлення дитини все оточуюче стає для неї більш зрозумілим, осмисленим, взаємопов’язаним, що розвиває специфічне людське мислення.

Формування мовлення протягом перших трьох років життя представляє собою не просте кількісне накопичення словника, а найскладніший нервово-психічний процес, що здійснюється в результаті взаємодії дитини з оточуючим середовищем та при постійному безпосередньому впливі дорослих у процесі виховання.

Здатність дитини до узагальнення, що виникає, свідчить про нові функції кори головного мозку – діяльності другої сигнальної системи, оскільки тільки їй притаманні властивості узагальнення та відвернення.

Для своєчасного та повноцінного розвитку мовлення в умовах дитячих заходів необхідно ураховувати такі фактори:

1. Збагачення чуттєвого досвіду у правильному сполученні його зі словесним супроводженням.

2. Встановлення частого емоційно-позитивного контакту, переважно індивідуального взаємоспілкування вихователя з дітьми та дітей між собою.

3. Створення сприятливих умов для розвитку наслідування самостійної мовленнєвої активності.

Розглянемо їх докладніше.

Як демонструють дослідження, основа формування мовлення (та його перший фактор) – збагачення чуттєвого досвіду відчуттів, сприймань, уявлень, розвиток рухів, дій та всієї діяльності дитини. Придбання такого досвіду починається з перших днів життя, його збагачення у правильному сполученні зі словом дорослого виступає одним із найважливіших факторів розвитку мовлення дітей.

Сполучення слів з безпосереднім сенсорним сприйманням залишається протягом перших трьох років головним для розвитку мовлення. Слова, які використовують батьки, повинні в основному спиратися на чуттєвий досвід, який має дитина. Тому велике значення має сумісне з дорослим розглядання предметів, спостереження за явищами природи, діями оточуючих.

Одна з основних помилок, що негативно впливає на розвиток мовлення дітей раннього віку, – шаблонне мовлення, що його часто використовують вихователі в дитячому садку і яслях. Дитина чує в певній ситуації кожний день висловлювання, що повторюються. Формування стереотипних словесних сполучень дуже збідняє словник і не сприяє створенню узагальненого значення кожного слова. Останні сприймаються не роздільно, а зливаються.

Затримка у створенні узагальненого значення слів веде до того, що будь-яке незвичне нове сполучення навіть добре знайомих окремо слів є незрозумілим для дитини, або те, що вона зрозуміла, не виконує своєї функції, тобто не стає сигналом до дії.

Однією з умов, що стимулюють мовлення, є сила орієнтовної реакції: розуміння слова встановлюється швидше при наявності сильної зацікавленості дітей, зосередження на предметі, який називають. Тому слід уважно спостерігати за поводженням дитини і більш часто використовувати саме ті предмети та дії з ними, що викликають найбільший інтерес, а тому й більшу мовленнєву активність.

Успіх у формуванні мовлення полягає не тільки в кількості слів, що дитина розуміє та використовує, але й у розширенні значення цих слів для поводження дитини, для розвитку всієї її пізнавальної діяльності. Тому далеко не обов’язковим є показ нових предметів, найбільше значення має встановлення у дітей більш різноманітних зв’язків з ними.

Другий фактор розвитку мовлення – спілкування дитини з дорослими. У цьому зв’язку необхідно виконання двох обов’язкових умов:

1) забезпечити часте спілкування вихователя з кожною дитиною;

2) виховувати у дітей потребу у спілкуванні з дорослими.

Далеко не кожне спілкування розвиває мовлення. У період раннього дитинства найбільшого ефекта досягає індивідуальне спілкування з дитиною. У процесі його легше зосередити увагу маленької людини, зміст мовлення можна пристосувати до рівня розвитку й індивідуальних особливостей кожного. Індивідуально адресоване мовлення пригортає більшу увагу дитини, підвищує емоційне значення слова та сприяє її активній мовленнєвій реакції. Тому навіть при проведенні групових ігор і занять слід по можливості частіше звертатися до кожної дитини окремо. В деяких випадках ця особливість повністю ігнорується, і від педагога в основному виходять групові звертання: „Діти, давайте збирати іграшки”. Не дивно, що діти не реагують на подібні закликання, тому що не розуміють, що під словом „діти” мається на увазі кожна з них.

Характер взаємодії дорослих з дітьми різного віку повинен змінюватися. Для викликання перших голосових реакцій дитини перших місяців життя достатньо одного емоційного позитивного контакту – ласкавої інтонації, усмішки. Пізніше найбільш ефективним фоном стає сумісна діяльність. Найбільше значення для дітей має спілкування в процесі ігрової діяльності, при сприйманні оточуючих явищ, а потім і спостереження за ними.

Суттєву роль відіграє також спілкування вихователів з дитиною під час таких життєво важливих процесів, як годування, вкладання спати, одягання. Часта повторюваність цих процесів, різноманітність та велика кількість предметів, з якими діти стикаються в цей час, неминучість (і необхідність) при цьому безпосереднього контакту з дорослими – все це становить сприятливу основу для розвитку мовлення (третій фактор).

Проте й цього недостатньо. Серед заходів у дитячій установі великої питомої ваги набувають спеціальні заняття, які при правильному та систематичному проведенні сприяють розвитку всіх сторін мовлення. Останні в різні вікові періоди розвиваються нерівномірно й у великїй мірі залежать від індивідуальних особливостей. Але тільки при своєчасному та повноцінному для кожного вікового періоду рівні формування всіх сторін мовлення можливо досягнути оптимального результату до 3 років.

Веливий вплив на розвиток мовлення має спілкування дітей між собою, особливо старших з молодшими, що виникає вже в межах раннього дитинства. Таке взаємоспілкування починає позитивно впливати на розвиток мовлення дітей молодшого віку з того періоду, коли вони навчаються порівняно добре відтворювати звуки та слова, які чують.

Основні закономірності розвитку мовлення дітей раннього віку.

Мовленнєвий розвиток дітей раннього віку підкоряється таким закономірностям:

1. Первинні голосові реакції (до 6 міс.).

2. Наслідування мовлення дорослого (6 міс. – 1 рік).

3. Розуміння мовлення дорослого (6 міс. – 1 рік).

4. Інтенсивне формування всіх сторін мовлення (1-2 роки).

5. Активне оволодіння мовою та вдосконалення вимови (2-3 роки).

Розглянемо їх детально.

Крик немовляти є озвучене дихання, розправлення легенів. Декілька пізніше пхикання, крик, плач дитина використовує у ті моменти, коли вона є голодною, коли їй холодно або коли вона намочила пелюшки. Це – реакція на стан, але не прохання про допомогу. Крик не має функції спілкування, хоча в деяких випадках діти першого року життя використовують його як засіб пригорнути увагу дорослого.

Голосові реакції, які мають значення підготовчих елементів мовлення, виникають у дитини у перші місяці під впливом емоційного спілкування з дорослим.

Формування у перші тижні життя зорового та слухового зосередження дає можливість навчити дитину фіксувати погляд на обличчі дорослого, іграшці, прислуховуватись до звуків мовлення. У результаті зорових та слухових впливів, особливо спілкування з дорослим, у малюка виникає радісний стан. Він поступово стає зосередженим, припинює безладні рухи, немов прислуховуючись та приглядуючись до того, що говорить або показує дорослий. У результаті з’являється перша усмішка у відповідь. Під час такого спілкування дитина гукає та гулить набагато більше, аніж коли вона залишається сама. Поступово у неї виникає потреба у спілкуванні з дорослими, котра й лежить в основі розвитку мовлення.

У кінці першого півріччя життя з’являється лепет, тобто вимовлення складів, який здійснюється під контролем слуху. Дитина чує склад, який вимовляє, та повторює його багаторазово.

Дорослий повинен постійно підтримувати звукову активність дитини, спілкуючись з нею, добиватися, щоб вона багато й часто вправлялася у вимовленні звуків. Якщо малюк не оволодіє певною кількістю звуків, не буде виявляти інтерес до них, важко й у наступному сформувати у нього наслідування звуків.

Викликати дитину на наслідування без емоційного контакту з дорослими неможливо. Чужим вона не наслідує не тільки в період, коли це уміння тільки формується, але й пізніше, коли вже володіє цією навичкою.

Для довільного вимовлення звуків з наслідування потрібно, щоб дитина оволоділа своїм артикуляційним апаратом і настроювала його під контролем слуху. Своєчасний і добрий розвиток слухового зосередження та сприйняття – це важлива передумова формування наслідування. Для цього дорослі повинні розмовляти поблизу від дитини, навчити її розшукувати джерело звуку, яке вона не бачить. При розмові з малюком необхідно знаходитись у полі його зору: це підвищує його активність і увагу. Він слідкує за тим, хто говорить, ворушить губами, прагнучи видати звук.

При формуванні наслідування спочатку спонукають повторювати лише ті звуки, які дитина вже вимовляє. Особливу увагу слід звернути на розвиток наслідування складам. У кінці першого року під впливом вправляння у наслідуванні виникає новий його вид – відстрочене наслідування.

Здібність наслідувати звукам – це основа для оволодіння звуками і словами мови оточуючих людей, і розвитку цього вміння слід надавати найбільшого значення.

У дітей другого півріччя першого року життя вже можна виробити зв’язок між предметами, діями та словами, що їх позначають. На його основі у дитини виникає первинне орієнтування в оточуючому світі, вміння виконувати деякі прості дії, вимовити перші осмислені слова.

Розуміння слова, повноти його смислу та звучання діти опановують не одразу. На першому році життя назва предмета зв’язується у дитини з діями, що виконуються з данним предметом, місцем, де він знаходиться. Все це включається в слово-назву. Спочатку дитина реагує на слово як на простий звуковий подразник, але не пов’язаний з ним змістом. Приблизно з 10-11 місяців вона починає реагувати не тільки на звуковий бік слова, але й на пов’язаний з ним зміст, розрізнюючи питання, навіть якщо їх вимовляють з однаковою інтонаією.

Діти кінця першого року життя розрізнюють контрасні слова, але схожі за звучанням мовні одиниці ще не диференціюють.

У нашому мовленні існує невідповідність між словником, що його розуміють, та словником, що його використовують. Перший є більш побширений, аніж другий. У ранньому віці розрив між обома сторонами мовлення є особливо великим. Наприклад, на першому році життя дитина певною мірою розуміє мовлення дорослих, не володіючи ще жодним самостійним словом. Тому дуже важливо знати, чи розуміє дитина те, що їй говорять.

Оскільки дітей на першому році навчають в основному розумінню дій, які вони можуть зробити самі, то вважають, що слова є засвоєними, якщо вони виконують відповідне прохання дорослих. Щоб визначити, чи розуміє дитина назву предмета в період, коли вона не вміє вимовити потрібне слово, її навчають відповіді дією – поворотом голови, вказівним жестом на питання „де?”. Активний пошук предмета, що його називає дорослий, у дітей 8-12 місяців показує, що з’явилася можливість словесної регуляції зорово-орієнтувальної діяльності.

Спілкування, що є необхідним для розвитку підготовчих етапів активного мовлення, повинне носити переважно емоційний характер. При формуванні розуміння слід привчити дитину до об’єктно-спрямованого спілкування, у процесі якого дорослий щось повідомляє, спрямовує увагу та інтерес вихованця на будь-який предмет або дію. Для виробки будь-якого рефлекторного зв’язку, в тому числі між предметом, дією та словом, що їх позначає, потрібні постійність умов і повторюваність.

Неможливо сформувати у дитини розуміння мовлення, якщо вона байдужа до того, що їй показують, що з нею роблять. Тому потрібно як найчастіше називати цікаві для неї яскраві предмети, що звучать, та об’єкти, що рухаються, пов’язані з ними дії, імена дітей та оточуючих дорослих у такі моменти, коли дитина уважно дивиться на предмети, тягнеться до них. При цьому недостатньо називати тільки ті, на які дитина дивиться, слід цілеспрямовано демонструвати їх, зацікавлювати її таким чином і називати те, що показують. При поясненні слід уникати зайвих слів, але виразно вимовляти ті, що їх намічено для запам’ятовування. Дитина швидше зв’язує слово з предметом і дією, чим ближче може познайомитись з ним: розглянути, доторкнутися, посувати, постукати і т.п. На першому році вивчають і деякі умовні жести: дитина дякує – киває головою, прощається – махає ручкою.

Дата добавления: 2014-01-04