Лекція 1. Вступ. Основні поняття та організація електронного документообігу 2 страница

Під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького селянсько-козацькі полки кілька раз брали приступом це укріплення. Замок підбудували, але турецька армія Ібрагім-паші в 1765 р. потужними артобстрілами вщент його сплюндрувала. Звитяжних оборонців твердині місцеве населення поховало на сусідний горі Погибниця.

Після турецького плюндрування військова комісія визнала недоцільним відновлювати весь фортифікаційний ансамбль. К.Потоцький на догоду своїй дружині Марії подарував Буданівський замок черницям й виділив кошти на його переобладнання під духовну обитель. У 1846 р. монастирські приміщення було реконструйовано, добудовано шпитальний корпус. З приходом радянськой влади черниць порозганяли, а в замку організували психіатричну лікарню. Вона функціонує тут досі.

Замок височить на Замковій горі, підступи до якої утруднюють природні перешкоди. Його основною атракцією є дві наріжні конусоподібні башти з двома ярусами гарматних амбразур, що зводяться на висоту п'ятиповерхового будинку. Поряд з баштами збереглися фрагменти замкових мурів та старі келійні корпуси, переобладнані із замкових казарм, що тягнуться до костьолу. Загалом архітектурний ансамбль справляє доволі атракційне враження. За умови перегляду суспільної доцільності функціонування тут психіатричної клініки Буданівський замок-монастир зможе ефективно виконувати роль сакрального й музейно-туристичного об'єкту.

Червоноградський замок вважаєтеся одним з найзагадковіших і найромантичніших замків Тернопільщини. Туристи, зазвичай, асоціюють його із казковими “Двома вежами” з саги Толкієна “Володар перстня”.

Замок розташований посеред лісистої Червоної долини неподалік с. Нагоряни Заліщицького району. Перші дерев'яні укріплення виникли тут у 1380-і рр. завдяки енергійній будівничій діяльності князів-братів Коріатовичів. їх неодноразово штурмували литовські й польські війська, і лише після поділу Поділля між Литвою і Польщею (1431 р.), цей край остаточно відходить до Речі Посполитої. У 1448 р. місто отримало магдебурське право.

Кам'яний замок на місці старої дерев'яно-земляної фортеці збудовано в XVII ст. Руським воєводою І.Даниловичем. Поряд для отців домініканців зводиться велична споруда ренесансного костьолу.

Кілька разів замок руйнувався, зокрема в ході буремних подій Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Найбільше ж – під час турецької навали військ султана Магомета IV в 1672 р. За період турецького панування в краї (1672-1683 рр.) у квітучій Червоній долині не залишилося жодного мешканця.

У 1820 р. руїни Червоноградського замку А.Понінським було перебудовано на розкішний палац з двома баштами в еклектичному стилі. Тут були зібрані багаті колекції мебелі, порцеляни, творів живопису тощо. Однак, події Першої світової війни й розбійні рейди російської більшовицької кінної армії Будьоного залишили від палацу обдерту пустку.

Червоноградський замок гостро потребує інвестора, який зумів би відновити його колишню велич. Розміщення в його стінах туристичного готелю, організація кінних маршрутів до Джуринського водоспаду висотою 16 м. та в каньйон Дністра одразу перетворило б цю мальовничу місцину на найпопу-лярніший рекреаційний центр Тернопільщини.

Бережанський замок – осердя Державного історико-архітектурного заповідника. Він на всю Європу прославився завдяки тому, що упродовж двох століть цю твердиню не могла взяти жодна армія.

Перша письмова згадка про село Бережани датується 1375 р. Розквіт поселення припав на буремне XVI ст., коли польський король Сігизмунд І подарував у 1530 р. це жваве поселення князеві М.Сенявському й надав йому статус міста з магдебурзьким правом.

Воєвода Руський Микола Сенявський, найнявши і індійських інженерів, упродовж 1534-1554 рр. зводить у Бережанах на острові посеред р. Золота Липа справжній замок за канонами передової європейської воєнної інженерії (за новоголландською системою, розробленою Г.-Л. де-Бопланом), а в його дворі – розкішний бароковий князівський палац та не менш розкішний фортечний костьол-усипальницю Святої Трійці у стилі готики й ренесансу (у ньому було поховано майже всіх представників княжої династії, у т.ч. княгиню Анну Сенявську, надгробок якої зберігся і нині є окрасою музейної експозиції в Олеському замку на Львівщині).

У палаці Сенявськими було зібрано багату колекцію творів європейського мистецтва, яку перед Першою світовою війною вивезли до Кракова. У 2-ій половині XVI – XVII ст. замок декілька разів добудовувався і модернізувався, змінюючись від суто оборонної споруди до оборонно-житлового (палацового) комплексу.

У 1630 р. Микола Сенявський обводить Бережани додатковим фортифікаційним поясом, зміцнює бастіони, закладає нові порохові склади й арсенал, загалом перетворює своє місто па справжню фортецю.

У 1648 р. звитяжні полки Максима Кривоноса після тривалих кровопролитних штурмів прорвали оборону кількох поясів міських укріплень і захопили замок. Одначе втримати не могли, поляки після повернення зміцнили його оборону, і вже наступного 1649 р. козацькі приступи твердині не мали успіху. Як не мали успіху запеклі приступи полків яничар Ібрагім-паші у 1675 р. Того року турки вирізали все чоловіче та полонили все жіноче й дитяче населення міста. Але замок вистояв.

Під час Північної війни у 1707 р. у Бережанському замку зупинялися російський цар Петро І та гетьман Іван Мазепа. А з 1726 р. після смерті останнього представника роду Сенявських – Адама Миколая Сенявського (1666-1726 рр.), Бережанський замок переходить у власність князів Чарторийських, згодом Любомирських і поступово починає занепадати. Тут знаходилися комори, склади, броварня тощо.

Бережанський замок і палац були сильно пошкодженими під час артобстрілів Першої світової війни і з тієї пори не відновлювалися. Після повернення поляків, у 1920 р. з руїни Бережанського замку його спадковим власником Якубом Потоцьким до королівського Вавельського замку Кракова були вивезені останні історичні цінності, у т.ч. й високохудожні надгробки Адама Гієроніма Сенявського та трьох його синів. (Вони експонуються там й понині). У міжвоєнний період фортифікаціями Бережан опікувалося командування 51-го піхотного полку прикордонних стрільців. За консерваційні роботи вдячна громада міста у 1933 р. присвоїла командиру цієї частини полковнику Станіславу Бідацькому звання почесного громадянина Бережан. Але з приходом радянської влади нищення замку продовжилося.

Та незважаючи на свій сучасний стан Бережанський замок і досі вражає своєю величчю. Товщина фрагментів південно-східної стіни сягає 6 м, такі ж величезні розміри мають кутові башти п'ятикутної у плані твердині. Башти мають складну си-і і ему бійниць з двома-трьома схрещеними ходами, що давало змогу вести прицільний обстріл під різними кутами.

В наші дні (з 2001 р.) історичний центр Бережан оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Це один і найпопулярніших центрів туризму Тернопільської області. Адже, для прикладу, в одній лише ратуші Бережан для туристичних відвідин відкриті аж чотири музеї: краєзнавчий музей, музей книги, музей письменника Богдана Лепкого та музей переслідування церкви.

Нині доцільно (і комерційно доволі перспективно) інвестувати кошти у повну відбудову ренесансного палацово-замкового комплексу Бережан як еталонного середньовічного князівського замку-резиденції. Відроджений комплекс зможе надавати нічліжні, гастрономічні, експозиційно-екскурсійні й.шімаційно-туристичні послуги, а головне – стане справжньою туристичною окрасою Поділля.

Збаразький замок (вул. Морозенка, 28) – це могутня прикордонна фортифікаційна споруда, яка згадується у польських хроніках з середини XV ст. Перша літописна згадка про Збараж на р. Гнізна міститься в Повісті врем'яних літ під 1211 р. У давньоруські часи це була одна з найнеприступніших твердинь Галицько-Волинського князівства. Лише орда хана Батия змогла захопити й спопелити твердиню над р.Гнізною.

У 1474 р. Поділлям й Галичиною прокотилася понад стотисячна татарська орда. Захисники Збаража після запеклої облоги згоріли разом з фортецею – але не підкорилися. Згодом татари ще неодноразово штурмували відбудовані мури Збаразької фортеці і в 1598 р. вдруге поруйнували її.

Будівництво кам'яного замку на горі серед непрохідних боліт в 1626-1631 рр. здійснили князі брати Христофор та Юрій Проект розробив італійський архітектор В.Скамоцці, керував будівництвом палацу в ренесансному стилі та бастіонів за новоголандською системою укріплень архітектор Ван Пеен. Після смерті Юрія Збаразького замок перейшов у володіння князів Вишневецьких, які продовжили роботи з укріплення оборонних споруд та упорядкування палацу.

У 1649 р. під стінами Збаразького замку вирувало чи не майзапекліше збройне козацько-польське протистояння, мистецьки змальоване в історичному романі Г.Сенкевича “Вогнем і мечем” (і в однойменній кіноепопеї Є.Гоффмана).

Облога козацькими військами Богдана Хмельницького збаражського замку, за стінами якого з численним польським шйськом засів лютий українофоб коронний гетьман Речі Посполитої Вишневецький, стала кульмінаційним моментом першого етапу Національно-визвольної війни українського народу. Під час тієї завзятої облоги під Збаразьким замком загинув козацький полковник Нестор Морозенко, про якого складено багато легенд і пісень. Важке поранення отримав і народний улюбленець Іван Богун.

Захопленню замку завадило наближення польської армії, очоленої самим королем Яном II Казимиром. Війська Б.Хмельницького зустріли їх під Зборовом. Битва мало не завершилася повним розгромом польської армії й захопленням короля у полон. Однак, фатальним для гетьмана і України під час визвольної війни став союз з Кримським ханством. Як і згодом під Берестечком, так і в 1649 р. під Зборовом кримський хан Іслам-Гірей зрадив гетьмана і пригрозив йому, що перейде на бік Яна Казимира, якщо погром поляків не припиниться. Шантажем хан домігся від Б.Хмельницького припинити бойові дії й укласти з польським королем не особливо вигідний для України Зборівський мир. І Галичина, і Західне й Центральне Поділля за умовами цього миру залишилися за поляками, і їхнє вкраїнське населення невдовзі важко застогнало від кривавих польських репресій Вишневецького та його спідручників.

З татар завше були непевні союзники. Б.Хмельницький нимушено шукав союзу з ними, аби ханів не перекупляли королівські посли й у розпал козацьких походів на Галичину татарська орда не завдавала удару в спину, плюндруючи в тилу беззахисні Запоріжжя, Брацлавщину й Київщину. І брав орду з собою у всі походи наш гетьман радше не заради її збройної і ютуги, а щоб завше “тримати на оці” татар і бути спокійним за козацькі тили.

Зі свого боку, хани Гіреї під час Національно-визвольної війни українського народу проводили доволі мудру (вірніше хитру) й далекоглядну політику, спрямовану на зміцнення Кримського ханства. Адже молода козацька держава здатна була самотужки або об'єднавши сили з поляками за одну військову кампанію знекровити й сплюндрувати все ханство та розквартирувати гарнізони Речі Посполитої в усіх основних фортецях Криму. Тож хани на вигідних для себе умовах маневрували між двома супротивниками й відкрито тішилися з того, як козаки й поляки взаємно знекровлюють й гублять у запеклих баталіях свої кращі сили. А вони – татари – тим часом, мають з цього ще й численний ясир.

Те, що волею обставин не вдалося козакам, звершили турки. У 1675 р. яничари Ібрагім-паші за підтримки потужної артилерії вдерлися у Збаражську твердиню й завдали їй значних руйнувань. Та Д.Вишневецький одразу відбудував свою штаб-квартиру, і до відвоювання у турків Центрального Поділля прикордонний Збаражський замок відігравав стратегічне значення як укріплена база польської армії.

У 1707 р. в Збаразькому замку побували український гетьман Іван Мазепа та російський цар Петро І. Вони оглянувши укріплення замку, дали високу оцінку його оборонним спорудам.

Ренесансний двоповерховий палац у дворі замку зберігся у відносно непоганому стані. Бильш занедбаними є бастіонні укріплення з казематами та кутовими вежами периметру замкових мурів. Вони потребують цільових державних капіталовкладень для цілковитої реставрації архітектурного ансамблю чи не найвідомішого для пересічних українських і польських туристів замку, героїчна облога якого лягла в основу сюжету популярного роману і сучасної кіноепопеї “Вогнем і мечем”.

Урядовою постановою територію Збаразького замку оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Відновлений князівський палац відкрив свої двері перед туристами. Дещо мляво (через брак коштів) ведуться реставраційні роботи з відродження замку. Досі “не дійшли руки” до обстеження й туристичного упорядкування розгалуженої системи замкових підземель. А із славетними сторінками історії замку знайомить експозиція місцевого історико-краєзнавчого музею. У ньому, між іншим, зібрана багата колекція старожитніх подільських ікон.

Ще однією пам'яткою фортифікаційного зодчества міста є середньовічний монастир оо. Бернардинів, зведений у стилі бароко в 1627 р., збереглися його в'їздна башта з брамою, чернечий костьол та келії.

Скала-Подільська – середньовічна прикордонна твердиня Речі Посполитої, закладена над р. Збручем усього за 40 км. від Кам'янця-Подільського – центру Подільської округи Османської імперії.

Давня назва замку й поселення при ньому – Скала над Збручем. Відоме з часів Київської Русі. Вже тоді тут був оборонний давньоруський дерев'яно-земляний замок, дуже понищений татарами. Князі Коріатовичі, які з 1331 р. осіли на Поділлі після приєднання його до Великого князівства литовського, відбудували замок у Скалі в 1360-1370-х рр. У 1395 р. литовський князь Вітовт Великий відібрав у володаря Подільської України Федора Коріатовича ряд міст, в тому числі і Скалу. Відповідно, подоляни масово потягнулися за своїм православним князем аж у Закарпаття, де й осіли в Мукачівському замку й підзамчі. А замок у Скалі невдові відійшов до польської корони.

На початку XVI ст. внаслідок майже щорічних татарських навал (1502, 1503, 1507, 1511, 1513 рр.) замок у Скалі вкрай занепав. У 1515 р. польський король Сигізмунд передав його у підпорядкування Кам'янецькому старості Станіславу Лянцко-ронському. Воєначальник посилив його гарнізон та арсенал гарматного озброєння. Але вже в 1516 р. під час наймасовішої з початку XVI ст. татарської навали місто і замок були спалені дощенту. Замок відбудовували, але татари ще кілька раз плюндрували твердиню, а напад волохів у 1538 р. остаточно її понищив.

Якісно нова перебудова фортеці у Скалі розпочалася в середині XVI ст. і здійснювалася за модерною новоголандською системою замку бастіонного типу з потужним артилерійським озброєнням. Замок був захищений скелями та річкою з трьох боків і лише з півдня був доступним. З цього боку викопали глибокий рів, запустили в нього води Збруча, звели кам'яні стіни, В'їздну башту з підйомним мостом та монолітну Порохову башту.

У 1620 р. Скалі довелось витримати облогу турецької армії, яка розгромила перед тим польське військо на Цецорі. І хоча фортеця була сильно пошкоджена попередньою облогою волохів, захопити її туркам не вдалося. А от в 1648 р. козацькі війська Богдана Хмельницького таки здобули твердиню і вигнали звідти польський гарнізон. Значних руйнувань замок зазнав у 1657 р., коли ним володів трансільванський князь Д'єрдь ІІ Ракоці. А після захоплення у 1672 р. турками Поділля замок у Скалі остаточно занепав і вже не відбудовувався.

В середині ХVІІІ ст. староста Скали Адам Тарло здійснив ремонт оборонних мурів та башти замку, реставрував палац. Але після нищівної пожежі 1765 р. замок остаточно покинули.

Зараз над кручею Збруча відносно непогано збереглися оборонні стіни, що сходяться на краю виступу під гострим кутом, В'їздна башта та монументальна чотирьохярусна Порохова башта. Всередині замкового дворища є “кістяк” первісно розкішного палацу з гарним кам'яним орнаментом навколо вікон та дверей.

Замок Скали-Подільської необхідно повністю відбудувати, розмістивши в одній частині палацу музейну експозицію, а в іншій – туристичний готель. Слід відновити периметр внутрішніх дерев'яних бойових галерей, замкові підземелля, розставити на баштах гармати й обладнати оглядові майданчики для туристів. Реалізація даного проекту дасть змогу одразу залучити замок у Скалі в комерційний масовий туристичний маршрут на рівні із сусідніми фортецями у Кам'янці-Подільському й Хотині.

Наявність туристичного готелю дасть змогу для організації з замку кінних турів понад кручами Збруча у заповідні Медобори до карстових озер, рифових скель, товтрової печери “Перлина”, джерела медобірської “Нафтусі”, до місця знаходження Збруцького ідола та в культовий язичницький центр подільських племен IX – X ст., що складається з трьох городищ-святилищ на трьох горах-товтрах Богит, Говда і Звенигород, а також – тури у Дністровський каньйон, у Кам'янець-Подільський, до королівських укріплень Окопи Святої Трійці, до лабіринтової печери “Атлантида” та низки інших гіпсових печер Борщівського району (Кришталева, Млинки, Озерна...).

Скалатський замок – ще одна прикордонна твердиня-“скала” Речі Посполитої на підступах до р. Збруч. Невдовзі після того як у 1600 р. містечко отримало магдебурзьке право, для його захисту в 1630 р. польский мечник Кшиштоф Віхровський побудував невеликий замок. Численні татарсько-турецькі облоги завдали фортеці сильних руйнувань. Відбудокували замок у кінці XVII ст. Ян Фірлей та в кінці XIX ст. архітектор Т.Талевський, після чого його башти під гострими черепичними дахами набули неоготичного вигляду.

Зараз чотири наріжні башти Скалатського замку збереглися в доволі непоганому стані (завдяки консерваційним ро-мотам 1960-х рр.). Башти п'ятикутні, чотириярусні з рядами гарматних і мушкетних бійниць, мають вельми атракційний масивний готичний вигляд. Між собою башти з'єднані підземними переходами, нині запущеними.

Доцільно акумулювати кошти для продовження відбудо-ни цієї атракційної пам'ятки, розташованої в самому центрі міста біля автовокзалу. Для цього необхідно поглибити існуючий рів, який по периметру оточував міські стіни, повищити ці стіни, відновити в'їздну браму та розчистити територію прямокутного двору для організації в ньому невеликого польсько-козацького скансену із демонстрацією зразків середньовічної артилерії, осадних механізмів, похідної козацької кузні тощо. Музейну експозицію дуже доречно розгорнути в усіх чотирьох готичних баштах замку. Вхідна плата за екскурсійне відвідування замку самодіяльними автотуристами й організо-паними тургрупами з Тернополя, Львова, Сатанівського курорту і Кам'янця-Подільського цілком здатна перекривати видатки на підтримання його обслуговуючої інфраструктури.

Бучацький замок родове гніздо українських феодалів Бучацьких (згодом полонізувалися), розбудоване на високому скелястому мисі над р. Стрипою на місці укріплень дерев'яного давньоруського граду (вул.Замкова). Перша згадка про замок відноситься ще до 1379 р. За твердженнями археологів, північна стіна замку, вимурована з блоків червоного піскови­ку, датована саме XIV ст.

В 1515 р. місту надано магдебурзьке право. Поступово воно перетворилося у значний ремісничо-торговий центр і Західного Поділля.

Бучацька твердиня витримала десятки татарських і турецьких облог, неодноразово руйнувався, але завжди потім підбудовувався, служачи резиденцією воєвод руських, у т.ч. останнього з роду – Якова Бучацького, згодом – польських магнатів Творковських-Бучацьких, які успадкували не лише твердиню, а й славне прізвище. Після шлюбу кам'янецького каштеляна Анджея Потоцького з Катериною Бучацькою замок на початку буремого XVII ст. перейшов до роду Потоцьких. Дружина С.Потоцького Марія Могилянка в 1630-і рр. суттєво укріпила замок, перебудувавши його за новоголандською системою на бастіонну артилерійську твердиню.

У 1648 р. козацькі полки Максима Кривоноса за підтримки повсталих міщан здобули штурмом цю твердиню. Але Потоцькі одразу її відновили. Тож у 1655 і 1667 рр. її намарне намагалися захопити кримські татари, але відступали ні з чим.

У 1672 р. Бучацька твердиня впала під натиском багатотисячної турецької армади султана-завойовника Магомета IV, татарської орди й союзних козацьких полків гетьмана П.Дорошенка. Україна тоді саме вступила в період Руїни, розкололася на Лівобережну й Правобережну, головні фортеці лівобережної частини посіли залоги російських стрільців, і царські бояри дедалі грубше втручалися у її внутрішні справи. В умовах такого посилення російської експансії правобережний гетьман П.Дорошенко гарячково шукав можливість зберегти справжню незалежність Держави Війська Запорізького згідно із заповітом Б.Хмельницького. Однак поляки висунули на козацького гетьмана свою маріонетку, і П.Дорошенко змушений був шукати союзу з Туреччиною – третім могутнім “гравцем” російсько-польсько-турецької “гризні” за український “пиріг”. Після захоплення у 1672 р. твердинь Західного Поділля мобільні кінні полки П.Дорошенка й татарська орда швидким маршем подолали шлях до Львова й взяли його в кільце облоги. Лише своєчасно прибулі королівські посли врятували Львів від плюндрування. Місто відкупилося нечувано щедрою контрибуцією, і гетьман Петро Дорошенко супроводив королівських послів до Бучача, де розмістилася султанська ставка.

18 жовтня 1672 р. у військовому стані турецького султана на узліссі липового гаю біля стін Бучацького замку був підписаний доленосний для України Бучацький мир між Польщею та Туреччиною. За умовами цього миру Польща зрікалася своїх прав на Поділля (яке стало турецькою провінцією) й на козацьку Правобережну Україну, яка ставала самостійною державою під протекторатом султана. Польща зобов'язувалася вивести свої гарнізони з фортець Брацлавщини і передати їх козакам П.Дорошенка. Також поляки зобов'язалися щорічно сплачувати Туреччині контрибуцію в сумі 22 000 золотих.

Певна річ, поляки просто прагнули виграти час і не збиралися виконувати настільки ганебні й неприпустимі для шляхетського гонору статті Бучацького пакту. Зібравши сили, коронний гетьман Ян Собєський вже з наступного року розпочав нові рішучі бойові дії, спрямовані на відвоювання квітучих і юдільських володінь Речі Посполитої.

У 1676 р. турки Ібрагім-паші вдруге зруйнували Бучацьку фортецю. Однак Ян Потоцький до 1684 р. вкотре повністю її підновив. Під час походів короля Яна III Собєського на турків Бучацький замок відігравав роль стратегічної військової резиденції і штабу коронних військ.

І лише з XVIII ст. напівзруйнований замок втрачає свої оборонне значення й кидається власниками, приходячи в запустіння. Його потужні оборонні мури у XIX ст. розбирають і продають як будівельний матеріал.

До нашого часу відносно непогано збереглися башти та замкові стіни XVI ст. товщиною до 3,5 м. з трьома ярусами бійниць для ведення перехрестного обстрілу з усіх видів вогнепальної зброї. А також – фундаменти воєводського ренесансного палацу Бучацьких, який прикрашали галереї з аркадами.

Стан збереженості пам'ятки дає підстави для започаткувл ня проекту його повної відбудови й надання йому статусу дер жавного історико-культурного заповідника. Слід відбудувати ренесансний палац воєводи руського Яна Бучацького, розмістивши в його одній частині туристичний готель і ресторан, а в іншій – історико-краєзнавчий музей, експозиція якого знайомитиме з історією славних українських родів Бучацьких і Потоцьких, незліченими облогами й польсько-українсько-волошсько-татарсько-турецькими війнами XIV – XVIII ст.

Периметр стін варто замкнути, на їхніх верхніх ярусів відновити консольні дерев'яні бойові галереї та відбудувати куту в'їздну браму у твердиню. В овальному дворі замку доцільно організувати історичний скансен середньовічної артилерії і механізмів для веденя облог замків (тим паче, що я внутрішнього боку замкових мурів зберелися спеціальні кам'яні опори для таких дерев'яних механізмів для веденім обстрілу лав нападників).

У передмісті Бучачу (за 1 км.) – с. Підзамочок – на мисі над р.Стрипою розташований ще один замок.

Підзамоцький замок побудований з місцевого червоною пісковику близько 1600 р. Яном Бучацьким як фортпост Бучацького замку. Твердиня неодноразово плюндрувалася татарами й турками, однак щоразу відбудовувалася й до середини XVIII ст. використовувалася місцевими магнатами в якості родового помешкання. Найбільшого руйнування замку завдала сучасна безгосподарність й нехлюйство місцевої влади.

Тм не менше, Підзамоцький замок відносно непогано зберігся. У плані це неправильний чотирикутник, що різко звужується на півночі. Фрагменти стін із рядами бійниць прилягають до масивних п'ятикутних башт. У південно-західній частині замку між двома п'ятикутними баштами збереглася брама з родовим гербом Бучацьких та датою побудови (відбудови) твердині. Між баштами, над проїздом брами зберігся мурований прохід для захистників твердині. За мурами, у зазідній частині замку збереглися руїни додаткових укріплень.

Цілковите відновлення пам'ятки зусиллями приватного інвестора проблематичне через низьку інвестиційну окупність проекту. Але, з огляду на потребу відродження сусідньої Бучацької твердині як пам'ятки міжнародної (української і польської) історико-культурної спадщини, Підзамоцький замок вимагає принаймні часткової реконструкції й археологічної консервації, а його територія – естетичного упорядкування. В ім'я збереження даної пам'ятки оборонного зодчества, важаю за доцільне негайно передати її національній Федерації історичного фехтування і реконструкції.

Є в Бучацькому районі ще один широко відомий в історичних джерелах замок – Язловецький. Постав він для оборони містечка Язловець (Яблунівка) – найбільшого у середньовіччі міжнародного ярмаркового центру Східної Галичини. Язловецькі ярмарки щорічно проводилися, починаючи з 1519 р. На них з'їжджалися купці з Німеччини, Австрії, Трансільванії, Молдови, Туреччини тощо, здійснювалися гуртові оборутки, укладалися торгові контракти, відбувався обмін економічними й політичними новинами. Вірменська община Язловця поступалася чисельністю лише Кам'янецькій та Львівській, численною також була єврейська община.

Язловецький замок височіє на крутосхилому пагорбі, який з трьох боків підточує русло р. Вільховець. Заклали його в средині XV ст. князі Бучацькі. З огляду на стратегічно-прибуткове значення замку у Язлівцю Бучацькі-Язловецькі його постійно реставрували після погромів, добудовували та зміцнювали. Зокрема, у 1550-і рр. коронний гетьман І.Язловецький здійснює масштабні будівельні роботи – зводить палай й масивну чотириповерхову башту-донжон з товщиною стін 4 м., яка стала служити головним в'їздом у замок і його арсеналом. Периметр стін оточував широкий рів, до половини якого з башти опускався підвісний міст, що змикався з висунунутим до половини рову дерев'яним помостом на палях. В'їзд у замок знаходиться на висоті третього ярусу башти. Тож коли похилий дерев'яний поміст спалювали, до входу в твердиню неможливо було дотягнутися рукою навіть якщо підвестися у повний зріст на сідлі коня.

Значних руйнувань замку завдали турецькі штурми 1672 й 1675 рр., після яких твердиня так і не оправилася. А після повернення полякам Кам'янця-Подільського у 1699 р. Язловецький замок втрачає своє стратегічне значення й поступово занедбується.

У підніжжі Язловецького замку його новий господар – коронний гетьман С.Конєцпольський – у 1644-1659 рр. будує Нижній замок бастіонного типу з просторими казематами для гарнізону й арсеналу. Цю будову вдалося завершити лише після придушення Національно-визвольного руху українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Нижній замок витримав кілька татарських облог. Однак у 1672 р. турецькі яничари зайняли обидва замки Язлівця.

У 1746 р. господарем Язлівця став С.Понятовський (батько польського короля Станіслава Августа). Він перебудував Нижній замок на триповерховий палац та розбив довкола нього ландшафтний парк. З 1863 р. власники подарували цей палац під гімназію для шляхетних дівчат (розігнана у 1946 р.). За радянської влади тут діяв санаторій. Зараз це Реколекційний дім сестер-черниць закону Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Язловецький замок навіть у напівзруйнованому стані вражає своїми розмірами, масивністю та домінуючим положенням над містечком. Це один з найатракційніших замків краю. В'їздний портал замку прикрашений геральдичним гербом Бучацьких-Язловецьких. Муровані з тесаних блоків пісковику стіни товщиною 4 м. височіють до висоти 12 м. Над усім ансамблем домінує В'їздна чотиригранна у плані чотириповерхова башта розмірами 20 х 25 м. І загалом твердиня справляє на відвідувача неабияке враження.

Повна відбудова цієї пам'ятки має стати нашим громадянським обов'яком перед прадідами й прийдешніми поколіннями вдячних нащадків. Адже тоді Язловецький замок зможе посісти належне йому місце у когорті кращих й туристично найвідвідуваніших Кам'янець-Подільського, Хотинського, Мукачівського, Меджибізького, Аккерманського й Судацького замків України.

Чортківський замок – резиденція відомих українських магнатських родів Гольських та Потоцьких. Дерев'яні укріплення міста й замку були зведені в кінці XIV ст. першим її власником міста Єжи Чартковським. (Король Сигізмунд III надав цьому дрібному шляхтичеві привілей титулюватися князем Чартковським). Після переходу міста до С.Гольського на пагорбі над р. Серет розпочинається перебудова давніших укріплень на замок, мурований з масивних блоків пісковику. У 1522 р. Гольський виклопотав для міста магдебурське право. Нова відбудова замку відбулася в 1610 р. Всередині замкового двору постав розкішний ренесансний палац з аркадними галереями та нові господарські прибудови. Татари неодноразово штурмували цю твердиню, тож ремонтні роботи майже ніколи не припинялися.

Дата добавления: 2014-01-04