ЛЕКЦІЯ №3 (10). Розділ 3. Оподаткування підприємств

Тема: Непрямі податки, податки і платежі за майно і ресурси підприємств.

План лекції.

1. Особливості нарахування та сплати акцизного збору.

2. Стягнення мита та митних зборів.

3. Податок з власників транспортних засобів.

4. Плата за землю. Платежі за використання ресурсів.

1.

Акцизний збір — це непрямий податок, що встановлю­ється на підакцизні товари та включається в їхню ціну. Акцизний збір (далі – АЗ) – специфічний акциз, що застосовується для обмеженої кількості товарів, які називаються підакцизними. Ці товари є високорентальними або монопольними (соціально-небезпечені, предмети розкоші).

Функції АЗ: - перерозподіл надвеликих доходів виробництва і реалізації;

- обмеження імпорту, споживання та виробництва;

- вплив на структуру виробництва, стимулювання якості;

- регулювання рентабельності підакцизних товарів;

- перерозподіл доходів населення.

Нормативно-правова база:

1. Декрет КМУ від 26.12.92 р. „Про акцизний збір” №18-92.

2. ЗУ „Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15.09.95 р. №329/95-ВР.

3. ЗУ „Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)” від 24.05.96 р. №216/96-ВР.

4. ЗУ „Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби” від 11.07.96 р. №313/96-ВР.

5. ЗУ „Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби” від 19.11.99 р. №1246-XIV.

6. ЗУ „Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» 23.03.00 р.

Законодавст­вом визначено такі об'єкти оподаткування:

1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних то­варів, у тому числі з давальницької сировини;

2) митна вартість товарів, імпортованих на митну територію України;

Платниками акцизного збору в бюджет є суб'єкти підприєм­ницької діяльності (їхні філії, відділення, підрозділи):

—виробники підакцизних товарів на митній території Украї­ни, в т.ч. із давальницької сировини, замовники давальницької продукції;

—суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;

—юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.

Є певні особливості впливу акцизного збору на фінансово-гос­подарську діяльність підприємств, що працюють у сфері виробни­цтва й реалізації підакцизних товарів (виробнича діяльність) або імпорту підакцизних товарів з наступною їх реалізацією (торгове­льна діяльність). Ці особливості залежать від визначення об'єкта оподаткування, методики розрахунку суми податку, терміну його сплати в бюджет, джерел сплати суб'єктом підприємництва.

Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підак­цизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються зако­нодавчо і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

З 1 січня 2000 р. значно скорочено перелік підакцизних това­рів, змінено ставки податку та запроваджено новий механізм об­числення акцизного збору для імпортованих товарів за викорис­тання ставки акцизного збору у відсотках.

До підакцизних товарів віднесено:

—бензини моторні; дизельне пальне;

—транспортні засоби;

—тютюнові вироби;

—спирт етиловий та алкогольні напої;

— пиво солодове.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначають­ся у двох варіантах:

—у твердих ставках (у гривнях або в євро) з одиниці реалізо­ваного товару;

— за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів, а за імпортованими товарами – до обороту, визначеному виходячи з митної вартості, збільшеної на суму ввізного мита.

— За змішаними ставками: у відсотках до обороту, але не менше від встановленої твердої суми з одиниці реалізованого товару.

Акцизний збір, установлений в євро, сплачується до бюджету у валюті України за валютним (обмінним) курсом НБУ, визначе­ним у такому порядку:

— щодо товарів, вироблених та реалізовуваних в Україні, — за курсом НБУ, що діє на перший день кварталу, в якому відбу­вається реалізація такого товару.

— щодо товарів, що імпортуються на митну територію Украї­ни, — за курсом НБУ, який діє на дату подання вантажної митної декларації.

З початку 2004 р. змінено встановлений порядок обчислення акцизного збору за товарами, на які встановлені відсоткові ставки.

Для вироблених на митній території України підакцизних то­варів базою оподаткування є їхня вартість, яка визначається за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами без ПДВ і акцизного збору.

За імпорту таких підакцизних товарів базою оподаткування є їхня вартість, яка визначається за встановленими імпортером мак­симальними роздрібними цінами без ПДВ і акцизного збору. Обов'язковою умовою є те, що база оподаткування не мо­же бути менша від митної вартості товару з урахуванням сум ввіз­ного мита без ПДВ і акцизного збору.

Максимальні роздрібні ціни встановлюються виробниками або імпортерами відповідних підакцизних товарів та відображаються в спеціальній декларації. Ця декларація подається не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати їх уведення, яка визначається в де­кларації. Початок застосування максимальних роздрібних цін — з першого числа місяця, який настає за місяцем подання декларації. Зміна рівня максимальних роздрібних цін фіксується через подання нової декларації, але не частіше за один раз на місяць.

Строки сплати акцизного збору в бюджет залежать від ви­ду підакцизних товарів та суми податку:

1) підприємства-виробники, що реалізують спирт, алкогольні напої – на третій робочий день після здійснен­ня обороту за реалізацією;

2) підприємства-виробники, що реалізують тютюнові вироби - виходячи з встановленого терміну сплати за минулий місяць;

3) власники (замовники) алкогольних напоїв, спирту, тютюно­вих виробів, виготовлених в Україні з використанням давальницької сировини, сплачують податок не пізніше дня отримання продукції;

4) вторинного виробництва – при придбання акцизних марок;

5) податкові агенти, які ввозять на митну територію підакцизну продукцію – протягом 7 днів, наступних за датою продажу товарів;

6) підприємства, що одержують спирт етиловий для виробництва продукції, що маркується акцизними марками – протягом 90 днів;

7) імпортери – одночасно зі сплатою митних платежів.

Пільги щодо акцизного збору. На фінансово-господарську ді­яльність суб'єктів господарювання впливають пільги, надані сто­совно до акцизного збору.

1. Акцизний збір не справляється в разі реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту.

2. За імпорту підакцизних товарів ці операції звільняються від сплати акцизного збору за умови звільнення таких товарів від податку на додану вартість (транзит, товари на митних складах, реекспорт).

3. Обороти з реалізації під­акцизних товарів для виробництва інших підакцизних товарів.

4. Реалізація легко­вих автомобілів спеціального призначення.

5. Товари ввезені фізичними особами в межах норм.

У 2004 р. призупинено застосування пільгових ставок акциз­ного збору на спирт етиловий, який використовується закладами охорони здоров'я, виробниками парфумерії, оцту, лікарських за­собів, марочних вин.

Найбільш суттєвий негативний вплив на фінансовий стан суб'єктів підприємництва справляє сплата акцизного збору за ім­порту товарів. Суб'єкти підприємництва зобов'язані сплатити ак­цизний збір під час розмитнення товару, а за алкогольні та тютюнові вироби— під час придбання марок.

Відшкодування сплаченого акцизного збору відбудеться тільки після реалізації товарів споживачам.

5. Мито – специфічний непрямий податок, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон. Види мита (залежно від виду операцій):1) ввізне; 2) вивізне; транзитне;

3) постійне; сезонне (на термін не більше 4-х місяців);

4) спеціальне (для окремих галузей, обмеження дискримінації);

5) антидемпінгове (запобігання демпінгу);

6) компенсаційне (антисубсидіарне);

7) автономне; конвенційне.

Мито регулює обсяги ввезення або вивезення окремих видів товарів, в т.ч. транзит через територію країни. Вплив на фінансові показники підприємств: у забезпеченні регулювання імпорту-експорту та захисту внутрішнього ринку; незалежності від обсягів доходів.

Платники: юидичні фізичні особи, що переміщують товари через кордон.

Об’єкт обкладання: митна вартість або фізична одиниця.

Ставки: 1) %-ві (адвалорне)

2) тверді (специфічне)

3) комбіновані (комбіноване)

4) преференційні; пільгові, повні, для окремих країн.

Воно є диференційованим:

—стосовно до товарів, які надходять з держав, що належать разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;

—стосовно до товарів, котрі надходять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети в разі їх вивезення за межі митної території держави.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не бі­льший ніж чотири місяці від моменту його встановлення. Сезон­не мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито застосовується як:

—спосіб захисту українських виробів у цілому;

—спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробникові;

—запобіжний засіб проти порушення національних інтересів учасниками зовнішньоекономічної діяльності;

—заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії ін­ших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується в разі:

—увезення на митну територію товарів за демпінговими ці­нами, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

—вивезення за межі митної території товарів за ціною, істот­но нижчою від цін інших експортерів — конкурентів.

Компенсаційне мито застосовується в разі:

—увезення на митну територію товарів, які є об'єктом субсидо­ваного імпорту;

—вивезення за межі митної території товарів на виробництво, продаж або споживання котрих надавалася державна субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Перелік товарів, що підлягають митному оподат­ковуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів. Від сплати мита звільняються: транспортні засоби, що здійснюють міжнародні пеевезення; валюта і цінні папери, пошкоджені товари. Митні збори сплачуються при оформленні митної декларації юридичними особами, визначені у % до митної вартості або гр.од. Сплачуються у гривнях:

3.

Податок із власників транспортних засобів має цільове призначення.

Платниками податку визнаються підприємства, організації, установи, а також іноземні юридичні особи, які мають зареєстро­вані власні транспортні засоби. Податок сплачується за місцерозташуванням юридичних осіб.

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери. Не опо­датковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механіз­ми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні за­соби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

Ставки податку визначено в розрахунку на рік: зі 100 см³ об'єму двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, зі 100 см довжини надводного транспортного засобу. Усі ставки податку встановле­но в гривнях за видами транспортних засобів і диференційовано залежно від потужності двигуна, виду транспо­ртного засобу, його призначення й використання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кіль­кість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року. Податок сплачується щокварталу рівними частинами до 15 чис­ла місяця, що настає за звітним кварталом. За придбані транспортні засоби протягом року податок спла­чується перед їх реєстрацією.

Структурно-логічну схему сплати податку на транспортні за­соби підприємств наведено на рис. 1.

Рис. 1. Структурно-логічна схема формування податку з власників транспортних засобів.

Податкові пільги. Від сплати податку звільняються підприємс­тва автомобільного транспорту загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавчо встановлено тарифи на оплату проїзду на цих транспортних засобах) незалежно від форми власності.

Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (з кількістю місць менше 10) у розмірі 50 %.

Для підприємств установлено достатньо сувору відповідаль­ність за несплату податку. У разі заниження податку стягується вся сума несплаченого податку і штраф у двократному розмірі від тієї ж суми. За браком обліку об'єктів оподаткування або за ведення обліку з порушенням установленого порядку (неподання, несвоєчасне подання розрахунків та інших документів, необхід­них для обчислення та сплати податку) стягується штраф у роз­мірі 10 % від суми податку, що підлягає сплаті. За несвоєчасну сплату податку стягується пеня (у розмірі 120 % річних від облі­кової ставки Національного банку на день складання акта переві­рки) за кожний день прострочення платежу.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника. Податок на транспортні засоби включається в собівартість перевезень, що також впливає на роз­мір прибутку підприємства.

4.

Стаття 13 Закону України «Про плату за землю» визначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного Зе­мельного кадастру, який, згідно з пунктом 2 «Положення про порядок ведення державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 р. № 99, включає дані реєстрації права власності, права користу­вання землею та договорів на орен-ду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Всі юридичні та фізичні особи, які фактично використовують земельні ділянки без належного оформлення документів на землю, повинні сплачувати земельний податок і стати на облік у відповідній податковій службі за місцем знаходження земельної ділянки як його платники.

Ставки земельного податку встановлені Законом України «Про плату за землю» окремо для кожної категорії земель, визначених стат­тею 2 Земель-ного кодексу України. А саме: для земель сільсько­господарського призна-чення, земель населених пунктів, земель про­мисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, земель лісового та водного фондів.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про плату за землю» гро­шова оцінка земельних ділянок проводиться органами Державного комітету України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Зазначена методика затверджена поста­новою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 «Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів».

Грошова оцінка землі застосовується з метою економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Плата за землю визначається залежно від якості та місцезнахо­дження земельної ділянки, її грошової оцінки і встановлених ставок податку.

Середні ставки податку встановлюються Верховною Радою Украї­ни в законодавчому порядку по угіддях, виходячи з призначення їх використання, по землях сільськогосподарського і несільськогос­подарського призначення та землях, які входять до складу населених пунктів.

Так, по землях сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, які мають вартісну оцінку, ставки податку встановлені у відсотках від їх вартісної оцінки.

Якщо грошова оцінка земельних ділянок у населених пунктах не визначена, то встановлюються середні ставки земельного податку і одиниці площі залежно від чисельності населення в населених пунктах, до складу яких входить земельна ділянка.

Законом також передбачене застосування збільшувальних ко­ефіцієнтів до встановлених ставок: у містах Києві, Севастополі, а також містах обласного підпорядкування – відповідно до зрос­тання кількості їхнього населення.

Податок із земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, ко­оперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперати­вами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також із земель­них ділянок, наданих для потреб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового господарства, що зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 3% суми земельного податку, обчисленого відповідно до ставок.

Податок із земельних ділянок на територіях та об'єктах природо­охоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, зайнятих вироб­ничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справ­ляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку.

Для визначення розміру податку із земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спо­рудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, не пов'язаних з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку, встановленого відповідно до ставок, наведених у додатках 1, 2 ставок плати за землі населених пунктів:

• міжнародного значення – 7,5;

• загальнодержавного значення – 3,75;

• місцевого значення – 1,5.

Податок із частини площ земельних ділянок, наданих підприєм­ствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

Податок із земельних ділянок, наданих для підприємств про­мисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок із земельних ділянок, наданих для залізничного транс­порту, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств, з яких земельний податок справля­ється згідно зі ставками земельного податку сільськогосподарського призначення.

Податок із земельних ділянок, наданих у тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та істо­рико-культурного призначення, справляється в розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок із земельних ділянок, наданих на землях водного фонду справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку, вказаних у пункті 2 ставок плати за землі населених пунктів, застосовуються коефіцієнти:

• на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0;

• на Південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;

• на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;

• на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0;

• у гірських і передгірних районах Закарпатської, Львівської, Іва­но-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, віднесених до категорії гірських;

• на узбережжі Азовського моря, в інших курортних місце­востях - 1,5.

Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 1996 р. у №379/96-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про плату за землю» передбачено проведення щорічної індексації грошової оцінки земель та доведення її до відома власників земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783, грошова оцінка індек-сується станом на 1 січня поточного року на коефі­цієнт (Кі), що визначається за формулою:

Кі = (L-10): 100 (1),

де L - середній індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Від земельного податку звіль­няються:

- заповідники; вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних уста­нов і навчальних закладів сільськогосподарського профілю;

- органи державної влади, прокуратури, організації, які пов­ністю утримуються за рахунок бюджету; військові частини, військові навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства Міністерства оборони та орга­нів і установ виконання покарань; дитячі санаторно-курортні і оздоровчі заклади України;

- вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здо­ров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які утримуються за рахунок бюджету;

- підприємства і громадські організації інвалідів;

- зареєстровані релігійні та благодійні організації;

- власники землі, що передали їх в оренду платникам ФСП.

Тимчасово звільнені від сплати податку:

- підприємства-автовиробники, які мають інвестицію у формі, що перевищує гранично встановлену (до 1.01.08 р.);

- підприємства суднобудівної промисловості – до 1.01.2012 р.;

- підприємства літакобудівної промисловості – до 1.01.2007 р.;

- новостворені фермерські господарства.

Щодо заново відведених земельних ділянок податок розрахо­вується протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Відповідальність за правильність нарахування і своєчасну сплату податку несуть його платники.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня у розмірі, передбаченому чинним законодавством.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня у роз­мірі 120% облікової ставки НБУ з суми недоїмки за кожний день прострочення та штраф у сумі 5% від суми недоплати

Сплата земельного податку протягом року проводиться рівними частинами за такими строками:

• сільгосппідприємствами, які сплачують фіксований податок, — що­місячно до 30 числа місяця, наступного за звітним місяцем у роз­мірі квартальної суми. Квартальні ж суми податку визначають­ся від річної його суми у таких розмірах: І кв. - 10%; II кв - 10%; III кв. - 50; IV - 30%;

• громадянами та виробниками сільськогосподарської і рибної про­дукції – до 15 серпня і 15 листопада;

• іншими платниками земельний податок сплачується щомісячно до 30-го числа місяця, наступного за звітним.

Ефективність суспільного виробництва в цілому знач­ною мірою залежить від ефективного, раціонального викорис­тання природних, виробничих і трудових ресурсів. Ураховуючи, що ресурси безпосередньо використовуються суб'єктами госпо­дарювання, важливо знайти такі економічні важелі, які б спону­кали їх якнайефективніше використовувати ресурси. З-поміж та­ких важелів суттєве значення мають податки та інші платежі за ресурси, які стягуються з підприємства.

Історія та практика оподатковування свідчать про викорис­тання різних податків та платежів за ресурси, за допомогою яких виконуються такі завдання:

— мобілізація коштів для забезпечення фінансування витрат на відтворення та ефективне використання ресурсів (фіскальна функція);

— створення умов для ефективного, раціонального викорис­тання ресурсів підприємством.

Податкове законодавство України для суб'єктів господарю­вання передбачає низку платежів за ресурси: плату (податок) за землю; податок із власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухо­мість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лі­совий податок, плата за воду, плата за видобуток корисних копа­лин); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств залежить від джерела їх сплати, визна­чення об'єкта оподаткування, розміру ставок податків (зборів). Якщо такі платежі відносять на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінце­вому підсумку збільшує обсяг прибутку. Зменшення суми цих платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, також збільшує обсяг чистого прибутку.

Дата добавления: 2014-01-04