Загальні засади правового статусу суб’єктів господарювання

Лекція 2-3. СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Загальні засади правового статусу суб’єктів господарювання.

2. Правове становище державних та комунальних підприємств.

3. Правове становище господарських товариств.

4. Правовий статус підприємств колективної власності (кооперативів).

5. Правове становище приватних та інших підприємств.

6. Правове становище фермерських господарств (та особистих селянських господарств).

7. Правове становище об’єднань підприємств.

8. Громадяни як суб’єкти господарювання.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб’єктів господарського права складають суб’єкти господарювання.

Ч. 1 ст. 55 ГКУ визнає суб'єктами господарювання учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГКУ є:

§ господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

§ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління (майнова основа господарювання) відповідно до визначення цієї компетенції у ГКУ та інших законах.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та ГКУ.

Усі суб’єкти господарювання надзвичайно різноманітні за своєю природою та багаточисельні за кількістю, тому в науці цивільного та господарського права їх прийнято класифікувати за різними критеріями, зокрема, за порядком створення, за виконуваними функціями, за формами власності, за організаційно-правовою формою, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу тощо (самостійно).

Порядок створення суб’єкта господарювання

Господарське законодавство розрізняє загальний та спеціальний порядок створення суб’єктів господарювання.

1) Так, згідно ч. 1 ст. 56 ГКУ суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, щодо державних підприємств – це органи державної влади – міністерства тощо.

2) У випадках, спеціально передбачених законодавством, - за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеціальний порядок). Так, в окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) функції і повноваження щодо утворення державних підприємств КМУ делегує господарським об’єднанням: корпораціям, концернам тощо.

Ст. 56 ГКУ визначає також способи утворення суб’єкта господарювання:

§ шляхом заснування нового суб’єкта господарювання;

§ шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання;

§ шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Установчими документами суб'єкта господарювання є: 1) засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, 2) статут (положення) суб'єкта господарювання.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю
суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. (здійснюється державним реєстратором у місцевій державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи; процедура - самостійно).

Припинення діяльності суб’єкта господарювання

Згідно ч. 1 ст. 59 ГКУ припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється
шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду (господарського суду). Отже, існують дві правові форми припинення суб’єкта господарювання: реорганізація і ліквідація. 1) Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого суб’єкта господарювання одного або більше нових підприємств як суб’єктів права. У разі реорганізації суб’єкта господарювання усі його права та обов’язки переходять до правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п’ять правових способів реорганізації суб’єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення.У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У цьому випадку виникає новий суб’єкт господарювання, а суб’єкти, що злилися, припиняються.У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. Новий суб’єкт господарювання внаслідок такої реорганізації не виникає, проте суб’єкт господарювання, який приєднався, припиняється.У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Перетворення суб’єкта господарювання як спосіб реорганізації означає, зокрема, перетворення однієї форми власності на іншу (наприклад, з державної на приватну) і, відповідно, зміну організаційно-правової форми суб’єкта господарювання. Такий спосіб реорганізації масово застосовувався у процесах корпоратизації і приватизації майна державних підприємств.2) У випадку ліквідації суб’єкт господарювання припиняється як суб’єкт права без правонаступництва. Згідно з ч. 6 ст. 59 ГКУ суб'єкт господарювання ліквідується:§ за ініціативою засновників (у добровільному порядку з будь-яких мотивів – зміна профілю діяльності, конкуренція тощо); § у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;§ у разі визнання його в установленому порядку банкрутом відповідно до ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. в редакції від 30.06.1999 р.;§ у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом. Загальний порядок ліквідації суб’єкта господарювання (ліквідаційний процес) встановлено ст. 60 ГКУ, відповідно до якої ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим ГКУ. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

2. Правове становище державних та комунальних підприємств

Домінуюче місце серед суб’єктів господарювання належить підприємствам. Законодавчий інститут підприємства як суб’єкта господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГКУ підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГКУ та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Залежно від форм власності ч. 1 ст. 63 ГКУ виділяє такі види підприємств:

§ приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

§ підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

§ комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

§ державне підприємство, що діє на основі державної власності;

§ підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі, якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Згідно ч. 4 ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК).

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і
діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. Одними із видів підприємств є державні та комунальні підприємства. Державні підприємства залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу поділяються на унітарні та корпоративні. Всі комунальні підприємства є унітарними. Державне унітарне підприємство згідно з ч. 7 ст. 74 ГК України може бути перетворене у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство).

На сьогоднішній день у зв’язку з проведенням аграрної і земельної реформ державний сегмент сільськогосподарського товарного виробництва істотно зменшився. Основну частину державних підприємств, представлених сьогодні в аграрному секторі економіки, становлять підприємства, головним завданням яких є або забезпечення науково-технічного прогресу в сільському господарстві, або обслуговування сільськогосподарських товаровиробників. До них належать дослідні і селекційні центри, кінні заводи, іподроми, сортовипробувальні станції, підприємства, які вирощують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що містять наркотичні та отруйні речовини, різноманітні навчально-дослідні та навчально-виробничі господарства тощо. Крім того, створення державних сільськогосподарських підприємств доцільне в тих галузях народного господарства, в яких чинним законодавством дозволене здійснення діяльності тільки державним підприємствам. Отже, не слід недооцінювати (применшувати) значення цих організаційно-правових форм аграрних товаровиробників.

Відповідно до ст. 73 ГК державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Таке підприємство має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків та печатку зі своїм найменуванням. Найменування державного підприємства повинно містити слова “державне підприємство”. Державне підприємство діє на основі статуту, який затверджується власником майна суб’єкта господарювання чи його представниками. У статуті містяться відомості про найменування і місцезнаходження підприємства, мету і предмет його діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю підприємства, про умови ліквідації та реорганізації підприємства та інші відомості.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Згідно чинного господарського законодавства державні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

1) Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 ГК, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім закріпленим за ним майном.

Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника (ст. 136 ГКУ).

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Наприклад, державне підприємство не має право безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам крім випадків, передбачених чинним законодавством. Відчужувати, заставляти майнові об’єкти основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів державне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

2)Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

§ законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам (вирощування нарковмістних рослин тощо);

§ основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

§ за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів (наприклад, у галузях постачання електроенергії, води, природного газу тощо);

§ переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

§ приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Це, як правило, селекційні та різного роду науково-дослідні установи і навчальні заклади по підготовці спеціалістів сільського господарства тощо.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Найменування казенного підприємства повинно містити слова “казенне підприємство”. Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Правом оперативного управління визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених чинним законодавством, а також власником майна (ст. 137 ГКУ).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Відповідно до ст. 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Майно комунального підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова “комунальне підприємство” та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених чинним господарським законодавством щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств.

Дата добавления: 2014-01-04