Облік в галузях діяльності

План

F

Право розраховувати на безпеку товару;

План

1.Конс’юмеризм та інвайронменталізм.

2. Ієрархія людських потреб.

3. Розробка стратегії сегментації ринку.

1. Конс’юмеризм, інвайронменталізм та “зелений” маркетинг .

В епоху масового маркетингу потреби покупців витримали перехід від матеріалістичної потреби в комфорті і безпеці, до більш високого рівня особистого задоволення. Покупці стають все більш вимогливими, вони шукають товари і послуги, адаптовані до їхніх потреб, вимагають повноти інформації по закупках, прагнуть до розширення споживання екологічно чистих продуктів. Вони безпосередньо впливають на фірми за допомогою руху за екологічно чисту продукцію, а також здійснюють тиск на уряд, спонукаючи його підсилити контроль і прийняти заходи щодо захисту споживачів.

Конс’юмеризм (consumerism) – організований рух громадян та державних органів, спрямований на підвищення прав та впливу покупців на продавців продукції. Своїм народженням конс’юмеризм зобов’язаний зростаючому усвідомленню надмірності операційного маркетингу (або практиці “дикого” маркетингу), який робить спроби підняти попит до вимог пропозиції, а не забезпечити відповідність пропозиції очікуванням попиту.

Основні критичні аргументи конс’юмеристів полягають у наступному:

1. маркетинг робить спроби задовольнити короткотермінові потреби клієнтів за рахунок їх довготривалого добробуту;

2. товари розробляються з метою досягнення прибутку компанії, але не з метою задоволення потреб;

3. маркетинг акцентує увагу на символічній цінності товарів (емоційній, суб’єктивній), на відміну від їх функціональної цінності;

4. існує фундаментальна невідповідність між юридичними правами покупців і продавців.

Перший рух споживачів виник ще на початку XX сторіччя у США і був пов’язаний із зростанням цін, скандалами у м’ясній та фармацевтичній промисловостях. Друга хвиля руху споживачів виникла у 30-х роках, і була пов’язана із різким зростанням споживчих цін та ще одним скандалом у фармацевтичній галузі. Третя хвиля руху почалась у 60-і роки. У цей час було організовано багато груп споживачів, а президент Д.Ф. Кеннеді оголосив, що споживачі мають право на безпеку та інформацію, а також право на вибір та право бути почутими. З цього часу рух споживачів став міжнародним і дуже впливовим в Європі. Згідно з принципами цього руху, до основних прав виробників продукції належать [43]:

1. право випускати будь-який товар, будь-якого розміру та стилю за умови, що він не загрожує споживачу;

2. право призначати будь-яку ціну за товар за умови відсутно­сті дискримінації по відношенню до будь-якого покупця;

3. право витрачати будь-які суми на просування своєї про­дукції, за умови, що це не пов’язано з нечесною конкуренцією;

4. право розповсюджувати будь-яку інформацію про товар за умови, що ця інформація не вводить покупця в оману по відно­шенню до суті цього продукту або щодо його використання;

5. право застосовувати будь-які методи стимулювання за умови, що ці методи не є нечесними або такими, що вводять в оману.

До традиційних прав покупців відносяться:

1. право не купувати товар, що пропонується до продажу;

3. право розраховувати на те, що товар буде відповідати розповсюджуваній про нього інформації;

4. право бути проінформованими щодо найважливіших характеристик продукту;

5. право на захист від сумнівних виробів та методів продажу;

6. право впливати на вироби та методи продажу так, щоб це сприяло до підвищенню «якості життя».

Інвайронменталізм (environmentalism) — організований рух зацікавлених громадян та державних органів, спрямований на захист та покращання стану навколишнього середовища [43]. Цей рух відображає усвідомлення обмеженості природних ресурсів та занепокоєність впливом споживання і маркетингової діяль­ності на навколишнє середовище. Інвайронменталісти не мають нічого проти маркетингу та споживання, як такого, але вони вимагають, щоб люди та організації діяли обережніше по відношенню до навколишнього середовища, оскільки у своєму бажанні кіль­кісно збільшити споживання, маркетинг сприяє недооцінці негативних наслідків. Інвайронменталісти вимагають, щоб як споживачі, так і виробники продукції та послуг, приймаючи рішення, не забували про вплив на довкілля.

На відміну від конс’юмеристів, інвайронменталісти не поділяють принципи пріоритету споживачів, якщо ці потреби спричиняють руйнування навколишнього середовища. Метою економічної системи, на їх погляд, не повинно бути задоволення споживача як таке, а скоріше підвищення «якості життя». Головна їх турбота — захист і покращання середовища, в якому перебуває людина, в тому числі економічними методами. Для економістів, навколишнє середовище – це одна із сфер функціонування економіки, для захисту якої необхідне відповідне втручання. З цією метою, краще всього встановити на нього ціну і перестати розглядати довкілля як безкоштовне загальне благо. В якості інструментів встановлення ціни на навколишнє середовище, як правило, використовуються методи прямої фіксації цін, наприклад, у формі еко-податків (акцент на запобігання), або еко-мита (акцент на відшкодування).

Рух інвайронменталістів вплинув на ряд галузей: сталеварній, хімічній, важкій промисловості, комунальним службам довелось виділити чималі кошти на очисні споруди, на безвідходні та чистіші технології, на засоби контролю за забрудненням навколишнього середовища. Однак екологічна політика в різних країнах дуже відрізняється. Такі країни, як Данія, Німеччина, Японія та США вже повністю розробили свою екологічну політику, інші країни перебувають на різних стадіях розробки. Більше того, екологічні чинники, що мають велике значення для споживачів в одних країнах, нічого не означають в інших. Так, пластикові пляшки для безалкогольних напоїв заборонені для використання в Німеччині та Швейцарії, але вони широко використовуються у Франції, стали дуже популярними в Україні. І якщо у Франції розроблений ефективний технологічний процес їх утилізації, то в нашій країні всі пластикові речі - зростаюче нагромадження сміття.

Без сумніву, вплив на економічне середовище та життєдіяльність людства з боку руху інвайронменталістів дуже великий. Багато галузей змушені були переорієнтувати свою поведінку під впливом цього руху, який буде зростати і в майбутньому.

Одним із наслідків інвайронменталістського руху є виникнення нового покоління конс’юмеристів, так званих «зелених» конс’юмеристів. «Зелені» усвідомлюють можливість споживання, сумісного з особистими потребами і вимогами захисту навко­лишнього середовища. Вони спонукають виробників і торговців переходити на екологічні види продукції та послуг. Перспективні галузі розробки екологічно безпечних товарів — це особиста гігієна, побутові миючі засоби (без фосфатів), натуральні харчові продукти, продукти утилізації (папір, скло, залізо та ін.), вторин­ні вироби з паперу, пакувальні матеріали, енергозберігаюче обладнання, бензин (безсвинцевий), автомобілі (з каталіза­торами).

Задоволення цих потреб для одних фірм перетвориться у нові обмеження, для інших — відкриє нові можливості по адаптації товарів до вимог екологічної чистоти для забезпечення конкурентних переваг над конкурентами.

У 1970—1971 роках групою дослідників Масачусетського технологічного інституту на замовлення Римського клубу було здійснено двохрічне дослідження довготермінових наслідків загальної тенденції зростання чисельності населення, промислового та сільськогосподарського виробництва, споживання ресурсів та забруднення довкілля. Основні результати цього дослідження подані у книзі «Межі зростання» (1972р.): якщо існуючі світові тенденції зростання населення, обсягів виробництва, виснаження ресурсів та забруднення довкілля залишаться незмінними, то протягом наступних 100років буде досягнута фізична межа зростання на Землі, з подальшим неконтрольованим зменшенням населення та економічним занепадом. Існує можливість змінити ці тенденції фізичного зростання і перейти до стану економічної та екологічної стабільності, що буде стало розвиватись і в майбутньому.

У 1991 році той же колектив здійснив, враховуючи зміни за 20 років і основні тенденції змін, ще одне дослідження, яке було опубліковане в книзі «Поза межами» (1992р.). Основними результатами цього дослідження являється твердження, що використання багатьох важливих ресурсів і масштаби забруднення вже вийшли за межі ресурсо-екологічного потенціалу планети.

Без значного зменшення потоків сировини і енергоресурсів в наступні 50 років в світі відбудеться неконтрольований спад виробництва продукції та споживання електроенергії. Перехід до сталого суспільства вимагає більшого наголосу на якості життя, а не на обсягах виробництва та споживання. Цього можна досягнути лише за умови зміни ціннісних орієнтацій суспільства, за умови екологічної відповідальності кожного зокрема [16].

«Зелений» маркетинг (green marketing) — реакція промисловості на нові вимоги ринку [80]. Багато корпорацій та компаній поспішили оголосити свої товари «зеленими». Відпо­відно до досліджень «Marketing Intelligens Ltd» (Великобри­танія), порівняно з 1986 роком, кількість «зелених» товарів збільшувалась у 20 разів швидше, ніж інших. Такі ярлики як «руйнується під впливом природних факторів», «придатний для вторинної переробки», “само руйнується”, “вільний від сполук фтору”, “не руйнує озоновий шар”, “екологічно чистий”, “екологічно безпечний продукт” та інші, все частіше з’являються на упаковках та в рекламних проспектах до товарів. Часто такі ярлики не відповідають дійсності, або не підтверджені ніякими документами чи дослідженнями. «Зелені» конс’юмеристи вважають, що відсутність єдиних стандартів щодо таких ярликів вводять споживачів в оману, і, відповідно, зумовлюють недовіру до «зеленого» маркетингу, як такого. Очевидно, «озеленення» слід починати із процесу виробництва, а не з просування продукції на ринок.

2. Відомий економіст Абрахам Маслоу згрупував потреби людей у п’ять категорій:

1. Фізіологічні потреби - фундаментальні, якщо вони задоволені, вони перестають бути детермінуючими чинниками мотивації і більше на поведінку не впливають;

2. Потреби у безпеці - фізична безпека, збереження фізичної структури організму, психологічна безпека, потреба у формуванні особистості, щоб відчувати відповідальність за власну долю;

3. Соціальні потреби - потреби об’єднуватись у групи із подібними собі, відчувати любов, бути коханими, взаємодопомога, співчуття, почуття дружби;

4. Потреби у повазі - самоповага, особиста гідність, впевненість у собі, власна компетенція; відчуття, що цілі даної особистості значні; оцінка іншими, потреба у наявності певного статусу;

5. Потреби у самореалізації - дані потреби знаходяться нагорі ієрархії людських потреб, вони включають потреби у самореалізації та розвитку, потреби у подоланні самих себе, у використанні своїх можли­востей та у розширенні меж цих можливостей.

За Маслоу, у потреб існує ранжування за пріоритетом: спочатку споживачі задовольняють домінуючі потреби, а потім переходять до наступної категорії потреб. Існує прогресивне послаблення інтенсивності потреб, вже задоволених, і підвищення інтенсивності потреб вищого порядку, які ще не задоволені. Спостерігається еволюція структури потреб залежно від розвитку індивіда за мірою його переходу від загальної цілі виживання або забезпечення життєвого мінімуму до цілей більш високого порядку, що стосуються стилю або якості життя.

Стосовно формування екологічно усвідомлених потреб, ця теорія узгоджується із теорією розвитку концепції екологічного маркетингу, поданою у розділі. Поки індивід не задовольнив потреби у власній безпеці споживання та використання продукції та послуг, він не задумується над глобальними проблемами екологічної чистоти навколишнього середовища, виробництва, постачання, збуту чи утилізації.

3. РОЗРОБКА СТРАТЕГІЇ СЕГМЕНТАЦІЇ РИНКУ, ВИДІЛЕННЯ ЦІЛЬОВИХ СЕГМЕНТІВ І ПОЗИЦІЮВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТОЇ ПРОДУКЦІЇ

В основі концепції ринкової сегментації лежать дві теоретичні передумови:

♦ визнання гетерогенної природи товарних ринків, тобто розгляд ринку не як єдиного цілого, а як суми окремих сегментів, що відбивають специфічні варіації попиту різних категорій споживачів;

♦ диференціація продукції і методів її збуту.

Сегментація ринку – основний прийом маркетингу, за допомогою якого підприємство ділить ринок, враховуючи результати аналізу, за визначеними ознаками на деякі сегменти споживачів. Сегментація здійснюється з метою виділення цільових сегментів, що вимагають різного підходу у стратегії розробки нових видів продукції, організації товароруху, реклами і стимулювання збуту. Різна поведінка до різних сегментів

Стратегія сегментації ринку дозволить екологічно орієнтованому підприємству, з огляду на свої сильні і слабкі сторони при виборі методів екологічного маркетингу, вибрати ті з них, що забезпечать концентрацію ресурсів саме в тих сферах екологічної діяльності, де підприємство має максимальні екологічні переваги або, принаймні, мінімальні недоліки. При виділенні сегментів ринку і виборі цільового сегменту варто завжди враховувати масштаб ринку і тенденції, що створюються, на ньому.

Розмір частки підприємства на конкретному товарному ринку є найважливішим чинником його комерційного успіху. Збільшення ринкової частки підприємства супроводжується, як правило, зростанням частки його прибутків.

Можна відзначити два підходи до розробки стратегії сегментації екологічно орієнтованого ринку:

♦ дослідження сформованої кон’юнктури ринку на традиційні види продукції;

♦ виявлення фактичних і потенційних споживачів та розходжень у їх відношенні до екологічно чистих видів продукції;

♦ формування уявлення про те, які чинники характеризують той чи інший сегмент споживачів екологічно чистих видів продукції.

Сегмент екологічно орієнтованого ринку – це група споживачів, які однаково реагують на всі заходи з формування попиту, стимулювання збуту та інші ініціативи підприємства щодо пропозиції та просування на ринок екологічно чистої продукції. Такі споживачі «обчислюються» як особи, що мають загалом однакову потребу в екологічно чистій продукції і характеризуються приб­лизно однаковим віком, статтю, рівнем добробуту та іншими біосоціальними характеристиками.

Виділення сегментів на ринках екологічно чистої продукції виробничо-технічного призначення може ґрунтуватись на масш­табах екологічної та усієї господарської діяльності споживача, географічному положенні, галузевій приналежності, а також, на характері діяльності споживача, як підприємства (імпортер, виробник, обробне підприємство та ін.) або за чисельністю персоналу.

Обираючи той або інший підхід до проведення сегментації, можна керуватися такими критеріями: важливість сегменту для еколого - орієнтованого підприємства; кількісні показники (місткість даного сегменту ринку, ринкова ніша, екологічні вимоги); доступність освоєння сегменту для підприємства; прибут­ковість екологічно чистої продукції; захищеність від конкуренції (завойовані позиції, екологічний, позитивний імідж підприємства); можлива ефективність роботи в цьому сегменті на перспективу.

Розглянемо види сегментації споживчого ринку, які необхідно враховувати екологічно орієнтованому підприємству [43; 46].

1. Географічна сегментація — спосіб поділу ринку на групи споживачів за географічними ознаками. Цей метод найбільше ефективний у випадку розходжень культур, екологічного законо­давства або кліматичних умов у регіонах збуту, що мають принци­пове значення для використання екологічно чистої продукції.

2. Демографічна — спосіб поділу ринку на групи споживачів за ознаками статі, віку, національністю, складом сім’ї, річним прибутком, віросповіданню та ін (наприклад, за дослідженнями Ж. Оттман, найактивнішими споживачами екологічно чистої продукції є жінки, у віці ЗО—40 років, з дітьми, із середніми та вище середніх доходами, що стурбовані майбутнім своєї родини).

3. Геодемографічна — спосіб поділу ринку на групи споживачів, виходячи із статистичних даних про чисельність населення в регіональному розрізі, або досліджень про чисельність екологічно свідомих споживачів у деякому регіоні.

4. Психографічна сегментація — спосіб поділу ринку на групи споживачів залежно від їхньої приналежності до суспільного класу, способу життя і характеристикам особистості.

5. Сегментація за типом поведінки — групування споживачів за їх мотивами при здійсненні покупок, інтенсивності споживан­ня екологічно чистої продукції, відношення до екологічної продукції.

6. Сегментація за видом екологічно чистої продукції — спосіб розподілу ринку за функціональними і технічними параметрами виробленої продукції. Цей вид є похідним від сегментації за групами споживачів, оскільки виділення сегментів за окремими параметрами виготовленої продукції являє собою врахування в іншій формі запитів і переваг споживачів.

7. Сегментація за фірмами-замовниками екологічно чистої продукції — спосіб розподілу ринку засобів виробництва та предметів праці з врахуванням специфічних екологічних проблем замовника в галузі із закупівлі, а також умов оплати, методів розрахунку, централізації і децентралізації постачання засобів виробництва і предметів праці.

8. Сегментація за основними конкурентами — спосіб розподілу ринку за виробниками як екологічно чистої, так й іншої анало­гічної продукції. Як критерії виступають: види потреб, які задовольняються продукцією конкурентів і організація ними збутової діяльності.

Сегментація ринку як споживчої, так і екологічно чистої продукції промислово-виробничого призначення можлива також виходячи з уявлень споживачів про якість, екологічне маркування, ціну, організацію сервісного обслуговування, рекламу та організацію просування на ринок.

Після поділу ринку на сегменти і виділення цільового сегменту, необхідно здійснити позиціювання екологічно чистої продукції на цьому цільовому сегменті.

Цю концепцію справедливо вважають однією з головних у плануванні й організації маркетингу. Положення будь-якої продукції на ринку можна визначити і воно буде або реальним, або експертно-прогнозним.

Реальним воно може вважатися тільки тоді, коли його положення визначається, виходячи з ретроспективного аналізу збуту за визначений період.

Для ефективного позиціювання необхідно встановлювати реальні переваги. Наприклад, суперконцентровані пральні засоби не лише економлять енергію та затрати на пакування, але й займають мало місця, економлять гроші та є легкими у користуванні. Натуральні продукти не лише не шкодять Грунту та не потребують обробки токсичними речовинами, але й мають кращий смак та оздоровчі властивості завдяки своїм складникам. Покупець купує товари, щоб задовольнити свої потреби, виходячи з власних інтересів, а не для порятунку планети. Можливість зекономити гроші приваблює споживача і цю властивість необхідно враховувати при пропозиції екологічно чистої продукції.

Наприклад, розглянемо два приклади реклами натуральних екологічно чистих товарів у журналі «Mother Jones» (США). Одна з реклам містила зображення квітів і текст, в якому йшлося про збереження землі. Друга рекламувала Citra-Solv - продукт з екстракту апельсинової шкірки. Остання, на противагу першій, не містила ніяких зображень квітів чи тварин, а лише чітке, цілеспрямоване повідомлення про всі проблеми забруднення, які може вирішити використання цього товару в межах будинку чи робочого місця. Звичайно, вона не ігнорувала проблеми довкілля в цілому, але головна увага приділялася іншим властивостям та перевагам товару.

Ще одним прикладом може бути компанія Rayovac (США), яка у 1993році запропонувала нову модель лужної батарейки. Знаючи про екологічні властивості свого товару, компанія все ж таки відмовилася від спокуси використати для реклами атрибути природи, такі як польові квіти чи водоспади. Замість цього вони звернулися безпосередньо до споживача, роблячи акцент на дешевизні товару, тобто на заощадженні грошей при його придбанні. До того ж компанія зазначила екологічні переваги товару. Наприклад, один із написів проголошував: «як в цьому році відмовитися від зайвих 133-х батарейок».

Американська Агенція Energy Star з питань охорони довкілля та «Logo» повідомляють про подвійну перевагу екологічних товарів, яка виражається у збереженні коштів та запобіганні забрудненню довкілля. Напис на «Logo» такий: «Рятуючи планету, ви заощаджуєте гроші!» Подібною є реклама, яка обіцяє споживачам, що вони можуть зменшити витрати на опалення чи охолодження приміщення, мінімізуючи в цей же час кількість використання енергії, що позитивно вплине на навколишнє середовище. Реклама

фірми Kyocera (СІЛА) наголошує: «Захист планети починається з участі у проекті «Energy Star».

Всі ці приклади вказують на те, що відповідність товару екологічним вимогам справді підвищує його якість і є джерелом додаткової цінності, а тому може схилити споживче рішення на користь саме екологічної марки.

Чинниками, що визначають положення екологічно чистої продукції на ринку, варто вважати не тільки її екологічні ха­рактеристики і ціну, але і продуктивність, дизайн, сервісне обслуговування, імідж підприємства і самої продукції і співвідно­шення цих чинників. При цьому позиція того самого виду про­дукції може неоднаково сприйматись споживачами різних сегментів ринку.

Отже, позиціювання екологічно чистої продукції на ринку — це розташування цієї продукції у свідомості споживачів поряд із продукцією інших підприємств (як екологічно чистих, так і інших, що виготовляють про­дукцію даного виду).

Головне завдання позиціювання полягає у комплексі зусиль, спрямованих на адаптацію екологічно чистої продукції до вимог цільових сегментів ринку, з відмежуванням її від основних конкурентів за рахунок унікальних екологічних та функціональних характеристик продукції або порядку та умов її прид­бання, постачання, сервісного обслуговування.

Так, дослідження, проведені Roper Organization (1992) дозволяють поділити екологічно свідомих споживачів на чотири групи (в даному випадку використана психографічна сегмен­тація):

♦ група: «зелені» активісти (5—15% населення) — прихильники або члени екологічних організацій;

♦ група: «зелені» мислителі (30% населення, включаючи 1 групу)- шукають нові екологічні товари і послуги, нові шляхи та можливості для посилення безпеки свого життя і здоров ’я;

♦ група: «зелені» споживачі (45—60%, включаючи 1 і 2 групи)

— купують і споживають продукцію, що має відношення до екологічної;

♦ група: потенційні споживачі (90%, включаючи попередні групи) — стверджують, що цікавляться екологічними резуль­татами [81].

D

0 Xb Xc X

Рисунок 1.1 – Межа виробничих можливостей

Рисунок дозволяє одержати більш чітке уявлення про три взаємопов'язаних поняттях – обмеженості ресурсів, виборі і витратах, як вони інтерпретуються в економіці.

Візьмемо точку F всередині області виробничих можливостей. Очевидно, що вона означає таку комбінацію засобів виробництва і предметів споживання, яка істотно менше, ніж могло б вироблятися при повному і ефективному використанні всіх ресурсів. Вибравши таку точку, ми змирилися б або з наявністю невикористаних ресурсів (наприклад, з безробіттям), або з низькою ефективністю їх використання (наприклад, з великими втратами, у тому числі і робочого часу). Навпаки, точка Е характеризує такий випуск продукції, який недосяжний при повному використанні наявних ресурсів і існуючої технології.

Таким чином, крива ABCD, тобто межа області виробничих можливостей, характеризує одночасно і можливий, і бажаний випуск продукції. Саме з точок, що на цій кривій і представляють різні можливі поєднання випуску засобів виробництва і предметів споживання, ми і повинні (в силу гіпотези про раціональне поводження) вибрати ту, яка для нас найбільш краща.
Чи може суспільство вийти за кордон своїх виробничих можливостей, точніше, зрушити її вгору і вправо? Звичайно, може. Або за рахунок збільшення виробничих ресурсів (відкриття нових родовищ корисних копалин, освоєння нових земель, залучення у виробничу діяльність раніше непрацюючих, в тому числі і іммігрантів, будівництво нових підприємств), або за рахунок технічних і технологічних нововведень.

Якщо нова техніка, нові технологічні процеси будуть впроваджуватися одночасно і приблизно в рівній мірі у всіх галузях, то межа виробничих можливостей (рис. 1.2, а) зрушиться з положення AD у положення A₁D₁ і можливості випуску та засобів виробництва, і предметів споживання при тих самих ресурсах збільшаться приблизно в рівній мірі. І крапка Е, що лежить поза колишніх меж області виробничих можливостей, виявиться тепер досяжною.

Y a Y б

A₁ A₁

A E A

0 D D₁ X 0 D X

Рисунок 1.2 – Зсув межі виробничих можливостей

Якщо ж нововведення будуть здійснюватися переважно в галузях, що виробляють засоби виробництва, розширення області виробничих можливостей виявиться зрушеним вліво, як показано на малюнку.

1. Досвід країн Європейського Союзу та США.

2. Створення сучасної інфраструктури інформатизації.

3. Розвиток та впровадження нових інформаційних технологій.

1. ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА США

Європейський союз

Сучасна інформаційна політика ЄС започаткована з середини 80-х років минулого століття, коли було закладено два головні політичні компоненти стратегії інформаційного суспільства ЄС: діяльність у сфері досліджень і технологічного розвитку ІКТ, ініційована в 1984 р. програмою "ESPRIT" з інформаційних технологій і продовжена у 1986 р. спеціалізованими тематичними прикладними програмами на транспорті, в охороні здоров’я та в дистанційному навчанні, а також програмою "RACE" з питань передових телекомунікаційних технологій.

В 1994 р. була представлена так звана "Доповідь Бангеманна", де вперше використовувалась концепція інформаційного суспільства замість звичайної концепції інформаційних магістралей. Доповідь сформулювала рекомендації для ЄС щодо того, в який спосіб Співтовариство могло б сприяти встановленню адекватних регулюючих, технологічних та соціальних рамок для розвитку європейського інформаційного суспільства. Значний наголос у Доповіді робився на необхідності лібералізації сектора ІКТ внаслідок послаблення ролі урядів, що мало підвищити національну і міжнародну конкуренцію, поліпшити розподіл інформації і забезпечити кожному можливість доступу до технологій. Такий підхід означав зміну ролі держави як регулятора ІКТ, оскільки до цього часу саме держава відігравала головну роль у формуванні, регулюванні та використанні технологій.

Незважаючи на успіх попереднього етапу, в 1999 р. стало зрозуміло, що політика інформаційного суспільства ЄС потребує нового імпульсу для розвитку і нового бачення ситуації. Тому Європейська Комісія започаткувала нову політичну ініціативу щодо прискорення перетворення Європи на інформаційне суспільство " Електронна Європа – інформаційне суспільство для всіх", якою пропонувалися амбіційні цілі, що забезпечать вигоди від інформаційного суспільства для усіх європейців. Були визначені три головні цільові напрямки дій: дешевший, швидший та безпечніший Інтернет: дешевший і швидший Інтернет-доступ; швидший Інтернет для дослідників і студентів; безпечні мережі і смарт-картки; інвестування в людей і навички: європейська модель в цифрову добу; робота в економіці, заснованій на знаннях; стимулювання використання Інтернету: прискорення електронної комерції; уряд он-лайн: електронний доступ до суспільних послуг; он-лайнова охорона здоров’я; європейський цифровий вміст для глобальних мереж; інтелектуальні транспортні системи.

Після того як були підсумовані результати ініціативи "e Europe 2002", які виявили певні успіхи і проблеми, було вирішено продовжувати її реалізацію. І в 2002 р. Європейською Радою був схвалений План дій "e Europe 2005 ". Порівняно з попереднім, цей план містив більш цілеспрямовані дії. Планом передбачалося застосування таких взаємопов’язаних інструментів, як: політичні заходи для перегляду і прийняття законодавства на національному і європейському рівнях; гарантування, що законодавство не перешкоджає новим послугам; посилення конкуренції і сумісності мереж; полегшення обміну досвідом, позитивними практиками і демонстраційними проектами; проведення моніторингу політичних заходів та їх краще фокусування завдяки вимірюванню прогресу в досягненні завдань.

Не очікуючи завершення Плану дій "e-Europe 2005" Європейська Комісія запропонувала нову стратегічну ініціативу " і2010 – Європейське інформаційне суспільство заради зростання і зайнятості", зорієнтовану на підтримку відкритої і конкурентоздатної цифрової економіки. В ній ІКТ розглядаються як рушійна сила для поліпшення соціальної включеності і якості життя європейців. Стратегія "і2010"будуватиметься у напрямку інтегрованого підходу до інформаційної політики,який поєднує в собі політику ЄС щодо інформаційного суспільства і аудіовізуальних медіа. Таким чином, стратегія ЄС щодо розвитку інформаційного суспільства формувалась поступово у декілька етапів. Визначальною детермінантою її розвитку став зростаючий рівень міжнародної конкуренції в інформаційному секторі світової економіки.

На сьогодні вже успішно здійснена лібералізація телекомунікаційного сектора країн ЄС; реалізуються зусилля для забезпечення соціальної орієнтації розвитку ІКТ та підтримки регіональних і міжнародних ініціатив; надається підтримка європейської індустрії виробництва змісту інформації; успішно реалізуються програми з наукових досліджень; ЄС став важливим актором на міжнародній арені з вироблення загальних принципів формування глобального інформаційного суспільства, який отримав назву "європейського шляху". Цей підхід побудований на вільних ринках економічній дієвості, інноваціях в технологіях інформаційного суспільства і універсальному інформаційному доступі для всіх громадян. Європейський шлях – це політичний підхід, який оживляє концепцію соціальної ринкової економіки в європейські традиції і відображає її розширення до глобальної соціальної ринкової економіки.

Діяльність ЄС в галузі інформації та комунікації реалізуються через основні органи і спеціалізовані структури організації. Рада Європи та ЄС визначили основні положення і принципи для побудови інформаційного суспільства в Європі: створення об’єднаної системи комп’ютерних мереж для вільного обігу інформації; стимулювання соціального та суспільного розвитку європейських країн; впровадження концепції інформаційної економіки, розвиток глобального ринку інформаційних послуг та електронної торгівлі; захист основних прав і свобод людини та засобів масової комунікації; дослідження проблем негативного впливу нових ІКТ на соціальний захист і трудові права населення Європи; дотримання культурної самобутності та ідентичності націй; захист прав інформаційної інтелектуальної власності в європейському інформаційному просторі.

Форум інформаційного суспільства – незалежний консультативний орган ЄС, головною метою діяльності якого є збалансований розгляд всіх аспектів і викликів інформаційного суспільства. Як консультативний орган ФІС надає Європейській комісії ЄС пропозиції щодо пріоритетних напрямків діяльності та реалізації проектів організації. Процедура роботи та прийняття рішень ФІС дає можливість вести відкриті політичні дискусії з метою конструктивного обміну ідеями і для вільного вираження поглядів з проблем міжнародної координації дій за програмою інформаційного суспільства, формування єдиної системи правового регулювання інформаційної сфери, конвергенції телекомунікацій, ЗМІ.

Форум проводить конференції на рівні міністрів у галузі комунікації країн-членів для розгляду актуальних проблем інформаційної політики, економіки, права. У комплексному вигляді проблеми інформаційного суспільства викладені у щорічних доповідях форуму "ІКТ технології для європейського співтовариства та європейської спільноти". Досвід Форуму в розробці стратегій розвитку інформаційного суспільства та формуванні свідомості європейської спільноти з цієї проблеми втілюється у директивних рішеннях Європейської Комісії та реалізується національними урядами країн-членів.

Генеральний Директорат ЄС з інформаційного суспільства був створений у 1999 р., до його компетенції входять напрямки: телекомунікації, інформаційний ринок, наукові дослідження з ІТ. Метою діяльності Директорату є здійснення політики Європейської Комісії ЄС в галузі інформації і комунікації. Основним завданнями Генерального Директорату є: формування політики інформаційного суспільства в країнах ЄС; розробка регулятивних та правових документів, необхідних для здійснення інформаційної політики в європейському регіоні; створення програм інформаційного суспільства і встановлення взаємодії між політикою розвитку технологій та політикою регулювання інформаційного суспільства; впровадження нових технологій в інші сфери життєдіяльності європейських спільнот; допомога у реалізації програм ЄС, пов’язаних з інформаційним суспільством, зокрема, за напрямками зовнішньої політики, технологічних досліджень, підприємницької ініціативи, конкуренції, єдиного ринку, освіти, культури.

Інформаційні центри ЄС працюють за такими напрямками, як інформування Європейської Комісії про ситуацію в країнах-членах; поширення інформації про ЄС, політику і законодавство ЄС у ділових, політичних і суспільних колах країн,що співпрацюють з країнами ЄС. Організація створила мережу,в яку об’єднано 210 європейських центрів документації та інформації,що забезпечують інформаційні послуги для міжнародного співтовариства у режимі реального часу. У рамках ЄС реалізуються близько 500 програм і проектів, спрямованих на всебічний розвиток інформаційного сектору, ефективність індустрії та впровадження високих технологій в усі сфери життєдіяльності країн-членів ЄС.

ЄС розвиває програми наукових досліджень в галузі ІТ у різних контекстах за стратегічними напрямками європейського розвитку на основі інтелектуального потенціалу і об’єднання інформаційних ресурсів. Основними є Рамкові програми 1984-2003 рр. і на період до 2025 р., реалізація яких здійснюється через численні проекти ЄС.

Рамкові програми Європейського Союзу (інформаційне суспільство)

економічні	технологічні	наукові	освітньо-культурологічні	лінгвістичні
Кордіс	ESPRITPROSOMA	Шоста рамкова (інтелектуальний потенціал Європи)	Сакратус
Імпакт	ESPRIT	Аркада	Леонардо	Мультилінгва
TECHNO-сервіс		Evronet DC	Копернікус
TEN’S	ACTS	Value Programme	Libraries programme

Перша Рамкова програма (1984-87 рр.) "Стратегія дослідницької діяльності, розвиток технологій і їх вплив на процеси європейської інтеграції" – включає проект Euronet-Diane Community, який передбачає розвиток інфраструктури для надання інформаційних послуг в режимі он-лайн; створення джерел спеціалізованої електронної інформації, метою яких є стимулювання конкурентоспроможності європейських компаній у сфері інформаційних послуг; проект "ECHO Service", орієнтований на розвиток і поширення телетематичних інформаційних послуг та знань із спеціалізованих баз даних ЄС.

Друга Рамкова програма (1987-91 рр.) "Ринкова політика та інформаційні технології" здійснювалася шляхом реалізації проектів "IMPACT I", "Value Programme I", "CORDIS". Проект IMPACT передбачає розвиток європейського ринку електронних інформаційних служб, мета якого залучення малого і середнього підприємництва до інформаційного сектору економіки та сприяння поширенню інформаційних послуг у суспільних сферах, таких як туризм, транспорт, медицина, освіта, муніципальне врядування. Цей проект включає чотири напрямки співробітництва: вдосконалення європейського ринку електронних інформаційних продуктів та послуг; створення законодавчої бази в галузі охорони даних, авторського права та суміжних прав, достовірності джерел; створення системи документації і каталогів в традиційній та електронній формах, уніфікація технічних стандартів доступу до баз даних; стимулювання ініціатив і співробітництва корпорацій у європейському регіоні.

Третя Рамкова програма (1990-94 рр.) передбачала вдосконалення стратегій наукових досліджень в галузі ІТ і здійснювалася через проекти "IMPACT II", "Value Programme II", "Craft", "ARCADE".

Четверта Рамкова програма (1994-98 рр.) – розвиток технологічних досліджень, координація діяльності в інформаційній сфері, допомога та обмін ноу-хау з країнами Центральної і Східної Європи, включає стратегічні проекти ЄС: "ESPRIT", "Telematics", "ACTS", "IMT, Libraries Programme і спрямована на розвиток інфраструктури комунікацій, нових комунікаційних технологій, застосування наукових досліджень у галузі комунікацій в економічній сфері для підвищення конкурентоспроможності ЄС.

П’ята Рамкова програма (1998-2002 рр.) передбачає створення європейської мережі TENs, інформаційної супермагістралі та реалізується через проект TEN-Telecom, основними напрямками якого є впровадження і розвиток діяльності суспільства на основі телекомунікаційних мереж; зв’язок технологій з комерцією у глобальних мережах; розвиток дистанційної освіти; управління виробничими процесами і залучення європейських країн до глобального комунікаційного співробітництва.

Шоста Рамкова програма (2003-2007) і на перспективу до 2025 р. відзначається революційним змістом і має мету об’єднання європейських інтелектуальних ресурсів, застосування наукового потенціалу Європи для реалізації програми становлення інформаційного суспільства і забезпечення лідерства у світовій конкуренції. Основним напрямом наукових досліджень визначено створення єдиного європейського наукового простру.

Інноваційна за змістом є сьома Рамкова програма ЄС (2007-2013 рр.) "Інформаційно-комунікаційні технології", якою передбачено підвищення конкурентоздатності європейської інформаційної індустрії. Програма забезпечує європейську науково-технічну базу, трансформацію ІКТ для всіх сфер життєдіяльності європейської спільноти та стимулює інноваційний розвиток інформаційного суспільства. Основні напрями розвитку ІКТ викладені у програмі стосуються технологічних основ ІКТ, прикладних досліджень, трансдисциплінарного наукового співробітництва та міжнародної співпраці.

Проте, незважаючи на велику увагу, яка приділяється проблемам переходу до інформаційного суспільства, в межах ЄС все ще не здійснюється єдина політика в цій сфері. Причинами такого стану речей є не тільки неоднаковий рівень розвитку інформаційної індустрії та інфраструктури, науково-технологічного, фінансового потенціалу країн-членів, а й різні державні пріоритети цих країн щодо розвитку тих чи інших напрямів політики. Зважаючи на загальний принциповий підхід до розвитку ІКТ у Співтоваристві, держави-члени по різному намагаються гармонізувати свій майбутній розвиток, наслідуючи різні політичні стратегії залежно від наявних можливостей. Кожна з існуючих національних стратегій держав-членів ЄС має свої специфічні аспекти, однак всі вони зорієнтовані на реалізацію стратегії ЄС, відображену в політичній ініціативі "e Europa".

Інформаційне суспільство в США

Як свідчить світовий досвід, кожна країна йде до інформаційного суспільства своїм шляхом, який визначають сформовані політичні, соціально-економічні і культурні умови. Багато з розвинених країн і країн, що розвиваються, повною мірою усвідомили величезні переваги, пов'язані з розвитком і поширенням останніх. Так наприклад США сподіваються реалізувати проект інформаційного суспільства самостійно, країни Європейського союзу, маючи в деяких випадках власні національні програми, пропонують об'єднати зусилля і ресурси. У цілому ж можливо припустити існування в майбутньому декількох типів інформаційного суспільства, як колись існувало кілька моделей індустріального суспільства.

Умовно в науковій літературі розрізняють дві основні практичні моделі розвитку інформаційного суспільства: західну і східну. В західній моделі основна роль відводиться лібералізації ринку інформаційних супермагістралей і їх універсальному обслуговуванню. В східній приділяється більше уваги співробітництву держави і ринку, спостерігається прагнення встановити зв’язок між традиційними культурними цінностями і невідворотніми соціальними змінами. Надалі в роботі розглядатиметься саме західна модель інформаційного суспільства, яка узагальнює стратегії і програми індустріально розвинених країн – США, Німеччини, Франції, країн Північної Європи. В рамках означеної моделі виділяють американську і європейську моделі розвитку.

Розглянемо модель розвитку інформаційного суспільства, яку реалізує США. Ця модель визначається загальною концепцією соціально-економічного розвитку, яка передбачає превалювання приватного сектору над функціями держави в усіх напрямках розвитку суспільства. Американський вплив у галузі комунікаційних технологій та інформаційній сфері відчутний в глобальних процесах, міжнародній політиці, світовій економіці. Досліджуючи місце і роль США у світовому інформаційному процесі, американські вчені вважають, що роль країни полягає в експорті інформаційного суспільства. При цьому вони намагаються довести, що США не мають імперських устремлінь і сповідують гуманістичні цілі. Але факти свідчать про інше. Якщо в світовій економіці питома вага США складає 20 %, то в інформаційному просторі планети країна займає абсолютно домінуючі позиції. В даному випадку світове співтовариство ще в більшій мірі залежить від Сполучених Штатів на долю яких за даними ЮНЕСКО припадає 65 % світового комунікаційного потоку інформації. США є абсолютними монополістами в інформаційному (віртуальному) просторі Інтернету. Інформаційний імперіалізм за своїми масштабами значно випередив економічний імперіалізм. Виходячи з того, що в США найбільший досвід інформатизації суспільства, тому саме цій країні вважають вчені, належить історична роль очолити людство в процесі перетворення його з індустріального стану в постіндустріальний – інформаційний. США запропонували доктрину "інформаційної парасольки" міжнародного співробітництва з широким колом країн у різних регіонах світу, суть якої – превентивна комунікація на основі переміщення масивів інформації, що передається США державам-реципієнтам для забезпечення їх національних інтересів і, як наслідок збереження лідерства США у політичній системі міжнародних відносин.

США стали однією з перших країн, що сформували комплексний державний підхід до реалізації ідеї інформаційного суспільства та визначили розвиток національної й інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. У 1993 р. уряд США опублікував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (НІІ). Для вивчення проблем, пов’язаних з побудовою НІІ була створена Робоча група з питань інформаційної інфраструктури. НІІ представляє собою проблемно-орієнтовану концепцію розвитку системи телекомунікаційних, інформаційних та комп’ютерних технологій, що направлена на вирішення конкретних державних завдань. Суть цієї концепції полягає в застосуванні сучасних телекомунікаційних технологій і інформаційних ресурсів для забезпечення швидкого і ефективного пошуку будь-якої інформації (де б вона не знаходилась), а також представлення її за запитом організацій або окремих громадян. В цілому, на думку спеціалістів, подібна концепція НІІ, яка допускає інтеграцію різноманітних телекомунікаційних послуг з комп’ютерними можливостями Інтернету, повністю відповідає тенденціям розвитку ІТ. Федеральний урядовий варіант концепції НІІ має наступну прикладну (проблемну) орієнтацію:

– освіта – єдина інформаційна система надає студентам і викладачам миттєвий доступ до широких освітніх ресурсів. Це дає викладачам можливість індивідуальної роботи з кожним студентом. Останнім же будуть надані не тільки тексти і фотографії але й і аудіо та відеоінформація, але головне інтерактивні мультимедійні технології, які забезпечують суттєво більш високий рівень сприйняття інформації;

– бібліотечна справа – об’єднання переведених на цифрові носії бібліотечних фондів принципово розширює доступ користувачів (читачів) до інформаційних ресурсів. Це має запобігти подальшому розподілу суспільства на інформаційно бідних і інформаційно багатих;

– охорона здоров’я – віддалений доступ до медичної експертизи на основі новітніх засобів зв’язку суттєво підвищує якість медичного обслуговування американців. Комп’ютерні історії хвороби і інші медичні записи повинні підвищувати якість роботи лікарів і знижувати вартість їх послуг;

– урядова інформація – швидка ідентифікація, локалізація і пошук спеціальної інформації про широкі ресурси уряду завжди були складним завданням для багатьох зацікавлених користувачів в тому числі лікарів, метеорологів, економістів, вчених і т.д. Використання Інтернет-технологій у зберіганні і пошуку інформації забезпечить швидкий віртуальний доступ до різної урядової інформації.

Інформаційне суспільство в американській НІІ визначається як суспільство, в якому кращі школи, вчителі та курси стають доступними всім студентам незалежно від географічних умов, відстані, ресурсів і працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури і науки стає доступним не тільки у великих організаціях, бібліотеках, музеях; послуги охорони здоров’я і соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі кожному своєчасно і в необхідному місці; у кожного є шанс жити в різних місцях без втрати можливості повноцінно працювати в офісі через електронні магістралі; невеликі фірми можуть отримувати замовлення з усього світу електронним шляхом; кожний може дивитися останні фільми, звертатися в банк, магазин зі свого будинку; кожний може отримувати державну інформацію прямо або через місцеві бібліотеки, легко вступати в контакти з державними службовцями; державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, знижуючи обсяг паперової роботи і поліпшуючи якість послуг.

Американська нація досягла значного прогресу в застосуванні ІКТ в усіх секторах суспільного життя завдяки спільним зусиллям федерального, штатів і місцевого рівня. В 1993 р. в доповіді Департаменту комерції було обґрунтовано роль федерального уряду в концепції створення НІІ. Для здійснення широкої координації і партнерства федеральних структур з приватним сектором були створені Оперативна Комісія з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force) і Комітет Радників по національній інформаційній інфраструктурі (United States Advisory Council on the National Information Infrastructure). Оперативна Комісія з інформаційної інфраструктури була уповноважена координувати зусилля адміністрації: з вироблення рекомендацій, стратегії і політики для розвитку НІІ; по стимулюванню і розповсюдженню досвіду застосування технології в різних областях, включаючи виробництво, електронну комерцію, освіту, державні служби, охорону здоров’я, послуги бібліотек, охорону навколишнього середовища.

В лютому 1996 р. президентом Б.Клінтон було проголошено Виклик Технологічної Грамотності (Technology Literacy Challenge), в якому зазначалось про спільну співпрацю громадян для досягнення мети, щоб до початку 21 ст. населення США стало технологічно грамотним. Департамент Комерції надав підтримку Комітету Радників по НІІ в створенні двох основних доповідей "Запуск ініціативи приєднання співтовариств США до інформаційної супермагістралі" і "Нація можливостей: реалізація надій інформаційної супермагістралі". В представленій концепції інформаційна супермагістраль – це більше ніж Інтернет. Вона включає різні компоненти, в тому числі громадські і приватні мережі, засоби доставки і обладнання, інформаційне наповнення, штат професіоналів і, головне американських громадян, які отримують вигоду від її реалізації. Інформаційна супермагістраль – термін, який охоплює всі ці компоненти і відповідає баченню національної об’єднаної мережі, включаючи механізми передачі, інформації, обладнання і людей.

Індивідам і їх співтовариствам доручається еволюційне формування інформаційної супермагістралі, щоб визначити, які ресурси можуть найкращим чином відповідати їх освітянським потребам. Відмічається, що крім фізичних компонентів інфраструктури, цінність НІІ для користувачів і нації буде залежати в більшій мірі від якості інформаційного наповнення, яке може бути в формі текстових баз даних науки чи бізнесу, відео і аудіо записів, архівів бібліотек і інших медіа. Надаючи доступ до географічно розподілених інформаційних джерел і дистанційній освіті інформаційна інфраструктура має потенціал покращення системи освіти і забезпечення нових можливостей навчання протягом усього життя. Інформаційна супермагістраль забезпечує механізм створення суспільства, що безперервно навчається і складається з найбільш кваліфікованої, адаптованої і фінансово забезпеченої робочої сили в світі. Найбільш швидкий і ефективний спосіб зробити доступною магістраль для населення – це школи, бібліотеки і суспільні центри. Значними проектами співпраці в сфері комп’ютеризації і забезпечення широкого доступу до інфраструктури на базі бібліотек стали Центр мережевих комп’ютерних бібліотек (Online Computer Library Center) і Інформаційна мережа з бібліотечного дослідження (Research Libraries Information Network).

Особлива роль в об’єднанні мережевих співтовариств з допомогою телекомунікацій для надання широкого спектру електронних освітніх і соціальних послуг, включаючи соціальне забезпечення, охорону здоров’я і професійну підготовку на дому відводиться громадським центрам (community centers). Громадський центр можна визначити як фізичний простір, де члени співтовариства можуть зустрічатися, навчатися,розважатися і отримувати доступ до інформаційних друкованих і електронних ресурсів. Це визначення включає широкий спектр установ, таких як урядові офіси, громадські, культурні і релігійні центри і клуби. Потенційна діяльність громадських центрів включає сервіс для широких верств населення і цільові програми для груп ризику в реабілітаційних центрах. Програма "Громадські технологічні центри"(Community Technology Center Program) фінансує навчальні центри, розташовані в районах з населенням, що має низький рівень доходів.

Програма створення інформаційної супермагістралі вплинула на інформатизацію країни мінімум у трьох напрямах. Першим із них стало прийняття закону про телекомунікації (1996 р.), що затвердив створення широкосмугових ліній зв'язку, які могли б надавати аудиторії універсальні послуги. У результаті розширився спектр послуг ЗМІ, ускладнилася і диверсифікувалася структура медіаринку. Другий напрям – законодавча підтримка цифрового телебачення як додаткової можливості поширення нових інформаційних послуг. Третій – розширення доступу пересічних американців до Інтернету, що стимулювало розвиток онлайнових ЗМІ і торгівлі.

В 2000 р. був запущений Єдиний урядовий Інтернет-портал (First Gov), який об’єднав близько 20 тис. існуючих урядових сайтів, загальна ж кількість представлених на ньому організацій перевищує 30 тис. Відвідувачам порталу First Gov надається доступ до великої кількості матеріалів, що стосуються усіх сторін життя людини. Відвідавши тематичні розділи урядового порталу, вони отримають з перших рук вичерпну інформацію з самих різних питань. Так, їх увазі пропонуються секрети покупки теплих будинків і економічних автомобілів, вигідного вкладання коштів, надійного страхування і здорового раціону. База даних американського законодавства об’єднує півмільярда документів, що представлені на тисячах розрізнених web-вузлів. Крім того, First Gov містить інформацію про гранти, стипендії та інші дотації, які пропонує уряд США своїм громадянам. На web-сервер стікається інформація про затримку рейсів літаків і прибуття поїздів, подіях на ринку інвестицій. Портал включає в себе інструменти здійснення усіляких платежів і трансакцій, укладання онлайнових угод. Проект First Gov ознаменував собою початок реалізації національної програми переходу державних установ США на нові ІТ. На початку 2002 р. спеціальна Робоча група представила президенту конкретний план дій "E-Government Strategy", який повинен на практиці реалізовувати три основні принципи: орієнтація на громадян, а не на бюрократію; орієнтація на результат; ринковий підхід, активне впровадження інновацій.

На сьогоднішній день можна констатувати безперечні успіхи Адміністрації США в сфері побудови електронного уряду: була реформована вся політика і структура державного управління інформаційними потоками і ІТ, в тому числі: задача створення електронного уряду стала національною і однією з пріоритетних; владні повноваження по проведенню політики створення електронного уряду були максимально сконцентровані як на загальному федеральному рівні, так і на рівні державних установ; створена система персональної відповідальності за інформатизацію державних органів; політика і практика створення електронного уряду були уніфіковані і стали прозорими і підзвітними.

Таким чином США істотно просунулись на шляху реалізації ідеї електронного уряду і багато в чому формують рішення і технології для електронного уряду, які потім переймаються іншими країнами. Є підстави вважати, що найбільш повно і ефективно концепцію електронного уряду вдалося реалізувати саме в США.

У цілому ж своєю лідируючою позицією на шляху просування до інформаційного суспільства США зобов'язані як комплексній державній програмі підтримки розвитку ІТ, так і діяльності великих комерційних фірм, що здійснюють дослідницькі розробки, виробництво і торгівлю у сфері ІКТ. Таким чином, американський шлях формування інформаційного суспільства визначається загальною моделлю соціально-економічного розвитку, в якій функції держави зводяться до мінімуму, а діяльність приватних осіб – до максимуму. Головне в цьому підході – повна лібералізація ринку інформаційно-телекомунікаційних технологій, розвиток інформаційних супермагістралей, їхня соціальна орієнтація.

2. СТВОРЕННЯ СУЧАСНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

Інформаційна інфраструктура — комплекс програмно-технічних засобів, організаційних систем та нормативних баз, який забезпечує організацію взаємодії інформаційних потоків, функціонування та розвиток засобів інформаційної взаємодії та інформаційного простору країни або організації.

Формування національної інфраструктури інформатизації є одним з основних напрямів інформатизації загалом.

Національна інфраструктура інформатизації (НІІ) включає:

ü міжнародні та міжміські телекомунікаційні і комп'ютерні мережі;

ü систему інформаційно-аналітичних центрів різного рівня;

ü інформаційні ресурси;

ü інформаційні технології;

ü систему науково-дослідних установ з проблем інформатизації;

ü виробництво та обслуговування технічних засобів інформатизації;

ü системи підготовки висококваліфікованих фахівців у сфері інформатизації.

Політика формування і розвитку Державної інформаційної інфраструктури містить у собі:

v координацію діяльності й розподіл функцій між органами влади щодо розвитку ІІ;

v забезпечення впровадження інформаційних технологій в органах влади, зокрема — впровадження інформаційно-аналітичних систем забезпечення їхньої діяльності;

v забезпечення надання інформаційних послуг громадянам із боку органів державної влади, а також забезпечення універсальності доступу до інформаційних ресурсів і послуг;

v забезпечення захисту інформації органів влади; забезпечення захисту авторських прав і інтелектуальної власності;

v забезпечення збереження і розвитку національного культурного надбання за допомогою сучасних технологій

Інформаційна інфраструктура у процесі здійснення інформаційної діяльності із задоволення інформаційних потреб споживача підпорядкована основному завданню — отриманню і доведенню до споживача інформаційних продуктів та послуг (ІПП) через складний технологічний процес науково-інформаційної діяльності. Так, інформаційний пошук, надання змістовної інформації виконується завдяки певним технологіям, виробничі засади яких становить інформаційна техніка — технічне обладнання та устаткування, поєднане у системні комплекси, складність яких обумовлена обсягами і рівнем інформаційної діяльності.

Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства. Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуванням світових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеграції України у світове співтовариство.

3. РОЗВИТОК ТА ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Інформаційна технологія (ІТ) — це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збирання, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно-управлінських системах з використанням обраного комплексу технічних засобів.

Розвиток технічних засобів протягом кількох мільйонів років зумовлював постійне вдосконалення ІТ. Тому виокремлюють кілька етапів їхнього розвитку:

Ø «ручна» інформаційна технологія (панувала до другої половини XІX століття) — оброблення інформації здійснювалось вручну, за допомогою пера, рахівниці, бухгалтерських книг, а зв’язок забезпечувався пересиланням листів і пакетів;

Ø «механічна» інформаційна технологія розпочалась із винайденням друкарської машинки та телефону, модернізацією системи поштового зв’язку. Така технологія стала базою формування організаційних структур в економіці;

Ø «електрична» інформаційна технологія (зародилась у 1940—1950-х роках) ґрунтувалась на широкому використанні електричних друкарських машинок, копіювальних машин, портативних диктофонів і т. ін.

З появою та повсюдним упровадженням ЕОМ і периферійної техніки настала ера комп’ютерної інформаційної технології, яка дістала також назву нової, сучасної, безпаперової. Основні принципи нової інформаційної технології (НІТ) — це інтегрованість, гнучкість та інформативність. Для неї характерні такі особливості:

Ø робота користувача в режимі маніпулювання даними (а не програмування);

Ø цілковита інформаційна підтримка на всіх етапах проходження інформації на основі інтегрованої бази даних, яка передбачає одну уніфіковану форму подання, зберігання, пошуку, відображення, відновлення та захисту даних;

Ø безпаперовий процес опрацювання документа, коли на папері фіксується лише його остаточний варіант, а проміжні версії та необхідні дані, записані на машинні носії, доводяться до користувача через екран дисплея комп’ютера;

Ø інтерактивний (діалоговий) режим розв’язування задач, що дає змогу користувачам активно впливати на цей процес;

Ø уможливлення колективної (групової) співпраці для підготовки документів і виконання завдань на базі кількох персональних комп’ютерів, об’єднаних засобами комунікацій;

Ø можливість адаптивної перебудови форм і способів подання інформації у процесі розв’язування задачі.

Існують два способи впровадження НІТ. Перший передбачає її пристосування до наявної організаційної структури з локальною модернізацією методів роботи. Другий спосіб полягає в тому, що вся організаційна структура модернізується з метою максимального розвитку комунікацій і розробки нових інформаційних взаємозв’язків, які раніше були економічно недоцільними. Саме в разі застосування другого способу інформаційна технологія дає найбільший ефект, оскільки раціонально розподіляються архіви даних, знижуються обсяги інформації, що циркулює в системі, досягається збалансованість ефективності кожного управлінського рішення з обсягом розв’язуваних задач.

Сьогодні також залишаються два організаційні варіанти реалізації інформаційних технологій — централізоване та розподілене оброблення інформації. Перший варіант притаманний великим спеціалізованим організаціям (наприклад, регіональним обчислювальним центрам), де створюються підрозділи з оброблення інформації, працівники яких не є фахівцями в певній предметній галузі (оператори та системні адміністратори на противагу юристам і бухгалтерам). В умовах розподіленого оброблення інформації відповідні операції покладаються на працівників окремих функціональних підрозділів, які діють у межах своїх професійних обов’язків. Розподілене оброблення інформації ґрунтується на застосуванні персональних ЕОМ, які можуть бути відокремленими або пов’язаними в локальну чи глобальну мережу. Зауважимо, що за наявності великих і складних мереж ЕОМ деякі функції (підтримка мережі в дієздатному стані, супроводження програмного забезпечення і т. ін.) покладаються на персонал, який має спеціальну підготовку з комп’ютерної техніки.

За будь-якого варіанта реалізація інформаційної технології має ґрунтуватися на деяких принципах, найважливішими серед яких є зручність виконання операцій для користувача, мінімальні витрати ручної праці на оброблення інформації, можливість перевірки повноти та коректності розрахунків на ЕОМ, мінімальні витрати часу на поновлення інформації в разі її втрати, забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу.

Л е к ц і я № 3

на тему №2.2

«Облік на підприємствах промислової галузі»

для студентів спеціальності:

5.03050901 “Бухгалтерський облік”

Склала викладач: Дзеркаль Г.М.

Розглянуто

на засіданні циклової комісії

обліково – економічних дисциплін

Протокол № ____

від “___” ______ 2012 р.

Голова циклової комісії ______ І.М.Щербак

Лекція №3

Тема 2.2: «Облік на підприємствах промислової галузі»

Мета: Засвоєння студентами понять «готова продукція», «брак у виробництві», «прибуток», «збиток»; набуття знань з обліку готової продукції та браку у виробництві, організації обліку витрат, пов’язаних з розробкою нового виду продукції та освоєнням її виробництва; визначення та відображення в обліку фінансових результатів.

Після вивчення теми студенти повинні

знати: відображення в обліку готової продукції та браку у виробництві; організацію обліку витрат, пов’язаних з розробкою нового виду продукції та освоєнням її виробництва; порядок визначення та відображення в обліку фінансових результатів;

вміти: відображати в обліку готову продукцію, брак у виробництві, витрати, пов’язані з розробкою нового виду продукції та освоєнням її виробництва, фінансові результати.

Дата добавления: 2014-01-04