Розгортання національно-політичного життя східної Галичини в другій половині 19 століття. Народовці та москвофіли. 3 страница

Найбільших руйнувань замок зазнав під час польсько-турецьких воєн (1672 - 1676 рр.). У 1672 р. його взяла приступом армія турецького султана Магомета IV. Турки залишили в твердині численний гарнізон, який у 1675 р. запекло оборонявся від польських військ короля Яна II Собєського. У тому ж році замок захопили татари. І знову полякам довелося брати напівзруйноване Кривчецьке укріплення штурмом. Згодом, щойновідбудований замок у 1687 р. витримав запеклу довготривалу облогу татарської орди. І загалом до останнього дня остаточного витіснення турків з Поділля (1699 р.) Кривчецький замок переходив з рук у руки й відігравав стратегічну роль на підступах до османських володінь.

У XVIII ст. замок відремонтували, до середини XIX ст. у ньому мешкали шляхтичі Гойовські. Відтак, замок з молотка продали єврею Зейдману, а він хутенько розібрав його на будівельні матеріали й вигідно спродав їх.

Зараз від замку залишилися дві оборонні башти з бійницями для перехрестного обстрілу та мур між ними. Оборонний мур між баштами товщиною 1,3 м. вимурований подільськими реставрато-рами на висоту 4 м. (первісна його висота становила 7 м.).

Південно-східна башта не має даху, у плані шестигранна й нараховує чотири яруси. (Перший ярус розташований нижче сучасного рівня поверхні, вхід до підземелля засипаний землею). Ширина сторони башти – 6 м., товщина муру – 2,3 м. Між другим і третім ярусами збереглося кам'яне перекриття.

Північно-західна башта завдяки реставраціям активістів Подільського туристично-краєзнавчого товариства збереглася в набагато кращому стані. Вона має дах, кам'яні перекриття між ярусами, всередині оштукатурена. Висота башти – 16,7 м., ширина однієї сторони – 6,8 м. У 1930-і рр. у башті діяв притулок для туристів, які приї'жджали відвідувати Кришталеву печеру.

Нині цей туристичний притулок доцільно відновити. А в сусідній башті по завершенні реставрації розмістити експозицію меморіально-краєзнавчого музею, що розповідатиме про подвижницьку працю Подільського туристично-краєзнавчого товариства, історію відкриття й дослідженя Кришталевої та інших гігантських лабіринтових гіпсових печер Поділля.

Лише одна башта залишилася від колись величезного замку у с. Висічка, що за три кілометри від райцентру м. Борщова.

Руйнували його і татари, і турки, і поляки та росіяни, а передостанню башту розвалили тракторами у 1991 р. Замок існував на стрімкому мисі при впадінні р. Драпака в р. Нічлаву. Під час одного з походів на Туреччину тут деякий час з військом перебував польський король Ян Собєський. І в XIX ст. у замковому дворі височів двоповерховий палац у неоготичному стилі. Знищення замку тривало упродовж всього XX ст. Тож сьогодні маємо лише фундаменти, одну дивом вцілілу (двохярусна висотою 10 м) та одну напіврозвалену оборонні башти з тесаного каміння, що витримали облоги турецьких яничар, проте гинуть від бездушності й байдужості сучасних “яничарів”.

Замок у с.Золотий Потік на півдні Тернопільської області збудований на початку XVII ст. Стефаном Потоцьким, іюєводою Брацлавським (бл. 1568-1631 рр.). І.Пустиннікова наводить твердження польських істориків про те, що С.Потоцький навколо замку заснував і саме місто Золотий Потік, а палац посеред замкового двору перетворив на одну зі своїх улюблених резиденцій, в якій полюбляв подовгу мешкати з дружиною Марією Могилянкою. Турки кілька раз плюндрували твердиню (найбільше – під час облоги 1676 р.), однак Потоцькі її відбудовували. З середини XVIII ст. замок переходить із рук у руки, останніми з 1875 по 1939 рр. (до приходу радянської влади) замком володіла родина Гнєвощів.

Кам'яний замок з тесаних блоків темно-червоного пісковику відносно добре зберігся (немає лише західної башти та в XIX ст. розібрані кілька ділянок замкових стін). У плані це майже ідеальний квадрат, забудований по периметру фортечними мурами товщиною близько 2 м. та трьома наріжними триярусними баштами з рядами бійниць для перехрестного обстрілу. У північно-східній куртині розміщена в'їздна брама зі збереженими елементами ренесансного декору. З внутрішнього боку брама прикрашена родовим гербом Потоцьких. Посередині замкового двору височить ренесансний двоповерховий палац Потоцьких. Довкола замку помітні сліди колишнього рову та земляних валів передової лінії оборони твердині.

Територія замку зараз використовується у господарсько-складських цілях. І замок, і палац вимагають проведення ґрунтовних консерваційних робіт. Пожвавлення туристичного інтересу до Золотопотоцького замку стане можливим за умови організації в палаці молодіжної турбази і сільського краєзнавчого музею та об'єднанні зусиль щодо охорони й популяризації пам'ятки з боку місцевої влади і представників одного з клубів національній Федерації історичного фехтування і реконструкції.

Збруцька оборонна лінія Речі Посполитої нараховує декілька замків, вкритих бойовою славою, на крутих берегах р. Збруч у таких поселеннях: Сатанів і Гусятин (на лівому -Хмельницькому боці), Сидорів, Скала-Подільська, Кудринці й Окопи (на правому – тернопільському березі).

Сидорівський замок XVII ст. височіє на стрімкому мисі, що з трьох боків омивається притокою р. Збруч у Гусятинському районі. Історичні відомості про нього доволі скупі. Укріплення лежало обіч сумнозвісного Волоського шляху татарських орд, тож неодноразово витримувало їх облоги (1502, 1503, 1507, 1511, 1513, 1516 рр. і ін.). Найбільших же руйнувань твердиня зазнала у 1672 та 1694 рр. від артилерії турецьких армій.

Стан збереженості Сидорівського замку оцінюємо як відносно добрий. Вціліло оборонне “ядро” твердині – її північно-західна частина з двома високими стінами, з'єднаними під гострим кутом (особливості рельєфу мису) та опуклими баштами. Стіни мають три яруси складних 2-3-канальних бійниць для ведення перехресного обстрілу. У дворі замку до оборонних стін прилягають каземати, житлові та господарські будівлі.

Варто відбудувати найдовшу південно-східну стіну і три її башти та провести реставрацію існуючих укріплень – і в с. Сидорові постане цілісний замковий ансамбль, унікальний серед фортифікацій Поділля з огляду на свій архітектурно-планувальний характер (гострокутна крейсероподібна споруда).

Сидорівський замок стоїть біля НПП “Подільські Товтри” на півдорозі між Сатанівським замком і заповідними урочищами Медоборів та замком у Скалі-Подільській. Найдоречнішим видається передати цю атракційну твердину для упорядкування й охорони національній Федерації історичного фехтування і реконструкції.

Кудринецький замок стоїть на високій кручі (гора Стрілка) над р. Збручем всього за 22 км. від Кам'янця. Поблизу села збереглися залишки Троянового валу Антської держави (III – V ст.) й давньоруського городища X – XIII ст.

Кам'яний замок у Кудринцях побудовано з тесаних блоків пісковику у 1615 р. Належав він роду Гербуртів. Твердиня контролювала ділянку сумнозвісного татарського Волоського шляху, яким професійні загони людоловів шастали рейдами у Галичину мало не щороку. У 1648 р. замок здобули місцеві селяни й козаки Максима Кривоноса. Турки плюндрували укріплення у 1672 та 1694 рр. На початку XVIII ст. нові господарі Гуменецькі відбудували замок й оселилися в ньому. І лише з середини XIX ст. твердиня залишилася без власника, й беручкі місцеві селяни почали хутенько розбирати її на будівельні матеріали.

Кудринецький замок зберігся порівняно добре й має доволі атракційний вигляд. У плані це неправильний чотирикутник розмірами 25 на 70 м. Височіють три монументального типу наріжні башти з трьома ярусами бійниць, пристосованих для ведення перехресного й флангового вогню, та три з чотирьох замкових стін (південна, західна і північна товщиною 1,5 м.). Найбільш неприступною є східна стіна, захищена обривистим схилом гори та Збручем у її підніжжі. З Південної п'ятигранної башти у долину Збруча прокладено склепінчатий підземний хід, пізніше закладений камінням. Неглибока запашна біля іншої шестигранної башти вказує на місце, де колись і була криниця. Гірше за інші збереглася в'їздна або надбрамна башта, однак і її реконструкція не складає труднощів.

З замкових башт відкривається мальовничий краєвид розлогих пшеничних ланів горбистого Поділля і каньйоно-подібної долини р.Збруча з урвищами й лісистими кручами, розчленованими глибокими яругами.

Стан збереженості архітектурного ансамблю пам'ятки та її сусідство з НПП “Подільські Товтри” і Кам'янцем-Подільським (22 км.) дає підстави для високої експертної оцінки комерційної перспективності проекту повної відбудови замку й організації на його території ресторанно-готельного й туристично-анімаційного комплексу. Кудринецький замок має всі передумови, щоб увійти в якості атракції й нічліжної бази у комерційний кількаденний кінно-туристичний маршрут замками Призбруччя від Сатанова, лісистих урочищ і слов'янських святилищ Медоборів до Окопів Святої Трійці, Кам'янця-Подільського й Хотина. Для прикладу, до легендарної подільської триярусної лабіринтової печери “Атлантида” із Кудринецького замку 40 хв. ходи понад р. Збручем.

Легендарний об'єкт масового польського культурно-туристичного паломництва лежить у крайньому південо-східному: іакутку Тернопільської області. Це – бастіонний форт Окопи Святої Трійці поряд з с.Окоии (навпроти задністровського с. Атаки).

Окопи Святої Трійці (повна польська назва “Окопи Гори Святої Трійці, блокада Кам'янця”) закладені у стратегічно ключовій точці південно-східної оборонної лінії Речі Посполитої на вузькому крутосхилому мисі, утвореному в місці впадіння р.Збруч в Дністер. Твердиня знаходиться за 3 км. від Жванецького замку, за 5 км. від Хотинської й 20 км. від Кам'янець-Подільської фортець. (Звідси також 12 км. до легендарної печери “Атлантида” НПП “Подільські Товтри” та “рукою подати” до заповідних урочищ-стінок 70-110-метрового каньйону Дністра).

Середньовічні Окопи постали не на пустому місці. Унікальність цієї місцини у воєнно-стратегічному плані зумовила її ратне освоєння з дописемних часів. Археологами виявлено тут залишки антського (III – V ст.), тиверського (VI – IX ст.) й давньоруського (X – XIII ст.) дерев'яних укріплень.

Творцями твердині Окопи Святої Трійці є видатні полководці Речі Посполитої - коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський (він будував форт своїм коштом, не сподіваючись на допомогу польського сейму) та воєвода київський Марцін Контський. Його день-у-день з березня по жовтень 1692 р. зводила вся польська армія.

Форт одразу став прикордонним опорним вузлом польської оборони від турецької агресії, він контролював прилеглий брід через Дністер та дороги, що вели до Кам'янця-Подільського – центру османських володінь (пашалика) на Поділлі. У ньому базуватися війська, які не дозволяли постачати їжу та боєприпаси туркам в обложеному Кам'янці і винищували турецькі загони, що вирушали з фортець Кам'янця і Хотина.

З бастіонів Окопів по праву руч було видно стіни і мінарети Хотинської фортеці, ліворуч – Жванецький замок. Через Жванець лежав шлях із османської Бессарабії в Кам'янець. Отож воїнові з висоти башти відкривався краєвид з двома фортецями, двома переправами через Дністер та стародавній шлях, яким вряди-годи рухалися турецькі транспорти.

Ян Яблоновський (1634-1702 рр.) вважався найславетнішим лицарем Речі Посполитої у другій половині XVII ст., досвідченим воєначальником, командиром загонів, полків а згодом і цілих армій у переможних війнах з козацькими військами Богдана Хмельницького та його наступників, з турецькою армадою султана Сулеймана II Пишного у битві під Хотином у 1673 р., а також у битві 1683 р. під Віднем, війнах з Московією (1655 р.), зі Швецією (1656 р.) та Трансільванією (1685, 1686 рр.). З 1684 р. війська коронного гетьмана вели перманентні бойові дії проти турків на території Західного Поділля.

Розпочата у 1692 р. польська блокада турків у Кам'янецькій твердині тривала аж до 1699 р. Всі ці роки не припинялися бойові зіткнення, безстрашні вилазки на протиилежний берег Дністра й захоплення багатих турецьких транс-иортів на півдорозі між Хотином і Кам'янцем. Це страшенно гнівило подільських намісників султана Галіль-пашу, а по його смерті – Кахріман-пашу, однак османські чільники нічого не могли вдіяти – Окопи були блискуче захищені самою природою, численною артилерією й армією коронного гетьмана. І розтрощити їх вдалося хіба б потугою цілої султанської армії.

Згідно з Карловицьким мирним трактатом 1699 р. турецький гарнізон залишив Кам'янець і повернув полякам Поділля. Відтак, Окопи втратили своє оборонне значення. Й лише в 1711 р., коли турецька та шведська армії на чолі з Карлом XII загрожували напасти на Польщу з боку Волощини (сучасної Молдови), Кам'янець і Окопи почали спішно готуватись до оборони й зміцнили мури. У 1769 в Окопах засіли польські конфедерати. На допомогу королю прийшли російські нійська, які взяли форт штурмом. Внаслідок цих воєнних дій мури були дуже пошкоджені. Після переходу під юрисдикцію Австро-Угорщини частину валів Окопів у 1772 р. було розібрано.

Форт Окопи досі справляє атракційне враження. Збереглися дві прямокутні двохярусні надбрамні башти (Кам'янецька та Львівська) з гарматними бійницями на другому ярусі, папівзруйнована дозорна вежа над Збручем та система земляних бастіонів поблизу брам. Відстань між брамами складає 480 м. Довжина Кам'янецької брами становить 12,3 м., ширина – 8,0 м., довжина Львівської – 10,4 м., ширина 8,5 м. Висота обох брам сягає 7,5 м.

Збереженістю надбрамні укріплення форту завдячують реставраційним роботам 1905 р., проведеним Польським товариством шанувальників старожитностей. Неабиякий інтерес сучасних польських туристів до форту спонукає до пошуків поважного польського інвестора, зацікавленого в цілковитому музейно-анімаційному відродженні даного фортифікаційного комплексу – місця слави легендарного польського лицарства.

Даний проект 100-відсотково комерційно вигідний. Відбудувати казарми, переобладнавши їх під туристичний готель, та польовий армійський табір для дитячо-юнацьких скаутських тургруп не вимагає особливих коштів. Зате переваги очевидні, адже Окопи – це ідеальний відправний пункт для організації пішохідних і кінних екскурсій у Кам'янецьку й Хотинську твердині, до руїн замку Лянцкорунських у Жванці, до 70-100-метрових стінок каньйону Дністра, у печеру “Атлантида” та вгору вздовж р.Збруча до легендарних прикордонних польських замків у Кудринцях і Скалі-Подільській.

Поряд з Тернопільщиною сусідня Хмельниччина також відзначається багатством пам'яток оборонного зодчества у на-селенних пунктах Ізяслав, Полонне, Ямпіль, Староконстан-тинів, Сатанів, Сутківці, Зіньків, Чорнокозинці, Рихта, Панівці, Жванець... І серед них – двома визнаними “перлинами” замкового туризму, які входять у десятку кращих і найвідвідуваніших замків України, а саме Кам'янецькою і Меджибіжською фортецями.

Кам'янець-Подільська фортеця – найбільш неприступна середньовічна оборонна споруда не лише України, а цілої Європи.

Кам'янець-Подільський, завдяки його унікальному “острівному” положенню в луці каньйону р. Смотрича, був заселений ще в прадавні часи. Інтенсивне середньовічне будівництво практично знищило античний і ранньослов'янський культурні шари Старого міста. Однак, численні мікрото-поніми (напр., Гунські криниці міста), фрагменти Траянового валу, знайдеш в околицях багаті скарби давньоримських монет й насамкінець класична давньоримська аркова архітектура кам'яного мосту через Смотрич (народна назва мосту “Турецький” пов'язана з тим, що вибухом під час здачі міста туркам його було дещо пошкоджено, і турки проводили тут складні ремонтні роботи) дають науковцям підстави припускати, що поселення Кам'янець існувало ще до н.е. і, за окремими версіями, згадується римлянами як дакійська твердиня Клепідава (“кам'яне місто”). З історичних джерел відомо також, що анти з походів на Східноримську імперію приводили десятки тисяч полонених легіонерів, яких, власне, й використовували для будови таких складних інженерних споруд як арковий міст чи багатокілометрова лінія Троянових валів).

Новітні археологічні дослідження виявили під середньовічними фортифікаціями Кам'янця культурний шар тиверсь-кого й давньоруського укріпленого городища X – XIII ст. Однак, після того, як Пониззя увійшо до складу Галицького князівства, центр торгової активності змістився від “захованого” серед пралісів Кам'янецького граду на берег р. Дністра – стратегічної міжнародої торгової артерії Галицько-Волинського князівства. (Для галичан шлях Дністром був тим, чим дніпровський торговий шлях “із варяг у реки” був для Чернігівського, Київського й Переяславського князівств). Тому столицею давньоруського Пониззя-Поділля став портово-перевалочний град Бакота на р.Дністрі (нині, на жаль, затоплений водами Дністровського водосховища, зберігся лише великий давньоруський Бакотський печерний монастир).

Давньоруські гради Поділля не оминули руйнації внаслідок монголо-татарської навали 1241 р. Очевидно, дерев'яні укріплення Кам'янця були розібрані воєводами Данила Галицького у 1259 р. на вимогу золотоординського полководця Бурундая.

Відтак, Поділлям майже 100 років володіли татарські баскаки Золотої Орди. Після того, у 1362 р. в битві під Синіми Водами Великий князь литовський Ольгерд здобув перемогу над доти непереможними монголо-татарами, Поділля відходить під захист Литовської держави.

Літопис приписує будівництво кам'яної фортеці у Кам'янці литовським князям-братам Коріатовичам (небожам Великого князя Ольгерда), які після перемоги 1362 р. в битві під Синіми Водами успадкували Поділля, прибули сюди й “увійшли у приязнь” з місцевими отаманами-чільниками українських общин. Легенда розповідає, начебто литовський князь на ловах погнався за оленем, загнав його на острів, зусебіч оточений проваллям і тут вирішив закласти фортецю. Однак, давньоруська фортеця і багатолюдний посад при ній на час приходу Коріатовичів мусіли вже існувати, бо буквально за декілька років після документальної згадки про будову князем Коріатовичем нової фор-ісці Кам'янцеві було дароване магдебурське право.

Очевидно, упродовж 1360-1370-х рр. Коріатовичі лише позміцнювали низку давньоруських фортець Поділля, і серед них твердині Кам'янця і Скали-Подільської. Спочатку їхні стіни та башти були в основному дерев'яними на кам'яних фундаментах. Перша документальна згадка про Кам'янецьку фортецю міститься в грамоті князя Юрія Коріатовича, датованій 1374 р.

У 1395 р. литовський князь Вітовт Великий відібрав у володаря Подільської України Федора Коріатовича ряд міст, в тому числі і Кам'янець. Відповідно, подоляни масово потягнулися за своїм православним князем аж у Закарпаття, де й осіли в Мукачівському замку й підзамчі. А в 1434 р. Поділля було загарбане Польським королівством, і Кам'янець до 1793 р. став центром воєводства і ключовим пунктом оборони Речі Посполитної на її неспокійних південно-східних обводах.

Усвідомлюючи значення Кам'янецької твердині на східних обводах західноєвропейської цивілізації, сам папа римський Юлій II називав це місто-фортецю “antemurale hrisianum” (оплот християнства).

Історики підрахували, що Поділля і Кам'янець у XV ст. 28 разів піддавалися нападу татарських орд, у XVI ст. – 18 разів, у першій половині XVII ст. – 5 разів. Найбільш руйнівними для міста і фортеці були вторгнення татар у 1448, 1451, 1509, 1528 і турецьких військ в 1733 роках.

У середні віки місто Кам'янець було справжньою фортецео і мало дві однаково потужні групи фортифікацій: міські укріплення та Стару фортецю. Стара фортеця займає острів (1200x600 м) і сполучається з плато дуже вузьким (до 10 м) і скелястим перешийком завдовжки 105 м. Висота прямовисних стінок каньйону (бл. 30 – 40 м.) й вузенький перешийок, який на випадок облоги перекривався річковими шлюзами, робили острів-фортецю взагалі неприступною.

У середині ХVІІ ст. опинилася в епіцентрі Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. 3 12 серпня до засніженого кінця листопада 1648 р. Кам'янець перебував в облозі і відбивав запеклі штурми загонів місцевих повстанців і козаків полковника Максима Кривоноса. Кривоніс був не з тих, хто відступає (варто згадати запеклу облогу й погром неприступної Кременецької фортеці), однак облога надто затягнулася, і воєнні перипетії вимагали згорнути облогу й перекинути війська на іншу ділянку театру збройного козацько-польського протистояння. З 27 квітня по 2 травня 1651 р. запеклий штурм Кам'янця вели козаки під керівництвом полковника Івана Богуна, однак і Богуну не вдалося увірватися в головну польську твердиню. У серпні 1651 р. зненацька напали і мало не захопили місто подільські повстанці під проводом І.Олександренка і Чуйка.

А на початку червня 1652 р. місто і фортеця були узяті в кільце облоги 60-тисячним козацьким військом на чолі з самим гетьманом Богданом Хмельницьким. Відчайдушні штурми тривали ціле літо, однак епідемія, що спалахнула в стані козаків, і поява нових тактичних завдань змусили козаків відступитися від неприступного Кам'янця. Восени наступного 1653 р. під стінами Кам'янця намарне стояла 40-тисячна орда татар.

На початку серпня 1672 р. до Кам'янця підступили 300-тисячна турецька армія на чолі із султаном-завойовником Магометом IV і 40-тисячне військо татар і козаків гетьмана П.Дорошенка. Після запеклого двотиждневого збройного протистояння туркам вдалося підкупити-застрашити міських чільників і домовитися з ними про здачу міста. Таким чином, турки 18 серпня 1672 р. вступили у місто й загрюкали у ворота цитаделі, її останні оборонці – комендант Міхал Володиєвський, майор Геклінг і 800 жовнірів гарнізону – вирішили за краще підірвати фортецю, аби не здавати ні її, ні себе у руки мусульманських загарбників. Вони підірвали порохові льохи фортеці, проте турки за декілька років не лише відбудували, а й суттєво зміцнили укріплення Кам'янецької фортеці. Довгих 27 років (з 1672 по 1699 рр.) Кам'янець був плацдармом й адміністративним центром подільських володінь Османської імперії. Турки повернули його полякам без бою згідно з умовами Карловицкого мирного пакту 1699 р.

Упродовж всього XVIII ст. у Кам'янці проводилися значні реконструкційні роботи під керівництвом видатних військових інженерів англійського, німецького, голландського, французького, шведського походження (Максиміліан Крузер, Арчибальд Анжей Гловер де Глейден, Тільман ван Гамелелен, Ян І 'аш, Ян Якуб ван Дер Мільве, Ян де Вітте).

Після Другого поділу Речі Посполитої 21 квітня 1793 р. Кам'янець відійшов до Російської імперії. З 1816 до 1914 р. фортецю стали використовувати як в'язницю. Найлегендарнішим її в'язнем став народний герой Устим Кармелюк (1787-1835 рр.). За волелюбну вдачу поміщик спровадив кріпацького сина в солдати, у 1812-1813 рр. Кармелюк служив у Кам'янецькій фортеці, де квартирувався численний гарнізон імператорської армії на випадок руху частини французької армії Наполеона Бонапарта на південь.

Не витримавши брутального армійського солдафонства, У.Кармалюк дезертирував й розпочав активну боротьбу з подільськими поміщиками. У 1814 р. бунтівника було схоплено, доставлено в Кам'янець і піддано п'ятистам ударам шпіцрутенами. Вдруге Кармелюка ув'язнили у Папській башті фортеці в 1817-1818 р., покарали 25 ударами батога на міській площі в Ратуші, таврували залізом і вислали в Сибір.

Але Кармалюк втік із заслання, пішки подолав шлях з далекої В'ятки назад до неньки-України, знову об'явився на Поділлі й із ще більшим запалом взявся боротися з панським поневоленням рідного народу. Оскільки російські жандарми вже не могли впоратися з селянським рухом, польська шляхта Поділля організовується в збройні загони самооборони, розбиває селян і у 1822 р. втретє кидає Кармелюка в тюремну камеру Папської башти. Та це не зламало його волелюбного духу.

Устим Кармелюк став єдиним із в'язнів, кому вдалося організувати втечу з Кам'янецької твердині. Ця подія сталася в ніч з 12 на 13 березня 1823 р., однак Кармелюка й кількох його побратимів було поранено, через два тиждні спіймано і учетверте посаджено в Папську башту. В квітні 1823 р. на площі в Ратуші Кармелюк покараний 101 ударом батога і вдруге засланий на сибірську каторгу.

Аж із самого каторжного форту Тобольська через тисячі кілометрів тайгового бездоріжжя незламний духом У.Кармелюк втікає і, переховуючись від жандармів, знову долає далеку дорогу на Україну. Друге повернення народного месника і стало своєрідною сенсацією й за кілька тижднів рознеслося з вуст в уста майже по всіх українських селах. На заклик Кармелюка та його вірних побратимів повстанський селянський рух у 1824 р. охопив усі повіти Подільської губернії (суч. Хмельницька й Вінницька обл.), а в наступному році перекинувся на сусідні Київську й Волинську губернії, тобто охопив майже нею територію Правобережої України.

Ситуація стала настільки загрозливою, що на придушення селянських бунтів Російська імперія змушена була кинути піхотні й кавалерійські полки регулярної армії й артилерію, а всім польським магнатам було офіційно дозволено проводити самостійні й спільні каральні операції проти українського селянства. Терор став нещадним, найменші прояви непокори та доноси про підтримку селами загонів повстанців оберталися для громад цих сіл кривавими розправами.

Та затята месницька боротьба українського селянства – а загалом участь в антикріпацькому повстанні взяло близько 20 тис. селян – тривала аж до дня загибелі Устима Кармелюка в жовтні 1835 р. (У Летичеві його загін потрапив у засідку і був знищений без суда й слідства). І до зими російська армія та загони польської шляхти зламали бойовий дух українського селянства масовим кривавим терором.

З тих часів Папську башту фортеці подоляни назрівають Кармалюковою. В середині XX ст. в ній розмістилася музейна експозиція, що знайомить з умовами ув'язненя Устима Кармелюка.

На хвилі українізації, постановою Раднаркому УРСР від 23 березня 1923 р. Кам'янець-Подільську фортецю оголошено історико-культурним заповідником. Щорічно її відвідує близько 300 тисяч туристів.

У плані фортеця Кам'янця – багатокутник видовженої форми, по периметру обнесений стінами з баштами на кожно му розі. Праворуч від східних воріт (головного в'їзду з боку міста) знаходиться одноярусна п'ятигранна Чорна башта з колодязем діаметром б м., пробитим через 40,7-метрову скельну породу. Далі, якщо рухатися за годинниковою стрілкою, можна нарахувати ще десять башт: Лянцкоронська, Комендантська, Рожанка, Водна, Нова, Денна, Ляцька, Тенченська, Ковпак і Папська, або Кармелюкова (найвища, ліворуч від східних воріт, збудована на кошти папи Юлія II у 1503-1517 рр.). Частково відкритий підземний хід, що виводив кудись у долину Смотрича.

Каньйон р. Смотрича петлею, яка нагадує грецьку літеру “омегу”, охоплює фортецю і розходиться по обидва боки від Замкового мосту. Цей міст, а також укріплення (XVI – XVII ст.) Польських і Руських воріт зі шлюзами, які регулювали рівень води у Смотричі, є монументальними залишками унікальної у європейському воєнному зодчестві середньовічної оборонно-гідротехнічної системи Кам'янця.

Оборонний ансамбль Міських воріт – це цілком автономна фортеця, розбудована у XV – XVII ст. на протилежньому від замку боці каньйону перед мостом. Форт складається з двох оборонних вузлів – Польських і Руських воріт (їхні назви вказують на те, які общини середньовічного міста мали їх утримувати, ремонтувати й обороняти). Вузли подібні за будовою, оборонно і гідротехнічно вони були нерозривно пов'язані.

Укріпленя Руських воріт складалися з двох оборонних ліній – Нижні і Верхні ворота – барбакану та міжстінного вузького проходу між ними протяжністью 230 м, що перетинав каньон шириною 90 м. Русло річки Смотрич було пропущено через спеціальні шлюзи в товщі цих стін. Нижні й Верхні ворота фланкували по чотири башти. До нашого часу від цього форту збереглися Прибережна, Дозорна і Приворітня башти, масивна Надворітня башта з підземною галереєю, барбакан та Казематна куртина з двома ділянками оборонних стін.

Фортифікаційний ансамбль міста формувався протягом сторіч і гармонійно поєднує в собі елементи оборонної архітектури різних епох і різних фортифікаційних шкіл. Основу його оборонної архітектури закладено в період Київської Русі і Великого князівства литовського у X – XIV ст. З XVI ст. над розбудовою фортифікаційного ансамблю працюють провідні італійські військові інженери Каміліус, Камеріно, Рудольфіно, придворний королівський архітектор німець Йокуб Креторус.

На початку XVII ст., з появою далекобійної артилерії, військовий інженер Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам'яно-земляну бастіонну фортецю новоголландської системи – горнверк – що отримала назву Нова фортеця. Від неї залишилися лабіринти кам'яних казематів й грандіозні земляні вали.

Крім фортеці Старого міста й Нової фортеці, у місті-заповіднику туристам рекомендуємо оглянути: Міські укріплення XIV – XVIII ст. (вул. Скалиста), укріплення Міських воріт (XIV ст. – 1746 р.), Вірменські склади XVI – XVII ст., Вірменський бастіон XVI – XVIII ст. (цитадель і Каземати; башта), Турецький бастіон (XVII ст.), семиповерхопу Кушнірську башту XVI – XVII ст., гарнізонні казарми (1780-1788 рр.), порохові склади (1778-1779 рр.) та чимало інших пам’яток.

Кушнірська башта – це приворітнє укріплення найдавніших міських воріт Кам'янця – Вітряних. Має форму витягнутого прямокутника (периметр 27,5 х 17,8 м) з заокруглемою з боку міста стіною. Первісно мала п'ять ярусів із п'ятьма рядами гарматних амбразур. В 1785 р. архітектором Я. де Вітте цю башту було надбудовано на висоту ще двох ярусів й вивершено гострим двосхилим дахом. Амбразури цих горішніх ярусів перероблено на вікна та вентиляційні витяжки.

Праворуч до башти прилягає портал Вітряних воріт із однокісним дахом, ліворуч – симетрична за об'ємом фортифікаційна прибудова.

Дата добавления: 2014-01-04