Правове становище фермерських господарств

На сьогоднішній день фермерське господарство – це одна з найбільш перспективних організаційно-правових форм ведення сільського господарства, оскільки вона сприяє самостійності та зацікавленості виробника в кінцевих результатах його роботи. Виникнення фермерства в Україні пов’язане перед усім із виникненням інституту приватної власності на землю і, відповідно до цього, із зміною юридичної природи майнових відносин на селі. Проте, як підкреслюють науковці у галузі аграрного права, процес становлення й розвитку фермерських господарств в Україні здійснюється повільно, більшість із них господарює неефективно, деякі – низькорентабельні.

Базовими нормативними актами, що встановлюють статус та регулюють діяльність фермерських господарств, є ст. 114 ГКУ та Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. Ст. 1 зазначеного Закону дає наступне визначення фермерського господарства: фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Отже, фермерське господарство є юридичною особою з наявністю всіх притаманних юридичній особі ознак. Воно має своє найменування, печатку і штамп та діє на підставі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна, органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Фермерське господарство є суб’єктом підприємницької діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва, тобто діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України (який досяг 18 річного віку) або кількома громадянами, які є родичами або членами сім’ї. Членами господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі [1], які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства. Склад членів фермерського господарства не має кількісних обмежень. Крім того, зміст правового інституту членства у фермерському господарстві полягає в обов’язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, а також в їх праві на участь в управлінні справами господарства.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії.

Створення фермерського господарства.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення такого господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Земельні ділянки для ведення фермерських господарств надаються у приватну власність або у користування на умовах оренди із земель державної або комунальної власності. Відповідно до ст. 121 ЗК України безоплатно у приватну власність членам фермерського господарства передаються земельні ділянки у розмірі земельноїчастки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Така передача здійснюється один раз, про що рада, яка передає земельну ділянку, робить відмітку в паспорті громадянина. Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір земельної частки (паю), передаються у власність за цивільно-правовими угодами (за викуп). На сьогоднішній день середній розмір земельних ділянок, використовуваних фермерськими господарствами, становить 74,7 га.

Після одержання державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Земельні та майнові відносини у фермерському господарстві.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі такого господарства можуть складатися із:

§ земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

§ земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності;

§ земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Чинне законодавство не обмежує кількість земель, яке може придбати фермерське господарство або його члени у власність та взяти у користування на правах оренди. Але згідно п. 13 Перехідних положень ЗК України на період до 1 січня 2015 року громадяни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га.

Громадяни, які створили фермерське господарство, мають право облаштувати своє постійне місце проживання в тій частині земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса. Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під’їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах майна, яке є його власністю.

Трудові відносини у фермерському господарстві.

Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі необхідності господарство має право залучати до роботи найманих працівників за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором, — законодавством України про працю.

Державна підтримка фермерських господарств.

З метою підтримки становлення і розвитку фермерських господарств створений Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Його кошти надаються фермерським господарствам на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі, у тому числі на відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, відшкодування відсотків за користування кредитами банків, страхування фермерських господарств та на інші цілі.

Припинення діяльності фермерського господарства.

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі:

· реорганізації фермерського господарства;

· ліквідації фермерського господарства;

· визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);

· якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Правове регулювання ведення особистих селянських господарств

Особисте селянське господарство – це особлива форма виробництва сільськогосподарської продукції особистою працею членів сільської сім’ї, яка заснована на приватній власності на землю, рухоме та нерухоме майно і спрямована, в першу чергу, на задоволення власних потреб сім’ї у сільськогосподарській продукції, а також на реалізацію надлишків цієї продукції на ринку. ОСГ не є суб’єктом господарювання у розумінні ГКУ! Незважаючи на підсобний характер ведення особистого селянського господарства, виробництво валової сільськогосподарської продукції у зазначених господарствах за 2008 р. складало 54% валової продукції сільського господарства у загальному обсязі виробництва, зокрема: картоплі – 97,8%, овочів – 86,1%, плодів та ягід – 84,6%, зернових та зернобобових – 21,0%, соняшнику – 19,0%, цукрових буряків – 12,2%, молока – 82,2%, м’яса - 48,6%, яєць – 43,4%, вовни – 78,5%, меду – 97,5%.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Відповідно до попереднього ЗК України в редакції 1992 р. подібні господарства мали назву «особисте підсобне господарство». Необхідно розуміти, що поняття «особисте підсобне господарство» і «особисте селянське господарство» за змістом є тотожними.

Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької. Тому її необхідно чітко відрізняти від підприємницької діяльності фермерського господарства. Особисте селянське господарство ведуть громадяни, які проживають у селі, працюють у сільському господарстві або на інших підприємствах, основний прибуток одержують саме як працівники суспільного виробництва та займаються веденням особистого селянського господарства у вільний від роботи час. Тобто особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків і має, в основному, споживчий характер. Таке господарювання здійснюється без створення юридичної особи і спрямоване перед усім на задоволення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції, для забезпечення кормами власної худоби і птиці.

Продаж виробленої в особистому селянському господарстві продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці, продукції власного бджільництва тощо не декларується та не оподатковується, що, на думку науковців, є позитивом у розвитку ОСГ.

Отже, особисте селянське господарство характеризується такими ознаками:

§ доповнює суспільне виробництво, має підсобний характер, є додатковим джерелом прибутків;

§ ґрунтується на приватній власності на землю, на рухоме і нерухоме майно, і на особистій праці;

§ вироблена учасниками цього господарства продукція використовується, насамперед, для власного споживання, тобто вона носить споживчий характер. Проте лишки продукції власники особистих селянських господарств мають право реалізовувати заготівельним організаціям, на ринку;

§ особисті селянські господарства підлягають обліку, який здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному Державним комітетом статистики України.

Земельні відносини в особистому селянському господарстві.

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром до 2 га, надані фізичним особам у власність або оренду чи придбані на підставі цивільно-правових угод.

Особисте селянське господарство може набувати право власності на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності на підставі ст. 121 ЗК України; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його членам у користування; прийняття спадщини; виділення на місцевості належних членам господарства земельних часток (паїв).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства розміром менше 2 га, мають право на збільшення своєї земельної ділянки до площі 2 га.

Припинення особистих селянських господарств.

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:

§ рішення членів господарства про припинення його діяльності;

§ якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;

§ припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК України.

У разі припинення ведення особистого селянського господарства відповідна сільська, селищна, міська рада вилучає його з обліку особистих селянських господарств.

Дата добавления: 2014-01-04