Страхові компанії

Азії

Вінниця

Країни Південно-Західної Азії

План

1. ЕГП, природні умови і ресурси.

2. Спеціалізація країн регіону, їх місце у міжнародному поділі праці

1. ЕГП, природні умови і ресурси.

Південно-Західна Азія охоплює Передньоазіатські нагір’я, Сирійсько-Палестинські гори, Аравійський півострів і Месопотамію. Тут розташовано 16 незалежних держав. Разом із сусідніми країнами Африки Південно-Західну Азію називають Близьким і Середнім Сходом чи просто «Перехрестям». Тут на стику Європи, Азії і Африки розпочаласьa історія людства, виникло зрошуване землеробство, утворилися перші держави, винайдено алфавіт, зародилися релігії іудаїзму, християнства та ісламу. Близький Схід завжди був бажаним здобутком для іноземних завойовників і об’єктом боротьби великих держав. Після розпаду СРСР найбільший вплив на країни Близького Сходу мають США.

У 2010 р. на країни регіону, які займають 5,1 % території світу з населенням 3,9 % світового, припадало 4,4 % світового сукупного продукту. Проте вони помітно різняться як за напрямами соціально-економічного розвитку, так і за його рівнем. За цими критеріями їх об'єднують у такі групи:

· багаті нафтоекспортуючі країни із високими показниками ВВП і національного доходу («золоті князівства» Перської затоки) — ОАЕ, Кувейт, Катар, Бахрейн, Саудівська Аравія, Оман;

· розвинуті країни «переселенського капіталізму» — Ізраїль;

· країни групи НІК — Туреччина (3-тя хвиля в Азії);

· країни-«середняки» — Іран, Ірак.

До цієї групи належать також країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан), яких ще відносять до категорії країн із перехідною економікою. Вони переживають складний період переходу до ринкових відносин, внутрішньо- і зовнішньополітичні труднощі, які позначаються на загальній економічній ситуації та життєвому рівні населення (у 2000 р. 60 % населення Грузії та Азербайджану і 40 % населення Вірменії перебувало за межею бідності);

— найбідніші країни — Йорданія, Ємен, Сирія, Афганістан. Найбідніша держава регіону — Афганістан (належить до десятки найбідніших держав світу), економічна відсталість якої є наслідком громадянської війни, відсутності упродовж тривалого часу реальної центральної влади, фактичного поділу країни на самоврядні регіони. Донедавна тут цілком було зруйновано загальнонаціональний економічний простір і єдину систему управління економікою. Елементи поліпшення суспільно-економічного стану окреслилися після розгрому режиму талібів у 2001—2002 рр.

До початку активного видобування нафти й газу держави регіону були периферією світового господарства з переважанням кочового тваринництва, дрібнотоварного землеробства, рибальства, ремесел, видобування перлів. Активна розробка нафтових родовищ почалася у 30-ті роки XX ст. в Іраку, Бахрейні, Саудівській Аравії.

Регіон має 65 % світових запасів нафти. Займає він провідні позиції і у видобутку її — понад 1 млрд т щорічно, що становить 30 % світового, забезпечуючи понад 40 % експорту нафти у світі та 25 % нафтопродуктів. Стабільні позиції регіону і на світовому ринку газу: за його запасами він поступається лише країнам СНД, даючи 6 % світового видобутку газу, майже 7 % експорту рідкого газу.

Етнічні і релігійні суперечності - причина нескінченних місцевих конфліктів. Це дуже неспокійний у політичному відношенні регіон і найбільший у світі імпортер зброї. Майже півстоліття триває арабо-ізраїльський конфлікт у Палестині. Досі не вирішена курдська проблема1. Південь Месопотамії став яблуком розбрату між Іраком, Іраном і Кувейтом. Греко-турецькі чвари призвели до поділу на дві частими Кіпру. «Гарячими» точками залишаються Ліван і Афганістан. Курди - народ, що населяє прикордонні території Туреччини, Сирії, Іраку та Ірану. Усього на цих територіях проживає більш як 15 млн курдів.

Сучасне значення Південно-Західної Азії в світі визначається не тільки її стратегічним положенням, а й величезними покладами нафти в цьому районі. Образно кажучи на близькому Сході завжди «пахне порохом і нафтою».

Природно-ресурсний потенціал. Південно-Західна Азія лежить у субтропічному і тропічному поясах. Це один з найжаркіших і найпосушливіших регіонів світу, Більшість територій зайнята горами, сухими степами, напівпустелями і пустелями, які використовуються як грубі пасовища. Землеробство можливе здебільшого тільки за умов штучного зрошення. Грунти бідні на гумус і зазнають ерозії і засоленн. лісів майже немає. Вода часто цінується дорожче за землю. На атмосферні опади можна розраховувати тільки на плато і в гірських долинах. Ресурси поверхневих і підземних вод на низовинах дуже обмежені. Опріснення морської води, що поширилось останнім часом, зосереджено на Аравійському узбережжі Перської затоки. Головне багатство надр регіону становить нафтогазоносний басейн Перської затоки, в якому зосереджено 66 % запасів нафти і 26 % запасів природного газу світу. З-поміж інших корисних копалин вирізняються хроміти Туреччини, мінеральні солі Мертвого моря і фосфорити Йорданії та Ізраїлю. Численні гірські хребти та великі простори пустель ускладнюють транспортне будівництво. Найбільшою у світі країною-пустелею називають Саудівську Аравію, а гірська система Гіндукушу в Афганістані - одна з найбільш важкопрохідних.

Населення. Темпи зростання населення Південно-Західної Азії - одні з найвищих у світі. Густота його прямо пропорційна водним ресурсам і ніде не перевищує 100 чол. на 1 км2, а в Аравійській та Сирійській пустелях, пустелях Ірану та Афганістану вона менша як 1 чол. на 1 км2. Тут переважає оазисний тип розселення. Найбільшими за кількістю жителів є Туреччина та Іран - майже по 60 млн чоловік у кожній. Тоді як у Кувейті, Об’єднаних Арабських Еміратах та Омані живе тільки по 2-1,5 млн чоловік, а на Кіпрі, в Бахрейні та в Катарі - по 500-700 тис. чоловік. Для Південно-Західної Азії характерні значні міграції людей. Причини їх різні: традиції, соціальні, політичні та ін. На Аравійському півострові, в Сирійській пустелі, в Туреччині, Ірані та Афганістані налічується 3-4 млн кочівники?. Населення Ізраїля значною мірою формується за рахунок євреїв-іммігрантів, в тому числі з України. Більша частина палестинських арабів змушені були залишити батьківщину. В нафтовій промисловості арабських країн працює понад 5 млн іноземних робітників-мусульман. Майже два мільйони турків працюють в країнах Західної Європи, особливо в Німеччині.

Рівень урбанізації в Південно-Західній Азії, як правило, ще невисокий, а в Афганістані та Ємені - один з найнижчих у світі. Близький Схід має багато стародавніх Піст, що виникли в оазисах на караванних шляхах ще до нашої ери. Так, місто Ієрихон у Палестині археологи вважають найстарішим на Землі, його вік - 9 тис. років. Від багатьох стародавніх міст збереглися руїни: Вавилон, Троя, Пальміра, Баальбек та ін. Міста багаті на пам’ятки середньовічної мусульманської архітектури. В нафтодобувних країнах з ними суперничають шедеври сучасного культового і цивільного будівництва. До трьох десятків міст вважаються віруючими священними. Єрусалим - священне місто одночасно для іудеїв, християн і мусульман. Мекка і Медина - священні міста мусульман, щороку їх відвідує понад 4 млн паломники? з усіх Мусульманських країн. Найбільші сучасні міста - Тегеран, Багдад, Стамбул.

Населення Південно-Західної Азії становить три приблизно однакові за кількістю мовні групи:

Всюди, крім Ізраїлю, переважає іслам, який відіграє велику роль в усіх сферах життя. Небагато християн є в Сирії, Лівані і на Кіпрі. Державна релігія Ізраїлю - іудаїзм.

У культурному відношенні Південно-Західна Азія - це ядро ісламського світу, що поширився на всі аридні території Азії і Африки. Вигляд населених пунктів і жител, побутові і культурні традиції - подібні, оскільки значною мірою зумовлені жарким і посушливим кліматом та традиціями ісламу.

Більшість країн Південно-Західної Азії має середній або навіть низький рівень економічного і культурного розвитку. Відповідна і якість життя місцевого населення, особливо сільського, для якого все ще характерні злиденність, дискомфорт і хвороби.

Господарство. Сільське господарство - головне заняття населення Південно-Західної Азії. Продуктивність його низька через малоземелля і кабальну оренду землі і води. Зрошуваних земель багато, але іригаційні системи здебільшого примітивні. Південно-Західна Азія довозить зерно, олію, цукор, чай, продукти тваринництва.

Для потреб землеробства використовується 5-7 % земельного фонду. З-поміж зернових культур головне місце посідає пшениця. Нагір’я Передньої Азії є батьківщиною пшениці, звідси вона поширилась в інші краї. Вирощують також ячмінь, кукурудзу, олійні, бавовник, тютюн і різноманітні фрукти та овочі. За виробництвом і експортом ізюму, сухофруктів, горіхів та фініків, бавовни і тютюну Південно-Західна Азія посідає провідне місце в світі. Фініки є важливою частиною харчування місцевих жителів. Найбільше фішкових пальм на півдні Месопотамії, 80 % світового експорту фініків проходить через порт Басру. Внутрішні гірські райони Ірану і Афганістану (так званий Золотий півмісяць) - місце легального і нелегального вирощування опіумного маку.

У тваринництві головним є розведення овець і кіз. Багато віслюків та верблюдів (майже чверть їх світового поголів’я). Продуктивність худоби низька. Основним способом її утримання є відгінний або кочовий випас. На світовому ринку цінується вовна ангорських кіз з Туреччини і каракуль з Афганістану.

За характером сільськогосподарського виробництва виділяють чотири зони: Аравія, Месопотамія, нагір’я Передньої Азії, Середземномор’я. В Аравії головним є оазисне землеробство і «горизонтальне» кочове скотарство. Останнім часом за рахунок доходів від експорту нафти тут створені кілька сучасних іригаційних систем, що дало змогу збільшити посіви зернових та інших культур. Месопотамія - один з найдавніших і найбільших районів зрошуваного землеробства, що використовує води Тигру і Євфрату. Для нагір’їв Передньої Азії характерні богарне землеробство і «вертикальне» кочове скотарство. Як зерновий район найбільше відома турецька Анатолія. Середземномор’є спеціалізується на вирощуванні цінних субтропічних культур.

У середні віки вироби з Південно-Західної Азії (дамаська сталь, муслинові тканини тощо) високо цінувались у світі. Нині розміри промислового виробництва тут незначні. Основна причина - бідність місцевого ринку. Промислові підприємства зайняті головним чином переробкою сільськогосподарської сировини. Виготовляють тканини, одяг, взуття, продукти харчування, будівельні матеріали. Все ще значна роль ремісників. Обладнання, транспортні засоби, хімічні товари імпортуються. За рівнем промислового розвитку виділяються Ізраїль і Туреччина.

Світове значення має нафтова промисловість країн Перської затоки. Головним в її структурі є видобуток і експорт нафти. Нафтопереробних, нафтохімічних, енергомістких виробництв мало. Ті ж, що діють, відповідають сучасним вимогам. Серед них величезні портові і нафтопромислові комплекси Янбу і Джубейль у Саудівській Аравії, а також заводи з виробництва алюмінію на довізних бокситах у країнах Аравійського півострова. Не дістав розвитку видобуток природного газу, а супутній газ спалюється у факелах. Причина - відсутність місцевих споживачів і труднощі транспортування газу суходолом чи морем у розвинуті країни, де на нього є попит.

Родовища нафти розкидані вздовж берегів Перської затоки, включаючи шельф, і на Месопотамській низовині. Найбільші запаси має Саудівська Аравія (понад 35 млрд тонн, більш як 1/4 світових). Запаси Ірану, Іраку, Кувейту і Об’єднаних Арабських Еміратів оцінюються в 12-13 млрд тонн кожного. Розміри видобутку (близько 1/3-1/4 світового) і експорту (30-40 % світового) нафти зазнають значних коливань як у цілому, так і в окремих країнах через нестійкість світової кон’юнктури, і особливо через місцеві конфлікти.

Нафтова промисловість країн Перської затоки - експортна галузь. Місцевий ринок вузький, він споживає близько 1/10 видобутку. Нафта експортується у сирому вигляді і тільки 10 % - у вигляді нафтопродуктів. Вивіз у Європу здійснюється морем через Суецький канал або навколо Африки, а також трубопроводами до портів Червоного і Середземного морів. Величезні масштаби вивозу нафти призвели до появи сучасної спеціалізованої транспортної інфраструктури. На берегах Перської затоки є півтора десятка нафтових портів-терміналів, які належать до найбільших у світі і здатні обслуговувати супертанкери будь-яких розмірів. Дуже розгалужена мережа нафтопроводів, якими транспортують нафту у порти Червоного і Середземного морів. Частина з них постійно закрита внаслідок конфліктних ситуацій, найбільшим з діючих є нафтопровід Абкайк - Янбу (дві нитки по 1 200 км завдовжки). Для збільшення експорту нафти з Перської затоки реконструйовано (поглиблено) Суецький канал, побудовано нафтопровід від Суеца до Олександрії в Єгипті, з Ірану до портів середземноморського узбережжя Туреччини. Розпочато будівництво нафтопроводу Газіантеп - Самсун, який дасть вихід до портів Чорного моря, в тому числі до Одеси.

Транспорт. Внутрішній транспорт країн Південно-Західної Азії розвинутий недостатньо. Але район є важливим перехрестям міжнародних повітряних і морських маршрутів. Найбільші аеропорти знаходяться в Дубаї (Об’єднані Арабські Емірати), Тель-Авіві (Ізраїль), Бахрейні, Джідді (Саудівська Аравія). Останній спеціалізується на обслуговуванні паломників до Мекки.

Через Ормузьку, Баб-ель-Мандебську протоки і Суецький канал проходять найголовніші морські шляхи. Більша частина вантажів, що йдуть у швнічному напрямі через Суецький канал, - нафта і нафтопродукти. Протоки Босфор і Дарданелли мають виняткове значення для України та інших Чорноморських держав, оскільки відкривають їм вихід у Світовий океан. Важливого значення набуває будівництво Шляхів та трубопроводів у широтному напрямі з Центральної Азії в Європу через Іран - Туреччину, а також від Каспійського моря через Закавказзя до порти Чорного моря.

Внутрішні відмінності. Найрозвинутішими країнами Південно-Західної Азії є Ізраїль і Кіпр, найвідсталішими - Афганістан і Ємен. Різнобічна економіка характерна для Туреччини, Ірану, Іраку, Сирії. З 70-х років особливе місце в Південно-Західній Азії і в світі посіли арабські країни, що знаходяться на західному березі Перської затоки - Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати і Оман. Загальна кількість населення цих країн - 24 млн чоловік. Джерелом несподіваного для них багатства стали величезні, особливо у перерахунку на душу населення, доходи від продажу нафти. За якихось два десятки років глухий і бідний закуток світу перенісся з середньовіччя у кінець XX ст. Створені сучасні міста, найсучасніша інфраструктура, добробут. Правляча верхівка живе в умовах нечуваних розкошів. Нафту добувають іммігранти. Місцеві жителі займають управлінські посади. Проте накопичення багатства в цих країнах співіснує з пережитками минулого. Так, у Саудівській Аравії, що є абсолютною монархією, половина дорослого населення є неписьменною, а громадське і сімейне життя регулюється законами шаріату, тобто нормами феодального права, що були встановлені ще в VII.

Зовнішньоекономічні зв'язки

Зовнішня торгівля орієнтована здебільшого на розвинуті країни. Експортні товари (на 298 млрд дол.) постачають переважно у СЩА, Японію, країни Західної Європи. Основною експортною продукцією в країнах Аравійського півострова і Перської затоки є нафта й нафтопродукти. Держави регіону вивозять:

— Азербайджан — нафту, газ, бавовну, фрукти, чай;

— Вірменія — електро- і радіотехнічні вироби, мідь, вино-коньячну продукцію;

— Грузія — марганцеву руду, вантажні автомобілі, чай, лавровий лист, цитрусові, вино-коньячні вироби;

— Афганістан — опіум, сухофрукти, бавовник, килими, каракуль;

— Бахрейн — нафту і нафтопродукти, алюміній;

— Ізраїль — оброблені діаманти, цитрусові, хімікати, мінеральні добрива, фруктові соки та консерви, програмне забезпечення;

— Йорданія — фосфорити, цемент, сільськогосподарську продукцію, добрива;

— Ірак — нафту, фініки, вовну, шкіряну сировину;

— Іран — нафту, килими, залізо, шкіряну сировину, сухофрукти;

— Ємен — нафту, рибу, шкіру, каву, фрукти, овочі, тютюн;

— Кіпр — цитрусові, продукцію виноградарства і легкої промисловості, цемент;

— Кувейт — нафту, хімічні добрива;

— Ліван — цитрусові, цемент, хімікати, шкіру, овочі, табак, маслини;

— ОАЕ — нафту, в*ялену рибу, перли, тютюн, шкіряну сировину;

— Саудівська Аравія — нафту, нафтопродукти, овочі, курячі яйця, м'ясо птиці;

— Сирія — нафту, бавовну, ячмінь, фрукти й овочі, шкіряну сировину, живих овець;

— Туреччина — продукцію легкої (текстиль, шкіряна сировина) і харчової промисловості (сухофрукти, чай, горіх-фундук, тютюн), метали, транспортне обладнання, хімічні товари;

— Катар — нафту, нафтопродукти, хімічні добрива, сталь;

— Оман — нафту, рибу, текстиль, метали.

В імпорті (227 млрд дол.) переважають автомобілі, устаткування, продовольчі товари, будівельні та лісоматеріали. Ізраїль ввозить необроблені алмази; Кіпр і Туреччина — нафтопродукти, Кувейт — легкові автомобілі; ОАЕ — предмети повсякденного вжитку, Іран — пшеницю, рис, цукор; Саудівська Аравія — всі види промислових товарів. Ізраїль, Іран, Ірак, ОАЕ, Саудівська Аравія й Туреччина є найбільшими у світі покупцями сучасної військової техніки і зброї.

Україна експортує найбільше товарів у Туреччину, Сирію, Грузію, Ліван, Іран, імпортуючи їх з Туреччини, Ізраїлю, Азербайджану.

Рекреація і туризм

Країни регіону мають сприятливі передумови для розвитку рекреаційної галузі економіки. У більшості з них є унікальні природні умови — гірські ландшафти і цілющі джерела, курорти узбережжя Чорного, Середземного. й Червоного морів; історичні та культурні пам'ятки трьохтисячолітньої історії (археологічні розкопки, печерні буддійські монастирі в Афганістані, релігійні пам'ятки — мінарети, мечеті, мавзолеї середньовіччя). Цікаві для туристів екзотичний спосіб життя в оазисах, горах, а також сучасна екзотика багатих «золотих князівств» Перської затоки.

Основні центри туризму: Єреван (сховище давніх рукописів Матенадаран), Ечміадзін у Вірменії; прибережна чорноморська смуга Гагра — Сухумі — Поті — Батумі в Грузії; Єрусалим, Хайфа в Ізраїлі; Егейське і Середземне узбережжя Туреччини, Стамбул, Ізмір, Анталія, руїни Трої, Ефеса і Мілета тощо.

Регіон — найбільший у світі центр паломництва. В Ізраїлі розташовані 8 святих місць іудеїв (Єрусалим, Сафад, Хеврон тощо), 11 — християн (Віфлеєм, Єрусалим, Назарет, береги Галілейського (Тіверіадського) озера, Наблус, гори Табор і Кармел та ін.), мусульман — Єрусалим і Хеврон. В Іраку мусульманськими релігійними центрами є Неджеф, Кербела, Багдад, а в Ірані — Мешхед і Кум. У Саудівській Аравії знаходяться святі місця всіх мусульман — Мекка і Медина. Мекка, де народився Мухаммед, є найсвятішим місцем для 1 млрд мусульман світу. Тут розташовані головна мечеть Харам («Божий будинок»), храм Кааба («Куб») і чорний камінь («Кибла»). Щорічне паломництво («хадж») здійснюють 4,5 млн осіб (відповідно до квот кожної мусульманської країни).

У списку ЮНЕСКО — 47 об'єктів, серед яких:

— в Азербайджан (1) — історичний центр Баку;

— в Афганістан (1) — мінарети та археологічні пам’ятки Джама;

— у Вірменії (3) — монастирський комплекс Ахпат (X ст.), собори й церкви Ечміадзіна тощо;

— У Грузії (3) — Верхня Сванетія, місто-музей Мцхета, Гелатський монастир;

— в Ємені (3) — історичний центр Сани, м. Забід (столиця Х ст.), м. Шибам із фортечними мурами;

— в Ізраїлі (2) — Єрусалим, історичний центр Акре;

— в Іраку (1) — Хатра (парфянське місто І—II ст. н.е.);

— в Ірані (3) — Персеполіс — столиця Ірану часів Ахеменідів, площа Майдане-Імам в Ісфахані тощо;

— в Йорданії (2) — руїни м. Петра (столиця Набатейського царства, IV ст. до н.е.), Кусейр-Амра (замок Омейядів, VIII ст.);

— на Кіпрі (3) — історичні пам'ятки Пафоса і церкви Троодоса тощо;

— у Лівані (5) — стародавні Біблос і Тір, храмовий комплекс Баальбека (І—III ст.), замок Анджар (VII ст.) тощо;

— в Омані (6) — форт Бахла, археологічні пам'ятки Бата, Ель-Кхутма, Ель-Айна, заповідник Орікс тощо;

— у Сирії (4) — старі райони Дамаска, Халеба і Басри, руїни Пальміри (II—III ст. н.е.);

— у Туреччині (10) — історична зона Стамбула, національний парк Каппадокії, мечеть Дівригі, столиця хетів Хаттушаш, археологічні пам'ятки Немрутдаг і Ксантос-Летун, гарячі джерела Хіераполіс-Памуккале, м. Сафранболу тощо.

Для багатьох країн регіону туризм став важливим джерелом валютних надходжень (Кіпр, Ізраїль, ОАЕ, Кувейт, Бахрейн тощо). Іноземних туристів приваблюють унікальні природні умови і чудова туристична інфраструктура (готелі, кемпінги, мотелі, різноманітна система розваг та ін.). Однак основним фактором, що стримує потік іноземних туристів, є нестабільний політичний та економічний стан в деяких країнах регіону (Ізраїль, Грузія, Ємен, Афганістан, Ірак), що негативно позначається на розвитку не тільки рекреаційної сфери, а й економіки загалом.

- компанії зі страхування життя;

- компанії зі страхування від пожеж та нещасних випадків

Інвестиційна компанія - компанія, що спеціалізується на інвестиціях в цінні папери інших компаній. Акумулює кошти приватних інвесторів шляхом емісії акцій. Відрізняється від інвестиційного банку тим, що виражає інтереси індивідуального інвестора. Інвестиційні компанії бувають закритого та відкритого типу.

Іпотечний банк - банк, що спеціалізується на іпотечних операціях: видає довготермінові позики під іпотеки; акумулює ресурси за рахунок емісії та розміщення іпотечних облігацій; виконує операції, пов"язані з пакетуванням іпотечних позик.

Фінансова компанія отримує свої фонди шляхом продажу комерційних паперів та випуску акцій та облігацій. Отриманні кошти надаються споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання драгоценных товарів (меблів, автомобіль тощо), ремонт будинку та потреби малого бізнесу.

Взаємний фонд грошового ринку є різновидом взаємних фондів, що виник нещодавно, має риси взаємних фондів і одночасно дещо розширені функції, властиві депозитарним установам (акціонери фонду мають право випустити чеки з певними обмеженнями на їх суму).

Дата добавления: 2014-01-04