Лекція №6-7

1. ______________________________________________________

7. _____________________________________________________________

6. __________________________________________________________

5. __________________________________________________________

4. ___________________________________________________________

3. __________________________________________________________

2. __________________________________________________________

1. _____________________________________________________

План

Їх саморозпуску.

Рішення про дострокове припинення повноважень органу самоорганізації населення приймається загальними зборами громадян, що утворили цей орган, або відповідною радою.

1. Сутність міжособистісного спілкування
2. Особистісні орієнтації та рівні спілкування (за А.Б.Добровичем)
3. Індивідуальні типи спілкування
4. Індивідуальні типи співрозмовників
5. Типові стилі комунікативної поведінки
6. Роль особистого простору у спілкуванні
7. Типи поведінкових реакцій пацієнтів (агресивність, впевненість у собі, невпевненість у собі)
8. Етапи безпосередніх взаємин між медичною сестрою та пацієнтом (самостійна робота № 19)
9. Класифікація типів пацієнтів (самостійна робота № 20)
10. Етикетна поведінка учасників акту спілкування (самостійна робота № 21)
11. Невербальні антиетикетні знаки. Табу та евфемізми (самостійна робота № 22)

1. Сутність міжособистісного спілкування

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ – ____________________

_________________________________________________________

__________________________________________________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Особистісні орієнтації та рівні спілкування (за А.Б.Добровичем)

А.Б.Добрович визначив особистісні орієнтації людини, які визначають типовий характер її спілкування:

Спілкування можна розглядати на різних рівнях. Усе залежить від того, що береться за основу. Саме тому є чимало класифікацій рівнів спілкування.

Вже відомий підхід до спілкування Б.Ломова, який виокремлює такі рівні:

· макрорівень спілкування розглядається як найважливіший аспект способу життя індивіда. Цей рівень передбачає вивчення розвитку спілкування протягом життя людини, виявлення основного змісту діяльності, кола осіб, з якими переважно вона спілкується, соціальних груп, до яких належить. Цей рівень є основним у дослідженні особистості, спрямованості її діяльності, мотиваційної сфери і міжособистісних стосунків.

· мезорівень спілкування, на якому вивчаються контакти, в які вступають люди при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему. Спілкування в межах певної теми обмежене у часі: воно має початок і кінець, тобто є процесом. Залежно від завдання чи обраної теми загальна картина спілкування виявляється дуже своєрідною а формою і способами.

· мікрорівень спілкування охоплює акти спілкування, які є його елементарними одиницями. Таким актом спілкування може бути "запитання – відповіді", "повідомлення інформації – ставлення до неї", "спонукання до дії – дія".

Кожен із перелічених рівнів може проявлятися в різних ситуаціях і в різних сферах: діловій, міжособистісній, рольовій тощо. Зокрема, одна справа, коли партнери виступають як рівноправні учасники спілкування, і зовсім інша, якщо один з них відчуває певну залежність, а особливо, якщо починає проявлятися нерівноправність у формі тиску, агресії, залякування і т. п.

Американський психотерапевт і теоретик психоаналітичного напряму Е.Берн виокремлює шість рівнів спілкування:

1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе";

2) ритуали (норми спілкування);

3) розваги;

4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку);

5) близькість;

6) робота (ділове спілкування).

На кожному з цих рівнів людина використовує різні способи і засоби спілкування, тому що його мета щоразу змінюється. Він описує життєві ігри людей, використовуючи позиції, які кожен проявляє в певних ситуаціях, – Батька, Дитини та Дорослого.

Аналізуючи особливості діалогу, А.Добрович пропонує вирізнити сім рівнів спілкування:

вважається найвищим рівнем людського спілкування, адже на цьому рівні партнер сприймається як носій духовного начала, яке пробуджує високі почуття: від дружби до можливості наблизитися до найвищих цінностей людства.

Є характерним для ситуацій спілкування суб'єкта з дуже шанованою, авторитетною особою, наприклад, відомим спеціалістом уданій галузі, вченим, керівником, письменником тощо. Тут виявляється повна довіра і повага до слів цієї особи, мінімальна установка на критичний аналіз її слів.

спілкування характерний майже для всіх людей у ситуаціях виконання якоїсь спільної справи.

спостерігається у тих ситуаціях, коли один або обидва партнери змушені для вирішення свого завдання займати певну статусну позицію, наприклад, керівника, інспектора, контролера, підлеглого, прохача тощо.

Сама назва рівня говорить про те, що спілкування тут відбувається за певними стандартами, а не за взаємним вловлюванням партнерами актуальних ролей один одного. Іншими словами, йдеться про «контакт масок»: «маска нуля» (я вас не чіпаю – ви мене не чіпайте), «маска тигра» (маска агресивності), «маска зайця» (щоб не накликати на себе гнів або насміхання інших) та ін.

є типовим для тих ситуацій, коли людина хоче дуже сподобатися партнеру і “грає” себе в найкращому варіанті, що властиве, насамперед ситуаціям залицяння.

полягає в тому, що партнери начебто домовляються (заключають конвенцію) про те, що вони поважають один одного.

рівень спостерігається в тих випадках, коли суб'єкт намагається за допомогою різних прихованих комунікативних засобів (підтекстів, замовчування, натяків, іронії) отримати від партнера матеріальну чи психологічну вигоду.

це найнижчий рівень спілкування. Характеризується тим, що ставлення до партнера в спілкуванні визначається тим, чи потрібен він суб'єкту в даний момент.

Кожен із зазначених рівнів автор розглядає в контексті чотирьох фаз поведінки індивіда:

перша фаза – спрямованість на партнера;

друга – психічне відображення партнера;

третя – інформування партнера;

четверта – відключення від партнера, якщо спонукальні мотиви з ним зникли, або повернення до другої фази, якщо вони збереглися.

Враховуючи ту обставину, що партнери діють у контакті, першу фазу комунікативного акту вчений називає взаємоспрямованістю, другу – взаємовідображенням, третю – взаємоінформуванням, четверту – взаємовідключенням.

В цілому, підводячи підсумок аналізу рівнів, слід підкреслити, що в реальній взаємодії спілкування відбувається не на одному рівні або перестрибує з одного на-інший.

3. Індивідуальні типи спілкування

Для характеристики особливостей спілкування в психології використовують також поняття «тип спілкування». Відомими і описаними в науковій літературі є такі типи:

· ___________________________________________________________

який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя, гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий тип спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків.

· ___________________________________________________________

спрямований на передавання певної інформації. «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв'язання проблем на основі наукової методології.

· ___________________________________________________________

вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог.

· ___________________________________________________________

який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.

Водночас тільки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, в якому об'єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.

4. Індивідуальні типи співрозмовників

5. Типові стилі комунікативної поведінки

СТИЛЬ СПІЛКУВАННЯ – ___________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Результати наукового дослідження В.В.Латинова показали, що індивідуальний характер комунікативної поведінки визначається переважно двома парами опозиційних якостей:

1) домінування – поступливість

2) дружелюбність – ворожнечість.

У дослідженні за допомогою факторного аналізу були визначені такі основні, типові стилі комунікативної поведінки:

1. ________________________________ Для нього характерні впевненість в собі, доброзичливість, сильні мотиви досягнення, незалежність, честолюбність, наполегливість.

2. ___________________________________________________________ Характеризується дистантністю, зниженою активністю у спілкуванні, сором'язливістю, побоюванням несприйняття з боку партнерів, недостатнім оптимізмом.

3. ______________________________________________________________ Його представники відзначаються скромністю, послужливістю, відсутністю домінантності, доброзичливістю.

4. _____________________________________________________________ Його рисами є інтенсивне прагнення до співробітництва і прийняття, але без страху відторгнення, незалежність у поведінці, уважність до оточуючих, чутливість і тривожність.

5. _______________________________________________________________ – прагне до домінування і суперництва, в процесі спілкування намагається знизити престиж партнера, відзначається самовпевненістю і дратівливістю, має широкі, але поверхові контакти.

6. ___________________________ (орієнтація людини на справу та на себе)

7. ___________________________ (коли співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні та діяльності, контролюючи інших);

8. _________________________ (орієнтація людини на офіційну субординацію й міжособистісні контакти)

9. _________________________ (бажання допомогти іншим);

10. _________________________ (досягнення власної мети)

11. _________________________ (обережний вплив на іншого)

12. _________________________ (за умов, коли партнер по спілкування проявляє увагу до іншого партнера). Уважний стиль спілкування може мати такі ознаки: висловлювання подяки іншому в тактовній формі, прояв уваги до особистісних проблем співрозмовника, вміння вислухати партнера й поспівчувати йому, готовність прийти на допомогу тощо.

13. ___________________________ (дістав поширення в сучасній діловій сфері спілкування). Ділові люди, що сповідують цей стиль, звертаються до високих ідеалів і моральних цінностей співрозмовників, спонукуючи їх змінювати попередні цілі, потреби й намагання. Способи спілкування й поведінка ділових людей будуються таким чином, щоб продемонструвати свою впевненість у розмові, бути взірцем для підлеглих, надихнути їх на досягнення поставлених цілей.

Ці стилі складаються під впливом багатьох чинників, проте значну роль у їх формуванні відіграють властивості темпераменту та емоційно-вольові риси характеру, які тісно пов'язані з індивідуальними особливостями вищої нервової діяльності людини. Все ж таки найбільше характер спілкування визначається культурними факторами переважаючими уявленнями і стереотипами.

Найяскравіше стиль спілкування проявляється в діловій та професійній сфері, у стосунках між діловими партнерами або між керівником і підлеглим. Саме тому проблема стилю найкраще досліджена у сфері лідерства – керівництва.

Відомою є класифікація К.Левіна, який виокремив три стилі лідерства (керівництва). Відповідно до зазначених стилів лідерства – керівництва описуються й стилі спілкування:

· ____________________________ (тверді способи управління, визначення всієї стратегії діяльності групи, припинення ініціативи та обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення і т. п.)

· ___________________________ (для нього властиві колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, широка поінформованість усіх, хто бере участь у дискусії, про розв'язувану проблему, про виконання накреслених завдань і цілей) Цей стиль сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, кількості творчих нестандартних рішень, поліпшенню морально-психологічного клімату в групі.

· ____________________________ (характерною є незначна активність керівника, який може й не бути лідером. Така людина проблеми обговорює формально, піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у спільній діяльності, а часто й не бажає або нездатна приймати будь-які рішення)

Для опису вказаних стилів використовуються й інші назви:

· директивний (командно-адміністративний, авторитарний, за якого людина у взаємодії з іншими є прихильником єдиноначальності, підпорядкуванню їх власній волі, своїм наказам, вказівкам, інструкціям),

· колегіальний (демократичний, за якого людина враховує у спілкуванні самостійність, ініціативність, активність інших, довіряє їм),

· ліберальний (за якого людина практично не керує ситуацією спілкування, не виявляє комунікативних здібностей, потурає іншим, проблему якщо і обговорює, то формально).

В цілому стиль спілкування зазвичай залишається постійним за певних ситуацій, проте якщо змінюються обставини, то можливі адаптація, вдавання до іншого стилю або комбінація стилів. Більшість людей має якийсь превалюючий стиль, а також один або кілька запасних, які виявляються тоді, коли неможливо застосувати основний. Водночас жоден із названих тут стилів спілкування не є універсальним. В одних випадках ефективним може бути альтруїзм, консультування чи маніпулювання, за інших обставин – делегування, відчуження чи авторитаризм.

1. Роль особистого простору у спілкуванні

ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР – ______________________________

_______________________________________________________

_______________________________________________________

_______________________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

Частину просторового середовища людина природно вважає своєю власністю, якою може розпоряджатися й охороняти від чужих зазіхань. Цим персоналізованим простором, або "власною персональною територією", можуть бути житло, конкретне місце у цьому житлі, робоче місце людини, ліжко і тумбочка у гуртожитку тощо. Це так звана "первинна особистісна територія".

Крім цього, психологи розпізнають "вторинну територію", якою людина "за звичкою" або "за традицією" намагається користуватись, але не контролює надто безапеляційно (місце в лекційній залі, бібліотеці, на пляжі тощо). Персональна територія й особистісний простір необхідні для встановлення межі між "собою" та "іншими" і виконують функцію регуляції міжособистісних відносин.

У зональному просторі людини можна виділити нижчезазначені зони:

Прийнято виділяти чотири види комунікативної дистанції між людьми:

найголовніша, саме цю зону людина охороняє, як свою власність. У цю зону дозволяється доступ тільки особам, які перебувають в тісному емоційному контакті з ними. Це діти, батьки, подружжя, близькі родичі і друзі. В цій зоні є ще підзона, радіусом 15см, в яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це над інтимна зона.

Перебування на близькій відстані може бути ситуаційним (поїздка в громадському транспорті, відвідування лекцій, мітингів тощо) і є нормальним явищем в умовах сімейного життя, а також при виконанні професійних обов'язків (робота медиків, перукарів, косметологів та ін.). Проте навіть короткотривале перебування в стані ситуаційної близькості (наприклад, у переповненому ліфті) викликає в людей відчуття дискомфорту. Щоб зменшити його, вони здебільшого стають боком один до одного, оберігають від контакту певні частини тіла, уникають зорового спілкування.

2. ___________________________________________________________ – використовується при буденному спілкуванні із знайомими людьми. Як правило розділяє глядачів в кіноконцертних залах, на стадіонах, людей при дружніх розмовах, і спілкуванні.

Межами персональної відстані є 45-120см. Вона не є строго постійною і залежить від психологічної близькості з людиною та установкою на її сприймання. Для особи, яка знаходиться з людиною в теплих і дружніх взаємостосунках, ця відстань зменшується, а для незнайомих або небажаних – збільшується. Звичайно ця відстань дорівнює довжині витягнутої руки (приблизно 1м).

Відомо, що діти і підлітки мають менші, ніж дорослі, зони особистісного простору. Разом із тим, встановлено, що молоді організми, які ростуть в умовах надмірної скупченості, затримуються у своєму розвитку. Потомство скупчених щурів було менш активним, ніж контрольні тварини.

За одних і тих же умов індивідууми із зонами більшого особистісного простору гірше переносять скупчення, ніж люди з меншим особистісним простором.

3. ___________________________________________________________ – є бажаною при спілкуванні з чужими людьми і при офіційних зверненнях. Наприклад, електрик, який прийшов щось поремонтувати, незнайомої людини на вулиці чи в громадському закладі.

4. ___________________________________________________________ – використовується при виступах перед різноманітними аудиторіями. Коли ми звертаємось до великої групи людей, найбільш зручно стояти саме на такій відстані, наприклад, лектор і аудиторія слухачів.

Як відомо, деякі хворі, які лікуються стаціонарно, вимушені перебувати в багатомісних палатах, де їх особиста територія обмежена ліжком і тумбочкою, а особистісний простір часто порушують інші люди (сусіди по палаті, їх відвідувачі, обслуговуючий медперсонал).

Отже, медик у своїй повсякденній практичній діяльності повинні пам’ятати про існування феномена, як особистісний простір, що дає можливість значно підвищити ефективність спілкування.

7. Типи поведінкових реакцій пацієнтів (агресивність, впевненість у собі, невпевненість у собі)

Залежно від поведінкових реакцій, розрізняють такі типи пацієнтів:

1) ____________________________________ не допускають у собі гніву, оскільки вони виражають як позитивні, так і негативні відчуття. Впевнені індивіди спроможні прийняти позитивну енергію від інших і робити компліменти, якщо вони заслужені.

2) ____________________________________ ігнорує права інших. Вона переконана, що кожна людина повинна боротись за свої власні інтереси, життя – це боротьба. Агресивний індивід позбавлений впевненості в собі. Він в силовій манері тисне на інших, щоб довести свою зверхність і щоб приховати свою власну невпевненість, вразливість. Агресивна поведінка призводить до поразки, тому що вона відштовхує людей, зміцнюючи таким чином низьку самооцінку особи.

Агресивна людина звичайно говорить голосно і здійснює контакт очима протягом тривалого часу, так що інша людина сприймає це як настирливість. Постава є прямою, часом ця людина нахиляється трохи вперед. Загальне враження – це враження сили, домінування (панування).

3) ________________________________ Коли вона є злою, намагається замаскувати гнів, створюючи при цьому зрослу напругу в собі. Така людина може говорити м'яко, часто в дитячій манері, з незначним контактом очей. Мова тіла виражає недовіру та самозаперечення.

Характеристика поведінкових реакцій пацієнтів

Ознаки
Вираз обличчя	Напружений, сердитий, пильний погляд	Розслаблений, приємний, твердий, добрий зоровий контакт	Нервовий, очі опущені
Положення тіла	Руки на стегнах, ходіння назад і вперед. Часто стоїть, коли решта сидить. Намагається домінувати над іншими	Розслаблене положення тіла. Зберігає особистий простір	Зігнутий, положення тіла незручне. Може прихилитись до чогось або втекти
Тон голосу.	Голосний, вимогливий, загрозливий і наказовий	Твердий, упевнений в собі, проявляє інтерес до іншої людини	Тихий, слабкий, часто тремтить, нерозбірливий
Жести	Різкі, стрімкі, стиснуті кулаки	Відповідають моменту (адекватні)	Нервові і стурбовані
Вербальний компонент (мова)	Звинувачувальний, атакуючий, старається принизити будь-якою ціною	Щирий прояв почуттів, які відтворюють те, що людина відчуває	Прагнення приховати зміст слів, виправдатися, підкорятись іншій людині

В міжособовому спілкуванні існує теорія самоутвердження, в якій кожна людина має право поводитись відповідно до своїх потреб доти, поки вони не порушують прав інших. Впевнену в собі людину розглядають як середню точку шкали, що йде від пасивної до агресивної поведінки:

Типи поведінкових реакцій

Відмовляється від своїх прав. Займається самозапереченням	Претендує на права і поводиться так, що це збігається з його правами	Розглядає свої права як вищі (зверхні) по відношенню до прав інших. Претендує на права за рахунок інших
Дозволяє іншим вирішувати а себе	Робить власний вибір	Робить вибір за себе і за інших
Може мати цілі і сподіватися, що вони будуть здійснені, однак неактивно домагається їх здійснення (виконання)	Формулює мету і намагається досягти її	Працює напрямку досягнення мети, часто за рахунок інших
Не має (потребує) впевненості в собі	Є впевненим у собі	Часто поводиться у вимагальній, ворожій манері. Не має впевненості з собі
Часто уникає проблем	Не лякається проблем, часто зустрічає їх «віч-на-віч»	Часто нападає на інших, замість того, щоб зустрітися віч-на-віч з проблемами
Дозволяє іншим маніпулювати; собою	Говорить іншим, що думає, таким чином отримує їх повагу	Говорить іншим, що думає, змушує їх боятися і уникати його. Маніпулює іншими

Взаємовідносини стають багатшими, змістовнішними, якщо люди оволодівають навичками і дотримуються норм і принципів культурного спілкування. Вияв поваги до людської гідності й індивідуальності особистості дає можливість удосконалювати стосунки між людьми. " Поводься з іншими так, як би ти бажав, щоб вони поводилися з тобою " – основне правило моральності, яке має бути життєвим кредо лікаря.

1. Етапи безпосередніх взаємин між медичною сестрою та пацієнтом (самостійна робота № 19)
2. Класифікація типів пацієнтів (самостійна робота № 20)
3. Етикетна поведінка учасників акту спілкування (самостійна робота № 21)
4. Невербальні антиетикетні знаки. Табу та евфемізми (самостійна робота № 22)

Література

1. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології. – 2001. – С. 185-195.

2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К., 1994. – С. 169-181.

3. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К., 2001. – С. 90-114.

4. Основи загальної та медичної психології / За ред. І.С.Вітенка, О.С.Чабана. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С. 204-214, 245-264.

5. Пасєчко Н.В., Лемке М.О., Мазур П.Є. Основи сестринської справи: Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 58-66.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2006. – С. 70-82.

7. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Учебное пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – С. 393-421.

Дата добавления: 2014-01-04