Міжнародна торгівля 15 страница

Насамкінець, під час фестивалю в Судацькій фортеці живе й працює спеціальна група акторів-аміматорів, які створюють у відвідувачів відчуття реальності існування середньовічного міста, відтворюють сцени середньовічного побуту, сперечаються, працюють, знайомляться з туристами й затягують їх у вир фестивальних подій.

Організатор цього масштабного анімаційного дійства – Федерація історичного фехтування і реконструкції (м. Київ) – відкрита для взаємовигідної співпраці щодо анімаційного “відродження” багатьох інших величних замків нашої країни. Крім уже освоєних Кам'янець-Подільської, Хотинської й Мукачівської фортець є ще понад 30 привабливих фортифікацій Західого Поділля й Волині, які здатні “ожити” з появою у них досвідчених аніматорів з клубів історичого фехтування, а відтак – і туристів, ласих до поправді цікавих історичних постановок та шоу-програм.. Справа за малим – порозумінням між усіма сторонами, зацікавленими у туристичному відродженні замків і фортець України.

Місцева влада, підприємці, турагенти й краєзнавці можуть продовжувати песимістично нарікати, мовляв, у всім відому Судацьку фортецю і без анімаційного заохочення “плинуть” юрби туристів, а от чим затягнути їх до напівзруйнованих фортець-пусток того ж Західного Поділля. Відповідь таким песимістам одна – якісна, яскрава анімація у поєднанні з ефективним рекламно-туристичним просуванням здатна “оживити” й наповнити відвідувачами навіть ті фортечні руїни України, де залишилося лише по дві-три напівзруйовані башти і нічого більше. Характерний приклад є у тому ж Криму. Це досвід (свій, український!) туристичного загосподарювання фортеці Чембало над м. Балаклава.

Від Чембало нині залишилося три напівзруйновані башти та фрагменти фундаментів обороних стін і окремих приміщень. Однак, територія фортеці упорядкована і щорічно відвідується десятками тисяч туристів, які приїжджають на літній відпочинок у Крим. Для пожвавленя туристичного інтересу до цієї атракції під стінами башти-донжону Чембало влітку кожної неділі організовуються театралізовані анімаційні шоу і святкування. Туристи мають змогу спостерігати за перипетіями показових рицарських герців, змаганнями “середньовічних” лучників й арбалетників, помилуватися салютами з гармат середньовічного типу. При бажанні, кожен турист має нагоду приміряти на себе рицарські обладунки (чи середньовічні жіночі костюми), схрестити мечі в навчаль-ому двобої зі “справжнім” рицарем, випробувати свою вправність у стрільбі з лука й арбалета.

Отже, висновок напрошується недвозначний: український і закордонний турист має потребу, бажання і готовність із задоволенням відвідати фортифікації нашої країни на обширі від Закарпаття до Південного берега Криму. Однак, він прагне не стільки бачити похмурі сірі руїни й запустіння, його вабить бажання “відчути” (“спожити”) ефект емоційного “занурення” у середньовічну епоху з її легендами, привидами і незабутніми враженями від участі (хоча б в якості глядача) в анімаційних програмах лицарських шоу.

Втім, запити сучасного культурного туриста, який прагне пізнати історію і культуру України, у XXI ст. вже не обмежуються відвідинами одних лише замків, фортець й прадавніх монастирів.

Нині Україні вкрай потрібні музейно-туристичні об'єкти нового типу – історико-анімаційні скансени, які б репрезентували світові понад п'ятитисячолітню історико-культурну спадщину нашої країни.

Козацькі скансени в Україні вже є (Національний заповідник “Хортиця”, Гетьманська столиця Батурин), і розвиток їх триватиме й надалі. (Скажімо, в одній лише Донецькій області зусиллями Донського козацтва розроблені проекти двох подібних скансенів – Музею козацького побуту під відкритим небом на Савур-могилі та укріпленого меморіального комплексу “Козацька пристань” в с. Райгородок).

Що ж до попередніх історичних епох формування українського етносу, проблема їх адекватної туристичної репрезентації стоїть набагато гостріше.

Нині українська громадськість впритул наблизилася до усвідомлення необхідності початку реалізації проекту історичної реконструкції трипільського протоміста.

У наші дні зусиллями археологів Інституту археології НАН України й членами товариства “Коло-Ра” реалізується проект з відкриття на околиці м.Ржищева на високому правому березі Дніпра скансену – міста-музею трипільців Аррати-Оріяни на базі історичних реконструкцій реальних одно-дво-поверхових будинків IV тис. до н.е. з традиційною ужитковою й сакральною керамікою, печами тощо.

Проектом передбачено здійснити історичну реконструкцію чотирьох поселень (трипільської культури, епохи бронзи, селища слов'ян черняхівської культури та давньоруського селища). У поселеннях будуть відтворені ремесла, знаряддя праці, по мешкання, традиції та побут минулих поколінь. Тут туристів знайомитимуть із зразками давнього одягу, прикрас, зачісок і навіть татуювання, а також з обрядами наших пращурів. Поблизу відроджених давніх поселень розміститься науково-музейний центр з бібліотекою та конференц-залом. На базі комплексу передбачено створити міжнародний туристичний центр з готелем у трипільському стилі на 100 місць. Вартість проекту комплексу становить 3,15 мільйонів доларів.

Анімаційну складову скансену першої землеробської культури над Дніпром визвалися забезпечувати ентузіасти-шанувальники давньоукраїнської релігії. З початку XXI ст. стало доброю традицією щоліта на Івана Купала (з 3 по 7 липня) у м. Ржищеві проводити фольклорно-етнографічний “трипільський” фестиваль “Ржищівський вінок”, який здобув славу найбільш масового туристично-анімаційного шоу у Середньому Подніпров'ї. У цьому місті створено також оригінальний Трипільський сквер, в якому вишикувані чотири фігури трипільських богинь, реконструйовані й збільшені в десять разів (на повний зріст) Л.Смоляковою, а також височить 5-ме-трова біноклевидна культова посудина трипільців.

Ржищівська міська адміністрація вже прийняла рішення про виділення 6 гектарів землі для створення “Трипільського містечка”.

Зазначимо, що за умови втілення цього проекту у життя й активного інформаційно-рекламного просування нового тур-продукту, Трипільське протомісто-скансен одразу стане наймасовішим об'єктом туристичного інтересу України, особливо серед школярів та студентської молоді. Історично-анімаційний комплекс “Трипільське містечко” має стати чільною ланкою діючого археолого-туристичного маршруту “Трипільське намисто Київщини (або Золотий вінок Київщини)”: Київ-Трипілля-Ржищів-Канів-Переяслав-Хмельницький-Київ. Тим паче, що Ржищів вже є доволі популярним рекреаційним центром Київщини із своїм Яхт-клубом та чудовим піщаним пляжем на березі Дніпра. І звідси всього 1,5 год. їзди до Києва та Канева.

Існує потреба в організації Скіфського скансену, що репрезентуватиме чергову яскраву сторінку історії нашої країни. Оптимальним чином для ціє потреби може підійти частина території Більського городища на р.Ворсклі – найбільшого міста Європи першої половини І тис. до н.е., довжина валів якого сягає 35 км., а висота перевищує 10-12 м. (описане Геродотом як дерев'яне місто Гелон у глибинах Великої Скіфії). Діяльність подібного скансену слід розвивати в руслі пропагування ахтивного кінного туризму й анімаційних фестивалів за участю членів українських клубів історичного фехтуваня.

І зрештою, якщо Україна є “дитям” найбільшої середньовічної держави Європи – Київської Русі – існує потреба належним чином знайомити й репрезентувати нашу квітучу давньоруську спадщину як іноземним, так і українським туристам. На наше переконання, доцільно організувати щонайменше два давньоруські скансени: “Фортеця Тустань” й “Замок князя Володимира Великого”.

Тустань – це унікальна для слов'ян наскельна фортеця з висотою наземних дерев'яних стін 13,0 і 15,27 м та висотою споруд житлової забудови – 17,50 м. Скажемо більше – наявність п'ятиповерхового житлового комплексу з розмірами поверхів 3,5-4,0 м. та чотириповерхових оборонних стін є сенсаційним підтвердженням високого рівня інженерно-будівничої думки Київської Русі. Понад 4000 пазів і врубів, висічених на скелях у місцях кріплення дерев'яної забудови, дають можливість провести наукову реконструкцію фортеці IX – XIII ст. з вірогідністю до 90%.

Комплексна оцінка археологічного матеріалу дала М.Рожку підстави датувати будівлю перших оборонних споруд Тустані IX ст., а останній період дерев'яної забудови – часом будівлі кам’яної стіни у XIII ст. Матеріали археологічних досліджень території “окольного граду” виявили існування тут виробничих майстерень. Архівні документи і матеріали археологічних досліджень підтверджують існування фортеці Тустань до XVI ст. включно.

Археологічний матеріал дав змогу з'ясувати ще одну оригінальну особливість цього оборонного комплексу. На території фортеці Тустань проживали лише чоловіки – гарнізон, на відміну від більшості інших прикордонних фортець Київської Русі, де гарнізони проживали з родинами і займалися додатково господарською діяльністю. На озброєнні захисників Тустані виявлені всі зразки середньовічної зброї, причому особлива увага приділялася важким арбалетам, здатним крізь стрільниці пробивати щити і захисні обладунки нападників на відстані до 100 м.

Уся необхідна проектна документація щодо відродження унікальної наскельної давньоруської фортеці Тустань у Карпатах біля с. Урич на Львівщині вже розроблена дослідником пам'ятки – археологом Михайлом Рожком. Даний скансен має вигідне транспортне положення, завдяки чому притягуватиме до себе масові туристичні потоки рекреантів, які відпочиватимуть в Карпатах і курортних закладах Трускавця, Моршина й Східниці, а також значну частку українських і іноземних туристів, які приїжджатимуть на кілька днів у Львів.

І, певна річ, повноцінний давньоруський скансен з усіма елементами туристичної анімації варто організувати на околиці Києва, зорієнтувавши його турпродукт на самих киян (уїк-ен­дові виїзди з дітьми) та численних гостей столиці України. Гадаємо, оптимально для цієї цілі підійде грандіозне давньоруське городище літописного Білгорода - резиденції князя Володимира Великого – у с. Білогородка (22 км від Києва). Тут над р. Ірпенем збереглися потужні укріплення - рів і вал заввишки 10-12 м, вздовж гребеня якого тягнулася фортечна стіна-забороло висотою 4-5 м. з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Велич збережених укріплень ілюструє така цифра: від урізу р. Ірпеня до вершини валів князівського замку-дитинця -60 м. скосу крутістю близько 60°.

У X – XI ст. Білгород був одним з найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром (120 га) перевершував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Галич, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями. Він був головною богатирською заставою князя Володимира Красне Сонечко, де постоєм стояв гарнізон новгородців на чолі з билинним Альошею Поповичем. Тож саме тут, після організації анімаційно-історичпого скапсеиу, мають “ожити” й розважати туристів знайомі усім нам з дитинства персонажі давньоукраїнських билин “Київського циклу”, грунтовно опрацьованих сучасним українським дослідником і письменником Валерім Шевчуком.

Креслення історичних реконструкцій літописного Білгорода підготовані завдяки багаторічній праці Білгородської археологічної експедиції Київського національного університету ім. Т.Шевченка під керівництвом Г.Г.Мезенцевої.

У відновлених фортифікаціях замку-дитинця варто розмістити цілий комплекс споруд історичного й туристичного призначення. Зокрема, в одному крилі княжого палацу доцільно розгорнути музейну експозицію, а в другому крилі – обладнати ресторан з давньоруською кухнею, у вежах розмістити панормні туристичні майданчики, відкрити туристичний готель 3* у стилі боярських хоромів, збудувати діючі ремісничі майстерні кожум'яків, гончарів, ковалів і зброярів, чинбарів тощо з можливістю вільного залучення туристів у майстер-класи з опанування того чи іншого ремесла, обладнати полігон для богатирських ристалищ за участю активістів Київського клубу історично­го фехтування з можливістю для будь-якого відвідувача скансе-ну приміряти на себе давньоруські обладунки та випробувати себе у володінні мечем, булавою, сулицею й луком.

Альтернативним до описаного може бути проект “Богатирська застава” з відродження на високому правому березі Дніпра неприступного літописного міста-фортеці X – XIII ст. Витичева (біля суч. с.Витачів на Київщині). Ця могутня фортеця багато разів згадується на сторінках давньоруських літописів у зв'язку з бойовими діями руських князів. Так, у 1085 р. Володимир Мономах побив половців біля стін Витичевої фортеці. А 30 серпня 1110 р. руські князі зібралися у Витичеві на з'їзд, скликаний Святополком Святославовичем і Володимиром Всеволодовичем Мономахом, на якому володарям удільних земель Київської Русі вдалося помиритися перед лицем спільної половецької загрози.

Для відродження дерев'яно-земляної фортеці-скансена тут теж існують усі необхідні передумови – збереглися вали зі зрубами, фундамент надбрамної башти, обмірні креслення наукових реконструкцій укріплень і внутрішньої житлової забудови, здійснені після комплексного вивчення пам'ятки експедицією під керівництвом акад. Б.Рибакова.

Комерційна окупність названих інвестиційних проектів організації в Україні історично-туристичних скансенів, з огля­ду на невпинне пожавлення туристичного руху в державі, не перевищує 10 років (для Білгорода – 5-6 років). Тож справа лише за урядовою підтримкою даних проектів у рамках Державної програми збереження і використання замків.

Дата добавления: 2014-01-04