З математики

Проблеми впровадження державного стандарту

3. Рівнева і профільна диференціація навчання

Рекомендована література

1. Державний стандарт загальної середньої освіти в Україні. - К.: Генеза, 2004.- 63с.

2. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів: Математика: Навчальні

програми для профільного навчання. Програми факультативів, спецкурсів, гуртків.” К.:

Навч.кн., 2003.- 302 с.

3. Математика 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. - К.:

ІРПІНЬ, 2005.- 65с.

4. Слєпкань З.І. Психолого-педагогічні і методичні основи розвивального навчання

математики. - Тернопіль.: Вища школа, 2005.- 290 с.

5. Гузеев В.В. Планирование результатов образования и образовательная технология. –

М.: Народное образование, 2000. – 240 с.

6. Інструктивно-методичний лист про вивчення математики у 2008-2009 н. році //М. в. м.- 2008.- №7-8.– с. 3-19.

1.Аналіз програм з математики. [2, 3]. Головними державними документами для кожного вчителя математики, що визначають мету математичної освіти в Україні є державний стандарт базової і повної середньої освіти, прийнятий Постановою Кабінету Міністрів в Україні 14 січня 2004 р. та програмами з математики для загальноосвітніх і профільних шкіл, затвердженими Міністерством освіти і науки України.

Шкільний курс математики у 2008-2009 навчальному році у 9-11 класах ЗОШ вивчається за програмами, надрукованими у збірнику [2] та у науково-методичному журналі „Математика в школі” (№4, 2002 р., № 6, 7, 2004 р., № 6, 2005 р.).

Навчання математики в 5-7 класах ЗОШ здійснюється за новими програмами, надрукованими у збірнику [3] та у науково-методичному журналі „Математика в школі” (№2 2006р.).

У кожному з перерахованих збірників програм у пояснювальній записці йдеться про навчання математики, спрямоване на досягнення певних цілей, які включають в себе:

ü формування математичних знань як невід’ємної складової загальної культури;

ü інтелектуальний розвиток учнів, розвиток логічного мислення;

ü опанування системи математичних знань і вмінь, які необхідні у повсякденному житті.

Крім того, у пояснювальній записці програми старшої школи для 12-річної освіти школярів головним завданням курсу математики визначається забезпечення умов для досягнення кожним учнем практичної компетентності [3, С.42 ].

Програми містять перелік вимог до рівня підготовки учнів за кожною темою, яка розглядається в шкільному курсі математики. Програми передбачають, насамперед, оволодіння загальною математичною культурою, вироблення математичного стилю мислення, тобто вміння класифікувати об’єкти, вміння встановлювати закономірності, виявляти зв’язки між різними явищами, вміння приймати рішення тощо.

Структура програми кожного класу представлена у табличній формі, де зазначені розділи програми, основна мета вивчення кожного з них та базовий зміст програмного матеріалу. У другому стовпчику сформульовані вимоги до знань і умінь школярів, вони характеризують той обов’язковий мінімум, якого повинен досягти кожен учень.

Роль вчителя на основі загальнодержавних програм з математики розробити тематичне планування за кожною темою із постановкою цілей навчання теми на конструктивному рівні через вичленовування усіх умінь, якими має оволодіти учень у процесі навчальної діяльності, безпосередньо при роботі за темою.

2. Проблеми впровадження державного стандарту з математики[1, 4]. Ця проблема виникла через необхідність забезпечення якісної загальноосвітньої підготовки всіх школярів, створення максимально сприятливих умов для їхнього розвитку, навчання і виховання. Традиційна методична система навчання була орієнтована на як найвищий рівень засвоєння всіма учнями змісту будь-якої дисципліни і математики зокрема. Проте шкільна практика свідчить, що це завдання – нереальне. Через індивідуальні особливості різні учні мають різні можливості щодо рівня і якості засвоєння програмового матеріалу. Частина з них не встигає, потребує постійної педагогічної підтримки, диференціації вимог щодо рівня засвоєння програмового матеріалу. Відсутність такої диференціації призводить до дискомфорту в самооцінці окремих учнів, збайдужіння до навчання, негативного ставлення до школи, розвитку почуття власної неповноцінності.

Орієнтація на високий рівень засвоєння матеріалу з усіх предметів шкодить і тим, хто добре навчається, обдарованим учням, оскільки призводить до перевантаження, заважає виявленню здібностей і задоволенню потреб працювати більше над обраним предметом. Тенденція постійно працювати орієнтуючись на слабкого і середнього учнів, призводить до недовантаження сильніших, гальмує їхній розвиток, знижує інтерес до навчання. З цим часто пов’язане порушення трудової дисципліни учнів на уроці. До того ж, коли протягом багатьох років пропонований рівень вимог був недосяжний для значної частини учнів, рівень цих вимог об’єктивно починає знижуватися. Це спричиняє зниженню якості підготовки і сильних учнів.

Щоб усунути згадану суперечність, треба було чітко виділити рівень математичної підготовки, обов’язків для кожного учня (освітній стандарт), і на цій основі здійснити рівневу диференціацію навчання.

Для тих, хто не встигає з математики і не цікавиться нею, має бути забезпечене право не йти далі обов’язкового рівня.

Обов’язковий рівень має бути таким, щоб забезпечити можливість продовжувати навчання з математики та інших предметів. Водночас на основі безумовного досягнення обов’язкового рівня математичної підготовки повинні створюватися умови для розвитку, підвищеного рівня навчання тих, хто має здібності і цікавість до математики, чия сфера майбутньої трудової діяльності буде пов’язана з математикою.

З 1986 по 1992 р. в загальноосвітніх школах колишнього СРСР була проведена спроба впровадження, розроблених АПН обов’язкових результатів навчання з математики. У цій роботі активно участь брала й Україна. Набутий досвіт виявився корисним на сучасному етапі реформування системи освіти в Україні, де в 1996 – 1998 рр. був підготовлений державний стандарт з базових предметів загальноосвітніх шкіл.

Освітній стандарт – це основа, на якій розробляється пакет різнорівневих програм і створюються нові підручники, в яких має бути передбачений не лише обов’язковий мінімум змісту, а й підвищений і поглиблений рівні.

Державний освітній стандарт з математики складається з розділів:

Розділ 1. «Базовий навчальний план», в якому визначено кількість тижневих годин на математику на кожному ступені навчання (початкова, основна, старша школи).

Розділ 2. «Обов’язковий мінімум змісту навчання», тобто те, що держава надає учню для обов’язкового засвоєння за ступенями навчання і за основними змістовими лініями. Важливо зазначити, що до Стандарту ввійшли не всі змістові лінії шкільних предметів, а лише такі:

- числа та дії над ними;

- вирази та їх перетворення;

- рівняння та нерівності;

- функції і початки аналізу;

- елементи теорії множин та комбінаторики; елементи стохастики (початки теорії ймовірності та елементи статистики);

- геометричні фігури та їх властивості;

- вимірювання геометричних величин, обчислення їх значень.

Розділ 3. «Вимоги до математичної підготовки» до змісту, зазначеному в розділі 2. Тут представлені мінімальні вимоги до підготовки учнів, тобто результати навчання у вигляді: мати уявлення, знати, уміти.

Рівень обов’язкової підготовки конкретизується загальними вимогами до кожного елементу знань і зразками типових прикладів і задач, що має розв’язувати кожен учень.

3. На основі Даржавного Стандарту розробляються програми з математики і кожного року МОН розробляється рівнева і профільна диференціація навчання математики[6].

Під диференціацією розуміють таку систему навчання, при якій кожен учень, оволодіваючи деяким мінімумом загальноосвітньої підготовки, яка є загальнозначущою й забезпечує можливість адаптації в життєвих умовах, що постійно змінюються, отримує право та гарантовану можливість приділяти переважну увагу тим напрямам, які в найбільшому ступені відповідають його нахилам.

Диференціальне навчання розглянемо з трьох точок зору:

З психолого – педагогичної точки зору – це індивідуалізація навчання, основана на створенні умов для виявлення нахилів, розвиток інтересів і здібностей кожного школяра.

З соціальної точки зору – це цілеспрямований вплив на формування творчого, інтелектуального, професійного потенціалу суспільства з метою раціонального використання можливостей кожної людини.

З дидактичної точки зору – це розв’язання таких проблем школи шляхом створення нової методичної системи диференціального навчання учнів, які основані на принципово новій мотиваційній основі.

У навчанні математики диференціація має особливе значення, що пояснюється специфікою цього навчального предмету. Математика об’єктивно є однією із самих складних шкільних дисциплін і викликає суб’єктивні труднощі у багатьох школярів. В цей же час є велика кількість учнів з явно вираженим здібностями до цього предмету. Розрив в можливостях сприйняття курса учнями, які знаходяться на двох «полюсах», досить великий.

Відмітимо, що у викладанні математики накопичений великий досвід диференційованого навчання. Особливо це стосується навчання сильних школярів (в країні є велика мережа шкіл і класів з поглибленим вивченням математики, практикується також факультативні заняття). Але диференціацію навчання не можна розглядати виключно з позиції зацікавлених математикою учнів і по відношенню лише до старшої ланки. Орієнтація на особистість учня вимагає, щоб диференціація навчання математики враховувала всіх школярів – не тільки сильних, але й тих, кому цей предмет дається з трудом або чиї інтереси лежать в інших галузях знань.

Диференціація торкає всі компоненти методичної системи навчання і всі ступені школи. Вона може проявлятися в двох основних видах. Перший виражається в тому, що школярі, які навчаючись в одному класі, по одній програмі та підручнику, можуть засвоювати матеріал на різних рівнях. Визначальним на цьому є рівень обов’язкової підготовки. Його досягнення свідчать про виконання учнем мінімально необхідних вимог до засвоєння змісту. На його основі формуються більш високі рівні оволодіння матеріалом. По відношенню до цього виду диференціації отримав розповсюдження термін «рівнева диференціація».

Другий вид диференціації – це диференціація за змістом. Вона передбачає навчання різних груп школярів за програмами, що відрізняються глибиною викладення матеріалу, об’ємом відомостей і навіть номенклатурою включених питань. Цей вид диференціації іноді називають профільною диференціацією.

Рівнева диференціація. Основа рівневої диференціації: планування результатів навчання (виділення рівня обов’язкової підготовки і формування на цій основі підвищених рівнів оволодіння матеріалом).

Умови успішного і ефективного здійснення рівневої диференціації: Перша складається в тому, що виділенні умови засвоєння матеріалу, і в першу чергу, обов’язкові результати навчання, повинні бути відкритими для учнів. Відкритість рівнів підготовки є механізмом формування позитивних мотивів навчання.

Друга умова – це присутність визначених ножиць між рівнем вимог і рівнем навчання.

Рівнева диференціація здійснюється не за рахунок того, що одним учням дають менше, а іншим більше, а тому що, пропонуючи учням однаковий об’єм матеріалу, ми встановлюємо різні рівні вимог до його засвоєння.

Третя умова. В навчанні повинна бути забезпечена послідовність в просуванні учня за рівнями. Це означає, що в ході навчання не слід пред’являти більш високих вимог тим учням, які не досягли рівня обов’язкової підготовки.

Четверта умова. Добровільність у виборі засвоєння й звітності. У відповідності з ним кожен учень має право добровільно й свідомо вирішувати для себе, на якому рівні йому засвоювати матеріал.

Форми рівневої диференціації:

· формування мобільних груп;

· варіювати характер роботи груп (самостійна або фронтальна під керівництвом учителя);

· доцільно переглядати роботу і з групами вирівнювання, і з групами підвищеного рівня, створити відповідні програми і методику навчання.

Диференціація торкає всі компоненти методичної системи навчання та всі ступені школи. Вона може проявлятися двох основних видах.

I вид проявляється в тому, що навчаючись в одному класі, учні можуть засвоювати матеріал на різних рівнях. Визначальним при цьому є рівень обов’язкової підготовки – це є рівнева диференціація.

Принципи рівневої диференціації

- формування опори, тобто обов’язкової підготовки;

- виділення та надання всім учасникам навчального процесу рівня обов’язкової підготовки як основи диференційованого навчання;

- «ножиці» між рівнем обов’язкових вимог та рівнем навчання. Іншими словами, навчальний процес не повинен бути обмеженим обов’язковими вимогами до результатів навчання;

- добровільність у виборі рівня засвоєння та звітності;

- відповідність змісту, контролю та оцінювання знань рівневому підходу, у відповідності з якими контроль повинен передбачати перевірку в усіх учнях досягнення рівня обов’язкової підготовки. Це доповнюється перевіркою засвоєння матеріалу на більш високих рівнях.

Рівневу диференціацію можна організувати в різноманітних формах, які суттєво залежать від індивідуальних підходах учителя, від особливостей класу, від віку і т.д. В статті Дорофєєва, Кузнєцова, Суворова, Фірсова. Диференціація в навчанні математики в школі. – М. в ш. - №4, 1990, – в якості основного шляху здійснення диференціального навчання передбачається формування мобільних груп. Поділ на групи здійснюється насамперед на основі критерія досягнення рівня обов’язкової підготовки. Робота цих груп може проходити в рамках звичайних уроків. Їх можна також тимчасово виділити для окремих занять. Даний підхід дає вчителю чіткі орієнтири для відбору змісту диференційованої роботи та дозволяє зробити її цілеспрямованою. Важливо, що учень може самостійно оцінити свої можливості то обрати для себе той рівень цілей, який відповідає його можливостям і потребам в даним момент часу. Цікава з цієї точки зору і робота Капіносова. Рівнева диференціація при навчанні математики в 5 – 9 класах. – М. в ш.. - №5. – 1990, в якій розповідається про складність в практиці роботи системи навчання математики на основі обов’язкових результатів.

II вид – це диференціація за змістом. Вона передбачає навчання різних груп шкіл по програмам, які відрізняються глибиною викладення матеріалу, об’ємом відомостей – це профільне навчання.

Різновидом профільного навчання є поглиблене вивчення математики.

Диференціація за змістом може проявлятися уже в основній школі, де вона здійснюється через систему крукових занять (в усіх класах) та факультативних курсів (в 8-9 кл.). крім цього, починаючи з 8 кл. можуть формуватися класи з поглибленим вивченням математики.

В залежності від такої ролі, яку математика може відігравати в освіті людини, виділяють два типи шкільних курсів для кінцевої ступені школи:

- курс загальнокультурної орієнтації А (гуманітарна направленість);

- курси підвищеного типу: * В) технічні (математика як апарат)

* С) математичні (математика – основна мета пізнання).

При виборі профілю навчання підліток має можливість найкращим чином використовувати свої нахили та здібності. На старшому ступені школи навчання слід забезпечити можливо більшу кількість напрямів навчання або продовження навчання через широку систему навчальних закладів різних типів: ліцеї, гімназії, коледжі.

1. Що таке державний стандарт базової й повної загальної середньої освіти?

2. Які основні функції державного стандарту?

3. Якими є державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки з математики учнів основної школи?

4. Якими є державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки з математики учнів старшої школи?

5. Що таке програма з математики?

6. Що таке календарний план вивчення математики?

7. Що таке тематичний план?

8. Шо таке диференціація навчання?

9. Які є види диференціації навчання математики?

10. Що означає рівнева диференціація навчання математики?

11. Охарактеризувати три рівні вимог до математичної підготовки: середній, достатній, високий.

12. Які сновні принципи рівневої диференціації навчання математики?

13. Які умови реалізації рівневої диференціації навчання математики?

14. Які є можливі критерії поділу класу на типологічні групи для організації рівневої диференціації навчання математики?

15. Які форми роботи є ефективні для рівневого навчання на уроці математики?

16. Сформулювати методичні рекомендації щодо організації групової форми навчальної роботи.

17. Що таке профільна диференціація?

18. Якими є мета і завдання профільного навчання?

19. За якими напрямками здійснюється профільне навчання?

20. Яким є зміст освіти навчальних профілів?

21. На яких принципах ґрунтується профільна диференціація навчання математики?

22. Які є форми організації профільного навчання математики в школі?

23. Які курси математики вивчаються в умовах профільної диференціації навчання математики?

24. Які особливості навчання в профільних класах, де вивчають поглиблений курс математики?

25. Які особливості навчання в профільних класах, де вивчають прикладний курс математики?

26. Які особливості навчання в профільних класах, де вивчають загальнокультурний курс математики?

27. Що таке допрофільна підготовка?

Дата добавления: 2014-01-04