Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Казки, їх типи, жанрові та художні особливості

Читайте также:
  1. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості.
  2. Економічне зростання: сутність, типи, фактори та наслідки
  3. Кліматичні екотипи, або кліматичні раси.
  4. Контракти своп та їх особливості.
  5. На кожному рівні управління (народне господарство, регіон, підприємство) інноваційна стратегія має свої особливості.
  6. Наукова революція мала свої особливості.
  7. Опціони та їх особливості.
  8. Основні типи, принципи та суперечності спілкування
  9. Походження планетарних форм та їх особливості.
  10. Праця та її фізіологопсихологічні особливості.
  11. Проведення тематичних, літературно-художніх вечорів, усних журналів.



План

ОКСАНА ІВАНЕНКО

Причины гибели Византии

Византию ослабляла католическая Европа и почти одновремен­но она подверглась сильнейшему удару с со стороны осман.

Существовала отъединённость Ви­зантии от Запада, усиленная расколом церквей. Католическая церковь предлагала воен­ную помощь в обмен на единение церквей с признанием верховенства папы римского. Византий­ские императоры дважды были готовы пойти на эту сделку, но основная часть населения отказывалась принять её.

(1906—1997)

1. Оксана Іваненко як дитяча письменниця, її педагогічна, громадська та літературна діяльність. Досягнення письменниці у галузі прози для дітей та дорослих.

2. Казки О. Іваненко.

 

Багато років працювала в галузі української дитячої літератури Оксана Іваненко. Писати твори вона почала дуже рано. «Тільки навчилася писати, згадує письменниця, - так і почала псувати безліч паперу «повістями» і «казками». У дитбудинку почала писати спеціально для дітей. Мої інсценівки, казки ставилися потім і в інших дитбудинках».

За понад тридцяти п`ятирічну діяльність О. Іваненко написала для дітей біля п’ятдесяти збірок оригінальних творів, зробила багато перекладів з інших мов, упорядкувала значну кількість літератутних збірників для школярів.

Оксана Дмитрівна Іваненко народилася 14 квітня 1906 року в місті Полтаві в інтелігентній родині. Мати її працювала вчителькою у дитбудинку, батько – редактором газети, а пізніше також перейшов на вчительську роботу, викладав у школі українську мову й літературу. Професія батьків мала неабиякий вплив на Оксану. Ще в дитинстві вона мріяла бути вчителькою, а любов до літератури підказувала їй інший шлях – шлях письменника.

Закінчивши п’ять класів гімназії, а потім робітничу школу, О. Іваненко вступає до Полтавського педагогічного інституту, з якого згодом переводиться до Харківського педінституту і успішно закінчує його в 1926 році.

Уже в гімназії і в інституті О. Іваненко пробує свої сили в літературі. В 1925 р. В журналі «Червоні квіти» вона надрукувала оповідання «До царя». Після закінчення Харківського педінституту О. Іваненко їде працювати в дитячу колонію ім. О. Горького, якою керував відомий радянський педагог А.С.Макаренко.

Серед імен відомих уже на той час, письменників, під оповіданнями, забавними віршиками під ілюстраціями до міжнародних і внутрішніх подій нерідко зустрічаємо короткий підпис: «Оксана В». Оповідання «Там, де жив Уольді, чорний хлопчик», «Казка про осіннє листячко» і ще багато цікавих потрібних нарисів і зарисовок Оксани Іваненко з’явилося на сторінках дитячих журналів.

На той час вона вже скінчила аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки і написала дисертацію на тему «Дитяча літературна творчість». Для цього їй довелось простудіювати понад тисячу творів диктаторів газети «На зміну» і журналу «Жовтеня».



Вона хотіла знати, про що думають і мріють діти, що з себе уявляють...

У ті роки письменниця видає свої перші книжечки – вірші для малят та збірки оповідань «Майка та Жабка» і «Ми ще невеличкі».

Тематика всіх цих книжечок була вельми актуальною, диктувалася настійними вимогами часу, але переважав у них більше педагог, ніж письменник. Відчувалось, що авторка боялась дати волю своїй фантазії.

Після аспірантури Оксана Іваненко протягом року керувала секцією дитячої літератури київської філії УНДПу, а потім її запросили до Харкова бути редактором дитячої літератури у видавництві «Молодий більшовик».

Саме тут, навколо «Молодого більшовика», гуртувалися дитячі письменники, тут творилися перші книжки для дітей України.

Оксана Іваненко стала учасницею цієї важливої державної справи. Вона впорядковувала, редагувала різноманітні альманахи, збірки поезій для малюків і школярів, книжки-картинки, різні цікаві серії, залучаючи до участі в усіх цих виданнях кращих українських поетів і прозаїків.

В кінці двадцятих, на початку тридцятих років у центрі уваги педагогів і літераторів стояло питання про казку.

Хоч як це не пародоксально, але були люди, котрі твердили, що цей жанр не потрібний дитячій літературі, більш того – шкідливий. Прихильники цієї теорії говорили: треба вилучити з літератури фантазію, вона заважає дітям пізнавати реальний світ.

Робота в дитячій колонії була великою школою для майбутньої письменниці. У неї на очах народжувалися нові люди, виховувались і перевиховувались правопорушники у чесних радянських громадян. Письменниця так згадувала пізніше ці роки. «Колонія – найкращі спогади моєї юності».

З 1933 р. Оксана Дмитрівна цілком переходить на літературну роботу.

Було видано такі збірки її оповідань: «Водогін» (1931), «Черевички» (1933), «Лісові казки» (1935), «Галочка» (1939), «Пошта прийшла» (1943), повісті «Рідні діти» (1951), «Тарасові шляхи» (1939-1961), збірки «Казки» (1956), «Таємниця» (1959).

За визначні заслуги в літературі О. Іваненко нагороджена двома орденами «Знак пошани».

Оксана Іваненко виступала в лізних жанрах. Вона писала оповідання, повісті, казки, історичні повісті і нариси, на початку своєї літературної діяльності писала і вірші.

Серед численних молодих читачів широкою популярністю користується цікаві твори письменниці про природу із збірки «Лісові казки», а також природнича повість «Куди літів журавлик».

Окремі казки О. Іваненко про природу познечені певними пригодницькими елементами («Цві та Рінь», «Сонечко», «Куди літав журавлик»).

 

Казку «Куди літав журавлик» письменниця назвала природничо повістю. Це новий тип казки, що з’явилася в радянський час і знаходить свого численного читача. В казці ясно відчуваються риси нарису і оповідання, помітно перевагу фактичного матеріалу над фантастичним і пригодницьким.

Глибоко і всебічно розбираючись у явищах природи, Оксана Іваненко веде свого читача по різних частинах світу, як добре обізнаний екскурсовод по залу картинної галереї, звертаючи увагу його на найголовніше, що визначає в природничо-географічному відношенні ту чи іншу країну чи місцевість. Її журавлик, відлатаючи в теплі краї, пролітає над українською річкою Дніпром, спостерігає красу тихого Дунаю, летить через відомі міста й ріки країн Європи і Африки, спостерігає за життям найрізноманітніших птахів і звірів, що живуть на півдні, бачить улюблені дітьми фрукти – помаранчі, фініки, банани. Отже, своєю книго. Письменниця робить добру послугу вчителеві історії, географії та природознавства, даючи дітям в художніх образах те, що далеко не завжди вони можуть взяти із підручників.

Користуючись засобом персоніфікації, письменниця примушує звірів і птахів розповідати про все, чим вони живуть, а з цієї розповіді перед читачем постають найрізноманітніші картини природи, особливості поведінки різних звірів, дивовижних птахів тошо. З захопленням діти читають про африканського птаха ібіса, родичі якого вільно ходять по вулицях міста Каїра: ніхто їх не чіпає, бо люди надто люблять і шанують ібісів. Предки цього птаха заслужили такої уваги людей до себе за те, що їх колись ховали у велетенських пірамідах разом з єгипетськими фараонами.

В Африці, на річці Ніл, журавлик зустрів багатьох незнайомих і цікавих птахів – фламінго « на ще вищих ніж у журавлика ногах, з рожевими крилами, гнучкими довгими шиями і міцними червоними дзьобами», полохливих страусів, які не літають, зате дуже швидко бігають.

Та не тільки далеко, в інших країнах, є дивні птахи, чудові місцевості. Письменниця знаходить цікаві об’єкти і в себе на Батьківщині. Не багатьом дітям доводиться бачити очеретяного бугая. Устами журавлика письменниця розповідає малятам про бугая:

«Журавлик перелякано знітився і сховався за пожовклу очеретину, та тільки він доторкнувся до неї дзьобом, як очеретина зворушилася, хоча вітру зовсім не було, і журавлик з жахом побачив , що це не очеретина, а теж птах – сірий, рудий, зовсім не помітний серед пожовклої від сонця трави. Та ще й шию птах витяг так, що його не можна було відрізнити від рослини. Це був бугай, ще сердитіший, ніж сова».

Читаючи цікаву розповідь про мандри журавлика і його пригоди, діти поповнюють свої знання новими відомостями з природознавства, географії, навіть історії. Але письменниця не просто подає сухі відомості про чужі краї чи розповідає про характерні ознаки птахів, вона описує їх як художник, створюючи чудові пейзажні малюнки невідомих дітям місцевостей, річок, пустинь. Ось як описує О. Іваненко землі, невідомої дітям, але цікавої для них Африки:

«Олов’яно-сірий берег, зелені поля, червоні гори, пустині і ціла мережа вузьких прямих каналів і широких вигинистих приток великої ріки. Лісів не було, тільки виднілися різні купи височезних, з голими стовбурами дерев з чудовими шапками великого зеленого листя та садки, в яких блищали на гілках якісь небачені досі золоті яблука. Усе було не схоже на те, що бачив журавлик у себе дома; ні густі зарості очерету – цукрової тростини на полях, ні ці золоті яблука – помаранчі та цитрини, ні височезні дерева – фінікові пальми».

Казка «Куди літав журавлик» будить у читачів гарячі почуття любові до країни , до її героїчних людей, до нашої чудової природи. Про що б не писала письменниця, як би далеко не відводила читачів від кордонів Батьківщини, простори землі завжди були перед нею. Там, далеко від своєї землі, в Середземному морі, журавлика рятують від загибелі найлюдяніші в світі наші моряки. Коли журавлик пролітав через територію Болгарії, повертаючись додому, болгарські діти через нього послали гаряче вітання. А як зрадів журавлик, опинившись на рідній зкмлі: «Це була вже рідна земля! Тут не було ні пальм, ні магнолій, тут було ще холодно, і навіть верби, що перщі випустили свої бруньки, одягли їх в хутряні кожушки, щоб не позамерзали. Але такої радості ще ніколи в житті не відчував журавлик. Здавалося, усі гаї, усі річки, що, нарешті, скинули кригу і розлилися, бо не могли стримати своєї радості, усі села, міста – такі рідні, такі близькі».

Значне місце у творчому доробку письменниці займають казки, над якими вона працювала понад чверть століття.

. Широко відомими стали казки про виховання дітей («Сандалики, повна скорість», «Великі очі», «Три бажання», «Чудесна квітка», «Маяк», та ін.).

Письменниця-педагог майстерно розкриває дитячу психологію, розповідає про красу людської праці. Герої її казок, діти, захоплюються натхненною працею дорослиз і самі намагаються їх наслідувати. Так, дівчинка («Сандалики, повна скорість»), мандруючи всюди у своїх чарівних сандаликах, з великим інтересом спостерігає, як працюють люди.

Проте герої казок не тільки спостерігають, як працюють дорослі, а й самі трудяться. Вони від гри поступово переходять до праці, але і в праці їхній зберігається елемент гри. Так, у казці «Чарівні зерна» письменниця розповідає про те, наскільки нецікавим, сірим було життя школярів, коли кожний х них займався своєю справо. Та ось діти одержуюють від гострого лікаря три торбинки зерна, в одній з яких зерна чарівні. Дізнатись це можливо лише виростившиїх, а зробити це під силу лише вірним, щирим друзям, що вміють весело, з усмішкою працювати.

Така незвичайна зав’язка твору захоплює юного читача. Далі письменниця показує, як цікава загальна справа об’єднує всіх дітей. Кожний, одержавши доручення, яке йому до душі, з охотою виконує його. Щоб краще працювати, діти вивчають казковий словник природи, в якому зібрана мова звірів, птахів, рослин, мова матері-землі. Письменниця розповідає також, як діти навчилися розуміти цю чарівну мову, як вони почули голос землі, що, прокинувшись після зимового сну, благала дітей обробити її.

Вірна, щира дружба і любов до праці («всі працювали без зради, заздрості і брехні») допомогали дітям збудувати чарівний човен і маяк, який став освітлювати всім дорогу («Маяк»).

Письменниця стверджує, що, тільки працюючи, діти можуть здійснити свої кращі мрії. Ясь – герой казки «Великі очі» дуже хотів навчитися грати на скрипці, і лікар дарує йому чарівну скрипку, чари якої зникають, як тільки на ній перестають грати, і збільшуються, чим більше на ній грають. Багато пригод трапилось з хлопчиком, багато труднощів він подолав, але завжди невтомно грав, і, зрештою, навчився грати так, «як співають птахи, як літає вітер». Грав Ясь «про молодурадісну країну, в якій всі працюють і радіють з своєї праці», і його гра чарувала людей і надихала на трудові подвиги. В цій казці письменниця яскраво показала, що праця – джерело радості і інатхнення, вона робить дитину кращою.

Праця перевиховує і Зіну – героїню казки «Три Бажання» (1940). У казках на моральні теми О.Іваненко показує, яку радість приносить людині праця, яку велику виховну роль вона відіграє.

В усіх казках відчуваєтьсь справжня любов письменниці до дитини, її юні герої показані жвавими, сміливими, допитливими, розумними; вони не бояться труднощів, і найголовніше для них – загальна справа. Це і безстрашна дівчинка з казки «Сандалики, повна скорість», і діти з казок «Три бажання», «Чарівні зерна», «Маяк». У дітей добре розвинене почуття обов’язку: у відповідальний момент кожен із них пам’ятає про свій обов’язок і воконує його. Але деяким героям цих казок властиві і негативні якості – байдужість, полохливість, заздрість та ін.

О.Іваненко не глузує з дітей, з їх недоліків, а допомагає їм виправитись; діти показані в таких обставинах, коли вони можуть проявити свої кращі якості. «Лікує» дитячі вади колектив і гострий лікар.

Письменниця створює оригінальний образ гострого лікаря. У нього все було гостре: і борідка, і пальці, і очі. Він з гострою увагою придивляється до всього. Очі внього такі гострі, що від них нікуди не можна було втекти. Він ніби пришпилював ними. Не любить він брехунів і цокотух, базік, ледарів і тому подібних «хворих», що заважають жити собі і іншим. Всіх він їх лікує просто і скоро. Гострий лікар приваблює дітей своєю добротою і незвичайними ліками; лікує порадою, а інколи і чарівним предметом, але «одужання» починається не зразу: треба дуже-дуже хотіти стати здоровим і не лінуватися.

Казки, що ввійшли до збірки «Великі очі», знаходять вірний шлях до дитячого серця, пробуджуючи чисті прагнення дітей, викликають уних щирі захоплення, хороші бажання, навчають їх радіти з успіхів інших.

На жаль, не всі казки із збірки «Великі очі» композиційно чіткі, у деяких з них рихлий, розтягнутий сюжет («Сандалики, повна скорість», «Чудесна квітка»), схематичне змалювання сім’ї, дитячого колективу, недостатньо показана їх роль у формуванні кращих рис характеру дітей.

Але це не знижує значення казок, вони виховують у дітей кращі риси характеру людини комуністичного суспільства.

Крім казок на моральні теми, О.Іваненко написала і цікаві казки про рідну природу. В цих творах письменниця продовжує традиції В. Гаршина, Д.Маміна-Сибіряка, М.Пришвіна. її казки перегукуються з творами В. Біанкі, О.Копиленка, у яких відчувається така ж , як і в їх творах, безмежна любов до рідної природи. О. Іваненко, як і кращі письменники-анімалісти, добре знає природу, допомогає дітям бачити її красу, пробуджує в них допитливість і інтерес до навколишньої дійсності.

Приваблюють у «Лісових казках» і цікавий сюжет, і властивий їм теплий том, і добродушний гумор, а також доступні для дитячого розуміггя образи.

В основі сюжету кожної казки – розповідь про якесь явище природи: чи то опилення рослин комахами («Джелик»), чи перетворення хмаринки в краплинку («Бурулька»), чи переліт птахів («Куди літав журавлик»). Розповідає письменниця і про те, як живуть тварини («Чорноморденький», «Казка про білочку – мандрівницю», «Про братика – ведмедика»), про прищеплення рослин («Кисличка»), про те, як люди створюють нові ріки, розводять там риб («Казка про золоту рибку»), та багато інших.

З «Лісових казок» малий читач одержує чимало знань про природу, про різні країни, проте твори письменниці – це не «підручник з приманочкою» (Б.Житков). О. Іваненко не намагається давати тідям наукові відомості про природу, а створює поетичний образ її.

Поетичність казок про природу виявляється і змалюванні птахів, тварин та рослин і у композиції. Майже завжди на початку казки письменниця розмовляє з дитиною, як ніжна, добра мати. Наприклад, казку «Кисличка» вона починає такими словами:

«Знаєте, дітки, що? Ви ніколи не плачте! А то раз одна дівчинка гуляла в лісі, посварилась і гірко заплакала. Сльози кап-кап на землю, та на насіннячко, що там лежало, та такі гіркі сльози! От і виросла з того насіннячка гірка та терпка кисличка».

Такий оригінальний вступ, властивий тільки казкам О. Іваненко. Вона психологічно готує до сприймання сюжету, зацікавлює, надає казці ліричного забарвлення. Багато казок мають інтригуючий початок: «Ви вмієте тримати секрети? Я розкажу вам зараз одну таємницю. Тільки ви мене не видавайте, добре?» (казка «Про зелену ялинку та золоту мандаринку»).

А в казці «Що трапилось в саду» письменниця розповідає дітям, «про що співали клопітливі синички, шелестіла яблунька своїм листям, віяв вітер та туркотів смугастий кіт з оксамитовими лапами, і пищала гострозуба миша».

У «Лісових казках» вона спирається і на традиції усної народної творчості, використовує характерний для народних казок вступ: «Був собі, жив собі невеличкий жучок» («На добраніч»).

Звертаючись до дитини, О. Іваненко збуджує в неї інтерес до явищ природи. Вона ніби закликає дитину: будь уважною, придивись, як багато навкруги цікавого, і про все ти будеш знати, коли захочеш.

Щоб більше привернути увагу дитини до казки, письменниця наділяє тварин, птахів, рослини людськими якостями: вони мають певний характер, свої погляди життя. Художній прийом – персоніфікація – тут відіграє велику роль. Краплина води, бурулька, кульбабка одухотворяються, робляться «живими». Вони радіють, сумують, дрімають, мріють. Ось, наприклад, маленька кисличка мріє, що незабаром вкриється цвітом, що достигнуть на ній яблука і буде вона найкращим деревом у лісі. Кисличка береже свої квіти, благає вітер, щоб він летів стороною і не зривав її квіточок. А як вона плаче від суму, голосно зітхає і страждає, коли дізнається, що на ній погані яблука. Як і в людини, в неї змінюється настрій.

З «Казки про маленького Піка» ми дізнаємося про життя чижиків, про те, що характерно для цих птахів, і про те, якими своїми вчинками і поведінкою вони нагадують людей, взаємини між ними.

Більш яскравого змалювання явищ природи О.Іваненко часто досягає за допомогою алітерацій, наприклад: рипіння старої ялинки, яка заспокоювала чижиху під час бурі, передається так: «Трррримайся! Трррримайся! А явитримаю...» («Казка про маленького Піка».) квітки дзвіночків ласкаво запрошують джмелика завітати до них: «Дзень-дзень, я тут! Співа. Тут!! («Джмелик»). Діти уявляють, як галасують пташки: «Чіт-чіт-перечіт! Чи почули мій привіт?» («Цвітарінь»). Таке звуконаслідування робить характеристики яскравими і жвавими.

У казках багато гумору. Письменниця досягає його різними прийомами. Так, у казці «Чорноморденький» гумористично змальовує вона стару зайчиху, яка виголошує урочисту промову і прославляє тих, хто вміє втекти від ворогів; сміх тут викликає заяча «логіка».

З добродушним гумор розповідає письменниця і про зовнішність і про звички звірів (наприклад, про те, чому у зайців косі очі). А іноді гумор виникає від спроби порівняти птахів з людьми («Казка про маленткого Піка»).

Казки про природу відрізняються від казок на моральні теми більшою лаконічністю, стрункістб композиції, тіснішим зв’язком з усною народною творчістю.

«Лісовими казками» та повістю-казкою «Куди літав журавлик» О.Іваненко намагається не тільки збудит в дітейцікавість до всього, що їх оточує, показати їм, як багато навкруги хорошого, яке прекрасне життя, а й вчить розбиратися в людях, правильно оцінювати їх вчинки, виховує в них кращі моральні якості, почуття любові до Батьківщини.

 

У 1961 р., до 100-річчя з дня смерті великого Кобзаря, письменниця створила роман «Тарасові шляхи», в якому захоплююче розповідає про життєвий шлях Т. Г. Шевчена. Проте це не вперше письменниця звернулася до образу великого українського поета. Ще в 1939 році вона написала невелику повість для дітей з цією ж самою назвою. Другим, доповненим виданням вона вийшла у світ у 1947 р., третім – у 1953році.

Письменниця глибоко вивчала архівні матеріали, мемуари. Вона одержала з Польщі листи польських революціонерів, з якими Т. Г. Шевченко перебував на засланні і яких він називав своїми «соизгнанниками». Не лише творчість поета і документи вивчала О. Іваненко, вона побувала також в місцях, зв’язаних з життям і літературною діяльністю Т. Г. Шевченка: на Україні, в Ленінграді, на Новопетровському укріпленні. На фоні громадсько-політичної боротьби того часу О. Іваненко всебічно змальовує життя і діяльність поета, розповідає про його ніжне і полум’яне серце, про його боротьбу за свободу України, за права свого пригніченого народу. Читач дізнається про дружбу Шевченка з передовими діячами російської, української і польської культури та знайомиться з багатьма іншими цікавими фактами з життя поета.

Про великого Кобзаря маленьким читачам письменниця розповідає в книзі «Маленьким про великого Тараса», яка вийшла у «Дитвидаві» в 1963 р. О.Іваненко в доступній для малюків формі розповідає про дитячі роки Тараса, про його допитливість, любов до знань. Діти дізнаються такж про те, як поневірявся Тарас, як він працював у дяка, а потім у поміщика, про знайомство з художником І. Сошенком, про викуп Т. Шевченко з неволі і навчання в академії художеств в Петербурзі.

Дуже вдало в свою розповідь письменниця вводить вірші поета, в яких звучить заклик до свободи, любов до народу.

Діти довідуються, як поневірявся поет на засланні. Проте нвщо не могло зломити його. Лише через 10 років він повернувся із заслання – знесилений, хворий, але не скорений. Так у десяти невеличких розділах О. Іваненко з любов’ю, задушевно розповіла про великого Тараса, про безмежну любов до нього всього народу.

Багатогранна творчість О. Іваненко має велике пізнавальне значення, її твори сприяють вихованню справжнього патріота.

 

ІЗ ЗБІРКИ «ЛІСОВІ КАЗКИ»

 

 





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 4420; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.166.150.10
Генерация страницы за: 0.028 сек.