Контрольні питання

Суверенітет,стверджує Боден, є абсолютна і постійна влада, яку римляни називали величчю (достоїнством), що означає вищу владу повелівати. Абсолютністьсуверенітету означає, що суве­ренна влада не підлягає повелінням інших, не знає яких-небудь обмежень для прояву своєї могутності, крім підлеглості люд­ським законам. До того ж вона не поширюється на закони Бога і природи. Іншими словами, норми природного права для неї непорушні. Сталістьсуверенітету означає, що суверенна вла­да — не тимчасова, а незмінна, «вічна» влада. Суверенна влада є також влада єдина,тобто її прерогатива належить лише їй. Дже­реломсуверенітету, за Боденом, є народ: «суверенітет криється в сукупності вільних і розумних істот, що складають народ». Носіємсуверенітету в Бодена є государ.

Ж. Боден виділяє п´ять ознак суверенітету: право верховної влади видавати і скасовувати закони; вирішувати питання війни і миру; призначати посадових осіб; здійснювати верховний суд і право помилування; чеканити монету, установлювати міри і ваги, стягувати податки. Суверен видає закони, але не створює права: право «несе із собою справедливість, а закон — наказ». Право само виступає метою буття держави. Закон — наказ суверена.

Таким чином, у Бодена сувереном є монарх, що одержав верховну владу або в результаті добровільної згоди підданих (до­говору), або в спадщину. Він — переконаний прихильник суве­ренної монархічної влади. Як у Всесвіті над усім панує Бог, а на небі Сонце, так і у спільноти людей повинен бути один прави­тель. «Крім Бога немає нікого, — пише Боден, — більш високо­го на землі, ніж суверенні монархи. Вони поставлені самим Бо­гом, як його намісники, щоб правити іншими». Але найкращою формою держави він вважав королівську монархію, де верховна влада (суверенит) цілком належить монарху, а управління краї­ною сполучає у собі принципи аристократичні (на ряд посад, переважно в суді і війську, король призначає тільки знатних) і демократичні (деякі посади доступні всім станам).

Ж. Боденом теоретично вирішене питання і про суверенітет у складних державах. їх два види. 1) Державні утворення, у яких частини знаходяться у васальній чи іншій залежності від сувере­на, а також федерації («Священна Римська імперія»). 2) Союз держав, заснований на рівності, де кожна частина зберігає суве­ренітет (Швейцарська конфедерація). Отже, йдеться про держав­ний устрій — федерацію і конфедерацію.

Ж. Боден відкидає поширений поділ форм держави на пра­вильні і неправильні. На його думку, це — суб´єктивна оцінка. Суть справи в тім, кому належить реальна влада в державі: одно­му, небагатьом чи більшості; кому належить верховна влада прий­мати і скасовувати закони, така і форма держави. Доцільність і міцність кожної з них залежить від історичних і природних особ­ливостей різних країн і народів. Хоробрі жителі півночі і горці створили демократію або виборну монархію; зніжені жителі пів­дня і рівнин легко підкоряються монархії. Народи сходу — ближ­че до жителів півдня, заходу — до півночі. До демократії й аристократії Боден відносився негативно. В демократичній державі багато законів і влад, а загальна справа в упадку; юрба, народ — «звір багатоголовий», переслідує ба­гатих, виганяє кращих, обирає гірших. В аристократії влада на­лежить знатним, тут розумних людей мало, в результаті править глупа більшість, прийняття рішень пов´язано з боротьбою пар­тій і угруповань. За тими же причинами аристократія немисли­ма у великій державі.

На думку Бодена, державний лад прямо спрямовано проти за­кону Бога і природи, якщо в ньому спільність майна і немає при­ватної власності. Відповідно до законів Бога і природи державі на­дане те, що є суспільним, а кожному — те, що є його власністю. «Майнова рівність згубна для держави... — часто повторював Бо­ден, — тому що втрачаються які б то не були узи, що зв´язують одну людину з іншою». Спільність майна неможлива і тому, що вона несумісна із сімейним правом. «Адже якщо родина і місто, власне і загальне, приватне і суспільне змішуються, то немає ні держави, ні родини». Така спільність спричинює ненависть і роз-брати, бо зневажаються особисті інтереси. Ж. Боден прагнув до гармонійної справедливості. Вона для нього означає врахування права й інтересів кожного, розподіл нагород і покарань, свободу совісті і віротерпимість. Адже, «чим більше піддається насильству воля людей, тим більше вона не­поступлива».

Таким чином, ніхто в Середньовіччя з такою старанністю не розробляв проблему суверенітету, не окреслював межі державної влади і не вивищував достоїнства права, інтереси особистості, свободу совісті так, як Боден. Його ідеї воістину являли собою своєрідний інтелектуальний прорив до обріїв політико-правової думки Нового часу. Розкута Відродженням і Реформацією політико-праова думка прагнула не тільки дати відповіді на злободенні пи­тання політичного, суспільного і релігійного життя, але і скон­струювати проекти ідеального суспільства, організації публічної влади майбутнього. Серед таких проектів у XVI—XVII ст. з´явилися і перші соціалістичні проекти, що відображали спокон­вічні устремління суспільних низів до соціальної справедливості і рівності, суспільної власності і самоврядування.

Найбільш відомі перші соціалістичні проекти майбутнього створили Томас Мор (1478—1535) у творі «Утопія» (1516) і Том-мазо Кампанелла (1568—1639) у своєму творі «Місто Сонця» (1623). Вони були написані на захист політичної програми гума­ністів, їх уявлень про «республіку вчених», але відображали й політичні ідеали соціальних низів.

Автор «Утопії» — англійський правознавець, парламентарій, наприкінці життя навіть лорд-канцлер — на початку твору дає різку критику соціальних і державно-правових порядків сучасної цивілізації. Корінь усіх соціальних зол, на думку Мора, — при­ватна власність, гострі соціальні протиріччя, панування багатіїв і злидні мас. Вони породжують злочинність, криваве законодав­ство: суспільство саме створює злодіїв і карає їх. «Справді, — пише Мор, — злодію призначають тяжкі і жорстокі муки, тоді як набагато скоріше варто було б подбати про засоби до життя, щоб нікому не було жорстокої необхідності спершу красти, а потім гинути». Поки існує приватна власність, немає перспек­тив на видужання суспільства. Вихід один: «повне знищення приватної власності».

Нинішня держава, писав Мор, ніщо інше, як змова багатіїв, що ратують під ім´ям і вивіскою держави про свої особисті вигоди. їх хитрування і стають законами. Звідси складність і заплутаність законодавства, охорона його найжорстокішими покараннями. «Найкращий стан держави» представлено на о-ві Утопія (від грецьк. — «місце, якого нема»). Це — модернізована республіка за зразком античних чи середньовічних міст-республік, скоріше унітарна, що складається з 54 міст «з однаковою мовою, нрава­ми, установами і законами». Усі посади тут виборні і на певний строк. Філарх обирається від кожних ЗО родин на рік; на чолі кожних з десяти філархів з їхніми сімействами обирається про-тофіларх (транібор) з числа вчених. Вони й утворять міський сенат, очолюваний князем, який також обирається філархами міста з кандидатів, запропонованих народом. Посада князя не­змінювана, якщо тільки він не запідозрений у прагненні до ти­ранії. Найбільш важливі справи міста вирішуються зборами філархів, що доводять суть справи до відома своїх сімейств і потім їх рішення повідомляють міському сенату. «Іноді справа пере­носиться на збори всього острова». Раз на рік збирається сенат Утопії (по три представника від кожного міста) для обговорення загальних справ держави. Органи влади Утопії здійснюють за­гальне керівництво народним господарством, освітою і вихован­ням. Саме тому міський сенат обирається з учених. З їх же числа вибирають послів, духівництво, главу держави.

Для всіх утопійців суспільна праця обов´язкова (6 год. на день). Усі чоловіки і жінки займаються землеробством, ремеслами, змі­нюючи по черзі заняття і місце проживання (кожні 2 роки — з міста в село і навпаки).

Т. Мор підкреслює демократизм і дружелюбність утопійців. Жоден чиновник не виявляє пихатості і не вселяє страху: «їх називають батьками, і вони поводяться гідно». Там «кожному дозволяється належати до тієї релігії, яка йому подобається; якщо ж він буде намагатися навернути до неї інших, то може влашто­вувати це тільки мирним шляхом, силою доказів». На острові панує повна згода, викоренені честолюбство, розбрат та інші пороки, породжені приватною власністю.

Своєрідне і право в Утопії. Панування суспільної власності, дружелюбність і демократизм утопійців пояснюють нечисленність злочинів, відсутність потреби у складному законодавстві. «За сло­вами утопійців, — пише Т. Мор, — усі закони видаються тільки заради того, щоб нагадати кожному про його обов´язок». Крім того, зауважує він, «вони визнають усякий закон тим більше спра­ведливим, чим простіше його тлумачення...Утопійці вважають найвищою мірою несправедливим зв´язувати яких-небудь людей такими законами, чисельність яких перевершує можливість їх прочитання чи їх темнота — доступність розуміння для всякого».

Своєрідне ставлення утопійців до покарань. За словами Т. Мора, вони не тільки відвертають людей від ганьби, але і за­прошують їх до чеснот, виставляючи напоказ їх чесні діяння. Тут не мають успіху шукачі посад позбавленням надії на їх ус­піх. Мор підкреслював першорядне значення громадської думки, морального впливу в арсеналі засобів попередження і припинен­ня злочинів. Утопійці, які вчинили тяжкий злочин, не страчу­ються, як це було поширено в середньовічній Європі, але навертаються в рабство. Потреба в рабах викликалася необхідністю виконувати різні неприємні роботи — забивати худобу, вивози­ти нечистоти і т.п., що обтяжують побут щасливих утопійців. Раби поповнювалися не тільки злочинцями, але і військовопо­лоненими чи засудженими до страти в інших державах, викуп­лених утопійцями. Отже і примусові роботи — більш гуманна міра покарання, ніж широко розповсюджена страта.

До воєн Мор відносився різко негативно. В «Утопії» політиці агресивних феодальних монархів протиставлено миролюбство утопійців, які вважають війну «діянням воістину звірячим». При необхідності вони ведуть лише оборонні війни, захищаючи свою щасливу державу.

Соціалістичні ідеї Т. Мора розвивав Т. Кампанелла. Будучи домініканським ченцем, за участь у підготовці повстання проти іспанського ярма він провів у в´язницях близько 27 років, де і написав у числі інших твір «Місто Сонця».

Суспільний лад Міста Сонця відрізняється зовсім новою ор­ганізацією державної влади. Тут влада і управління грунтуються на трьох принципах: організація виробництва і розподілу, керу­вання вихованням громадян; першорядну роль у здійсненні влади і управління грають учені; новий суспільний лад вимагає участі народу в управлінні державою.

Вчені і фахівці певних галузей народного господарства, знань чи мистецтв утворюють централізовану ієрархію виконавчих по­сад. На чолі управлінської піраміди — верховний правитель «Со­нце» (Метафізик). Він є главою світської і духовної влади, зна­ючись у всіх науках, мистецтвах, ремеслах. Його влада не пожиттєва, він може бути змінений солярієм, що перевершує правителя в знаннях, здатності керувати державою. При ньому діють три співправителі — Міць, Мудрість і Любов. Перший відає всім, що стосується війни і миру. Віданню Мудрості під­лягають мистецтва, ремесла і науки, посадові особи і вчені, на­вчальні заклади. Любов керує народженістю, вихованням, сіль­ським господарством і т. п.

Нижче в ієрархічній градації посад займають фахівці, що ві­дають окремими галузями (Агроном, Скотар, Вихователь, Еко­номіст, Геометр, Поет, Астроном і т. д.). Ще нижче — началь­ники загонів, головні майстри. У них стільки ж посадових осіб, зауважує Кампанелла, скільки ми нараховуємо чеснот — є ще Великодушність, Мужність, Цнотливість, Щедрість, Правосуд­дя (карне і цивільне), Ретельність, Правдолюбство і т. д. На ко­жну з посад обираються ті, кого ще з дитинства визнають у школах найбільш придатними для її заняття. Влада посадових осіб спирається на загальну повагу і добровільний послух. Вони міняються з волі народу.

Органи влади і управління в Місті Сонця функціонують на демократичних началах. Двічі на місяць скликається Велика Рада всіх соляріїв, що досягли 20-літнього віку, де обговорюються державні справи, виконання, посадовими особами своїх обов´я­зків і нові кандидатури. Кожний восьмий день збираються усі вищі посадові особи держави. Відбуваються збори і нижчих по­садових осіб для обговорення поточних справ.

У Місті Сонця існують право, правосуддя. За Кампанеллою, закони тут нечисленні, короткі і ясні. Вони усі вирізані на мід­ній дошці біля дверей храму правосуддя. Тут кожний підсудний старшому начальнику. «...Усі головні майстри є суддями і мо­жуть присуджувати до вигнання, батогів, догани, відсторонення від загальної трапези, відлучення від церкви і заборони спілку­ватися з жінками». Імовірно, найбільш складні справи розгля­даються в суді. Процес гласний, усний, швидкий, з використан­ням свідків. Тут переслідуються, пише Кампанелла, невдячність, злість, неповага одне до одного, неправда, лінощі. На відміну від Утопії в Місті Сонця до насильників застосовується страта, діє принцип таліону, але немає в´язниць. Право помилування здійснює Верховний правитель, апеляції про пом´якшення ви­років розглядають його співправителі.

За твердженням Кампанелли, солярії багаті й одночасно бід­ні. Багаті, тому що в них є усе. Бідні, тому що в них немає ніякої власності. Солярії стверджують, пише він, що крайня убогість робить людей негідниками, хитрими, злодіями, а багатство — пи­хатими, невігласами, зрадниками і т. п. Однак соціальна рівність і свобода людей тут доводиться до зрівнялівки (загальні трапе­зи, їжа й одяг, житла, заняття). Суспільна праця соляріїв займає не більш 4 год. на день. Весь інший час вони присвячують при­ємним заняттям науками, співбесідам, розвитку розумових і ті­лесних здібностей. Державний устрій і порядки в Місті Сонця Кампанелла називає «зразком для посильного наслідування».

ВИСНОВКИ ЗА ТЕМОЮ

Час Середньовіччя не вирішував і не вирішив ряд основних проблем — політичного відчуження народу від держави, пріори­тет права в управлінні суспільством, співвідношення приватно­го і публічного права, форм власності, механізм реалізації прав людини, подолання антагонізмів у суспільстві й ін., у початко­вому виді вирішених, теоретично і практично, в античних дер­жавах. У пізнє Середньовіччя політико-правова думка лише на­мітила тенденцію переходу від станового до громадянського суспільства. Спроби ранніх соціалістів теоретично радикально вирішити ці проблеми в утопічних проектах Т. Мора і Т. Кампа­нелли лише вказали альтернативу суспільного розвитку, типові пороки суспільства і держави Середньовіччя. При всьому демо­кратизмі їх доктрин вони продемонстрували в той же час небез­пеку суспільного нівелювання особистості в умовах суспільного виробництва і розподілу, установки на аскетизм, авторитарність і байдужість до правових умов розвитку людини. В обох проек­тах домінують інтереси держави. Проекти суспільної організації виробництва і споживання згодом прислужаться джерелом комуністичних вчень.

Політико-правова думка епохи Відродження і Реформації відроджувала гуманізм, людський вимір держави, права, політики, релігії. Мислителями XVI—XVII ст. були за­кладені теоретичні основи концепції прав людини, держава знову, після античності, стала розглядатися як суспільне явище, неза­лежне від церкви. Розкута Відродженням і Реформацією думка поклала початок теоретичній розробці проблем політики, дер­жавного суверенітету, форм держави. Багато програмних ідей тієї епохи одержали розвиток у наступних мислителів.

1. У чому особливість філософсько-правової думки епохи Середньовіччя?

2. Яке місце займає філософія права Ф. Аквінського у системі філософських та юридичних наук?

3. Як би ви сформулювали основну проблематику філософії права епохи Відродження?

4. У чому особливість філософсько-правової думки епохи Реформації?

5. Як би проаналізували філософсько-правові тези Н. Макіавеллі з позицій сучасної філософії права?

6. Який вплив мали філософсько-правові вчення розглянутих епох на подальший розвиток філософії права?

Дата добавления: 2014-01-04