Основні індикатори та умови функціонування товарного ринку

План

1. Макроекономічні показники стану товарного ринку

2. Показник чистого економічного добробуту: методологія визначення

3. Індекси Пааше, Ласпейреса, Фішера

4. Умови функціонування та рівноваги товарного ринку

1. Макроекономічні показники стану товарного ринку

Найважливішим макроринком є товарний. З нього починається аналіз взаємозв’язків між суб’єктами та окремими ринками на рівні національної економіки. Індикаторами його стану є макроекономічні показники (за СНР):

· валовий внутрішній продукт (Gross domestic product) · валовий національний дохід (Gross national income) · чистий внутрішній продукт (Pure domestic product) · національний дохід (National incom) · особистий дохід (Personal income) · особистий дохід у розпорядженні (Personal disposable income)

— ВВП (GDP); — ВНД (GNI); — ЧВП (PDP); — НД (NI); — ОД (PI); — ОДР (PDI).

Валовий внутрішній продукт (GDР) — показник сукупного обсягу діяльності суб’єктів господарювання, який, на відміну від валового випуску, не включає виробниче (проміжне) споживання. ВВП — це загальна ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за рік.

Сучасна західна економічна теорія передбачає, що в його створенні беруть участь усі, хто отримує дохід. Але через те що частина доходів отримується в тіньовій економіці, не обліковується статистичними органами і не оподатковується, вирізняють офіційний та неофіційний валовий внутрішній продукт. Спроба статистичних органів включити певну частку неофіційного ВВП до обсягу офіційного призводить до необґрунтованого завищення податкової бази, доходів бюджету, невиконання дохідних статей бюджету.

Тіньова економіка в Україні досягла такого розвитку й поширення, що в поєднанні із загальною криміналізацією суспільства почала загрожувати економічній та національній безпеці України.

Обсяги тіньової економічної діяльності досягли масштабів, за яких її недооцінювання, неврахування призводять до значних помилок у визначенні макроекономічних показників, економічних і фінансових пропорцій.

Сьогодні практично відсутня досить достовірна інформація щодо реальних обсягів тіньової економіки та фінансових ресурсів, що її обслуговують.

За оцінками вчених, експертів, частка тіньової економіки становить понад 40 % реального ВВП (у розвинутих країнах ця величина становить 5—15 % ВВП), а обсяг капіталів, вивезених з України, досягає майже 10 млрд дол. США.

Для оцінки масштабів тіньової економіки використовуються метод стійких взаємозв’язків і монетарний метод.

Метод стійких взаємозв’язків враховує взаємозв’язок між обсягом реального ВВП і витратами ресурсів на одиницю ВВП, тобто енергомісткість, матеріаломісткість тощо. Обсяг ВВП розраховується як результат ділення витрачених ресурсів на нормативну ресурсомісткість. Одержаний таким методом обсяг ВВП зіставляється з офіційним ВВП. Різниця між цими величинами буде визначати обсяг тіньової економіки. Застосовуючи даний метод, треба враховувати прогресивні зміни ресурсомісткості.

За монетарним методом аналізують зміну попиту на готівкові гроші, які в основному використовуються для проведення тіньових операцій. Індикатором зростання тіньової економіки є збільшення попиту на готівкові гроші.

Валовий внутрішній продукт застосовується для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення.

Не можна завищувати або занижувати ВВП. Якщо величина ВВП занижена, то:

1) буде занижена дохідна частина бюджету, що призведе до необґрунтованого зростання дефіциту бюджету;

2) відбудеться недофінансування економіки, економіка не буде забезпечена потрібною грошовою масою, що призведе до затримки розрахунків між суб’єктами ринку.

Таку ситуацію виправляють шляхом щоквартального корегування ВВП.

Якщо величина ВВП завищена, то:

1) необґрунтовано зросте грошово-кредитна емісія, що викличе інфляцію;

2) будуть передбачені нереальні доходи бюджету, що призведе до збільшення незабезпечених доходами бюджетних витрат.

На основі показника ВВП розраховується цілий ряд інших макро­показників. Перший з них — валовий національний дохід (GNI), який відрізняється від ВВП на величину сальдо первинних доходів, що їх виплачено чи одержано резидентами інших країн:

;

S _п.д = D _отр. – D _спл.;

S _п.д ⋛ 0;

. (3.1)

Оскільки сальдо первинних доходів може бути додатним або від’єм­ним, то ВВП може перевищувати ВНД або, навпаки, бути меншим, ніж ВНД. Ситуація, коли ВВП перевищує ВНД, виникає, якщо сальдо первинних доходів є від’ємним. Це характерно для країн, що розвиваються, оскільки ці країни вимушені сплачувати доходи (відсотки, дивіденди) розвинутим країнам. І навпаки, для розвинутих країн характерним є додатне сальдо первинних доходів і ВНД перевищує ВВП.

Наступним макропоказником є чистий внутрішній продукт (PDP), який за економічним змістом є різницею між ВВП та амортизацією:

(3.2)

де А — амортизація.

Можна аналізувати структуру ЧВП за доходами й витратами:

(3.3)

де PDP_i — чистий внутрішній продукт за доходами; T — чисті непрямі податки (податки мінус субсидії); W — заробітна плата з нарахуваннями на неї; RT — рентні доходи; INT — відсоток, який одержують власники грошового капіталу; D_C — прибуток корпорацій (великих підприємств); D_P — змішаний дохід (некорпоративний прибуток).

(3.4)

де PDP_е — чистий внутрішній продукт за витратами; С — споживчі витрати; I_n — чисті інвестиції; G — державні закупівлі; NХ — чистий експорт.

На динаміку ЧВП, таким чином, впливає динаміка ВВП та амортизації. Якщо в країні проводиться політика прискореної амортизації, активно впроваджуються нові технології, здійснюється заміна застарілих основних фондів, то все це веде до нарощування величини амортизації темпами, які перевищують темпи зміни ВВП:

(3.5)

де t, t – 1 — роки поточний та попередній.

У такому разі динаміка ЧВП буде відставати від динаміки ВВП:

(3.6)

Ситуація, коли (3.7)

, (3.8)

свідчить про те, що економіка даної країни насичена оновленою технікою, основними фондами, які не потребують швидкої заміни і темпи амортизації уповільнюються і стабілізуються, стають меншими, ніж темпи зміни ВВП.

Слід зауважити, що прискорена амортизація збільшує темпи амортизації, але не змінює капіталомісткість виробництва. Тоді як нова техніка може збільшувати капіталомісткість, якщо її вартість зростає темпами вищими, ніж її продуктивність.

Національний дохід (NI) — це сукупний чистий дохід в економіці, який отримують власники чинників виробництва. Єдиним компонентом ЧВП, який не відбиває поточний внесок економічних ресурсів, є чисті непрямі податки (Т). Тому національний дохід визначається за доходами і має структуру:

(3.9)

Особистий дохід (РІ) — це отриманий дохід. Частку заробленого працею доходу, а саме: внески на соціальне страхування, податки на прибуток підприємств, нерозподілений прибуток підприємств — домогосподарства фактично не одержують. Але домашні господарства одержують трансфертні платежі (TR), які не є результатом праці. Отже, ососбистий дохід має структуру:

або (3.10)

де W_n — заробітна плата без нарахувань на неї; DV — дивіденди власникам акцій; TR — соціальні трансферти.

Особистий дохід у розпорядженні (PDI) — це дохід після сплати особистих податків. Домашні господарства використовують його на споживання (С) та заощадження (S):

(3.11)

(3.12)

де T_P — особисті податки.

Взаємозв’язок між основними макроекономічними показниками можна зобразити схематично.

Рис. 3.1. Взаємозв’язок між основними
макроекономічними показниками

По кожному з макроекономічних показників (наприклад по ВВП) аналізуються:

· абсолютний приріст

(3.13)

· темпи зростання відносно попереднього року

(3.14)

або темпи зростання відносно базового року

(3.15)

· темпи приросту:

(3.16)

Аналіз динаміки ВВП та інших макроекономічних показників у цілому та в розрізі їх складових дозволяє зробити висновки щодо економічного зростання, стагнації або спаду. Причому окремі складові ВВП змінюються різними темпами з різною тенденцією. А це, у свою чергу, зумовлює структурні зрушення в економіці.

Аналіз охоплює також розрахунки ВВП, національного доходу, особистого доходу на душу населення. Це дозволяє визначити рівень життя і зробити зіставлення цього показника по різних країнах.

Наприклад, в Україні ВВП на душу населення приблизно в 9 разів менший, ніж у США. Це дає підстави для формування рекомендацій щодо податкової політики. Якщо в США податкова політика орієнтується на пріоритет оподаткування фізичних осіб, то для України такий підхід не є виправданим.

2. Показник чистого економічного добробуту: методологія визначення

ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров’я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене з таких причин:

1) ВВП включає вартісну оцінку негативних чинників, пов’язаних з виробництвом кінцевої продукції (наприклад, забруднення навколишнього середовища). Тому для оцінки добробуту від вартості ВВП треба віднімати вартість соціальних збитків від забруднення навколишнього середовища або від інших негативних чинників;

2) добробут (рівень життя) також залежить не тільки від обсягу ВВП на душу населення, а й від рівня цін;

3) показник ВВП на душу населення не враховує ступінь нерів­ності в доходах у країні, а тому перекручує справжній рівень економічного добробуту;

4) ВВП не включає вартість неринкових операцій, які водночас є економічно доцільними;

5) на добробут впливає зміна якості товарів, збільшення вільного часу тощо, але все це не відображується у ВВП.

Саме тому американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 р. здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності — споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

· спочатку від величини валового національного продукту віднімались валові івестиції (амортизація та чисті інвестиції);

· одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

· у результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:

— послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів дов­гострокового користування);

— вільного часу;

— праці домогосподарок.

Ці три компоненти є чинниками добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно;

· одержаний результат зменшувався на величину збитків від забруднення навколишнього середовища, урбанізації тощо.

У 1971 р. в Японії також почались дослідження щодо розрахунку показника ЧЕД. Японський показник ЧЕД включає дев’ять компонентів:

· державне споживання;

· особисте споживання;

· послуги державного капіталу;

· послуги споживчого капіталу;

· вільний час;

· неринкова діяльність — праця домогосподарок;

· природоохоронні витрати;

· збитки від забруднення середовища;

· збитки від урбанізації.

Перший, другий і четвертий компоненти мають статистичну оцінку. Компоненти третій—дев’ятий у СНР не розраховуються і тому мають умовну грошову оцінку. Зазначимо, що компоненти 7, 8, 9 характеризують від’ємний добробут, або вартісну оцінку соціальних збитків.

Економічний зміст і методи розрахунку складових ЧЕД такі.

1. Державне споживання охоплює тільки витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, тобто ті, що безпосередньо впливають на добробут.

2. Особисте споживання — головний компонент ЧЕД — визначається відніманням від особистого споживання у складі ВВП витрат на споживчі товари довгострокового споживання і на транспортні поїздки в межах міста.

3. До послуг державного капіталу належать послуги, які надають навчальні, лікувальні, культурно-побутові державні установи, а також державні житлові фонди. Для визначення величини цих послуг здійснюється інвентарна оцінка основних фондів, визначається строк їх використання та річна сума амортизації.

4. Послуги споживчого капіталу включають витрати на придбання товарів довгострокового користування, які є в статистиці національного доходу.

5. Значення вільного часу зростає з підвищенням рівня доходів. Його умовна оцінка можлива через середню заробітну плату і визначається як добуток ціни одиниці вільного часу на душу населення на середню кільксть вільного часу за рік і на кількість працездатного населення.

6. Неринкова діяльність (праця домогосподарок) є продуктивною і впливає на добробут. Умовна вартісна оцінка цієї діяльності здійснюється через середню заробітну плату жінок.

7. Природоохоронні витрати оцінюються умовно виходячи з вартості фондів державного і приватного секторів, призначених для охорони навколишнього середовища (наприклад, водопровідна мережа, очисне устаткування, утилізація відходів тощо), строку їх служби та норм амортизації. Ці витрати включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

8. Збитки від забруднення навколишнього середовища виникають, тому що природоохоронні заходи не завжди ефективні. Вартісна умовна оцінка збитків здійснюється через річні витрати на те, щоб утримати забруднення довкілля на рівні припустимих санітарних норм. Ці витрати, як і попередні, включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

9. Збитки від урбанізації враховують збитки від дорожньо-транспортних пригод і погіршення умов поїздок на роботу і назад. Збитки від дорожньо-транспортних пригод умовно оцінюються як добуток грошової компенсації по страхуванню на кількість постраждалих. Збитки від погіршення умов поїздок на роботу і назад підраховуються як добуток середньогодинної заробітної плати на кількість часу, що перевищує 30 хвилин і витрачається на поїздки. Ці збитки також включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД — зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів зростання ВВП супровождується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний час;

в) зростає неринкова діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

Перша ситуація потребує окремих пояснень. Якщо за умов зниження темпів ВВП частка чистих інвестицій скоротилась біль­ше, ніж частка споживання, то це означає, що прибутки підприємств теж скоротились більше, ніж заробітна плата. Тому падіння темпів зростання ВВП певний час супроводжується зростанням споживання. Але таке економічне явище підриває майбутнє зростання того ж споживання, не може зберігатися тривалий час. І навпаки, якщо частка чистих інвестицій зростає, динаміка споживання відстає від темпів зростання ВВП і ЧЕД відстає в темпах зростання від ВВП.

3. Індекси Пааше, Ласпейреса, Фішера

Розрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення реаль­ної динаміки виробництва:

(3.17)

де GDP_Нt — номінальний ВВП в поточному році t; P_it — ціна i -го товару або послуги в поточному році t; Q_it — обсяг виробництва i -го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки

(3.18)

Отже, номінальний ВВП залежить від двох чинників:

— динаміки цін;

— динаміки виробництва товарів і послуг.

Тому номінальний ВВП у періоді t можна визначити за такою формулою:

(3.19)

де IP_t — індекс зміни цін у періоді t; IQ_t — індекс зміни реального ВВП у періоді t.

Реальний ВВП вимірюється в цінах базового року, тобто в незмінних цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва:

(3.20)

де GDP_Pt — реальний ВВП у році t; P_{i 0} — ціна i -го товару або послуги в базовому році; Q_it — обсяг виробництва i -го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки

(3.21)

Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.

Відношення номінального ВВП до реального показує, як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:

(3.22)

де IP_t — індекс цін.

Звідси

(3.23)

Тоді

(3.24)

Якщо треба визначити номінальний ВВП у періоді t, то з наведених вище співвідношень знаходимо:

(3.25)

або

(3.26)

(3.27)

Залежно від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється — корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється — корегується у бік зменшення.

Ці процеси можна пояснити інакше. За умов поступового зрос­тання цін протягом певного періоду для років, що передували
базовому, ціни були нижчими порівняно з роками після базового. Тому для попередніх років показник номінального ВВП треба скорегувати на вищі ціни базового року — інфлювати, а для наступних після базового років показник номінального ВВП треба скорегувати на порівняно нижчі ціни базового року — дефлювати.

З наведеної формули індекса Пааше (3.22) видно, що на цей індекс впливають структурні зрушення у поточному виробництві товарів і послуг (Q_it), які компенсують підвищення цін на окремі товари й послуги. Тому дефлятор ВВП недооцінює зростання цін у цілому по економіці. Отже, підкреслимо, що індекс Пааше розраховується для набору товарів і послуг, що змінюється.

Для фіксованого, незмінного набору споживчих товарів і послуг розраховується індекс споживчих цін (CPI), або індекс Ласпейреса.

(3.28)

де Q_{i 0} — обсяг виробництва i -го товару і послуг у базовому році.

Індекс Ласпейреса побудовано так, що ціна фіксованого кошика споживчіх товарів у базовому році дорівнює 100 %. Тому значення індексу показує динаміку цін товарів і послуг у поточному періоді порівняно з попереднім.

Існує три основні відмінності між індексами Пааше і Ласпейреса:

1) дефлятор ВВП відображає динаміку цін усіх вироблених товарів і послуг, а індекс Ласпейреса — тільки споживчих товарів і послуг, що входять до фіксованого набору;

2) у дефляторі ВВП враховується зміна цін тільки на товари, які вироблені в даній країні. Оскільки у ВВП включається чистий експорт, то імпорт не входить до складу ВВП і не відображується в індексі Пааше. Але в індексі Ласпейреса зміна цін на імпорт враховується;

3) найбільш суттєва розбіжність полягає у тому, що індекс Ласпейреса розраховується для фіксованого набору товарів і послуг, а індекс Пааше враховує зміну структури ВВП.

В економічній теорії розглядалися позитивні сторони і недоліки кожного індексу, але явні переваги якогось з них не були визначені.

Обидва індекси призначені для вимірювання вартості життя. На практиці відмінності між ними не дуже значні, обидва відображають однакову тенденцію в динаміці цін. Коли ціни на різні товари змінюються неоднаково, індекс Ласпейреса характеризує більш суттєве зростання вартості життя, ніж індекс Пааше. Це пояснюється тим, що індекс Ласпейреса (розрахований для фіксованого кошика) не може враховувати заміну дорогих товарів на дешевші. А індекс Пааше відображує можливість взаємозаміщення товарів.

Існує також індекс Фішера, який визначається як середня геометрична значень індексів Ласпейреса і Пааше:

(3.29)

4. Умови функціонування та рівноваги товарного ринку

Важливою умовою функціонування товарного ринку є економічна свобода його суб’єктів. Вони повинні мати право вільно вибирати галузь виробництва, тип продукції, розпоряджатися нею, встановлювати зв’язки, вести власну фінансову політику згідно з чинним законодавством тощо. Ступінь економіч­ної свободи, як відомо, визначається формою власності. Життєздатний розвинутий ринок вимагає наявності як приватної, так і державної власності на засоби і результати виробництва. Однак потрібна ще достатня кількість економічно незалежних суб’єк­тів ринку, коли є можливість вибору партнера, створення конкурентного середовища. Конкуренція забезпечує (разом з іншими чинниками) ефективне функціонування товарного ринку. Конкуренція виконує ряд функцій: регулювання, розподілу, мотивації.

Функція регулювання полягає в тому, що в умовах конкуренції механізм ринку гарантує переливання чинників виробництва в галузі, на продукцію яких існує найбільший попит.

Функція розподілу означає, що досягнута в умовах конкуренції ринкова рівновага визначає прибутки підприємств, які в подальшому перерозподіляються між домашніми господарствами та іншими підприємствами й установами.

Функція мотивації полягає в тому, що конкуренція створює для підприємств стимули щодо економії витрат, впровадження прогресивних технологій.

В економічній теорії існує поняття досконалої конкуренції. Вважається, що конкуренція є досконалою, якщо жоден з продавців або покупців не в змозі суттєво вплинути на ціну товару. Досконала конкуренція досягається за таких умов:

ü наявність великої кількості продавців і покупців окремого товару, кожен виробник виробляє малу частку загального обсягу (не більше ніж 35 %);

ü однорідність товару з точки зору покупців;

ü відсутність вхідних бар’єрів для вступу в галузь нового виробника, існування можливості для вільного виходу з галузі. Вхід­ними бар’єрами можуть бути: виключне право займатися даним видом діяльності (виробництво тютюну, алкогольних напоїв); юридичні бар’єри (ліцензування експорту тощо); економічні переваги великого виробництва; виробнитцво даного товару захищено патентом; високі витрати на рекламу;

ü повна поінформованість усіх учасників ринку про ціни та їх зміни;

ü раціональна поведінка всіх учасників ринку, які дбають про власні інтереси. Змова в будь-якій формі виключена.

Очевидно, що досконала конкуренція в сучасній практиці зустрічається рідко. Протилежністю ринку з досконалою конкуренцією є монополізований ринок. Сила монополіста тим більша, чим вищі вхідні бар’єри в галузі і чим менше товарів-замінників даного товару. Основними проявами монополізму на товарному ринку є вимивання «дешевого» асортименту, нав’язування споживачам виробниками вигідних для себе умов поставок: обсягів, термінів, створення штучного дефіциту вироблюваної монополістами продукції. Таким чином, монополіст формує зручну й вигідну для себе структуру ринку, що руйнує, деформує ринкові відносини, а прибуток, отриманий монополістом, має інфляційний характер. На рис. 3.1 наведено графічну інтерпретацію впливу монополіста на ціни. Припустимо, що обсяг виробництва на монополізованому ринку досягає рівня ВВП₁ при ціні Р ₁. Тоді виручка монополіста від реалізації становитиме Р ₁ × ВВП₁. Як відомо, на монополізованому ринку ціни є абсолютно нееластичними до попиту.

Рис. 3.1. Інфляційний вплив монополіста на ціни

Тому монополіст може забезпечити собі таку саму виручку від реалізації і за умови скорочення обсягів виробництва до рівня ВВП₂, піднімаючи ціну до . Більш того, монополіст може, користуючись своїм монопольним стано­вищем на ринку товарів, навіть збільшити свою виручку від реалізації за умов подальшого зростання цін і зменшення обсягів виробництва порівняно з початковим рівнем ВВП₁:

(3.30)

(3.31)

Проявом монополізації є також цінова дискримінація, коли підприємство-монополіст продає однакові товари або послуги різ­ним покупцям за різними цінами залежно від їх платоспроможності. Цінова дискримінація виникає, якщо підприємство-монополіст контролює виробництво і ціни або може сегментувати ринок, тобто визначити окремі групи товарів з різним рівнем еластичності попиту від ціни.

Однак як досконала конкуренція, так і чиста монополія є крайніми варіантами ринкових структур. Для сучасного ринку характерним є синтез конкуренції та монополії у вигляді олігополії. Олігополія являє собою таку ринкову структуру, коли в окремій галузі економіки домінують декілька великих корпорацій, які конкурують між собою. При цьому існують високі вхідні бар’єри в галузь для інших виробників. Таким чином, складається ситуація, коли зовнішня конкуренція майже відсутня, але зберігається в межах самої олігополістичної структури.

Характерними рисами олігополії є:

· невелика кількість підприємств у галузі. Найчастіше їх кількість не перевищує десяти. У зв’язку з цим вирізняють «жорстку» (коли на ринку даного товару панують 2—3 великі підприємства) і «розпливчасту» олігополію (коли на ринку панують 6—7 підприємств);

· наявність високих вхідних бар’єрів у галузь, що пов’язано з економією, яка виникає у великих підприємств (це так званий ефект масштабу), володінням патентами, контролем за сировинними ресурсами, високими витратами на рекламу;

· взаємозалежність, яка проявляється в тому, що кожне підприємство (за умови їх невеликої кількості) зобов’язано враховувати реакцію конкурентів під час формування своєї економічної політики.

Саме тому держава обмежує монополізацію ринку, захищаючи конкуренцію. Для цього застосовуються різні антимонопольні заходи, в тому числі визнання дій окремих підприємств протизаконними у таких випадках:

1) явна монополізація ринку, коли частка окремого виробника у загальному обсязі продажів перевищує 35 %;

2) фіксування цін;

3) злиття підприємств, якщо створення нового більшого підприємства веде до зниження конкуренції;

4) директорати, що переплітаються, тобто забороняється бути членом ради директорів двох конкуруючих компаній;

5) зв’язані контракти, коли придбання товару можливе лише за умови придбання ще й іншого товару;

6) виключні контракти, коли забороняється купувати товар у конкурента даного виробника.

У реальності деякі форми конкуренції впливають на монополіста: потенційна конкуренція (можливість появи в галузі нового виробника), конкуренція нововведень, з боку товарів-замінників, конкуренція з імпортними товарами.

Для визначення ступеня конкуренції на товарному ринку використовується ряд індексів:

— індекс Харфіндала—Хіршмана (ННІ);

— коефіцієнт ринкової концентрації (CR);

— ступінь (рівень) монополізації ринку (MR);

— індекс монополізації ринку (IMR).

Найпоширенішим є індекс Харфіндала—Хіршмана, який розраховується за такою формулою:

(3.32)

(3.33)

де і — порядковий номер суб’єкта господарювання; n — кількість суб’єктів господарювання, які випускають конкуруючу продукцію; Ч _і — частка і -го підприємства у випуску цієї продукції (в частках одиниці).

Нормальним, що свідчить про наявність конкуренції на ринку певного товару, вважається ННІ в межах до 0,3. Це відповідає ситуації, коли на ринку даного товару одночасно виступають не менш як чотири товаровиробники.

Коефіцієнт ринкової концентрації (CR) розраховується за фор­мулою

, (3.34)

де і — порядковий номер суб’єкта ринку; n — кількість суб’єктів господарювання на ринку даного товару; Q_і — обсяг реалізації певного товару і -м суб’єктом ринку; Q — загальний обсяг реалізації даного товару всіма суб’єктами ринку.

Залежно від значення CR вирізняють:

— слабоконцентрований (конкурентний) ринок: CR до 30 %;

— помірноконцетрований ринок: 30 % < CR < 60 %;

— висококонцентрований (монополізований) ринок: CR > 60 %.

Показники ННІ та CR дозволяють оцінити ступінь монополізації ринку (MR). Монополізований ринок характеризують максимальні значення індексу Харфіндала—Хіршмана (ННІ ≈ 100 %) та коефіцієнта ринкової концентрації (CR ≈ 100 %). Ступінь (рівень) монополізації ринку визначається сукупною часткою монопольних підприємств за формулою

(3.35)

де і — порядковий номер підприємства-монополіста на ринку даного товару; n — кількість підприємств-монополістів на ринку даного товару; Ч_{м і} — частка (в частках одиниці) і -го підприємства-монополіста в обсязі реалізації даного товару.

З метою аналізу тенденцій розвитку конкуренції протягом періоду більше року можна використовувати індекс монополізації (IMR)

(3.36)

де Ч_{м і} — частка (у %) і -го підприємства-монополіста в обсязі реалізації даного товару на початок періоду дослідження; Ч_{м j} — частка (у %) j -го підприємства-монополіста в обсязі реалізації даного товару на кінець періоду досліджування (може бути через декілька років); n — кількість підприємств-монополістів на ринку даного товару на початок періоду дослідження; К — кількість підприємств-монопо­лістів на ринку даного товару на кінець періоду дослідження.

Якщо IMR < 0 — відбувається монополізація ринку;

IMR > 0 — відбувається демонополізація ринку;

IMR = 0 — рівень монополізації ринку залишиться незмінним.

Після оцінки ступеня конкуренції одержані висновки можуть бути використані органами державної влади для розроблення конкретних заходів щодо демонополізації, сприяння розвитку конкуренції.

Конкуренція відіграє важливу роль у становленні рівноваги на товарному ринку. Конкурентна боротьба примушує виробників шукати шляхи зниження собівартості своєї продукції з метою максимізації прибутків і таким чином стимулює впровадження ресурсозберігаючих технологій, безперервного науково-технічного прогресу.

Рівновага на товарному ринку досягається, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції (модель «АD — AS»), коли інвестиції дорівнюють заощадженням (модель «вилучення — ін’єкції»), коли сукупні витрати національної економіки дорівнюють ВВП (модель «витрати — випуск»). Макроекономічна тео­рія вивчає побудову цих моделей. Але для аналізу національної економіки важливо звернути увагу на певні особливості досягнення рівноваги на товарному ринку.

Як відомо, існують цінові та нецінові чинники сукупного попиту (AD). Зупинимося на цінових: ефект відсоткової ставки, ефект багатства, ефект імпортної закупівлі. Аналізуючи ці ефекти, слід підкреслити, що ефект відсоткової ставки впливає на сукупний попит через зміну насамперед попиту на інвестиційні товари, для оплати яких потрібно брати гроші в кредит. Це змінює попит на інвестиції, підприємства реагують зміною обсягів виробництва, джерелом розширення якого є інвестиції. Наприклад, зменшення виробництва призводить до скорочення попиту на робочу силу, зростає безробіття, зменшуються доходи домашніх господарств, що впливає на зменшення споживчого попиту. Отже, ефект відсоткової ставки діє через інвестиційний попит на споживчий, разом ці два попити становлять більшу частку сукупного попиту і тому зумовлюють його зміну. І навпаки, ефект багатства викликає спочатку зміну споживчого попиту домашніх господарств, а значить, і зміну заощаджень. Внаслідок цього змінюється інвестиційний попит, а також весь сукупний попит.

Графічну інтерпретацію моделей рівноваги товарного ринку «АD — AS» показано на рис. 3.2. Відповідно до макроекономічної теорії рівновага на товарному ринку досягається в точці перетину сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS), визначаючи рівноважний ВВП_Е та рівноважну ціну Р _Е. Відомо, що сукупний попит обернено, а сукупна пропозиція прямо залежать від ціни.

Рис. 3.2. Модель рівноваги товарного ринку «AD — AS»

Рис. 3.3. Модель рівноваги товарного ринку «AD — AS»
в умовах монополізації ринку

Але в умовах монополізації товарного ринку виникає інша — обернена — залежність скупної пропозиції від ціни (див. рис. 3.3). Така ситуація є парадоксом моделі рівноваги «AD — AS». У цьому випадку сукупна пропозиція (AS) перетинається із сукупним попитом (AD) у точці Е΄, визначаючи небагато нижчий обсяг рівноважного ВВП одночасно при різко підвищеній рівноважній ціні ():

Відсутність розвинутого конкурентного середовища і державного регулювання цін призводить до відсутності у виробників-монополістів мотивації до збільшення виробництва в умовах поступового зростання цін, навпаки, стимулює обмеження виробництва, створення дефіциту певного товару і стрімкого підвищення цін на нього.

Однак не тільки монополізація ринку визначає парадокс моделі «AD — AS». На парадоксальну рівновагу впливає також динаміка виробництва у галузях з високою капіталомісткістю. Це пояснюється тим, що між зростанням цін і підвищенням сукупної пропозиції існує певний проміжок часу. Пропозиція не реагує відразу на зміни ціни в умовах нерегульованого ринку. Тому в розвинутих країнах одночасно з антимонопольною політикою проводять гнучку ефективну структурну політику, стимулюють ділову активність у пріоритетних галузях.

Враховуючи необхідну умову рівноваги товарного ринку — «інвестиції = заощадження», а також обернену залежність інвестицій від відсоткової ставки, будується модель рівноважного ВВП — модель Хікса, або модель «IS» (див. рис. 3.4). У моделі Хікса враховується складна система взаємозв’язків між чотирма економічними показниками: інвестиціями (I), заощадженнями (S), відсотковою ставкою (I_r) і валовим внутрішнім продуктом (GDP).

Рис. 3.4. Графічна інтерпретація моделі Хікса

Модель Хікса охоплює чотири квадрати. Крива «IS» у першому квадраті розкриває взаємозв’язок між ставкою відсотка і ВВП, опосередкований інвестиціями та заощадженнями. Крива «IS» показує всі комбінації ставки відсотка та сукупного випуску, за яких товарний ринок перебуває в стані рівноваги.

Особливістю моделі рівноваги товарного ринку «витрати — випуск» або «кейнсіанський хрест» є те, що в ній вирізняються заплановані та фактичні витрати, які різняться між собою на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або реалізованої над створеною в межах певного періоду.

Дата добавления: 2014-01-04