Тканини. Мистецтво скла було дуже слабко розвинене в Японії, і ми маємо про нього дуже мало інформації

Дерево

Метали

Ювелірна справа

Скло

Мистецтво скла було дуже слабко розвинене в Японії, і ми маємо про нього дуже мало інформації. Тим часом скло було відоме японцям із самих віддалених часів: нас у цьому переконують чашка й тарілка із цього матеріалу, виявлені в похованні первісного часу в Сендзука (Ямато). Найцікавішими зразками скляних виробів можна вважати шестикутну чашку з безбарвного скла й овальний двенадцатидольный кубок із зеленого скла, що зберігаються в скарбниці Сесоін.

Японці обробляли й золото й срібло, але в основному вони використовували дорогоцінні метали для інкрустацій і для покриття бронзи, оскільки їх запаси були дуже невеликі. Скарбниця Сесоін у Нара має ряд предметів із благородних металів, зокрема три великих глечики з масивного срібла, декоровані сценами полювання, і кілька невеликих ваз, а також фрагменти золотої корони в танскому стилі, що ставить під сумнів її японське походження.

Срібло використовувалося в період Нара для прикраси ореолів буддійських статуй. Корона статуї богині Каннон у монастирі Тодайдзі (Нара) цілком виконана з ажурного срібла. Вона має досить складну форму й включає срібну литу статуетку Амітабхі, що виділяється на тлі арки з ажурних завитків. Від голови божества відходять дванадцять променів з тонких срібних паличок, такі ж палички відходять від верхівки й боків корони, що надає їй незвичайний вид. Її прикрашають також казкові квіти, у серцевину кожного вставлені нефрит, гірський кришталь, бурштин, перлини, скляні бусини. У цілому цей мудрий добуток свідчить про віртуозну майстерність. До періоду Нара відносяться, що перебувають у Сесоін три срібні глечики, один з яких декорований мисливською сценою в танскому стилі й має дату-767р., а також блюдо з позолоченого срібла із зображенням оленя й курижка для ладану із двох ажурних срібних півсфер. Ажурний візерунок складається з в'язі фантастичних квітів, на тлі яких зображений лев у момент стрибка. Ця курижка могла використовуватися як для ритуальних церемоній, так і в побуті аристократії. Назвемо ще срібну буддійську мандорлу періоду Фудзівара з монастиря Сітеннодзі; ажурна, овальної форми, вона складається із тринадцяти медальйонів із зображеннями Будди й спочиває на квітці лотоса.

Бронза була відома й оброблялася вже в період Яей, коли виготовлялися т.зв. дотаку (илл. 175) - предмети у формі дзвона, призначення яких невідомо (емблема влади або ж ритуальний предмет, пов'язаний з культом родючості). Дотаку декорувалися дуже слабким рельєфом і мали іноді геометричний орнамент, іноді узагальнені зображення тварин, мисливських сцен, будинків і людей у їхніх повсякденних заняттях. Ці сюжети доводять, що полювання й землеробство одночасне служили джерелами існування. До періоду Курганів відносяться шоломи із заліза й у рідких випадках - з позолоченої бронзи. У цю епоху з'являються дзеркала круглої форми,подібні з китайськими, однак їх орнамент носить чисто декоративний характер на відміну від космогонічних або символічних мотивів на відповідних китайських виробах. Є дзеркала з візерунком, виконаним тонкими штрихами, одне дзеркало прикрашене динамічною мисливською сценою (Токіо, Національний музей).

Періоди Асука й Нара ознаменовані розширенням попиту на буддійське культове начиння (илл. 176 і 178). Ритуальний ліхтар храму Тодайдзі в Нара прикрашений рельєфним зображенням бодхісаттв на тлі сітчастого орнаменту, що грають на музичних інструментах. У складках їх одягу проявляється схильність до витончених плавних ліній. З позолоченої бронзи виконуються й численні ажурні навершія з лінеарними композиціями, що зображують апсар, також з перевагою хвилястих ліній (илл. 177). Риси "полум'яніючого" стилю спостерігаються й у бронзовому ореолі буддійської статуї із Клівлендського музею, витончена майстерність яка граничить із маньєризмом. Як і раніше виготовляється багато дзеркал із чисто японським декором: пейзажами, тваринами й квітами. У Сесоін є дуже гарне дзеркало у формі квітки, що розпустилася, із шістьма пелюстками з перегородчастої бронзи. Виготовляються голівки ефесів мечів, прикрашені симетричними фігурами феніксів або драконів ажурної роботи. У цю епоху почали використовувати сплав "сякудо", що одержав надалі широке поширення; сплав містив 95% міді, 4% срібла, 1% золота. Період Хейан продовжував традиції Нара у виробництві масивних похоронних урн із кришкою з позолоченої бронзи (музеї Токіо й Кливленда).

У періоди Камакура й Муромати (XII-XVI вв.) у буддійських обрядах продовжують використовуватися твори мистецтва, як, наприклад, скринька для сутр (священних книг), але з розвитком військово-феодального ладу виникає попит і на інший вид художньої продукції-на гарну зброю. З'являються мечі з більшим або меншою кількістю прикрас, причому японці цінують у них у першу чергу клинок, а жителі західних країн - гарду (цубу). Мистецтво цуби є специфічно японським мистецтвом. Найдавніші цуби виготовлялися із заліза і за рідкісним винятком створювалися, очевидно, не раніше XIV ст. В XIV і XV ст. їхній декор був дуже простим. В XVIст. і клинок і гарда усе ще кувалися простими ковалями. Потім імена майстрів здобувають популярність, майстри підписують свої вироби, з'являються цілі династії прославлених зброярів-ювелірів — Гото, Месін, Уметада, а їх вироби широко поширюються по всій Японії. Раніше інших установилася техніка інкрустації цуби, спочатку латунню, а пізніше міддю, уведена родиною Гото у Фусімі.

На періоди Момояма й Эдо (при правлінні сегуноі Токугава) припадає розквіт мистецтва обробки металу. Декор здобуває все більшого значення: чим рідше воювали, тим багатше прикрашали зброю. Предметом милування стає не тільки цуба, але й гасіра (голівка ефеса), менукі (вставний орнамент ручки меча), когай (металева паличка, що прикріплюється до піхов), кодзука (невеликий ніж, прикріплений до піхов). Декор виконувався в особливих майстернях, де робота здійснювалася кланом. Одним з таких кланів була родина Месін. Усі члени цієї родини були ковалями й передавали один одному секрети ремесла протягом двадцяти семи поколінь; одні спеціалізувалися на виготовленні шоломів і панцирів, інші — на цубі й навіть на дрібничках-фігурках тварин з кутого заліза.

Форми цуби були різними, але найчастіше круглими. Орнамент - ажурний, карбований, інкрустований міддю, сріблом або золотом або виконаний емаллю.

Ажурний декор називають позитивним, коли малюнок візерунка створюється металом, і негативним, коли він читається в порожнечах ажуру. Мотиви орнаменту різноманітні: людей, тварини (особливо символічні й фантастичні; илл. 179), рослини — дерева або квіти (илл. 31), такі елементи природи, як хвилі, вулкан Фудзіяма (илл. 24) або предмети, створені руками людини. Є й геометричні мотиви й геральдичні, що зображують круглий герб власника зброї. Витончена фантазія, органічне підпорядкування декору формі, виразність усіх елементів композиції становлять естетичні особливості цих добутків (илл. 180).

Серед інших предметів військового спорядження, що мали прикраси, потрібно згадати шоломи й ажурні наконечники стріл. Шоломи часто декорувалися опуклими шишечками; іноді шоломи мали декор і фамільний герб на самому видному місці, що дозволяло легко довідатися власника.

Відзначимо скульптурні фігурки тварин із бронзи в натуральну величину (перепелиця роботи Камэдзё; Токіо, Національний музей) і із заліза (ворони й креветки роботи родини Мёсін і різні комахи). Виготовлялися також чавунні казанки для чаю дуже простої форми й бронзові дзеркала, які в цей період почали для зручності виготовляти з ручкою. Зворотний бік дзеркал декорувався вміру. Модниці, які в них заглядали, прикрашали свої зачіски декоративними срібними шпильками (кандзасі) з рослинним або анималистическим візерунком, відповідно до їхнього родинного стану (дівиця, замужня дама, удова) і становим рангом.

Мистецтво обробки дерева в Японії, яке ми, як і в главі про Китай, будемо розглядати разом з мистецтвом лаків, представлене меблями й у першу чергу численними скриньками, коробочками «інро» для ліків, різноманітними коробками для дзеркал, парфумів, косметики, скриньками для письмових приладдя, чашками, гребенями й іншими предметами побуту.

Існує дуже мало зразків меблів, оскільки японці й сиділи й спали на циновках з рисової соломы. Відповідно до цього звичаю меблі низькі. Є столики, прямокутні скрині, шафки (кодансу), етажерки з ящиками й полками, але незмінно з підкресленою асиметрією в розташуванні полиць. Є також лампи, підставки для дзеркал, ширми, сідла з дерева покритого лаком. Меблі конструюється або по китайських зразках сундучного типу, або з розбіжними ніжками, які нагадують відомий японський архітіктурный елемент торії (арка перед храмом) і надають легкість загальному вигляду виробу. До другого типу належать карабиці, які мали й світське й релігійне призначення й існують із періоду Нара. Меблі покриті лаком і прикрашені позолотою або інкрустаціями.

Техніка виробництва лакових виробів, у якій японці досягли високої досконалості, у цілому зводиться до наступного: на каркас із покритого тканиною дерева (іноді з металу, шкіри, глини, паперу й т.п.) накладали підготовлений шар грубого лаку, а потім до тридцяти шарів тонкого. Після кожного покриття виріб висихав у вологому повітрі. Потім його полірували, попередньо наносячи тонкий лак тла, чорний (роіро), золотий, із золотими або авантюриновими цяточками (насідзі), червоний, рідше срібний, коричньовий або зелений. Тільки після цього наносився декор різних типів: типу макіе з різновидами хіра-макіе (золотою або срібною пудрою), тогідасі-макіе (пудрою, плоским візерунком під полірованою поверхнею), така-макіе (рельєфний візерунок). Серед інших типів декору назвемо: раден (інкрустація перламутром), хьомон (інкрустація металевими пластинками), сіпуга (розпис олійними фарбами). Існувало всього близько 30 видів техніки. Ми маємо відомості про корпорацію майстрів лаку, заснованої указом 701 р.. у цей час основні методи орнаментації лакових виробів були відомі й застосовувалися.

Найдавніший лаковий виріб, який дійшов до нас від періоду Асука,- знаменитий двох'ярусний вівтар Тамамусі із храму Хорюдзі в Нара з буддійськими розписами на бічних стінках, що відрізняються плавністю ліній малюнка. У Сьосоін зберігаються шафа VII ст., шафочка з бамбука, шафочка із червоного лаку, низький ігорний столик із сандалового дерева на шести ніжках з інкрустованим квітковим орнаментом. Є також кілька чудових музичних інструментів (илл. 181), глечик для саке, маски гігаку, ряд скриньок і коробка, серед яких особливо цікаві восьмикутний лаковий футляр для дзеркала, розписаний птахами й квітами, кругла скринька для коштовностей, прикрашена в центрі перламутровою інкрустацією у вигляді корони з восьми квіток, з'єднаних в'яззю навколо розетки.

У період Хейан (IX в.) у стільців з'являються підлокітники простих обрисів; дві ніжки закінчуються драбинкою, названої «, що набігають хвилі» (Осака, Музей Фудзита). Стіл на тонких високих ніжках, що злегка сходяться до центру, названий «ноги чаплі», призначався для курижок із пахощами, які ставилися перед буддійськими статуями; він створений близько 1124р. і декорований фантастичними квітами, виконаними перламутровою інкрустацією(монастир Дайгодзи-Ин). Звичай покривати лаком елементи архітектурних конструкцій зафіксований у самому прадавньому японському романі «Повість про рубщіка бамбука», створеному між 850 і 900 рр., де говориться про «будинок, покритий лаком по способу макіе». Зрозуміло, набагато більше збереглося скриньок і шкатулок, таких, наприклад, як дерев’яна лакова скринька, інкрустована перламутром (Токіо, Националь-!' ный музей), кришка від подарованого у 9I9р. одному із храмів скриньки для зберігання сутры. Гармонічна композиція нарядного декору цієї кришки зображує небесних музикантів, квіти й метеликів, що оточують напис у центрі (храм Ниннадзи в Кіото). Це найдавніший з нині існуючих зразків декору типу макіе.

Від періоду Фудзівара вцілів чудовий шедевр, придбаний в 1967 р. Британським музеєм,- довгаста прямокутна скринька фубако, що служила для доставки листів. Вона прикрашена сріблом і перламутром, малюнок декору зображує коників і цвіркунів. Ця скринька визнана найвидатнішим виробом з лаку, що перебувають за межами Японії.

Період Камакура вніс деякі нововведення: виготовлення коробка із золотим тлом (кіндзі) і технічнний прийом, що полягає в нерівномірнім чергуванні чорного й червоного лаку. Малюнки стають більш натуралістичними, не втрачаючи при цьому свого стилю, як ми це бачимо на прикладі скриньки з перламутровими ліліями, що вишукано піднімаються над поверхнею води (Париж, Музей Гиме), скриньки із зображенням місяця й квітучої сливи (илл. I82) або іншої, із золотими птахами-сивками (Токіо, а Національний музей). Реалістична

спрямованість у малюнку проявляється й на таці з мотивами островів і сосен (Кливленд, Музей; див. також скриньку для письмових приладдя, илл. 183).

У наступні епохи попит на лакові вироби продовжував розширюватися. Заслуженою славою серед майстрів лаку користувалися Коецу (I558-1637) і в ще більшому ступені Корін (I658- I7I6). Серед лаків його роботи збереглася чарівна чайниця, декорована ірисами (заповідана Р. Кехлином Музею Гиме в Парижу; илл. I85).

Поряд зі скриньками, іноді на шести ніжках, і скриньками японці роблять скриньки для письмових приладдя з різноманітним внутрішнім і зовнішнім декором від мотивів трав і квітів до реалістичного зображення селянина, величезну в'язку хмизу (Атами, Музей). З лаку виготовляються маски театру Но, цінні більше як твори скульптури.

Союз пластичних мистецтв і літератури знайшов своє втілення в ілюстраціях до віршів, що містяться на лакових виробах; прикладом може служити ларчик XVII ст., на якім установлена підставка для дзеркала (Токіо, Національний музей).

Серед лакових виробів заслуговують на увагу також декілька предметів з меблів: маленька шафочка із золотими квітами (Вашингтон, Галерея Фрир), пюпітр, пишно прикрашений осінніми квітами (Токіо, Національний музей; илл. 184), шафа для кімоно (Оксфорд, Музей Эшмолеан). Поряд з дерев'яними лаковими меблями заслуговують на увагу й ширми. Хоча по своєму призначенню ширми належать до меблів, їх композиції, виконані на папері, натягнутої на дерев'яні рами, змушують віднести їх більшою мірою до області живопису. Часто вони складаються із шести панно: одна з таких шестистворчатых ширм кисті Коріна зображує покриті баранчиками хвилі (Сиэтл, Музей). Інша, створена Тохаку Хасегава, зображує дві сосни — у цій роботі художник настільки скупо використовував образотворчі засоби, що із шести панно, мабуть, тільки три можна вважати покритими розписом. Іноді ширми мають лише одну або дві стулки- така двостулкова ширма роботи Оці, датована 1794 р. (Бристоль, Музей). Конструкція ширми дозволяє вигідно міняти за бажанням розміри її поверхні, а прямокутна форма підсилює її архитектурность; декор ширм сприяє створенню споглядального настрою. Згадаємо «португальські ширми», на яких реалістично й не без іронії зображене прибуття «варварів з півдня». Цікава також призначена для християн і тому дуже рідка коробочка для облаток, краї якої декоровані рослинним візерунком із завитків виноградної лози, виконаної в підкреслено японському стилі, а кришка постачена хризмою (Токейдзи, Канагава).

Маленькі японські шкатулочки відмінної роботи користуються більшим попитом у всієї європейської знаті XVIII ст. Так, наприклад, у списку замовлень, виконаних 11 грудня 1750 р. для маркізи де Помпадур королівським постачальником ювеліром Лазаром Дюво, ми читаємо: «Лакова коробочка з півнями на кришці-360 ліврів; підставка до зазначеної скриньки-132 лівра; лакова коробка з болванчиком на авантюриновім тлі й у ній ще 9 лакових коробочок з розочками —192 лівра». Трохи пізніше королева Марія-Антуанетта купує за прикладом маркізи де Помпадур чарівні японські коробочки, що збереглися до наших днів і складають нині окрему вітрину в Музеї Гіме. Велика кількість майстрів цієї епохи, ідучи назустріч побажанням своїх замовників, здобували лакові панно й монтували їх у створювану ними меблі. Такі комоди паризьких червонодеревців Рене Дюбуа (ок. 1770 г.; Кливленд, Музей) і Мартену Карлена (Париж, Лувр).

Серед коробок ми бачимо й круглі, і багатокутні, і неправильної форми у вигляді віяла або квітки; найвідоміші з них - інро, довгасті й розділені на кілька комірок. Вони вироблялись в великій кількості й не всі рівноцінні за свїми художніми цінностями. В XVIII ст. спостерігається загальне зниження якості виробів; однак і в цей час працювали видатні майстри, що зуміли вкласти свій талант у ці маленькі вироби. На поверхні в кілька квадратних сантиметрів, покритої чорним або золотим лаком тла, художники зображують квіти, тварин, рідше людей, а іноді навіть і пейзажі, незмінно проявляючи віртуозну майстерність, що досягає висот справжнього стилю. Завдяки дарунку Р. Кехліна Музею Гіме в Парижі ми можемо оцінити гідності инро на особливо видатних зразках. У цьому ж музеї є колекція нецке, що служили в якості брелока для підвішування инро. Звичайно нецке робилися зі слонової кістки або дерева, але застосовувалися й інші матеріали, наприклад ріг. У цій області японці -виявили невичерпну винахідливість. Звичайно, їм трапляється іноді впадати в манірність, але серед цього жанру мініатюрної скульптури ми знаходимо зразки відточеної майстерності й величезна різноманітність сюжетів: рослини, звірі, зображені з надзвичайною жвавістю, фігурки людей усіх віків і занять. Часто зустрічаються й божества, трактовані в гумористичному дусі.

Мистецтво ткацтва було відоме японцям ще в період Яьой, коли оброблялися тільки льон і коноплі. Приблизно близько 200 г. японці за посередництвом Кореї познайомилися з китайськими шовками, і, що ще більш важливо, до них переселилися майстри, що передали їм таємниці ремесла. Цим пояснюється той факт, що вже перші японські тканини виявилися високої якості. До нас не дійшли зразки, створені раніше 622 г., до якого ставиться виконаний по велінню принцеси Суйко вишитий прапор з картиною відродження її дружина принца Сетоку в буддійському раї. Цей прапор, переданий 8 монастир Тюгудзи біля Нара, виконаний з великою старанністю й зберіг усі свої фарби. Від періоду Асука вціліли фрагменти парчі й візерункового шовку, що перебувають у храмі Хорюдзи.

Сесоин має велику кількість зразків текстилю періоду Нара. Їхня висока якість свідчить не тільки про існуючу тоді вироблення прекрасної парчі й шпалерної тканини, але й оволодінні технікою набивання, батика й нанесення малюнка за трафаретом уже з VIIIст. Набивання здійснювалося друкуванням з покритою фарбою дошки, на якій вигравіруваний малюнок. Використовуються мотиви тварин — по одному або симетричними парами; останній мотив свідчить о сасонидському впливі. Виробляються і інші тканини, наприклад, парча з квітковим багатопелюстковим рисунком; узор утворює ряди вертикальних стрічок з квітів з шестю пелюстками, з’єднаних арабесками, серед яких порхають крихітні пташки.

роззує ряди вертикальних стрічок із квітів із шістьма пелюстками, з'єднаних арабесками, серед яких пурхають крихітні пташки (Токіо, Національний музей). Поряд із цим триває виготовлення вишитих буддійських прапорів, деякі з них мають до п'яти відтінків. Одяг цього періоду різноманітна й багата; указ 701 г. розрізняє три типи одіянь: церемоніальні костюми для членів імператорської родини й придворних, звичайні придворні костюми для знаті й одяг для чиновників.

У період Хэйан в 904 г. уряд видав указ, що мав метою стимулювати розвиток текстильного мистецтва; відповідно до нього одяг із шовку й конопельної тканини ухвалювалася на сплату податків. Розвиток ткацтва сприяв створенню більш самостійного японського стилю. Основним типом одягу простого народу став попередній кимоно косо-дэ-досить короткий халат із широкими рукавами. І придворне плаття цього часу й носи — просторий чоловічий одяг з дуже широкими рукавами, прийнята в знаті, -уже не мали нічого загального з китайським костюмом відповідної епохи. У прославленому романі «Гэндзи-Мо-Ногатари» дається опис носи героя: «Коли принц надягав літнє носи, а поверх нього чудову червону накидку, те, незважаючи на його блідість і худорби, від нього не можна було відірвати погляду».

У період Камакура костюм трохи спрощується, але більша частина тканин цього часу втрачена й судити про них ми можемо тільки по літературних джерелах і по мальовничих зображеннях. ДО XI в. у текстильнім мистецтві настав тривалий період занепаду, а в XVI в. японці знову стали імпортувати дорогі шовки з Китаю. Потім почалося відродження шовкоткацького мистецтва, пов'язане з передмістям Кіото Нисидзин, яке й надалі зберегло своє положення головного центру виробництва шовку в Японії. У Токійському музеї є хитатарэ-одяг, що надівався під збрую, що й належала принцові Норинага (1308-1335). Цей одяг, що сходить до народного костюма, зроблена з дуже гарної парчі, прикрашеної білими, жовтими, яр до-червоними півоніями, розташованими смугами по червонім тлу.

Дата добавления: 2014-01-04