Державне регулювання зайнятості населення

В основі теоретичного обґрунтування державного регу­лювання зайнятості населення лежать положення кейнсіанської теорії, згідно з якою зменшення безробіття повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики.

Ринок праці, як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

- забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

- сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

- гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

- дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

- підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

- забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

- певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

- створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

- профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

- організація громадських робіт;

- посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

- розвиток служби зайнятості тощо;

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії – 29,1% і 70,9%, у Німеччині – 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

В Україні державним органом, що забезпечує реалізацію політики зайнятості населення є Державна служба зайнятості, яка була створена у 1990 року. Її обов’язки й права були визнані статтею 19 Закону України “Про зайнятість населення”.

Головними функціями служби зайнятості є:

- аналіз ринку праці та інформування про його стан;

- трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадян – в одержанні роботи;

- регулювання ринку праці, яке здійснюється через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;

- допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;

- безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.

Для поліпшення стану зайнятості населення в Україні та її структури потрібно:

– сприяння перерозподілу робочої сили в державній структурі зайнятості відповідно до структурних змін в економіці держави;

– введення у структуру механізму гнучкої системи стимулів і засобів соціального характеру;

– формування кадрів для забезпечення ефективної структури зайнятості закладами, центрами, організаціями професійної підготовки незайнятого населення, підпорядкованими службі зайнятості.

Наголосимо, що за останнє десятиліття в структурі зайнятості населення та використанні робочої сили України відбулися кардинальні зміни, які негативно вплинули на тенденції розвитку ринку праці. Якщо розглядати трактування державного регулювання ринку праці, то можна сказати, що держава та її галузеві структури – це забезпечення максимальної зайнятості населення, забезпечення прав і свобод людини, соціальний захист, соціальне забезпечення та надання соціальних благ населенню. Державне регулювання ринку праці охоплює всі складові ринку праці: формування, розподіл, зайнятість, соціальне забезпечення, соціальний захист, і орієнтується на додержання об’єктивних законів і закономірностей розвитку суспільства.

Відповідно до Конституції України, суб’єкти управління спрямовують свою діяльність на забезпечення й удосконалення всіх сфер життєдіяльності людини. Суб’єктами регулювання ринку праці є державні установи, посадові особи, які формують державну політику та справляють вплив на соціальні процеси та трудові відносини.

Об’єктами державного регулювання є процеси й умови функціонування та відтворення робочої сили, зайнятості населення, на які спрямовано організаційно-правову діяльність відповідних суб’єктів державних структур.

Правове забезпечення є основою для створення умов державного регулювання зайнятості. Документ, який відображає правове регулювання зайнятості населення та безробіття, – Закон України “Про зайнятість населення” [1] був прийнятий Верховною Радою УРСР 01.03.1991 р., його основу становлять норми, які регулюють соціальне забезпечення. Фактичне існування безробітних громадян в Україні офіційно було визначено на ринку праці 01.07.1991 р.

Дата добавления: 2014-01-04