Політико-правові ідеї І.Мазепи

Друга невдала спроба Виговського зберегти номінальну зале­жність Козацької держави пов'язана з Гадяцьким трактатом, що передбачав створення союзу трьох держав — Речі Посполитої, Ве­ликого князівства Литовського і Великого князівства Руського (тобто України). Статті договору гарантували права православної церкви, передбачали розвиток системи освіти, заснування двох академій із усіма «прерогативами і вольностями».Обумовлюва­лося відновлення українських кордонів, порушених війною, під­креслювалося, що народи трьох держав «повинні зіставатися при своїх свободах». Військо Запорізьке залишалося під юрисдикці­єю гетьмана, «згідно з стародавніми вольностями їх». Король по­винен був обиратися для трьох держав, а гетьман оголошувався довічно військовим і громадянським правителем України, їй надавалося право мати свій суд, чеканити монету. У майбутньому союзі передбачались загальний сейм, об'єднані збройні сили у випадку зовнішньої загрози, єдина податкова система і т.п.

Іван Виговський та Гадяцький трактат

З смертю Б.Хмельницького подальша еволюція державно-правової ідеології в Україні характеризується наростанням її багатовекторності, по­чатком Руїни. Уже наступний гетьман Іван Виговський (? —1664) у відповідь на грубе втручання Москви у події в Україні, пору­шення «Березневих статей» 1654р. шукає союзу зі Швецією, Польщею, Литвою. У 1657-1659 pp. І. Виговський був гетьманом України і зміг піднести інститут гетьманства на високий рівень. Він значно розширив коло повноважень гетьмана. За його вла­ди було оформлено союзний договір зі Швецією, укладе­но договір про перемир'я з Польщею. І. Виговський мріяв розбудувати Україну подібно до Швейцарії, а відносини з Москвою прагнув розірвати. Його політичні наміри ясно відбили Корсунський договір зі Швецією (жовтень 1657 р.) і Гадяцький трактат (1658р.). Перший послідував після серії блискучих перемог шведського короля Карла X і його союзників над польськими військами. Прагнучи скористатися їх плодами, гетьман обумо­вив в українсько-шведському договорі розширення західних кордонів України до Вісли. Однак козацьке військо наказного ге­тьмана А. Ждановича потерпіло поразку і залишило територію Польщі.

Однак статті трактату помітно обмежували демократичні за­воювання Козацької республіки, відступали від положень «Ста­тей» Хмельницького. Документ навіть не згадує Генеральну ко­зацьку раду, у якої відбиралося право прямого обрання гетьмана. Це право передавалося королю, що вручав булаву одному з чо­тирьох кандидатів від Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Гетьман втрачав право на власну дипломатію. Стат­тя 6 трактату встановлювала право й умови повернення шляхті і католицькому духовенству всіх «маєтностей і фундацій», що не могло не викликати гніву і збурювання у козаків і селян. Трактат зобов'язував гетьмана з військом запорізьким перебу­вати у вічній «вірності, підданстві і послушенстві» у польського короля і всієї Речі Посполитої. Таким чином, майбутній союз скоріше нагадував федеративний, ніж конфедеративний держав­ний устрій.

Політика Виговського на зближення і союз з Польщею, від­новлення економічних прав магнатів, шляхти, католицької цер­кви в Україні викликала повстання козаків і селян, а сам геть­ман був змушений рятуватись у Польщі.

Наступна рішуча спроба розриву з Москвою і збереження української державності зв'язана з ім'ям Мазепи. Певний слід в історії політичної думки в Україні зали­шив гетьман Іван Мазепа (1644—1709), який мріяв заміни­ти демократичний порядок самоустрою на українських зем­лях монархією в особі гетьмана. Як відомо, він зробив деякі кроки в цьому напрямі, поширив свою владу на значну те­риторію України, прийняв під своє керування наперекір московському цареві правобережних козаків, вів таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і закликав його об'єднати зусилля для боротьби з Петром І.

Постать Івана Мазепи викликала і продовжує викликати значний інтерес, а його життя могло б стати основою для багатьох пригодницьких авантюрних романів. "Освіта, здобута в Київському колегіумі та в університетських центрах західних країн, дала йому можливість розмовляти російською, польською, латинською, італійською, французькою й татарськими мовами. Потяг до знань не залишав гетьмана протягом усього життя" [251, с. 48]. До осягнення гетьманської булави І. Мазепа зробив карколомну кар’єру — був придворним польського короля Яна Казімира, генеральним писарем гетьмана П. Дорошенка, генеральним осавулом у І. Самойловича. Ставши гетьманом він перетворився на одного з найбільш наближених до царя Петра І і найбагатших можновладців у всій Московській державі.

Концентруючи у своїх руках величезні багатства, І. Мазепа відзначався меценатством — на його гроші було споруджено і відремонтовано багато храмів, підтримувались заклади освіти. Саме І. Мазепа добився надання Київському колегіуму надання 1701 року статусу академії.

Значну увагу приділяв І. Мазепа і розбудові соціальних і політичних інститутів української гетьманської держави у тісних рамках автономного існування Гетьманщини у складі Московського царства. Як зазначає В. А. Смолій " Ідеалом суспільно-політичного устрою для Івана Мазепи, безперечно, була Річ Посполита. Там він виріс, здобув відповідне виховання, засвоїв звичаї польської аристократії. Не випадково гетьманський двір у Батурині дуже нагадував резиденцію польських королів. Було впроваджено відповідний ритуал, з’явилися молоді польські шляхтичі, яких називали "гетьманськими дворянами". У роки правління І. Мазепи утвердились і привілейовані групи з верхівки заможного козацтва, так звані "бунчукові товариші", значкові товариші", "знатні товариші... У небуття йшли демократичні козацькі традиції виборності старшини всіх рангів і рівнів. По суті на Україні зароджувалося дворянство — із спадковою владою, титулами, землями і залежними селянами" [251, с. 52].

Дата добавления: 2014-01-04