Християнство: витоки, віровчення, еволюція. Православ’я, католицизм, протестантство

СВІТОВА РЕЛІГІЯ

ХРИСТИЯНСТВО. Зародилося в І ст. в східних провінціях Римської імперії. Незважаючи на те що християнство, сягаючи своїми онтологічними витоками культури давнього Сходу, здебільшого асоціюється з культурою Заходу, воно існує на всіх континентах в найрізноманітнішому культурному середовищі. Християнство століттями активно і доволі ефективно залучало до свого кола науку, філософію, мистецтво. Христ. Світогляд розвивали такі геніальні богослови, мислителі, філософи: Тертулліан (160-220), Августин Аврелій, оці церкви Афанасій Великий (295-373), Іоан Златоуст (350-407), філософ і теолог Фома Аквінський (1225-1274), ідеологи Реформації Мартін Лютер (1483-1546) тощо.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ ТА ДУХОВНІ Джерела. Римська імперія, в якій виникло християнство, на час його появи вже «дозріла» до нового світогляду і нової віри. Римське право надавало великого значення гідності конкретної особи, її право на юридичний захист та на римське громадянство, а також тенденція до об’єднання в єдину політичну організацію випередили Євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаранням за гріх, так і перед звільненням від гріха. До римської імперії набирали війська, деякі з яких прилучалися до християнства.

Римляни створили Чудову систему доріг, які починались від центрального каменя на римському Форумі й розходилися у різні куточки імперії. Що дає апостолам бути більш мобільними і розповсюджувати християнство. Римська імперія − була зручним політичним і соціологічно-економічним середовищем для його розповсюдження.

В духовному розвиткові значною стала праця римських мислителів. Вони зосереджували увагу людей на реальності, яка переважала той тимчасовий і відносний світ, у якому вони жили. Так, Сократ і Платон у V-IV ст. до н.е. вчили, що мінливий світ, який ми відчуваємо, є лише тінню істинного світу, в якому існують вічні вищі духовні ідеали – добро, краса, істина.

Греки дотримувалися погляду, що душа безсмертна, проте ще не вірили в фізичне воскресіння тіла. Антична філософія пришвидшувала пришестя християнства, руйнуючи старі політеїстичні вірування і показуючи нездатність людської свідомості збагнути Бога.

З іншого боку язичницькі релігії привчили до думки про гріх і прощення. Тому, коли з’являється Христос, громадяни Римської імперії Були готові прийняти його як свою релігію.

Іудаїзм вважається предтечею християнства ще й завдяки утвердження духовного монотеїзму. Іудеї запропонували світу надію на прихід Месії, який принесе праведність, та найчистіша на той час систему моралі. Для іудеїв гріх був не зовнішнім недоліком поведінки, як для греків і римлян, а відхиленням, яке виявлялося у внутрішній розбещеності, а вже потім – у поведінці.

Найголовніша заслуга іудеї полягає у тому, що саме вони дали новій релігії її основу – Старий Завіт (Біблію). Палестина – місце народження релігії – булла розміщена у стратегічному місці, на перемінні шляхів трьох частин світу – Азії, Африки, Європи. Значна кількість воїн велася за право володіти саме цією територією.

ІСУС ХРИСТОС – ЦЕНТРАЛЬНА ПОСТАТЬ ХРИСТИЯНСТВА. Ісус Христос (грец. Месія, рятівник). Згідно з з христ. Віровчення І.Х. – Син Божий, який з волі Бога-Отця заради спасіння людства зійшов з небес на землю, олюднився через народження його Дівою Марією, ставши Боголюдиною, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв мученицьку смерть з метою спокутування гріхів людства. На третій день, після поховання воскрес, а потім вознісся на небо. І як невід’ємна іпостась Святої Трійці зайняв місце справа від Отця. Тож для християн Ісус не просто достовірна історична особа, що народилася у Віфліємі (місто у давній Іудеї, нині м. Бейт-Лахм) у 4 ст. до н.е. Він Боголюдина, місія якої - вказати шлях до Бога.

Християнська любов – беззастережне прийняття того, кого любиш, і самовідданість щодо нього аж до самозречення.

ГОСПОДНЯ МОЛИТВА. Отче наш (усі люди – брати і діти Божі).

Що єси на небесах (тобто його не треба шукати в якійсь надлюдини)!

Нехай святитися Ім’я Твоє (Бог інший за своєю природою, і люди повинні це визнати),

нехай прийде Царство Твоє (люди бажають повного тріумфу Господа),

нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі (люди повинні зробити свій внесок у справи Бога, слідуючи його волі).

Хліба нашого насущного дай нам сьогодні (незважаючи на науку, усі все одно залежать від Бога).

І прости нам провин наші, як ми прощаємо винуватцям нашим (ставлення індивіда до інших може вплинути на ставлення до нього Бога).

І не введи нас у випробування, Але визволи нас від лукавого (людська свобода мусить бути скерована Богом).

Усього десять фраз, які найповніше передати, якою повинна бути, щоб досягти Божої благодаті.

МОРАЛЬНЕ ВЧЕННЯ. СИМВОЛИ ВІРИ – стислий виклад головних догматів певної релігії, безумовне виконання яких є обов’язком віруючого.

Усі христ. дотримуються такого Символу віри:

Ø існує один всемогутній Бог, який своїм словом усе створив, всім керує та існує вічно.

Ø Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає.

Ø Бог – один, але в трьох іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Святий Дух.

Ø Син Божий став Людиною, страждав і помер, воскрес задля спасіння людства.

Ø Ісус Христос заснував єдину соборну й апостольську церкву, в якій відбувається спасіння людини Божою благодаттю.

Ø є вічне життя і воскресіння покійників.

Аби витлумачити їх суть було створено особливі тлумачні книги – КАТЕХІЗИС.

ЗАПОВІДІ Мойсея. (дані Богом Мойсею на горі Синай).

1. Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною.

2. не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі і що на землі долі, і що у воді під землею. Не вклоняйся і не служи їм.

3. Не признавай Імення Господа, Бога твого, надаремно.

4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа Бога твого.

5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі Були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

6. не вбивай!

7. Не чини перелюбу!

8. не кради!

9. Не свідчи неправильно на свого ближнього

10. не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що у ближнього твого!

КУЛЬТ. В основу культу християнства покладено сім святих таїнств.

ТАЇНСТВО - обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церкви, віруючому передається Божа благодать.

Сім таїнств:

1. хрещення – символізує прийняття Людиною в лоно християнства, зняття з неї вродженого гріха і відкриття таким чином їй шляху до спасіння;

2. миропомазання – символізує освячення зміцнення дух сил христ. На шляху до спасіння;

3. сповідь –звіт віруючого про порушення заповідей;

4. євхаристія (причастя) – символізує єдність Бога з людьми; полягає в чатуванні віруючих хлібом і вином, які, за вченням церкви, при здійсненні обряду таємниче перетворюються на «тіло і кров Господні»;

5. священство – за христ. вченням. Це повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання спасительних обрядів Євангелія;

6. шлюб – зводиться до того, що майбутнє подружжя, обіцяють бути вірними один одному, отримує через священнослужителів благодать однодушності «до благословенного народження і християнського виховання дітей»;

7. оливоосвячення – символізує зцілення людини від душевних і тілесних хвороб й одночасно є засобом відпущення нерозкаяних гріхів.

Також поширені культові діяння: молитва, вшанування хреста, реліквій святих та священних місць, богослужіння, пости.

БІБЛІЯ – СВЯЩЕННА КНИГА ХРИСТИЯН. Біблія (грец. книга, утвердилася назва із 4 ст.) складається з двох частин: Старого і Нового Завітів (дав. єврей. угода). Старий Завіт – це та частина, де йде мова про угоду Господа з давньоєврейським народом. Друга частина – розповідає про угоду Бога вже з усім людством через місію Ісуса Христа. Кожна частина поділяється на окремі книги. Так, Старий Завіт включає в себе 50 книг, Новий Завіт – відповідно – 27. Православні мають – 77 книг (тобто повний перелік), католики – 72, протестанти – 66 книг. Це пояснюється Тим, що книги Нового Завіту визнають всі, а 50 книг Старого Завіту - такої одностайності немає.

СТАРИЙ ЗАВІТ. Складається в середині 1 ст. до н.е. до кінця 1 ст. – Александірвської та Палестинської. Александ версія сформована серед євреїв діаспори, зазнала впливу грецької культури і булла вельми популярною Вона отримала назву – Старий Завіт. Палестинська на версія булла сформована й відредагована іудейськими книжниками. У ній залишено поза увагою 11 книг з Александріївського канону. У 14 ст. ця версія привернула увагу європейських реформаторів на чолі з М. Лютером. Тому протестантська Біблія у Старому Завіті містить 39 книг. Католицька церква як відповідь протестантам канонізувала на Триденському соборі Старий Завіт із 45 книг, 39 з яких дістали назву протоканонічних, решта – девтероканонічних.

Християни розізнають у Старому Завіті такі групи книг:

П’ятикнижжя Мойсеєве; книги історичні; книги пророцькі; книги учительські.

НОВИЙ ЗАВІТ складається з чотирьох Євангелій – від святих Матвія, марка, Луки та Іоана.

ВСЕЛЕНСЬКІ СОБОРИ. Сутність християнства (як і будь-якої іншої) релігії виражають її догмати. Вони не підлягають критиці й мають у віровченні силу абсолютного авторитету.

ДОГМАТИ РЕЛІГІЇ (грец.- думка, вчення) – основні положення віровчення певної конфесії, що вважаються вічними і незмінними істинами, встановленими Богом, і є обов’язковими для визнання їх усіма віруючими. Основними християнськими догматами є: триєдинність Бога, боговтілення, спокута, вознесіння, хрещення, безсмертя душі. Пізніше додалися догмати про божественну і людську природу Христа, наявність у нього двох воль і двох дій та іконошанувня. Основні догмати сформувалися та проголошувалися на перши семи загальноцерковних тобто Вселенських (4-7 ст.) соборах.

1 вселенський собор У 325 р. У м. Нікея за імператора Костянтина Великого, який виступив у ролі судді в богословських суперечках, було скликано 1 Вселенський собор. Робота тривала місяць. Прийнято до Символу віри визначення особи Ісуса Христа як «Бога істинного від Бога істинного».; сім пунктів Символу віри та свято Воскресіння.

2 Вселенський собор. Після 1 собору релігійна боротьба тривала. Імператор Феодосія, який успадкував Владу у 378 р. І за своїм поглядом належав до антиаріанської партії, постійно турбував богословські суперечки на Сході. У 381 скликує у Константинополі 2 Вселенський собор. По-перше підтверджено Символ віри, прийнятий на 1 Вселенському соборі; по-друге, до рішення нікейського форуму додали пункт, що Святий Дух виходить від Святого Отця; по-третє, засудив погляди такої теологічної течії, як аплінаріанство. Представник Аоплінарій, що хотів особливо наголосити на тому, що Ісус є цілковито Богом, відкидаючи, що він є і Людиною; по-четверте: цей пункт не мав нічого спільного з хритсологічними суперечками, проте відображав постійну боротьбу за першість серед церков.

3 Вселенський собор. У 431 році у м. Ефесі імператор Феодосій «скликав 3 Вселенський собор. Собор засудив вчення Несторія (несторіанство) як єресь, ухвалив визнавати в Ісусі Христі з часу його втілення (Різдва) єдність двох природ: божественної і людської, а оте, сповідувати Ісуса Христа як істинного Бога і істинну Людину. Поголосив визнання Святої Діви Марії Богородице.

4 Вселенський собор 451 р. За імператора Маркіана у м. Халкидон. Розглядав теорію про природу Ісуса Христа – євтихіанство, автором якої був архімандрит одного з константинопольських монастирів Євтихій. Його вчення мало й іншу назву – монофізинство (грец. один, природа). Стверджував, що людська природа Ісуса поглинута Божественним. Собор засудив це вчення і проголосив, що Ісус є істинним Богом і істинною Людиною. З божественною суттю завдячує Отцю, людською – Діві Марії, і у всьому, крім гріхів, рівний людям.

5 вселенський собор відбувся 533 році до розколу християнства (1054 р.). суперечки між Несторієм та Євтихієм.

6 Вселенський собор 630 р. Знову у місті Константинополі. Засуджує монофелітів, які, хоч і визнавали дві природи Ісуса Христа, Але наполагяли на наявності єдиної волі – божественної.

7 Вселенський собор – останній у церковні історії, працював у 787 р. В м. Нікея. На ньому відновлено іконовшанування і засуджено іконоборство.

ПОДІЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ПРАВОСЛАВНУ (СХІДНУ) І КАТОЛИЦЬКУ (ЗАХІДНУ). У 330 р. Імператор Константи на місці селища Візантія заснував місто Константинополь (сьогодні Стамбул), що, як виявилось пізніше, поклало перший камінь у фундамент роз єднання Сходу і Заходу 1054 року. Місто зберігало Греко-римську культуру, коли Захід занепав під ударами германських племен у 5 ст. Згодом до Константинополя перемістився центр політичної влади на Сході. На Заході ж єпископ римський після 476 р. (дати офіційної ліквідація інституту римських імператорів), одержав, крім духовної, ще й політичну Владу. У 395 році імператор Феодосій увів роздільне управління східною і західною часинами імперії, яке з падінням Риму запрацювало на повну силу. Церква на Сході булла фактично імператора, а от Папа Римський був далеко від столиці, щоб імператор міг і ним управляти. Папа став як духовним, так і політичним правителем в часи кризи. Виходило, що імператори на Сході, Були, по суті, папами (патріархами), тоді як на Заході папи (патріархи) були фактично імператорами. Внаслідок цього у церкви сформувалися два протилежні погляди.

Церква на сході перебуває в лоні Греко-римської культури. На Заході настали Темні віки (падіння римської імперії: самотужки вирішує внутрішні проблеми). Ще одна відмінність між двома частинами церкви полаяла у становленні до целібату. На Сході дозволявся шлюб «білого» духовенства, як не постригалося у чернецтво. На Заході заборонялося одружуватися всьому духовенству. Суперечки виникли у деяких випадках навіть у зв’язку з носінням бороди. На Заході могли голитися ченці, а Сході – ні. Із середини 2 ст. виникла проблема дати святкування Великодня, відмінність у поглядах на це питання надалі стала бар’єром до розвитку дружніх відносин. Поділ відбувається у 1054 році на православну церкву та католицьку. На початку 16 ст. в епоху Реформації зазнав розколу вже католицизм, і з’явився ще один напрямок у християнстві – протестантизм. (лат. той, що заперечує, незгідний).

ПРАВОСЛАВ’Я своїми витоками сягає перших автокефальних християнських церков – Константинопольської, Олександрійської, Антіохійської, Єрусалимської, що вникли у 4 ст. на території східної частини Римської імперії.

АВТОКЕФАЛІЯ (грец. сам голова) – повне самоврядування церкви, її незалежності від інших єдиновірних церков.

Вони почали називатися православними, тобто такими, що «правильно славлять Бог».

Православ'я – це децентралізована асоціація автокефальних церков зі спільними догматичною та канонічною системами. Вони мають назву «помісних» і співвідносяться між собою згідно з диптихом (по честі) в такій послідовності: Константинопольська, Александіріївська, Антіохійська, Єрусалимська, руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Православна церква Чехії та Словаччини, Американська. З 1991 р. Константинопольську церкву очолює патріарх Варфоломій 1. Ця автокефальна церква набуває статусу канонічного (грец. правило, закон) лише після того, як отримає спеціальну грамоту – томос – від Константинопольського патріарха. Хоча у православних немає єдиного адміністративного центру на зразок Ватикану, у них є центр православного життя ченців. Він розташований на півострові Афон у Греції. Греція призначає на Афоні губернатора і тримає там підрозділ поліції. З 1046 року на територію Афону не допускаються жінки.

КУЛЬТ. Православні дотримуються юліанського календаря -всупереч католикам, які, починаючи з 1582 р., використовують григоріанський календар. Різниця в часі між ними становить 13 днів. Тому, наприклад, Різдво починається 7 січня, а католицьке – 25 грудня. В основі культу православних лежать всі сім таїнств. У православних хрещення здійснюється потрійним зануренням у воду, а не простим нанесенням на лоб святої води, як це роблять католики. Миропомазання відбувається відразу після хрещення (у католиків у 7-12 років). Причастя супроводжується хоровим співом, а не музичними супроводами як у католиків. До духовного сану допускаються одружені чоловіки. Ченці і єпископи обов’язково мають бути неодружені. За певних умов у православ’ї можливий розрив шлюбу, тоді як католицька церква допускає лише його анулювання, визнання недійсним. Православні не визнають ФІЛІОКВЕ (ЛАТ. – І СИНА0 – ПРИЙНЯТТЯ на Толедському церковному соборі (не вселенському) додаток до християнського Символу віри про сходження Святого Духа від Бога-Отця «і від Бога-Сина». Греко-візантійці відкинули філіокве, а папи визнали його, що було ще однією причиною розколу церков. Культова система православ'я передбачає молитви, поклоніння іконам,, хресту, мощам і святим, а також систему двунадесятих свят (різдво, Хрещення Господнє і т.д.).

СТУПЕНІ СВЯЩЕНСТВА: диякон, пресвітерство, єпископство.

КАТОЛИЦИЗМ. Його віровчення має багато спільного з православ’ям, ґрунтуючись на двох основних джерелах Святому Письму (Біблії) і переказах отців церков; обидві гілки християнства єднає віра у Святу Трійцю, у рятівну силу церкви, у наявність безсмертної обрядовості. Католики вірять в існування крім раю і пекла ще в чистилища – особливого місця (стану), де душа померлих очищаючись від гріха, після чого дістають право на переселення в рай. Особливе шанування в католицизмі має Богородиця: прийнято догмат про її непорочність, вільної від первородного гріха, про її тілесне вознесіння на небо, подібне до вознесіння Ісуса Христа. На 1 Ватиканському соборі (1869-1870) затверджено догмат про непогрішимість папи, коли він виступає з питань віри і моралі зі своєї кафедри, оскільки Папа римський – намісник Христа на землі та наступник апостола Петра. Визнають сім таїнств, які потрібні для спасіння душі. У католицизмі, крім трьох ступенів священства: дияконів, пресвітерів, єпископів, виокремлюється в особливу групу – кардинали. Для всіх церковнослужителів введено обов’язкову безшлюбність – целібат.

Віруючі католики об'єднуються в парафії (душепастирські осередки), які формують деканати. Ті об’єднані в патріархати, префектури, місії, абатства, діоцезії, архідіоцезії. Головою Римської католицької церкви є папа, який має титул «Святішій Єпископ Риму, Намісник Ісуса Христа, Наступник Князя Апостолів Верховний Понтифік Вселенської Церкви, Патріарх Заходу, Примас Італії, Архієпископ і Митрополит Римської провінції, Монарх Держави – міста Ватикан, Раб Рабів Божих». Влада папи вища з владу вселенських соборів. Католицизм має не лише централізовану систему управління, а й свою окрему державу – Ватикан.

ПРОТЕСТАНТИЗМ. Поява протестантизму третього напрямку християнства пов’язана з Реформацією. В епоху відродження католицька церква, будучи монопольною, зіткнулася із багатьма проблемами: розпустою частини священників, компромісами деяких єпископів із політичною владою, торгівлею індульгенціями, що стала джерелом фінансових махінацій. Усе це викликає протест пересічного християнства, пройнятого духом Євангелія. Предтечами реформації був професор Оксфордського університету Джон Вікліф і професор Празького університету Ян Гус. Перший виступив проти поборів пап із Англії. Так вважав і Ян Гус, вимагаючи відмови церкви від багатства, позбавлення духовенства усіх привілей, заборони торгівлі індульгенціями. У 1517 році (початок Реформації) виступив і монах, богослов Мартін Лютер. Склав маніфест проти торгівлі індульгенціями та претензій пап на контролювання віри й совісті на правах посередників між Богом і людьми і вивісив його на дверях церкви в м. Віттенберзі. Діяльність Лютера дала поштовх до початку Селянської війни (в Німеччині (1524-15250). Рух набуває поширення в Англії, Швейцарії, Скандинавії, Прибалтиці, Польщі, Франції висунувши своїх лідерів: Жан Кальвін (1509-1564), Цвінглі (1484-1531). Навколо них виникали школи, що підготували появу автономних церков.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ. Ранній (16 ст.). поява лютеранства, кальвінізму й англіканство; пізній що тривав із кінця 19 – протягом 20 ст., пов’язаний із пієтизмом і виникненням таких об’єднань, як методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Ієгови, п’тдесятники.

ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ І КУЛЬТ. Поділяє спільні фундаментальні віросповідні принципи. Виявив особисту віру – єдиним шляхом спасіння, Біблію – єдиним джерелом одкровення, спростувавши священні перекази. Закладено основи демократизму церковного життя, відкинуто чернецтво. Із таїнств визнають лише хрещення і євхарсію (причастя). Богослужіння зведено до проповідей, молитов, пісень. Відкинуто поклоніння іконам, мощам та святим. Віруючий у протестантизмі – це людина, що усвідомлює гріховність своєї природи і через молитву прохає Бога про порятунок.

ЛЮТЕРАНСТВО. Основі принципи сформулював М. Лютер в Аугсбурському сповіданні 1530 р. Людину за Лютером рятує лише її особиста віра в Бога. Лютеранство заперечує духовенство як обдаровано благодаттю посередник а між Богом і людьми. Крім Біблії для лютеран є священна «Книга згоди», що включає в себе Великий і Малий катехізис Лютера. Дотримують трьох таїнств: хрещення, євхаристія, сповідь. Поклоняються тільки хресту. Кожний віруючи має право тлумачити Святе Письмо. Штаб квартира м. Лундо (Швеція).

БАПТИЗМ. Виник на початку 17 ст., відколовшись від кальвінізму. Баптисти (занурювати, хрестити у воді). Визнають Символи віри, заперечує роль церкви як посередника між Богом і людьми, проповідують принцип «Спасіння особистою вірою». Визнають спілкування між Богом і віруючим через молитву. Членами церкви вважаються «зановонароджені», які свідомо прийняли водне хрещення. Єдиним джерелом віровчення є Біблія (Новий Завіт). Богослужіння замінено молитовними зібраннями. Не визнають ікон, хреста, святих. Суто баптистським святами є день жнив і День єдності. Визнають двунадесяті свята. Церква баптизму – це самоуправна община «видимих святих», що не визнає залежності від світської влади. Баптисти перші хто висунули вимогу свободу совісті та відокремлення церкви від держави. Штаб-квартира розміщена у Вашингтоні (США). Українські баптисти опікуються питаннями розбудови держави та відродження дух культ народу.

АДВЕНТИЗМ (пришестя). Течія протестантизму, що вникла в 30-х роках 19 ст. у США. Засновник Вільям Міллер провіщав друге пришестя Ісуса Христа в 1844 році – це основа віровчення адвентистів. Водне хрещення омовінням ніг. Її прихильники заперечують рай і пекло, безсмертя душі. Вони вважають, що після смерті душа людина поринає в сон, аби пробудитися в Судний день, щоб отримати вічне блаженство або бути знищеною. Заборонено вживати м’ясо «нечистих» тварин, каву, алкоголь. Обов’язкова сплата десятини (десята частина доходів). Найпоширеніша церква адвентистів Сьомого дня. (субота – день відпочинку). На чолі всіх адвентистів світу стоїть Генеральна конференція, яка обирає виконавчий комітет (штаб-квартира – м. Вашингтон).

ДОНАТИЗМ –

СИКХІЗМ –

Дата добавления: 2014-01-04