Емпірична традиція у філософії Нового часу

Френсіс Бекон (1561-1626) народився у Англії, займав високі державні посади, був генеральним прокурором, звинувачений у корупції відійшов від політичної діяльності, переорієнтувавшись на сферу науки. Головними працями Ф. Бекона є "Новий органон" і "Про гідність та примноження наук", в яких дослідник прагнув озброїти науковців новим методом пізнання.

На шляху пізнання перед дослідником багато перешкод ("примари Роду, Печери, Площі, Театру"), подолати які можна лише через безпосереднє вивчення природи шляхом індукції та експерименту.

Індукція – логічний умовивід від часткового, одиничного до загального. Експеримент – метод емпіричного пізнання, під час якого явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов.

У науці за Ф. Беконом можна рухатись трьома шляхами: павука (схоласти, котрі самі із своїх ідей виводять умовиводи, що не мають жодного стосунку до практики); мурахи – науковці, які збирають поодинокі факти, але не роблять їх теоретичного обґрунтування; бджоли – дослідники, які збираючи поодинокі факти, здатні до їх теоретичного обґрунтування.

Томас Гоббс (1588-1679) англійський філософ-емпірик, значна частина праць якого присвячена суспільній проблематиці.

Головними працями Т. Гоббса є "Левіафан", "Про тіло", "Про людину", згідно з якими основою наукового пізнання має бути так само, як і у Ф. Бекона, аналітико-індуктивна методологія. Її основою є розкладання об’єкту пізнання на без’якісні елементи: лінії, фігури, величини, площини та їх систематизація.

”людина для людини вовк”; теорія суспільного договору;

Джон Локк (1632-1704) філософ-матеріаліст, його погляди справили величезний вплив на розвиток філософської і суспільної думки у Англії:

§ ”Досвід про людське розуміння”, ”Два трактати про державне управління”, ”Думки про виховання”;

§ послідовник традиції емпіризму, завдання філософії – виявлення пізнавальних здібностей людини та джерел її пізнання;

§ критика Декартового твердження про вроджені ідеї;

§ всі знання людини виникають внаслідок дій речей зовнішнього світу на органи людського зору;

§ люська свідомість є ”чистою дошкою”, на якій ”чуттєвий досвід малює свої візерунки”;

§ висловив концепцію первинних (ідеї про рух, спокій, фігури, маси, числа, протяжність) та вторинних якостей (смак, запах, кольори, тепло, звук) – вторинні якості не існують незалежна від об’єкта;

§ засновник лібералізму і прихильник теорії суспільного договору;

§ запропонував ідею поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

3. Раціоналістична філософія Нового часу:

Рене Декарт(1596-1650) – Ренатус Картезіус починав кар’єру гвардійським офіцером, брав участь у Тридцятилітній війні, через дуель змушений залишити армію, звернувся до наукової діяльності, жив у Нідерландах, поїхав на запрошення шведської королеви у Швецію, по дорозі захворів і помер у 54років:

· головна праця – ”Міркування про метод”, що ставила за мету озброїти науку єдиним ефективним методом дослідження, ”Роздуми про першу філософі”, ”Начала філософії”;

· пізнавальний процес – це рух від загального до одиничного;

· звідси провідну роль у пізнанні відіграє дедуктивний метод;

· пізнання починається з сумнівів, безсумнівним є лише одне твердження: ”Я мислю, отже, я існую”;

· чотири принципи наукового пізнання – піддавати усі сумніви, кожну проблему ділити на дрібніші і робити це доти поки істина не стане очевидною, починати пізнання потрібно з очевидних, найпростіших проблем до більш складних (аналітика), досягнення повноти знання, послідовність та ретельність, детальний опис усіх ланок дослідження;

· пізнання відбувається через відношення суб’єта до об’єкта, суб’єкт – той, хто пізнає, об’єкт – все те, що пізнається;

· субстанція (першооснова) – це не Бог, субстанції є дві: природа (її атрибутом є протяжність) і дух, для якого неодмінним атрибутом є мислення;

· у сфері мислення виділив ”Я” як суб’єкт цього мислення;

· ”Я мислю, отже я існую” – це єдине твердження, яке не можна заперечити;

· людина від народження має певні вроджені ідеї, які становлять фундамент пізнання (ідея Бога, аксіоми математики, деякі інші ідеї);

· раціоналістичну дедукцію доповнює інтуіцією як джерелом пізнання, у інтуіції є положення, що є самоочевидними – їх прообразами є аксіоми математики, зокрема геометрії

Бенедикт Спіноза (1632-1677) нідерландський філософ, послідовник раціоналістичного методу Декарта, вихрестився з іудаїзму, мав дуже складне життя:

· ”Короткий трактат про Бога, людину та її щастя”, ”Трактат про вдосконалення розуму”, ”Етика”;

· пізнання можливе, оскільки існує єдність душі і тіла – зовнішні предмети, діючи на наше тіло і душу, викликаючи певні враження і уявлення;

· заперечує і критикує теорію вроджених ідей Декарта, проте визнає у людини вроджені здібності для здобування знання;

· виділяє чотири способи отримання нового знання: чутки; з досвід, що не визнається розумом і базується на випадкових спостереженнях; аналогія, що потребує доведення; істина осягається розумом безпосередньо за допомогою інтелектуальної інтуіції;

· логічна дедукція і інтелектуальна інтуіція – вищі форми пізнавальної діяльності;

· чуттєвий досвід може лише скеровувати нашу думку;

· пантеїзм, субстанція – єдність Бога і природи, єдність природи, що творить і природи створеної, атрибутів такої субстанції є багато, але дві найбільш очевидні: протяжність і мислення;

· у природі все суворо детерміноване, але завдяки пізнанню природи і своєї власної природи людини досягає свободи, свобода є пізнавана необхідність.

Готфрід Лейбніц (1646-1716) – визначний німецький філософ, на службі у Петра І:

v ”Монадологія”, ”Міркування про метафізику”, ”Нові досліди про людське розуміння”;

v центр філософії – вчення про монади як неподільні субстанції, яких є безкінечна кількість; кожна монада є самостійною одиницею буття, здатною до активної діяльності, монади вічні і породжені божественною емананією, вони є індивідуальними і неповторними і не впливають одна на одну;

v монади є узгодженими у світі через передбачену Богом гармонію, кожна монада є певним ”світом у собі” і у той же час містить у собі увесь світовий порядок; єдине відношення, що діє між монадами є гармонія;

v три види монад: 1. найнижчі, що здатні лише до пасивного сприйняття (такі монади-душі містять речі неживої природи); 2. монади-душі, які мають відчуття та більш яскраві уявлення (живі тіла); 3. монади-духи, які характеризується найвищим ступенем розвитку, мають свідомість, здатність до міркування та рефлексії (людина);

v кожна монада завдяки своїй внутрішній активній діяльності прагне удосконалення і сістить у собі своє минуле, сучасне і майбутнє – здогад про реляційний характер простору і часу;

v тіла, що ми бачимо – це поєднання матерії і одного з трьох видів монад;

v у теорії пізнання намагається подолати прірву між емпіризмом і раціоналізмом, доповнює формулу емпіризму ”немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях”, словами "окрім самого інтелекту, тобто вроджених здібностей до мислення";

v розрізняє істини факту (результат чуттєвого досвіду і справедливі лише для деяких монад) і істини розуму (ці істини незалежні від обставин чуттєвого життя, вони справледливі для усіх монад);

v запропонував теорію коловороту народів.

4. Просвітницька філософія в Англії та Франції:

Шарль Луї де Монтеск’є (1689-1755) французький філософ-просвітник- деїст:

o ”Про дух законів”, де обгрунтував розвиток суспільства як природно зумовлений процес, Бог лише створив світ, який далі діє за о’єктивно існуючими законами;

o людина є частиною природи і тому досягнення щастя залежить лише від її власного прагнення пізнання світу та влаштування розумного суспільного устрою;

o висловив ідею ”географічного детермінізму”: історичний розвиток залежить від клімату, характеру грунту, ландшафту, площі. Родючий грунт, що вимагає багато часу для обробітку, сприяє одноосібному правлінню, а неродючі грунти сприяють виникненню республіканського устрою;

o вирізняє три види державного управління: республіканське, монархічне та деспотичне; республіки занепадають за втрати доброчесності, монархії – честі, а деспотії – страху;

o детально розробив локківську ідею про поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову;

o розробив розгорнуту теорію методики утримання підкорених народів у складі імперій, яку використовувала Катерина ІІ.

Вольтер Франсуа-Марі Аруе (1694-1779) французький філософ-атеїст:

Ø ”Філософські листи”, ”Роздуми про людину”, ”Філософський словник”, ”Філософія історії”, ”Досвід про звичаї та дух народів ”;

Ø завдання філософії – розвінчати релігійну догм атику, яка заважає людині будувати щастя, культивує неуцтво, неосвіченість, фанатизм;

Ø однак релігію визнає як необхідний засіб запобіганню соціальним конфліктам: ”Якби Бога не було, його слід було б вигадати”;

Ø схиляється до емпіризму Бекона, сенсуалізму Локка та фізики Ньютона;

Ø людина суспільна істота, а суспільні і моральні закони регулюють відносини між людьми і створені ними самими, а не Богом;

Ø природний закон моральності – ”чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою”;

Ø у дослідженні істориків треба досліджувати історію народів, а не правителів, усю духовну культуру, а не лише релігію, слід створити історію матеріальної культури людства та його економічного розвитку;

Ø потрібно досліджувати не лише історію Заходу, але й давніх цивілізацій Індії, Китаю та арабських народів; в цілому історію розглядав як історію війн, злочинів, безчинсті, релігійного дурману та фанатизму, однак існує чотири відносно щасливі етапи у розвитку людства – Афіни доби Перікла, Римська імперія доби Августа, Ренесанс Медічі та новоєвропейський час XVII-XVIII століття;

Ø був переконаний у досягненні Царства Розуму; ідеал – аристократична монархія на чолі з просвіченим монархом.

Жан Жак Руссо (1712-1778) французький філософ-просвітник деїст:

· ”Міркування про науки та мистецтва, ”Міркування про науки та мистецтва”, ”Про суспільний договір”, ”Еміль, або Про виховання”;

· центральною проблемою є проблема нерівності між людьми;

· розвиток науки не сприяв удосконаленню моральності, звичаїв, життя людей в цілому;

· основою суспільного життя є матеріальні, тілесні потреби людей, а духовні є їх наслідком; розвиток культури створює ”штучні потреби ” – вимагають інші потреби, культурою користуються лише вищі верстви, цивілізація руйнує зв’язок людини з природою;

· нерівність існувала не завжди, а з’явилась з появою приватної власності, природний стан людського життя – усі люди є рівними, самодостатніми, де не існує приватної власності;

· лише в суспільному договорі є реалізація свободи людини.

Дені Дідро (1713-1784) 20 років присвятив виданню ”Енциклопедії” – висвітлені головні ідеї проствітництва:

§ ”Думки про тлумачення природи”, ”Філософські принципри відносно матерії та руху”;

§ матеріаліст – природа ніким не створена;

§ вчення про універсальну внутрішню активність матерії, рух є і в тілах, що перебувають у спокої;

§ поєднання емпіризму і раціоналізму;

§ релігія не веде людину до осягнення істини, а вкидає її у дикунські забобони; атеїзм і повна ліквідація релігії;

§ для досягнення щастя людина має поєднувати моральне виховання, просвіту з інтелектуальним розвитком людини.

Поль Гольбах (1723-1789) – Пауль Дітріх Тірі просвітник-матеріаліст:

v ”Система природи”, ”Етократія, або Правління, засноване на моралі” – перша з них стала своєрідним колективним кредо французького матеріалізму;

v виділяє у розумінні центральної філософської проблеми два напрямки – натуралістичний та спіритуалістичний;

v субстанція є лише матерією, яка є вічною, безкінечною самопричинною, одне із перших визначень матерії (”це те, що діючи на наші ограни чуття, викликає відчуття”);

v рух – є способом існування матерії, ”молекулярний” рух – це процес, що відбувається постійно і неперервно і викликає якісні перетворення в тілах;

v через єдність руху і матерії Всесвіт є неосяжний, безмежний;

v природа суворо детермінована, людина також, щоб бути щасливою людина має пізнати свою природу і діяти відповідно до неї;

v рабство, деспотизм – продукт неосвіченості, незнання людиною своєї природи;

v якщо людина у суспільному інтересі вбачатиме свій особистий інтерес, тоді лише божевільні будуть аморальними.

Клод Адріан Гельвецій (1715-1771):

o ”Про розум”, ”Про людину” – основні матеріалістичн і принципи осмислення основ людського буття;

o веде пошуки найкращої форми суспільної організації

o розум не дається людині від народження, а величезна розумова нерівність є результатом відміності умов виховання;

o заперечує вроджений характер мораль них цінностей;

o у людській діяльності людини виділяє три механізми: пристрасті, прагнення до щастя та інтереси;

o є інтереси особистісні, інтереси суспільних груп та спільні інтереси суспільства;

o у будь-якому суспільстві пороки існують не через злостивість людей, а через нерозумність законодавців; єдиний шлях розумне узгодження особистих і суспільних інтересів;

o віра у всемогутність Розуму та пізнання як рушіїв прогресивного розвитку людства.

Дата добавления: 2014-01-04