Суб’єкти системи виховної роботи у ВНЗ

ФРИГІДАРІЙ – холодна баня з басейном в римських термах.

ФОРУМ – торговий і суспільний майдан давньоримського міста, на якому відбувалися народні збори, влаштовувались торги і вершився суд.

Терми – давньоримські бані, в яких крім власне банних приміщень були і інші – спортивні, призначені для відпочинку.

Таблініум – кімната в римському будинку, що знаходилася за атріумом, стіни якої зазвичай були покриті розписами.

ЛАРАРІУМ (ЛАЛАРІЙ) – приміщення римського житлового будинку, де зберігались статуї домашніх богів – лар, за віруванням давніх римлян, душ померлих предків, покровителів домашнього вогнища.

· ПАНТЕОН – 1) У Стародавньому Римі – "Храм всіх богів" – визначна пам’ятка архітектури циліндричної забудови, перекрита півсферичним куполом; вхід у вигляді портика; вгорі – отвір для освітлення. Споруджений цей язичницький храм у 1-ій чверті 2 ст. до н.е. Агріппою, який присвятив його своєму тестеві імператору Августу. Але останній відмовився від честі бути проголошеним напівбогом, і тоді Пантеон було присвячено всім богам. В пантеоні було поставлено 12 статуй головних олімпійських богів, а статуї Агріппи і Августа були поміщені в притворі. Імператор-християнин Феодосій І наприкінці 4 ст. закрив цей язичеський храм. Через деякий час папа римський Боніфатій IV перетворив Пантеон в християнський храм. Згодом, із навколишніх катакомб було перенесено сюди останки християнських мучеників. За довгий час свого існування Пантеон було неодноразово пограбовано. Зберігся храм до нашого часу. 2) Місце поховання визначних людей країни (державних діячів, письменників, вчених та ін.).

1.Мета, завдання, зміст управління системою виховної роботи у ВНЗ.

Розв’язання глобальних проблем суспільства залежить від того, який тип людини буде сформований цим суспільством, яким виявляється рівень його індивідуальної свідомості, характер та широта міжособистісних зв’язків, ступінь залученості до соціального життя. Враховуючи перспективи подальшого розвитку України, можна визначити, що найважливішою соціальною функцією вищої школи є функція формування особистості гуманістичного типу, фахівця як конкурентноспроможної людини, справжнього інтелігента, здатного не тільки професійно, а й творчо підходити до розв’язання завдань соціального, професійного й особистісного змісту в їхній органічній єдності.

Проблема виховання майбутніх фахівців із вищою освітою на сьогоднішній день набуває особливої актуальності. Метою суспільства стає духовне вдосконалення особистості, на що акцентується увага в державних нормативних документах та актах. Зокрема, Закон України «Про вищу освіту» передбачає створення таких умов навчання та виховання, які б забезпечували «можливість інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості». На це спрямовує також «Національна доктрина розвитку освіти в Україні». «Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей і молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору та діяльності, спрямованої на процвітання України».

Реалізувати це завдання можливо лише за умови єдності трьох складових професійної освіти – навчання, розвитку і виховання. Проте є деяка різниця в ролі навчання і виховання в становленні особистості фахівця: 1. Навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст діяльності, формує знання, уміння і навички. Виховання ж формує ставлення, смисли діяльності. 2. Навчанню певним чином притаманні примуси. Наприклад, якщо отримаєш “незадовільно”, не буде стипендії або не одержиш диплом. Діє навіть суперництво (“Я ж не гірший за інших”). У вихованні ж повинні діяти і діють дещо інші психологічні механізми. Наприклад, вивчити тему (щоб одержати позитивну оцінку) – не обов’язково означає любити цей предмет, не порушувати дисципліну (бо можуть покарати) – не є проявом поваги до викладача як людини.

У діяльності викладача навчання і виховання нероздільні. Тому навчання, освіта – це основний, хоч і не єдиний шлях виховання. Виникає питання: як поєднати навчання і виховання в цілісному процесі становлення особистості?

Вдосконалення системи виховання майбутнього фахівця пов'язане з пошуком шляхів створення умов, які нададуть студенту можливість:

- розкрити власні потреби й здібності, що сприяє самоствердженню, самореалізації (в особистісному й професійному планах);

- пізнати свою сутність та самовизначитися (в особистісному й професійному планах);

- знайти своє місце в середовищі вузу, де йому буде психологічно комфортно, цікаво, де він зможе відчути власну значущість, де в його присутності будуть зацікавлені;

- залучитися до загальної та професійної культури;

- самореалізуватися в діяльності й спілкуванні.

Б. Коротяєв, Е. Гришин, О. Устенко в дослідженні актуальних проблем вищої школи вказують на те, що в педагогічному процесі особистість студента, майбутнього фахівця, повинна розглядатися як основний ціннісний орієнтир у діяльності вузу. Автори наголошують, що на радах вузу, зборах та нарадах дуже рідко обговорюються проблеми студентства: життя, побут, стосунки, мораль, мотиви вчинків, поведінки тощо. Традиційно склалося так, що викладач бачить та вивчає студента тільки через викладацький стіл (як він відповідає, виконує завдання та слухає лекцію). Хоч усе інше – думки студента, проблеми, характер, його духовність чи бездуховність, моральність чи аморальність – саме і є найголовнішим у вихованні особистості.

Ми поділяємо думку науковців, що треба навчитися бачити в студентові особистість, розуміти всю складність і багатовимірність її структури, розрізняти багатозначність учинків і дій, різноманітність і палітру почуттів, емоцій, мотивів. Тільки за цих умов викладач зможе керувати процесом формування, розвитку, виховання, професійної підготовки студента як особистості, контролювати цей процес і вносити відповідні імпульси, орієнтири, корективи.

У «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти» вказано, що вищі навчальні заклади мають «здійснювати підготовку національної інтелігенції, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів».

Відомий психолог Б. Ананьев стверджував: «Виховувати – це значною мірою означає створення системи відношень між людьми, що породжують певне ставлення даної особистості до інших людей, праці, суспільства, самого себе. Впливаючи на ці відношення, ми, завдяки цьому, створили підстави для формування рис характеру».

Виховання студентства реалізується через створення в суспільстві і конкретному навчальному закладі виховної системи. Сутність виховної системи визначається філософським розумінням змісту соціальної системи взагалі, яка є поєднанням системоутворюючих елементів, що перебувають у взаємодії і зв’язках між собою і утворюють цілісну єдність. І відповідно виховна система має низку ознак спільних із соціальними системами. Це цілеспрямованість, цілісність, поліструктурність, динамізм, взаємодія з середовищем, відкритість до інших систем.

Виховний процес, що організується в кожній виховній системі (великій, середній, малій), є дуже складним явищем.

Під системою виховної роботи у вищому навчальному закладі ми будемо розуміти спосіб життєдіяльності педагогічного та студентського колективів із визначеною системою взаємовідносин, прав та обов'язків кожного з її членів, зміст та організаційні форми якої цілеспрямовано стимулюють особистісний і професійний розвиток майбутнього фахівця відповідно до соціальних вимог та індивідуальних інтересів, здібностей й можливостей студента.

Структурними елементами системи виховної роботи вищого навчального закладу є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результати. Компонентами процесу виховання. Свідомість студента, його емоційно-чуттєва сфера, поведінка є компонентами процесу виховання.

Більшість дослідників вважають, що будь-яка педагогічна система, зокрема, система виховної роботи у вищому навчальному закладі, складається із взаємопов’язаних підсистем, компонентів. До того ж кожна система є компонентом іншої системи вищого рівня. Жодна з цих систем не функціонує ізольовано, а обов’язково пов’язана з найрізноманітнішими системами і системними утвореннями. Ці зв’язки є настільки тісними, що зміна одного з них спричиняє зміну системи взагалі.

Наприклад, навчальний процес як підсистема виховної роботи безпосередньо пов'язаний зі змістом навчальних дисциплін, їх виховним потенціалом, а також із можливостями викладача реалізувати виховну функцію навчання. Іншою підсистемою виховної роботи є позааудиторна діяльність студентів, яка зі свого боку є системою заходів, участь в яких задовольняє потреби студентів й розвиває їх соціально-професійні якості, за умови підпорядкування позааудиторної роботи загальній меті виховної системи навчального закладу.

Також підсистемами системи виховної роботи у ВНЗ є: система управління виховним процесом студентів, основним завданням якої є координація, узгодження виховних впливів усіх суб’єктів виховання (деканати, кафедри, викладачі, куратори, органи самоврядування, клуби, об’єднання тощо); системи морального, естетичного, громадянського, фізичного, трудового, розумового виховання студентів; система студентського самоврядування; системи організації дозвілля та побуту студентів та інші. Усі вони знаходяться у взаємозв’язку, утворюють цілісність і є продуктивними, якщо об’єднані загальною метою системи виховної роботи. Важливо при організації системи виховної роботи враховувати, що вона характеризується динамізмом. Постійна рухливість складу студентів, зміна навчальних дисциплін, викладачів, постійний розвиток студентів у навчально-виховному процесі зумовлюють потребу змін в усіх елементах виховної системи.

Важливою є взаємодія ВНЗ із соціальними інститутами (відкритість), однак вона повинна здійснюватися не окремими епізодичними заходами, а продуманою системною роботою за такими напрямками: ВНЗ – громадські організації; ВНЗ – молодіжні об’єднання; ВНЗ – профільні організації, підприємства; ВНЗ – сім’я студента тощо.

Справедливо зазначають дослідники (І. Зязюн, Г. Сагач), виховання має підпорядковуватись законам розвитку особистості, а не навпаки, оскільки саме воно є складовою її розвитку. Цілі виховання визнаються реалістичними, за умови відповідності таким чинникам: соціальному середовищу, його економічним, політичним та іншим параметрам і людинотворчій спрямованості; рівню знань про закони розвитку особистості, яка формується у даному соціальному середовищі; наявності достатньої кількості підготовлених вихователів, здатних реалізувати поставлені цілі.

В. Демчук та М. Соловей наголошують, що завдання системи виховної роботи вищого навчального закладу полягає в створенні різноманітних соціокультурних середовищ, у яких особистість розвивається і набуває соціального досвіду, отримує допомогу в соціальній самоідентифікації та самореалізації природних задатків.

Узагальнюючи різні визначення, ми дійшли висновку, що метою сучасної системи виховання у ВНЗ є створення організаційно-педагогічних умов для формування професійно і соціально-орієнтованої особистості, що готова до професійної, інтелектуальної й соціальної творчості та має стійкі якості, потенціал особистісної та професійної самореалізації в сучасних умовах.

Дане формулювання мети виховання свідчить про його складність, що зумовлено взаємодією двох його складників: особистісного й соціально-професійного.

Особистісний компонент у структурі мети виховної системи покликаний забезпечити самовизначення, самоствердження, самореалізацію, самоздійснення й самовиховання студента як громадянина, майбутнього фахівця, творця власного щастя.

Соціально-професійний компонент мети системи виховання повинен реалізувати процес соціалізації та безболісної адаптації особистості студента в соціальному та професійному середовищі.

З’ясування мети виховання студентів дає уможливлює визначення її основних завдань. Аналіз психолого-педагогічної літератури та результати власних досліджень дозволяють визначити основними завданнями виховної системи ВНЗ:

- формування суспільно-громадського досвіду особистості студента;

- розвиток, стимулювання та реалізацію пізнавального, духовного, творчого потенціалу особистості студента, як майбутнього фахівця;

- залучення до особистісно значущих соціокультурних, професійних цінностей, потреба у яких не задовольняється в процесі навчання;

- задоволення потреб молодої людини в професійному самовизначенні;

- виховання вольових якостей, формування активної життєвої позиції тощо.

Т. Осипова відзначає, що особливе місце в організації виховного процесу вищої школи відводиться розв’язанню завдань професійного виховання, метою якого є формування у студентів поваги до обраної спеціальності, формування необхідних для неї рис, умінь і навичок, розвиток творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Основними напрямами професіоналізації виховного процесу у вищій школі можна вважати:

- урахування специфіки факультету при організації і проведенні виховної роботи зі студентами;

- широке використання змісту, форм виховання, що відзеркалюють специфіку професійної діяльності майбутніх фахівців;

- залучення студентів до професійно спрямованих видів діяльності.

Організація виховного процесу вищого навчального закладу має базуватися на таких положеннях:

- виховання – складний педагогічний процес, що пов'язаний із діяльністю суб’єктів цього процесу, з їх активністю;

- виховання супроводжується змінами в інтелектуальній, емоційній, фізичній сферах особистості, засвоєнням нею соціального досвіду й удосконаленням;

- виховна робота у ВНЗ – це самостійна діяльність, яка спрямована на досягнення конкретних цілей;

- всебічний розвиток особистості студента як майбутнього фахівця має здійснюватися за декількома напрямками: формування якостей громадянина та професіонала; формування індивідуальності; формування почуття відповідальності за успіх у майбутній професійній діяльності та особистому житті; формування потреби в самовихованні, само-вдосконаленні, самореалізації студента;

Управління виховним і культурно-освітнім процесом у вищих навчальних закладах передбачає:

- розроблення організаційної структури управління вихованням студентів та функціональних обов’язків безпосередніх учасників і підрозділів управління;

- наукове обґрунтування системи управління виховним процесом у новій моделі вищої освіти на початку ХХІ століття;

- вдосконалення традиційної структури служби управління на всіх рівнях від академічної групи до ректора ВНЗ;

- організацію і надання систематичної допомоги студентським деканатам і радам студентського самоврядування, наставникам академічних груп в організації позаудиторної роботи з боку ректорату, деканатів факультетів, відділів ВНЗ;

- організацію здорового способу життя студентів та навчання їх валеологічної культури в системі роботи клубів, гуртків;

- забезпечення системно-цільового підходу до планування організаційно-виховної роботи серед студентів;

- науково-методичну роботу організаторів виховного процесу з проблем позааудиторної діяльності, які б відповідали інтересам і нахилам студентів;

- проведення заходів щодо організації відпочинку, дозвілля й попередження правопорушень серед студентської молоді;

- забезпечення національної спрямованості виховного процесу, тісного зв’язку з ідеалами, традиціями й іншими соціально значущими надбаннями української і світової культури;

- розвиток ініціативи і самодіяльності студентів, залучення їх до активної участі в громадському житті з опорою на діяльність студентських громадських організацій та ін.

Удосконалення системи виховної роботи у ВНЗ відповідно до сучасних вимог передбачає:

- під час визначення цілей та завдань виховної системи ВНЗ узгодження сучасних соціально-професійних вимог до особистості майбутнього фахівця з індивідуальними запитами та інтересами студентів;

- досягнення координації зусиль усіх суб’єктів виховного процесу, забезпечення узгодженості в їх роботі;

- створення та розвиток виховуючого середовища ВНЗ, що є професійно-освітнім і культурним простором, й орієнтоване на формування творчого потенціалу і духовно-моральних цінностей особистості студента;

- створення організаційно-педагогічних умов для максимальної реалізації творчого потенціалу та самовдосконалення студентів вузу;

- збільшення свободи вибору діяльності всіма суб’єктами виховного процесу;

- професійний підхід до здійснення виховної роботи;

- професіоналізації всіх елементів виховної системи ВНЗ.

Основним показником ефективності виховної роботи є максимально можливе розширення особистісного простору майбутнього фахівця, що передбачає розвиток інтересів, можливостей випробувати себе в самих різноманітних сферах діяльності, засвоїти досвід різних міжособистісних відносин та оволодіти широкими соціальними функціями, що і характеризує процес становлення особистості.

професійних якостей майбутніх фахівців.

Дата добавления: 2014-01-04