Суб’єкти системи виховної роботи у ВНЗ. Приєднання України до Болонського процесу є незаперечним фактом міжнародного визнання української системи вищої освіти

Приєднання України до Болонського процесу є незаперечним фактом міжнародного визнання української системи вищої освіти, важливим кроком на шляху реалізації стратегічного курсу України до Європейського Союзу. Разом з тим, це вимагає від нас подальших колективних зусиль щодо забезпечення відповідності вітчизняної вищої освіти європейським стандартам та успішного її входження до єдиного європейського освітнього простору як рівноправного партнера (рис. 1).

Рис.1. Традиційна структура організаційно-виховної роботи у ВНЗ

Усi зазначенi суб’єкти планують свою роботу посеместрово, підбиваючи її пiдсумки в кiнцi навчального року з вiдповiдними висновками щодо дальшого полiпшення системи виховання в університеті на наступний перiод.

Для того щоб дізнатися про потреби та інтереси студентів, їхню цiннiсну орiєнтацiю, специфiку сприйняття процесiв суспiльного життя в університеті провадяться соцiологiчнi опитування студентiв.

В органiзацiї та здiйсненнi процесу виховання широко використовуються можливостi комп’ютерної технiки, зокрема Інтернет.

Контроль з метою досягнення високих результатів виховної роботи, планування, реалiзацiю i координацiю виховних заходiв задля пiдвищення їх загальних пiдсумкiв покладено на проректора з виховної роботи.

Ректорат у своїй діяльності базується на принципах:

- системність процесу виховання;

- безперервність і спадкоємність у вихованні;

- єдність історичного, національного та загальнолюдського у вихованні;

- розвиток національної свідомості, прищеплення любові до свого народу, поваги до його культури, традицій, звичаїв, а також поваги до культури інших народів, оволодіння цінностями української та світової культури в усіх сферах життєдіяльності;

- гуманітаризація, гуманізація виховання;

- єдність навчання та виховання;

- співробітництво, партнерство, взаємодія між викладачем і студентом, що сприяє поглибленому процесу навчання, перетворенню студента в активного суб’єкта навчання та виховання; індивідуалізація виховного процесу – діалектичне поєднання індивідуальних і колективних форм. Переорієнтація з безпосереднього колективного впливу на індивідуальні форми виховної роботи;

- інтеграція традиційних і нових форм виховної роботи;

- гармонізація родинного та суспільного виховання, що базується на поєднанні й координації виховних зусиль родини та ВНЗ;

- формування творчої активності, самодіяльності студентської молоді, що проявляється в поєднанні педагогічної майстерності з ініціативою та самодіяльністю студентів, у ствердженні життєвого оптимізму та розвитку навичок позитивного мислення;

- активізація студентського самоврядування (студентські ради факультетів, гуртожитків, університету, студентські клуби за інтересами тощо);

- формування в усіх підрозділах і структурах ВНЗ особливого мікроклімату теплоти й довіри, доброзичливості та взаєморозуміння, співробітництва та взаємодопомоги, спрямованих на створення внутрішньої єдності всіх членів колективу та взаємної підтримки один одного на всіх рівнях;

- системне формування особистості майбутнього фахівця через вплив усіх функціонуючих у ВНЗ структур і підрозділів як у навчальний, так і позанавчальний час;

- світський характер виховної роботи серед студентської молоді, несумісний з пропагандою насильства, жорстокості, людиноненависницьких теорій.

Кафедра як важлива ланка реалізації виховного потенціалу ВНЗ. Вирішення завдань національного виховання студентів, визначення його змісту, форм, методів і напрямів залежить здебільшого від рівня організації цієї роботи кафедрами вищих навчальних закладів і особливо кафедрами гуманітарного циклу. Кафедри планують, визначають мету і завдання виховної роботи, її організаційні принципи, керуючись концептуальними засадами гуманітарної освіти в Україні, Концепцією виховання дітей і молоді в національній системі освіти, Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, іншими нормативними документами з актуальних проблем виховання студентської молоді, враховуючи специфіку навчального закладу, запити і потреби студентів.

Виховна робота кафедри полягає в наступному:

- формування професійних якостей сучасного спеціаліста як людини, особистості;

- проведення професійно орієнтаційної, інформаційно-просвітницької, культурно-виховної роботи серед студентів, розвиток їх творчих та інтелектуальних здібностей, залучення до різноманітної діяльності за інтересами, участі в культурно-освітній, спортивно-оздоровчій та інших видах діяльності;

- сприяння роботі рад студентського самоврядування факультетів, гуртожитків; навчального закладу в цілому;

- безпосередня участь у реалізації заходів, що проводяться ректоратом, на факультетах, у гуртожитках, клубах; організація роботи наставників академічних груп студентів (участь у навчально-виховних і громадських, культурно-освітніх і культурно-виховних заходах у групі;

- робота з активом академічної групи, індивідуальна виховна робота зі студентами групи; студентами, які проживають у гуртожитках та ін.

Виняткова роль викладача у виховному процесі

Ставлення професорсько-викладацького складу вузу до роботи, до оточення, високий рівень професіоналізму, ерудиція, самодисципліна, прагнення до творчості сприяє розвитку подібних якостей і у студентському середовищі. Саме інтелігентність, комунікабельність, тактовність створюють таку атмосферу між викладачами і студентами, коли останні стають рівноправними суб’єктами одного процесу освіти і виховання, саморозвитку, соціокультурного визначення.

Робота зі становлення громадянської й соціально-професійної позиції дає дієвий результат тоді, коли вона провадиться не в повчальній раціоналізованій формі, а здійснюється ніби поступово, невимушено, додаючи певної тональності в емоційному та моральному аспектах взаємин стосунків викладача і студентів. Тільки високопрофесійно й ідейно підготовлений та морально вихований викладач може зрозуміти всю масштабність завдань виховання майбутнього спеціаліста, виявити себе як справжнього педагога вищої школи.

Викладач вузу завжди був вихователем, утім сьогодні виховання може і має розумітися не як одночасне передавання знань і оцінних суджень від старшого покоління до молодшого, але і як взаємодія та співпраця викладачів і студентів у сфері їх спільного буття.

Авторитет викладача - інтегральна характеристика його професійної, педагогічної та особистісної позиції в колективі, яка виявляється в процесі взаєминв з колегами, студентами і справляє вплив на успішність навчально-виховного процесу.

Авторитет викладача складається з двох компонентів: авторитету ролі й авторитету особистості. Нині на перше місце виходить особистість викладача, його яскрава, неповторна індивідуальність, яка здійснює на студентів виховний (педагогічний) та психотерапевтичний вплив.

Авторитет викладача формується з достатньо високого рівня розвитку трьох видів педагогічних умінь: предметних (наукові знання); комунікативних (знання про своїх студентів і колег); гностичних (знання самого себе й уміння корегувати свою поведінку).

Можна диференціювати основні компоненти в діяльності викладача:

1. Конструктивна діяльність — пов’язана з відбором, умінням вибудовувати навчально-виховний матеріал та проектувати розвиток індивідуальності студента.

2. Організаційна діяльність — передбачає організацію своєї поведінки (педагогічні дії в реальних умовах діяльності) на заняттях і поза ними; зворотний зв’язок зі студентами (думка, знання, інтерес).

3. Комунікативна діяльність — спільна діяльність педагога та студента, побудова міжособистісної взаємодії (сприйняття і розуміння людьми один одного) і стосунків у процесі педагогічної діяльності, процес педагогічного спілкування.

4. Рефлексивна діяльність - уміння педагога аналізувати й адекватно оцінювати свою педагогічну діяльність, розвивати самосвідомість, яка виявляється в самопізнанні, самооцінці та саморегулюванні поведінки; прагнення до особистісного зростання, самореалізації та самоконтролю.

Отже, саме ці принципи повинні намагатися реалізовувати у своїй професійній діяльності викладачі університету, здійснюючи не тільки освітній процес, але й виховний.

Куратор (тьютор, наставник) академічної групи як суб’єкт виховної роботи. При проведенні організаційно-виховної роботи серед студентів академічної групи куратор спирається на положення, які визначені в Концепціях, Положеннях та інших нормативних документах ВНЗ.

Куратор академічної групи разом зі студентами складає план виховної роботи на навчальний рік, який затверджує декан факультету чи його заступник із виховної роботи. Цей план узгоджується з проректором з виховної роботи ВНЗ та радою факультету.

План організаційно-виховної роботи куратора академічної групи університету передбачає: знайомство куратора зі студентами академічної групи, виявлення їх інтересів, запитів (перший курс); проведення зустрічей зі студентами групи, індивідуальних бесід, зборів групи щодо якісного навчання; ознайомлення з правами і обов’язками студентів; ознайомлення студентів з “Правилами внутрішнього розпорядку” у ВНЗ, умовами проживання в гуртожитках, вимогами Статуту ВНЗ; організацію виховної роботи серед студентів групи, які проживають у гуртожитках; організацію та проведення зустрічей студентів академічної групи з державними діячами, ветеранами праці, Великої Вітчизняної війни, працівниками культури і мистецтва, правоохоронних органів, органів охорони здоров’я; відвідування студентами музеїв, театрів, естрадно-концертних програм, художніх виставок, екскурсій.

Діяльність куратора академічної групи студентів ВНЗ спрямована на:

- формування культури і професійних якостей сучасного спеціаліста;

- набуття студентами групи сучасного досвіду успадкування духовних надбань українського народу;

- залучення студентів до наукової роботи, проведення національно-культурної, просвітницької та організаційно-педагогічної роботи серед молоді;

- формування історичної пам’яті, національної свідомості, гідності та чіткої громадянської позиції студента;

- допомогу студентам в оволодінні новим інтелектуальним баченням світу і свого місця в ньому, розвиток здібностей особистості, їх повноцінна реалізація в різних видах діяльності;

- постійне співробітництво, співтворчість зі студентським активом та органами студентського самоврядування, молодіжними творчими об’єднаннями, рухами, а також організація життєдіяльності колективів академічних груп, розвиток ініціативи, творчості, самостійності, набуття організаторських знань, умінь і навичок;

- активне залучення студентів до управління навчально-виховним процесом шляхом передачі реальних прав та повноважень у розв’язанні різноманітних проблем життя, створення здорового морально-психологічного клімату в академічній групі;

- проведення виховної роботи зі студентами, які мешкають у гуртожитках, сприяння організації їх здорового способу життя, вирішення житлово-побутових проблем;

- постійне проведення психолого-педагогічної діагностики рівня інтелектуального розвитку та моральної вихованості студентів;

- участь у роботі вченої ради факультету, засідань кафедр при обговоренні питань, пов’язаних із роботою групи чи окремих її студентів;

- відвідування аудиторних чи індивідуальних занять групи;

- внесення пропозицій ректорату, деканам факультетів про матеріальне заохочення кращих студентів і притягнення до відповідальності порушників навчальної та трудової дисципліни;

- залучення до виховного процесу батьків студентів;

- спонукання студентів до активної протидії проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадській діяльності, вживанню наркотичних речовин, алкогольних напоїв, куріння.

Студентське самоврядування у вищих навчальних закладах як складова демократизації вищої школи. Проблема самоврядування в закладах освіти набула своєї актуальності в кінці ХХ на початку ХХІ ст., тобто в період становлення української незалежної держави. Чому ці питання набувають особливої уваги в сучасних умовах?

По-перше, відбувається активне утвердження демократичних засад в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.

По-друге, інтеграція України у європейське співтовариство та перехід до ринкової економіки, безумовно, глибоко зачіпають усі складові освітньої галузі, вимагають її демократизації, адже згідно з принципами Болонського процесу студентство розглядається як партнер.

По-третє, студентство в усі часи виступало своєрідним барометром соціально-економічного та політичного стану суспільства. Молодь є найменш консервативним за своїми ціннісними орієнтаціями соціальним прошарком населення, найбільш чутливо реагує на соціальні зміни, їй притаманне негативне ставлення до порушення демократичних норм, законів, моральних принципів.

По-четверте, студентське самоврядування є важливим фактором розвитку і модернізації суспільства, виявлення потенційних лідерів, вироблення у них навичок управлінської та організаторської роботи з колективом, формування майбутньої еліти нації.

По-п’яте, опора на ініціативу, активну життєву позицію, ціннісні орієнтації студентства є реальним показником цивілізованості суспільства, утвердження в ньому демократичних начал.

Виходячи з програм Президента та уряду України, підсумкова колегія Міністерства освіти і науки України (2005 р., м. Київ) визначила такі основні пріоритетні напрями діяльності у сфері освіти і науки на найближчий період: досягнення європейського рівня якості освіти, забезпечення доступності освіти, духовної зорієнтованості та демократизації освіти, соціального благополуччя науковців і педагогів, реалізації формули “щасливий учитель – щасливий учень”, розвитку суспільства на основі нових знань.

З метою організаційного та науково-методичного забезпечення впровадження студентського самоврядування у вищих навчальних закладах Міністерство освіти і науки України наказом від 03.04.2001р. №166 затвердило “Положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах”. Згідно з ним “самоврядування у вищому навчальному закладі – це самостійна громадська діяльність студентів із реалізації функцій управління вищим навчальним закладом, яка визначається ректоратом (адміністрацією), деканатами (відділеннями) і здійснюється студентами відповідно до мети і завдань, що стоять перед студентськими колективами”.

Згідно зі ст. 38 Закону України “Про вищу освіту”, основними завданнями органів студентського самоврядування є:

- забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема, стосовно організації навчально-виховного процесу;

- забезпечення виконання студентами своїх обов’язків; сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;

- сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;

- сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами;

- організація співробітництва зі студентами інших навчальних закладів і молодіжними організаціями;

- сприяння працевлаштуванню студентів;

- участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

Запровадження студентського самоврядування у вищих навчальних закладах є конкретною реалізацією громадянських прав студентів, формування у них почуття відповідальності, вміння вирішувати соціальні, економічні та культурно-освітні проблеми. Водночас студентське самоврядування є дієвою формою самовиховання.

Дата добавления: 2014-01-04