Ключові принципи регіональної політики ЄС

ПРИНЦИПИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Лекція № 4.

Принцип субсидіарності (лат. субсидіарність – додатковість, другорядність, залишковість) вимагає, щоб рішення у державі при­ймались на нижчому рівні і верхні ланки управління вдавались до будь-яких дій тільки у тому випадку, якщо вони будуть ефективніші за відповідні дії нижніх ланок. В Європі ідеї субсидіарності мають давню історію і пов'язані з католицькою традицією, згідно з якою суспільство має втручатись у справи людини лише тоді, коли дії роди­ни та регіональної релігійної громади виявляються неефективними. Принцип субсидіарності є одним з наріжних каменів законодавства ЄС і базовою вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування.

Субсидіарність влади означає, що вищі ланки управління мають бути додатковими або другорядними при вирішенні завдань, які ви­никають на нижніх ланках. Іншими словами, принцип субсидіарності вимагає розбудови системи урядування не зверху вниз, а знизу вверх.

Згідно зі ст. 5 Римського договору, Європейські спільноти діють у рамках, окреслених цим договором, та відповідно до цілей, визна­чених у ньому. Питання, які не належать виключно до компетенції Спільнот, реалізуються ними лише в разі, якщо цілі не можуть бути досягнуті країнами-членами. Це і називається принципом субсидіар­ності, згідно з яким Європейські спільноти не можуть займатися питаннями, реалізувати які можуть країни-члени.

Ідея субсидіарності не нова. В європейській політиці протягом останніх десятиліть триває пошук доктрини, що дозволила б ЄЄ до­лучитися до вирішення проблем, які традиційно є прерогативою на­ціонального суверенітету.

Ідеологом принципу субсидіарності в ЄЄ вважають Ж. Делора. Принцип субсидіарності, на думку Ж. Делора, повинен визначити загальний курс: де Спільноти можуть, а де не можуть діяти автоном­но від національних урядів, аналогічно як конституція США залишає за штатами права, які не делегуються федеральному уряду, або основ­ний закон ФРН, що наділяє усіма повноваженнями землі за винятком прерогатив, не визначених спеціально. "Федералістський підхід по­кликаний визначити ясно, хто й що робить", – писав Ж. Делор.

Відсутність у документах ЄС чіткого визначення принципу суб­сидіарності не дозволяє розглядати його як правову норму. Це полі­тичний принцип, використання якого залежить від конкретної інтер­претації й ситуації.

В Європейському Союзі на основі субсидіарності вирішуються на­самперед регіональні проблеми. Регіон є важливим рівнем багаторів­невої структури ЄС, оскільки саме тут реалізуються прийняті на будь-якому рівні влади ЄС рішення.

Принцип координації стосується трьох груп питань:

1) інтегрованого використання всіх доступних фінансових інстру­ментів;

2) координації Європейською комісією регіональних політик країн-членів;

3) прагнення до гармонійного розвитку європейського простору.

Інтегроване використання всіх фінансових інструментів регіональ­ної політики ЄС безпосередньо пов'язане з принципом концентрації засобів. У цьому випадку йдеться про зосередження на пріоритетних цілях і координацію використання насамперед трьох Структурних фондів, а також їх гармонізацію з усіма іншими фінансовими інстру­ментами, такими, як, наприклад, позики Європейського інвестицій­ного банку.

Щодо координації Європейською комісією регіональної політики країн-членів, то її метою була протидія зростанню недобросовісної конкуренції виділення коштів із Структурних фондів усередині ЄС.

Остання група питань принципу координації стосується діяльності Європейської комісії в галузі політики просторового господарювання і плану територіального розвитку ЄС у перспективі XXI ст.

Комітет просторового розвитку, створений у 1991 р. розробив Схему розвитку європейського простору (СРЄП).

До складу Комітету просторового розвитку ввійшли представники Європейської комісії і країн-членів, що поставили собі за мету вирі­шення конфліктних ситуацій і заохочення до прийняття комплемен­тарних (додаткових) дій в галузі просторового господарювання.

На початку лютого 1999 р. Європейська комісія організувала Фо­рум, метою якого була оцінка результатів консультації першого проекту СРЄП. Форум закінчився формулюванням рекомендацій щодо викори­стання СРЄП як інструменту кращої координації спільних національ­них та регіональних політик, створення Європейської обсерваторії просторового планування, ширшого залучення країн-кандидатів до європейської економічної інтеграції.

СРЄП визначається як документ необов'язкового характеру, який повинен слугувати забезпеченню основних напрямів середньо - і дов­готермінової політики в Європі, що проводиться як інституціями ЄС, так і країнами-членами, а також регіональними та місцевими орга­нами влади. Основними завданнями СРЄП є: соціально-економічна згуртованість, сталий еколого-економічний розвиток, а також урівноважена конкуренція європейських регіонів.

Принцип еластичності означає врахування Європейською комі­сією організаційної та інституційної специфіки країн-членів при про­веденні регіональної політики. Виходячи з цього принципу, Європей­ська комісія намагається не впливати ні на структуру, ані на організа­цію територій, оскільки Європейський Союз є об'єднанням суверенних країн, які вибирають свій конституційний устрій і територіальні та центральні структури відповідно до своїх національних інтересів. Також враховують внутрішні традиції країн щодо проведення регіо­нальної політики. Отже, територіальні громади не можуть через Європейську комісію впливати на національні уряди, а лише спільно чи індивіду­ально лобіюють свої інтереси. Комісія також не може втручатися у характер відносин між цент­ральною та територіальною владою, оскільки кожна країна сама ви­значає свої територіальні та адміністративні структури, а також не­залежно розподіляє відповідні компетенції.

Дата добавления: 2014-01-04