Вступ до лекції. Навчальні цілі заняття

Навчальні цілі заняття

План лекції

1 питання: Київська Русь періоду феодальної роздробленості (ХІІ ст. – ХІІІ ст.).

2 питання: Галицько-Волинське князівство та його роль в історії України.

3 питання: Історична спадщина Київської Русі.

Основний зміст лекції

Початок роздробленості в Київській Русі, основні її причини. В. Мономах. Наслідки феодальної роздробленості. Монголо-татарська навала. Поділ Київської Русі на окремі князівства та її занепад.

Розвиток Галицької землі. Становлення та розвиток Волинської землі. Об’єднання цих земель у Галицько-Волинське князівство (1199 р.). Діяльність князя Данила Галицького (1238 – 1264 рр.). Занепад Галицько-Волинського князівства, його значення.

Історична спадщина Київської Русі. Концепції Погодіна, М. Грушевського на розвиток Київської Русі. Сучасні погляди істориків на ці процеси.

1. Об’єктивні чинники, які спричинили феодальну роздробленість Київської Русі;

2. Монгольська навала і її наслідки для слов’янських земель;

3. Політичний устрій і соціально-економічний розвиток Київської Русі в період феодальної роздробленості;

4. Чинники, які обумовили появу на території Київської Русі Галицько-Волинського Державного об’єднання;

5. Роль Галицько-Волинського князівства в історії;

6. Історична спадщина Київської Русі.

Київська Русь досягла могутності свого розвитку у ХІІ столітті. Але після смерті Я. Мудрого починається складний період у житті Київської держави, який історики називають періодом феодальної роздробленості. В це століття проходила боротьба за владу між князями, у результаті чого Київська Русь розпадається на дрібні князівства і починається поступовий занепад. Однак в цей період зростає авторитет декількох князівств, у тому числі Галицько-Волинського. В цілому феодальна роздробленість мала як позитивний, так і негативний характер. Особливістю цього періоду розвитку давньоруської держави було те, що на неї була здійснена монголо-татарська навала, яка на довгі століття зупинила розвиток Київської Русі.

1 питання. Київська Русь періоду феодальної роздробленості (ХІІст.– ХІІІст.)

Ярослав Мудрий затвердив принцип спадщини влади, який мав назву принцип сеньйорату, тобто прав найстарішого в роду. Усі сини повинні були поважати старшого брата – великого князя Київського і разом з ним правити всією Руською державою. У разі смерті Київського князя його місце посідав найстарший віком брат.

Після смерті Ярослава Мудрого (1054 р.) деякий час єдність руських земель підтримував тріумвірат старших синів Ярослава: Ізяслава, Святослава і Всеволода. Брати спільно вирішували державні справи (видавали закони, ходили в походи, переміщали молодших братів із одного уділа в інший).

Однак система сеньйорату не витримала випробовування життям і була

однією з причин усобиць, ослаблення, а згодом і розпаду Київської Русі.

Прагнення Ізяслава, Святослава і Всеволода збільшити власні володіння за рахунок молодших Ярославичів викликало незадоволення Ярославичів і породило в кінці XI століття міжусобну боротьбу. Після поразки 1068 р. на річці Альті у битві з половцями тріумвірат розпався, що призвело до посилення міжусобної боротьби. З метою її усунення у 1097 р. в Любечі князі зібралися на свій перший з'їзд. Учасники з'їзду закріпили володіння уділами, що склалися на той час, і проголосили принцип наслідування: «Хай кожен володіє отчиною своєю». Проте, припинити усобиці ні цей, ні наступні з'їзди не змогли.

Зі смертю останнього з Ярославичів боротьба за великокнязівський стіл набирає загрозливого характеру.

Онук Ярослава Мудрого – Володимир Мономах (1113 – 1125 рр.) – був великим Київським князем. Він припинив усобиці та об'єднав території Київської Русі, відродив її престиж. Його син – Мстислав – продовжував централізовану політику батька та після його смерті 1132 р. завершив період єдності Русі.

Дата добавления: 2014-01-04