Основні структурні співвідношення товарного ринку

План

1. Основні види та показники структури економіки

2. Секторна структура ВВП

3. Методика аналізу структури ВВП на основі міжгалузевого балансу

1. Основні види та показники структури економіки

Можливості економічного розвитку визначаються структурою еко­номіки. На макроекономічному рівні основними видами структури є:

· відтворювальна;

· галузева;

· регіональна.

Відтворювальна структура характеризується співвідношенням окремих компонентів валового випуску за вартістю (фондів заміщення, споживання і нагромадження) та за матеріально-речо­вим складом (засобами виробництва і предметами споживання).

Галузева структура економіки характеризує співвідношення валових випусків окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і визначається часткою кожної галузі у загальному валовому випуску.

Регіональна структура характеризує співвідношення випуску по окремих адміністративно-економічних районах.

Фонд заміщення у відтворювальній структурі включає вартість матеріальних витрат і амортизацію. Його висока частка у валовому випуску свідчить про ресурсовитратність економіки. Але треба окремо аналізувати частку матеріальних витрат і амортизації в самому фонді заміщення. Амортизація пов’язана із заміною вибуваючих основних виробничих засобів, її збільшення може свідчити про активне оновлення основного капіталу, що є позитивним.

Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення та інших суб’єктів ринку. Кінцеві споживчі витрати та їх структура детальніше розглянуті в наступному питанні.

Нагромадження вирізняють валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження та амортизацію, тобто частину фонду заміщення. Чисте нагромадження є аналогом чистих інвестицій у СНР, а валове — валових інвестицій.

Між споживанням і чистим нагромадженням існує певне протиріччя. Це пояснюється тим, що нагромадження якоюсь мірою обмежує споживання. Але чисте нагромадження в той же час є джерелом розширеного відтворення, сприяє економічному зростанню. Збільшення нагромадження веде до скорочення можливостей споживання, і навпаки.

Основним регулюючим параметром розвитку економіки є нор­ма нагромадження:

(4.1)

де п — норма нагромадження; ЧН — чисте нагромадження; НД — національний дохід; ВВП — валовий внутрішній продукт.

Норма нагромадження вважається достатньою, якщо становить приблизно 25 % від ВВП. Якщо частка чистого нагромадження у ВВП менша, то в економіці можуть спостерігатися застійні явища, оскільки не вистачає коштів для відновлення застарілих основних засобів. Тоді процеси відтворення не ефективні. Проте надто висока норма нагромадження (більш за 30 %) одночасно знижує можливості споживання, зменшує фонд споживання у ВВП.

Оптимальна норма нагромадження має верхню та нижню межі. Нагромадження не повинно погіршувати рівень споживання, який вже склався. Це означає, що верхня межа норми нагромадження визначається умовою незниження досягнутого рівня матеріального добробуту населення. Нижня межа норми нагромадження обумовлюється вимогою забезпечення вищої зайнятості, тобто забезпечення розширення виробництва. Ці протиріччя не дають можливості побудувати модель оптимізації нагромадження і визначити оптимальний рівень норми нагромадження. Тому на практиці аналіз співвідношення між споживанням і нагромадженням здійснюють, враховуючи вплив на них низки чинників.

Перш за все це ефективність нагромадження, тобто віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу або ВВП:

(4.2)

де Еф.н — ефективність нагромадження.

Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим вище ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонду нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або ВВП.

Потреба у нагромадженні залежить також від рівня фондовіддачі, яка в цілому по економіці може бути визначена як відношення національного доходу до вартості основних виробничих засобів. Підвищення фондовіддачі дозволяє створювати додатковий національний дохід без додаткового збільшення нагромадження.

На норму нагромадження впливає амортизація, яка частково може використовуватися разом із чистим нагромадженням як джерело розширеного відтворення. Тому амортизація дозволяє зменшити загальну потребу в нагромадженні. Але за умов інтенсивного економічного розвитку збільшуються амортизаційні витрати на прискорену заміну основних засобів, отже, зменшуються можливості використання амортизації для нагромадження.

Суттєво впливає на потребу в нагромадженні необхідність прогресивних структурних зрушень в економіці, під час яких потреба у нагромадженні підвищується.

Розраховуються також показники середньої (n _сер) та приростної (Δ n) норми нагромадження:

(4.3)

(4.4)

За матеріально-речовим складом у структурі економіки вирізняють засоби виробництва та предмети споживання.

Засоби виробництва — найважливіші в структурі економіки. Аналіз ринку засобів виробництва здійснюється за показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному та натуральному виразах.

Споживчі товари (товари для населення) аналізуються по окремих групах: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші транспортні засоби тощо. Такий аналіз здійснюється за кількісними та якісними характеристиками, а також за формами власності.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити превалюючий тип розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні чинники економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний розвиток. Визначаючи галузеві пріоритети, треба віддавати перевагу розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу. Це легка та харчова промисловість, а також галузі, що забезпечують їх сировиною. Інша група галузей, що потребує пріоритетного розвитку, — це наукомісткі галузі промисловості: машинобудування, хімічна, приладобудування.

Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації характеризуються показниками:

· коефіцієнтом спеціалізації (R_c):

(4.5)

де ЧЗ_{р. і} , ЧЗ_{заг. і} — кількість зайнятих в і -й галузі спеціалізації в регіоні та по країні загалом; РС_р, РС_заг — чисельність робочої сили в регіоні та по країні загалом;

· коефіцієнтом локалізації (R _л):

(4.6)

де П_{р. і} , П_{заг. і} — продукція галузі спеціалізації по регіону і по країні загалом; В_р, В_заг — випуск промислової продукції в регіоні та по країні загалом;

· коефіцієнтом міжрегіональної товарності (R _т):

(4.7)

де П _{і .в} — продукція галузі спеціалізації, яка вивозиться за межі регіону;

· коефіцієнтом рівня споживання на душу населення (R _сп):

(4.8)

Галузі, по яких зазначені коефіцієнти перевищують 1, крім R _т, є галузями спеціалізації даного регіону, а їх розвиток повинен стимулюватися.

Структура економіки не є стабільною, вона постійно змінюється під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників. Таким чином відбуваються структурні зрушення, які супроводжуються прогресивними чи депресивними змінами в економіці. Об’єктив­ною основою цих зрушень є невідповідність можливостей економіки її загальним потребам.

Під впливом негативних структурних зрушень, коли занепадають провідні, базові галузі економіки, виникає тривала структурна криза, яка супроводжується макроекономічними диспропорціями. Структурна криза настає, коли можливості пропозиції не задовольняють зростаючий сукупний попит. Особливо це стосується обмеженості сировинно-енергетичних ресурсів, необхідних для виробництва тих чи інших товарів. Так, наприклад, енергетична криза вражає насамперед енергомісткі галузі, а через них і всю економіку.

Структурна криза виникає також за умови скорочення сукупного попиту на певні види продукції або його дуже повільного зростання. Така криза гальмує економічний розвиток, супроводжується відносним перенагромадженням основного капіталу, його знеціненням, послабленням інвестиційної активності та переливом капіталу із кризових галузей у перспективні.

Структурні диспропорції порушують пропорційність економіч­ного розвитку. Провідні вчені-економісти[1] вважають найсуттєвішими такі диспропорції:

· між високими темпами економічного зростання і погіршенням стану державних фінансів;

· між зростаючими основними макроекономічними показниками і погіршенням фінансового стану суб’єктів господарювання (останнє проявляється у збільшенні кількості збиткових підприємств у окремих галузях);

· між зростаючими темпами розвитку економіки та низьким рівнем доходів населення.

Для ліквідації структурних диспропорцій потрібен тривалий час. Їх подолання може здійснюватись як через перерозподіл основних економічних ресурсів між окремими галузями, так і через розвиток ринкового механізму господарювання. Цей процес структурної перебудови потребує створення сприятливих інвестиційних умов, стимулювання науково-технічного прогресу, особ­ливо переходу до високих ресурсозберігаючих технологій, по-
ширення комп’ютеризації, створення прогресивної виробничої інфраструктури.

2. Секторна структура ВВП

Аналіз структури ВВП здійснюється за такими видами:

· секторна структура;

· структура на стадії виробництва;

· структура на стадії кінцевого використання або за сукупними витратами;

· структура за доходами.

Розглянемо секторну структуру ВВП.

Інституційні сектори економіки являють собою господарські одиниці, які знаходяться в межах економіки і володіють активами, беруть на себе зобов’язання та можуть займатися господар-
ською діяльністю з іншими господарськими одиницями.

У національних рахунках, рекомендованих ООН у 1993 р., розрізняють такі сектори економіки:

1) сектор нефінансових корпорацій (НФК), який охоплює підприємства всіх форм власності, які займаються виробництвом товарів та нефінансових послуг і фінансують свою діяльність як за рахунок власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і за рахунок державного бюджету. Сектор НФК включає три групи галузей: добувну, переробну та сферу послуг;

2) сектор фінансових корпорацій (ФК), який охоплює корпораційні організації, що займаються фінансово-посередницькою діяльністю: банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо;

3) сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), який охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу та виконавчу владу, стягують податки та фінансують державні витрати. До цього сектору також належать некомерційні бюджетні організації, які надають:

а) індивідуальні безкоштовні або пільгові неринкові послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва та культури тощо;

б) колективні неринкові послуги у сфері науки, оборони, державного управління, підтримання громадського порядку тощо. До сектору ЗДУ належать державні фонди, які утворюються з обов’язкових внесків;

4) сектор домашніх господарств (ДГ), який охоплює окремих фізичних осіб, сім’ї, що є споживачами товарів і послуг;

5) сектор некомерційних організацій, які обслуговують домаш­ні господарства (НКО), що охоплює орагнізації, створені домашніми господарствами за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів (політичні партії, церква, професійні спілки);

6) сектор закордон (З), який охоплює суб’єктів господарювання, що розташовані за кордоном, але здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.

По кожному сектору окремо аналізують:

· виробництво ВВП;

· кінцеве використання ВВП;

· ВВП за доходами.

Виробництво ВВП по секторах розраховується як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням секторів. Визначається вартісний обсяг ВВП по секторах, а також питома вага ВВП і проміжного споживання у валовому випуску в розрізі секторів економіки. Валовий випуск — це повна ринкова вартість вироблених у країні за рік товарів і послуг. Проміжне споживання включає вартість використаних у секторах для виробничих потреб матеріалів, сировини, електроенергії, палива тощо, яка пов­ністю переноситься на створений продукт.

Кінцеве використання ВВП складається з кінцевих споживчих витрат, валового нагромадження та чистого експорту.

До складу кінцевих споживчих витрат (С) входять споживчі витрати секторів домашніх господарств (С_ДГ), загальнодержавного управління (С_ЗДУ) та некомерціних організацій (С_НКО):

(4.9)

У структурі ВВП за категоріями використання найвагомішу частку становлять кінцеві споживчі витрати (як правило, більше 60—70 %), а з них — споживчі витрати домашніх господарств. Останні формуюються з доходів найманих працівників, змішаного доходу від особистого підсобного господарства та інших видів діяльності.

Може спостерігатися скорочення частки кінцевих споживчих витрат домашніх господарств, але це є ознакою збільшення заощаджень. Це, скоріше, свідчить про погіршення якості життя населення. Розраховується також рівень споживчих витрат на душу населення, який зіставляється з межею малозабезпеченості. Аналізують також структуру споживчих витрат домашніх господарств, визначаючи частку витрат на продукти харчування, на послуги, на придбання непродовольчих товарів тощо. При цьому треба пам’ятати, що зміни в структурі споживання населення можуть відбуватися й під впливом постійного зростання тарифів на енергопостачання, комунальні послуги, послуги транспорту і зв’язку, тобто не бути прогресивними.

Висока частка споживання секторів ЗДУ і НКО у кінцевих споживчих витратах і ВВП є чинником зростання бюджетного дефіциту, грошово-кредитної емісії, провокує гіперінфляцію, зменшує споживання домашніх господарств, призводить до зростання централізації економіки. Сумарні витрати секторів загальнодержавного управління і некомерційних організацій називають невиробничими витратами.

Під час аналізу визначається індекс централізації економіки (І _ц.ек.), який характеризує співвідношення індексів реальних кінцевих невиробничих витрат секторів ЗДУ та НКО (І _ЗДУ(р) + І _НКО(р)) та індексу реальних кінцевих споживчих витрат сектору ДГ (І _ДГ(р)):

(4.10)

Індекси реальних кінцевих споживчих витрат секторів ЗДУ, НКО і ДГ розраховуються за формулами:

(4.11)

(4.12)

(4.13)

де І _ЗДУ(н), І _НКО(н), І _ДГ(н) — індекси номінальних кінцевих споживчих витрат відповідних секторів.

Аналіз охоплює зіставлення динаміки ВВП реального і темпів зміни кінцевих споживчих витрат сектору ЗДУ, а також темпів інфляції. Рівень державного споживання визначає зв’язок між темпами економічного зростання й темпами інфляції. У країнах з рівнем державного споживання менше 10 % навіть значна інфляція не може перешкодити економічному зрос-
танню.

Надмірне державне споживання в умовах низької монетизації економіки сприяє виникненню такого негативного явища, як зростання вартості грошей. Зростаючі номінальні відсоткові ставки, які значно перевищують рівень інфляції і впливають на реальну відсоткову ставку за кредит, зменшують попит на інвестиції. Крім того, надмірне вилучення коштів на фінансування державних потреб призводить до занепаду виробництва, оскільки супроводжується скороченням витрат на валове нагромадження основного капіталу і зменшує темпи його оновлення.

Досвід країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин, свідчить, що рівень державного споживання, який перевищує 16—18 % ВВП, перешкоджає створенню умов для економічного зростання через зменшення можливості нагромадження основного капіталу.

Валове нагромадження для всієї економіки (ВН) — це сума валового нагромадження основного капіталу (ВН_ОК), зміни запасів матеріальних обігових коштів (З_ОБ), сальдо придбання цінностей лише по сектору домашніх господарств (Ц_ДГ):

(4.14)

Валове нагромадження основного капіталу (ВН_ОК) складається з валового нагромадження основного капіталу всіх секторів економіки, крім закордону:

(4.15)

Запаси матеріальних обігових коштів розраховуються для всіх секторів, крім фінансових корпорацій і закордону:

(4.16)

Запаси матеріальних обігових коштів є невеликим за розміром елементом ВВП, але необхідними для нормального функціонування підприємств. За умов сталого економічного розвитку достатньою є частка цієї складової ВВП в межах 4—5 %. Але за умови гіперінфляції частка запасів матеріальних обігових коштів значно збільшується. Це пояснюється тим, що в умовах інфляційних очікувань запаси матеріальних ресурсів перетворюються у засіб нагромадження вартості, отриман-
ня підприємствами додаткових прибутків за рахунок їх пере-
оцінки.

Чистий експорт (NX) визначається як різниця між експортом (ЕX) та імпортом (ІM) і стосується тільки сектору «закордон»:

(4.17)

Окремо аналізується структура експорту та імпорту. Якщо у структурі експорту переважає продукція сировинних галузей, то це не сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці, а свідчить про поглиблення технологічного відставання національ­ного виробництва.

Отже, ВВП за кінцевим використанням (ВВП_кв) по секторах дорівнює:

(4.18)

Під час аналізу визначаються абсолютні значення кінцевого використання ВВП та його компонентів у цілому по економіці та по окремих секторах, стурктура кінцевого використання у відсот­ках до ВВП, також використаного в економіці та по секторах, структура кожного компонента кінцевого використання в розрізі окремих секторів.

Результати обчислень систематизуються у табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Дата добавления: 2014-01-04