Методологія прогнозування еколого-економічного розвитку урбанізованих територій. Аналіз методів прогнозування екосистем

Забезпечення екологічної безпеки неможливе без врахування існуючих тенденцій розвитку екосистем. Еколого-економічний прогноз є невід’ємною складовою частиною комплексного прогнозу соціально-економічного розвитку як країни в цілому, так і її окремих регіонів (районів) на перспективу і дозволяє оцінити характер стану природного середовища регіону при різних варіантах його розвитку, визначити домінуючі зв’язки між екологічною й іншою підсистемами. Розробка еколого-економічного прогнозу регіону зводиться до вирішення трьох конкретних завдань:

• соціально-економічна оцінка стану природного середовища в регіоні в даний час і перспективі, розробка на її основі системи заходів по повному запобіганню чи максимальному пом’якшенню негативного впливу господарської діяльності на навколишнє середовище;

• визначення й врахування можливих наслідків змін у природному середовищі в результаті господарської діяльності і техногенних процесів, їх вплив на спеціалізацію і комплексний розвиток господарства регіону;

• врахування прогнозів еколого-економічних процесів у контексті загального комплексного прогнозу соціально-економічного розвитку регіону шляхом формування ряду критеріїв і обмежень як по ресурсах, так і за допомогою показників якісного стану навколишнього середовища.

Для окремих регіонів країни екологічний прогноз має особливе значення, будучи домінуючим фактором при прийнятті рішень, які стосуються їх майбутнього господарського розвитку. Останнім часом значення завчасного виявлення негативних тенденцій розвитку екосистем ще більш виросло, оскільки погіршення якості середовища стає істотно важливим фактором росту соціальної напруги.

В цілому завдання аналізу тенденцій розвитку екосистем у регіонах різного рівня зводиться до встановлення ступеня погодженості екологічних параметрів з показниками прогнозованих соціально-економічних змін. При цьому основними вихідними параметрами екологічного блоку є показники використання земельних ресурсів, ступеня впливу господарської діяльності на повітряний басейн, водне середовище, стан рослинного і тваринного світу, грунту та ін.

Останнім часом методи прийняття рішень і прогнозування розглядаються практично як єдине ціле, тому що стратегічне рішення без прогнозу не існує. Для дослідження проблем, що виникають під час прогнозування використовуються найрізноманітніші аналітичні методи - імітація, методи теорії ігор, математичне моделювання, мережні методи. Використання того чи іншого підходу диктується, як правило, рівнем структури-зації проблеми: добре структуровані, слабко структуровані та неструктуровані задачі.

Питання прогнозування екосистем відносяться до мало структурованих проблем, тому що характеризуються такими параметрами як:

• невизначеність, ненадійність і неповнота прогностичної інформації, пов’язаний з ними ризик;

• велика кількість цілей і багатокритеріальність оцінок;

• гнучкість і адаптаційна здатність варіантів;

• ітеративність процедур формування й оцінки варіантів;

• ресурсна обмеженість.

Через специфічні властивості екологічної системи, що характеризується невизначеністю взаємозв’язку внутрішніх і зовнішніх факторів, використання формалізованих підходів при підготовці і прийнятті стратегічних рішень незначне. Зокрема, це стосується і до методів моделювання. Винятком є виконання окремих етапів, таких як прогнозування деяких характеристик чи об’єктів розподілу ресурсів при виконанні робіт на заключних стадіях проектування елементів системи.

Пов’язано це з тим, що спроби формалізації складних систем часто призводять до твердих модельних конструкцій і невірних припущень, що неадекватно відображають розмаїтість реальних ситуацій. В останні роки спостерігається якісний стрибок у розвитку обчислювальної техніки і програмного забезпечення: широко поширені мережі ЕОМ, розподілені бази даних, розвинуті діалогові засоби і спеціалізоване прикладне програмне забезпечення. Усе це дозволяє більш широко використовувати моделювання для вирішення завдань еколого-економічного розвитку.

Стратегії еколого-економічного розвитку урбанізованої території спираються на визнання необхідності застосування неформальних і формальних (розрахункових) процедур. Доцільним є застосування для вирішення поставлених завдань імітаційного моделювання у сполученні з неформальними (експертні оцінки, ранжнрування по пріоритетах, якісний аналіз) методів прийняття рішень. Нижче наведений опис деяких нетрадиційних методів, що одержали найбільше поширення за кордоном для прогнозування динаміки екосистем при прийнятті різних господарських рішень і апробованих у ряді вітчизняних робіт.

При використанні методу якісного імітування спочатку здійснюється вибір перемінних, котрі мають безпосереднє відношення до аналізованої проблеми. Потім усі перемінні нормуються, визначається верхня і нижня межа зміни кожної перемінної. Визначається також період часу для оцінювання і масштаб часу. Крім матриці перемінних складається матриця взаємодій.

Пропоновані методи моделювання динаміки геоекосистеми припускають побудову інтегральних моделей. Важливим етапом створення таких моделей є вибір інтегральних показників, що розглядаються як індикатори, по яких можна відслідкувати довгострокові характеристики екосистеми.

За допомогою цієї системи можна оцінити ступінь впливів на природне середовище широкого спектра антропогенних впливів, наприклад, зміна земельного фонду і стану ґрунтів у процесі виробничої діяльності, викиди забруднювачів, внесення добрив з урахуванням попадання їх у повітря, грунт чи воду, вплив основних видів меліорації, зміна кліматичних умов, вплив транспорту на стан біомаси і ґрунтів, різні технології експлуатації лісів та ін.

Одним з недоліків цієї методики і програми в даний час є відсутність економічних параметрів і підпрограм їхнього розрахунку і використання. Без цих показників формування стратегій і їхня еколого-екоїюмічна оцінка неможливі.

4.5.6. Прогнозування еколого-економічного розвитку району міста (на прикладі Суворовського району м. Одеси)

1. Управління господарськими процесами містить в собі поточний (оперативний) і перспективний (довгостроковий) аспекти. За цією ознакою управління може бути поділене на стратегічне і тактичне.

2. Стратегічне і тактичне управління в цілому представляє єдину систему, у межах якої кожний із двох елементів виконує свою роль. Ціль стратегічного управління - виявлення перспектив і опрацювання принципових рішень великого масштабу.

3. Прогноз не може мати характер директиви і трактуватися категорично та однозначно, як план. Для цього недостатньо наявної інформації, яка крім того, ненадійна. Остаточне орієнтування в них здійснюється пізніше, при розробці планів соціально-економічного й екологічного розвитку регіону.

4. Прогноз - перша стадія активного управління розвитком об’єкта. Призначення прогнозу полягає в тім, щоб дати відповідь на питання, що відбудеться з об’єктом у підсумку ефективного управління його розвитком протягом періоду, що розглядається, оцінити різні варіанти управління системою з урахуванням прогнозу динаміки зовнішнього середовища для того щоб вибрати для реалізації найбільш раціональний по всіх параметрах алгоритм управління. Таке розуміння місця і значення прогнозу в процесі прийняття господарських рішень має принципове значения. Таким чипом, прогноз це не тільки визначення можливої точки стану системи в майбутньому, але і визначення шляху (стратегії) її розвитку.

Дата добавления: 2014-01-04