Безготівкові міжгосподарські розрахунки

Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентами нефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються між собою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно різниться.

Платіжні інструменти. Щоб забезпечити учасникам міжгосподарських розрахунків можливість успішно виконувати вказані вище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжних інструментів, кожний з яких має свої переваги та недоліки. Враховуючи їх та зважаючи на свій реальний фінансовий стан і характер конкретної товарної операції, кожний з контрагентів товарних операцій може вибрати найбільш надійний та зручний для себе платіжний інструмент та визначити умови його застосування.

В Україні спектр платіжних інструментів, що застосовуються при безготівкових розрахунках, значно вужчий, ніж у світовій практиці, і базується переважно на кредитовому переказі коштів. Це зумовлено головним чином хронічною платіжною кризою, що охопила економіку України в перехідний період, унаслідок чого продавці товарів примушують платників здійснювати попередню оплату кредитовими інструментами. Дебетові інструменти, такі як вексель та чек, хоч і застосовуються в українській практиці, проте не набули значного поширення.

Сьогодні в безготівкових міжгосподарських розрахунках в Украї­ні застосовуються такі платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення, векселі.

Платіжними інструментами звичайно називають складені за встановленою формою документи, які подаються банкам юридичними та фізичними особами з дорученням (чи з вимогою) переказати з їхніх рахунків (чи зарахувати на їхні рахунки) певну суму грошей.

Платіжні інструменти строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів. Значна частина реквізитів є спільною і обов’язковою для всіх інструментів.

До обов’язкових реквізитів належать:

— назва документа;

— номер, число, місяць та рік виписки документа;

— повна та скорочена назва платника і одержувача грошей, номери їхніх рахунків та ідентифікаційних кодів; якщо платник є нерезидентом, то вказується країна його реєстрації;

— назва та місцезнаходження банків платника й одержувача, умовні номери за МФО (коди банків);

— сума платежу (словами та цифрами);

— призначення платежу для перерахування чи одержання грошей;

— підписи керівника та головного бухгалтера платника (чи одер­жувача) та відбиток печатки;

— сума податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість».

Чинним положенням про безготівкові розрахунки визначені основні вимоги до оформлення платіжних інструментів:

— мають бути заповнені всі реквізити кожного документа;

— кількість виписаних документів має відповідати (дорівнювати) числу учасників розрахунково-платіжного процесу;

— жодні виправлення і підчистки, факсимільні підписи не допускаються;

— в даті документа число і рік проставляються цифрами, а місяць — словами;

— назва платника повинна точно збігатися з указаною в його зареєстрованому статуті;

— платіжний документ повинні підписувати особи, яким надано таке право статутом і підписи яких є в картці зразків, поданій банку при відкритті рахунку.

Відповідно до видів платіжних інструментів та порядку їх обороту розрізняють кілька форм безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, по акредитивах, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями, векселями.

За кожною формою безготівкових розрахунків можуть застосовуватися декілька способів платежу. Кожний з них визначається порядком та умовами виконання підприємствами взаємних грошових зобов’язань. За цим критерієм розрізняють такі способи платежів: не­гайний, коли кожна поставка товарів оплачується негайно, і з відстрочкою платежу, коли товар продається в кредит; за рахунок власних коштів платника з його поточного рахунку чи за рахунок банківського кредиту; попередній, коли кошти перераховуються одержу­вачу до відвантаження товарів; за кожною окремою поставкою чи за сукупністю поставок за певний час відповідно до договору (плановий платіж); пряме перерахування коштів чи залік взаємних вимог.

Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення — це письмовий документ, оформлений за стандартною формою, з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача. Розрахунки платіжними дорученнями — це одна з найпоширеніших в Україні форм розрахунків.

Платіжне доручення виписує платник, чітко дотримуючись установлених правил оформлення платіжних документів, і подає в банк, що його обслуговує, не пізніше ніж протягом 10 календарних днів після дати виписки доручення. Сума взятого банком для виконання доручення списується з рахунку платника (рахунок дебетується) і зараховується на рахунок одержувача (рахунок кредитується), якщо він відкритий у тому самому банку. Якщо ж рахунок одержувача відкритий в іншому банку, то списані кошти з рахунку платника будуть зараховані на кореспондентський рахунок банку платника і подальший їх рух здійснюється згідно з чинним порядком міжбанківських розрахунків

Розрахунки платіжними дорученнями — досить проста, зручна, економічна форма, що забезпечує швидке здійснення платежу.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій: 1) вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари; 2) доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю. Це не дуже поширена форма розрахунків. Звичайно вона застосовується в розрахунках за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Розрахунки чеками. Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунку (чекодавця) банку, в якому рахунок відкрито (банку-емітенту), виплатити вказану суму грошей пред’явнику чека (чекодержателю). Чеки, які застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими.

Розрахунки чеками застосовуються переважно в платежах за отримані товари, виконані роботи, надані послуги, а також у деяких нетоварних платежах. На практиці чеки доцільно застосовувати у внутрішньоміських розрахунках. Проте в Україні ця форма розрахунків розвинута слабо порівняно з західними країнами, в багатьох з яких чек є одним з основних платіжних інструментів.

При видачі чекової книжки банк проставляє на ній суму заброньованих коштів для оплати чеків (ліміт чекової книжки). Виписуючи розрахункові чеки, чекодавець заповнює корінець до нього, в якому проставляється сума невикористаного ліміту. Кожний наступний чек може виписуватися тільки в межах наявного ліміту чекової книжки.

Акредитив — це зобов’язання банку оплатити платіжні вимоги, які він надає на прохання свого клієнта-платника його контрагенту-постачальнику (бенефіціару) за умови дотримання останнім перед­бачених в акредитиві умов поставки та платежу. Застосовується акредитивна форма переважно в міжміських і в міжнародних розрахунках, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати поставленої продукції.

Розрахунки по сальдо взаємної заборгованості. Підприємства, які мають постійні господарські зв’язки з зустрічними поставками товарів (виконання робіт, надання послуг), можуть розраховуватися між собою періодично за сальдо зустрічних вимог.

Розрахунки платіжними вимогами. Платіжна вимога — це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Зараз ця форма розрахунків застосовується рідко — лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепта) з рахунків їх власників.

Дата добавления: 2014-01-04