Державна

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на порозі постіндустріального розвитку і характеризується динамізмом та новітніми тенденціями в розвитку відносин власності:

1) подальше розширення плюралізму форм власності — приватної (великої, середньої, дрібної, сімейної), корпоративної, колективної, кооперативної, державної тощо. Завдяки цьому забезпечується конкуренція і ефективне функціонування економіки в цілому;

2) значне поширення змішаних і комбінованих форм власності, де провідна роль належить корпораціям і великим фірмам;

3) посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності: створюються асоційовані форми власності трудових колективів, збільшується частка акцій серед працівників фірм, вони залучаються до управління і розподілу доходів, забезпечуються дешевим житлом, медичним обслуговуванням тощо;

4) прогресивна зміна структури об'єктів власності: пріоритетними стають такі об'єкти власності, як наукові знання, інформація, комп'ютерні програми, нові технології, космічні об'єкти, висококваліфікована робоча сила, духовні блага тощо;

5) розширюються форми та об'єкти міжнародної власності на основі поглиблення міжнародного поділу праці й посилення економічних зв'язків між країнами.

2. Сутність та структура економічних потреб суспільства

Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей, які визначають за певними критеріями:

— фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

— соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

— духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Зазначена класифікація є умовною, оскільки фізіологічні, соціальні та духовні потреби переплітаються і взаємодіють між собою, утворюючи цілісну систему.

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв'язків між ними вирізняються моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу, К. Альдерфера.

Так, "піраміда потреб" А. Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб виявляється та задовольняється після задоволення потреб попереднього рівня (рис. 4.8.).

Рис. 4.8. Модель ієрархії людських потреб А.Маслоу

"Людина — це піраміда потреб з біологічними в основі і духовними на вершині, — писав А. Маслоу

Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Благо — будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу. Розрізняють такі блага:

- неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

- неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без зусиль людини; їхні обсяги перевищують наявні людські потреби);

- економічні (обмежені; такі, що є результатом чи об'єктом економічної діяльності; їхні обсяги обмежені порівняно з існуючими потребами).

Економічні потреби — це потреби в економічних благах. Носіями економічних благ є найрізноманітніші товари та послуги.

Комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації за такими критеріями:

I. За характером виникнення:

— первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

— вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

II. За засобами задоволення:

— матеріальні (потреби в матеріальних благах);

— нематеріальні (духовні потреби).

III. За нагальністю задоволення:

— першочергові (предмети першої необхідності);

— другорядні (предмети розкоші).

IV. За можливостями задоволення:

— насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

— ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

V. За участю у відтворювальному процесі:

— виробничі (потреби у засобах виробництва);

— невиробничі (потреби у споживчих благах).

VI. За суб'єктами вияву:

— особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

— колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

— суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

— абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

— дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

— платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

— фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Система економічних потреб є складною і постійно розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку людської цивілізації.

На думку видатного українського дослідника М.Х. Бунге, "в ученні про потреби можна назвати найбільш правдоподібними такі три положення:

1) розвиток як окремих осіб, так і цілих суспільств, без розвитку потреб не можливий;

2) розвиток індивіда залежить від гармонійного розвитку притаманних йому потреб;

3) розвиток суспільства передбачає відповідність між потребами приватних осіб, з яких складається суспільний союз".

Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної діяльності, нарощування виробництва економічних благ та поліпшення їхніх якісних характеристик.

Дата добавления: 2014-01-04