Недоконаного виду

	Однина	Множина
1 ос.	працюватиму	буду працювати	працюватимемо	будемо працювати
2 ос.	працюватимеш	будеш працювати	працюватимете	будете працювати
3 ос.	працюватиме	буде працювати	працюватимуть	будуть працювати

ПЕРЕХІДНІ І НЕПЕРЕХІДНІ ДІЄСЛОВА

За своїм значенням і відношенням до інших частин мови усі дієслова поділяються на перехідні й неперехідні.

Перехідні дієслова означають дію, що переходить на інший предмет: читати листи, любити сина.

Перехідні дієслова вимагають, щоб залежний від них іменник був у формі знахідного відмінка без прийменника; у формі родового відмінка без прийменника, коли дія переходить на частину предмета; з заперечною часткою не і іменника у формі родового відмінка без прийменника (обгорнути хати, приніс води, не читав листа).

Неперехідні дієслова означають дію, яка на інший предмет не переходить (грати на скрипці).

Деякі дієслова можуть бути і перехідними (шити плаття) і неперехідними (шити на машинці).

Зворотні дієслова завжди неперехідні (дівчина усміхалась).

Категорія перехідності-неперехідності властива всім дієслівним формам: інфінітиву, особовим і родовим формам та дієприслівнику.

СТАН ДІЄСЛОВА

Категорія стану виражає відношення дії до суб'єкта і об'єкта. Дієслово є основною ланкою в реалізації граматичних відношень між суб'єктом і об'єктом дії.

У реченні дієслово виступає із значенням активної чи пасивної дії. Значення дієслівного стану (активний стан, пасивний стан) тісно пов'язане з семантикою дієслова і виявляється в його синтаксичних зв'язках з іншими словами. Наприклад: Бригадавиконуєплан. У цьому реченні перехідне дієслово виражає значення активної дії, спрямованої на самостійний об'єкт. Однак ці логічні відношення можна передати в іншому граматичному оформленні. Наприклад: Планвиконуєтьсябригадою. У цьому реченні неперехідне дієслово виражає значення пасивної дії.

Категорія стану пов'язана з категорією перехідності-неперехідності. Перехідні дієслова виражають значення активної дії, а неперехідні дієслова, утворені від перехідних за допомогою частки -ся, виражають значення пасивної дії, наприклад: виконує - виконується.

У сучасній український літературній мові розрізняють такі стани дієслів: активний (або дійсний) і пасивний.

Дієслова активного (або дійсного) стану виражають активну дію суб'єкта, спрямовану на самостійний об'єкт. Це значення мають лише перехідні дієслова. Наприклад: Дівчата вгляділи кущ калини на леваді.

Граматичним показником активного стану дієслова є формальне вираження прямого об'єкта іменником у знахідному відмінку без прийменника.

Дієслова пасивного стану виражають пасивну дію суб'єкта. Наприклад: Арія виконується співаком.

Граматичним показником пасивного стану дієслова є формальне вираження непрямого об'єкта іменником.

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ДІЄСЛІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке стоїть у першій або третій особі множини (ми вимагаємо, дирекція звертається).

Теперішній час вживається ще на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов'язковість (нарада розпочинається о 10 годині).

Недоконаний вид у ділових паперах, як правило, позначається складеними формами (будуть здійснюватися, буде розпочинатися).

Доконаний вид у ділових текстах ширше, ніж у будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації (актувати - заактувати, проектувати - запроектувати). Таке широке вживання префіксованих дієслів у діловому стилі не повинне розглядатися як порушення норм літературної мови.

Наказовий спосіб в українській літературній мові виражається цілим рядом форм: власне наказовими формами, формами дійсного способу із значенням наказовості й відповідною інтонацією (ідемо! пішов!), інфінітивом (встати!), лексичними засобами (проїзд заборонено).

Цілком очевидно, що ступінь категоричності висловлюваної вимоги при використанні цих засобів змінюється в дуже широких межах: від ввічливої поради, побажання до категоричного наказу; вибір способу оформлення наказу залежить насамперед від стилю, призначення тексту, а також від норм мовного етикету.

У ділових документах форми власне наказового способу (іди - ідіть, роби - робіть) використовуються лише в усному мовленні; в писемній формі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловленню категоричного характеру. Інфінітив мусить мати лише закінчення -ти (здійснювати, виконувати, відповідати); закінчення -ть вживається лише у розмовній мові; для ділових текстів воно неприйнятне. Менш категоричні безособові форми; вони мають характер ствердження фактів і застосовуються в різних інструкціях, статутах (забороняється, заборонено).

ДІЄПРИКМЕТНИК

Дієприкметник - це форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією. За будовою, граматичними ознаками і синтаксичною функцією дієприкметники близькі до прикметників.

Як прикметники дієприкметники змінюються за родами, числами і відмінками (залитий сонцем двір, залитого сонцем двору, залиті сонцем двори, залите сонцем приміщення). Дієслівною ознакою дієприкметників є те, що вони можуть керувати іменником (двір, залитий сонцем), мати при собі залежні слова (одержаний давно), мають такі граматичні категорії, як час, стан, вид.

За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього (згасаючий) і минулого (згаслий) часів. За відношенням до стану вони поділяються на активні (процвітаючий) та пасивні (скошений). Дієприкметники зберігають вид дієслова, від якого утворені.

У реченні дієприкметники виконують функцію означення або іменного складного присудка.

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теперішнього (заростаючий ставок) і минулого часу (зарослий ставок).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета (написаний вірш).

Творення дієприкметників

Активні дієприкметники	Пасивні дієприкметники
тепер. час	минулий час	тепер. час	минулий час
від основ тепер. ча­су перехідних і непе­рехідних дієслів не­доконаного виду за допомогою суфіксів -уч-, -юч-, (І дієв.) -ач-, -яч- (ІІ дієв.) стихати - стихаю­чий, сидіти - сидячий	від основи інфінітива неперехід­них дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л замерзнути - замерзлий	-	від основи інфі­нітива перехід­них дієслів доко­наного і недоко­наного виду за допомогою суфік­сів -н-, -ен-, -єн-, -т - писати - писа­ний, мити - митий

Деякі дієприкметники, втративши дієслівні ознаки виду і часу, перейшли у прикметники. Вони виражають постійну ознаку, не мають при собі залежних слів, а, навпаки, самі залежать від іменника.

Дієприкметник	Прикметник
Нас зустріла розквітла блідо-рожевим цвітом яблуня.	Нас зустріла розквітла яблуня.
Розквітла - дієприкметник, керує іменником (розквітла (чим?) цвітом), має час, вид стан.	Розквітла - прикметник, виражає ознаку іменника, має такі граматичні категорії, як рід, число, відмінок.

У прикметниках дієприкметникового походження може змінюватися наголос, наприклад: ва ' рений, пе ' чений (дієпр.), і варе ' ний, пече ' ний (прикм.).

Дієприкметник із залежними словами називається дієприкметниковим зворотом, який на письмі виділяється комами залежно від місця знаходження.

В офіційно-діловому стилі мови часто вживають дієприкметникові звороти з метою економності вислову і точності відтворення думки.

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник - це незмінювана форма дієслова, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію.

Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника.

Ознаки дієслова, які має дієприслівник:

- близьке лексичне значення (йти - йдучи);

- твориться від дієслівних основ (йти - йдучи);

- зберігає вид дієслова, від якого утворений (виступати - виступаючи, виступити - виступивши);

- керує іменником або займенником (працюючи з дітьми, з ним).

Ознаки прислівника, які має дієприслівник:

- не змінюється;

- у реченні є обставиною.

Творення дієприслівників

Недоконаний вид	Доконаний вид
Від основ тепер. часу за допомогою суфіксів -учи-, -ючи-, (І дієв.) -ачи-, -ячи- (ІІ дієв.) бредуть - бредучи, лежать - лежачи	Від основи інфінітива за допомогою суфікса -ши, -вши, принести - принісши, сховати - сховавши

Дієприслівники мають форму недоконаного або доконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду означають, що додаткова дія не закінчена і відбувається одночасно з головною. Наприклад: Дивлячись на високі Карпати, Марко мріяв про рідні Альпи.

Дієприслівники доконаного виду означають, що додаткова дія відбувається раніше головної, вираженої дієсловом. Наприклад: Прочитавши документ, ми почали активно його обговорювати.

Дієприслівники з пояснюючими словами називаються дієприслівниковим зворотом, який на письмі виділяється комами, незалежно від місця знаходження.

В офіційно-діловому стилі мови часто вживають дієприслівникові звороти з метою економічності вислову і точності відтворення думки.

4.7. Прислівник

Прислівником називається самостійна незмінна частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки та обставини.

Прислівники мають такі особливості:

- вони не змінюються;

- мають тільки їм властиві словотворчі суфікси - о, -е, -у, -ому, -єму (тепло, добре, по-моєму);

- мають лексичне і словотворче співвіднесення з усіма частинами мови, від яких походять (іменниками, прикметниками, числівниками, займенниками, дієсловами);

- у реченні виконують функцію обставин.

За значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на три розряди: означальні, обставинні, безособово-предикативні.

Означальні прислівники поділяються на такі групи: якісно-означальні, способу або образцу дії, кількісно-означальні.

Якісно-означальні прислівники дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони утворюються від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -о або -е.

Прислівники на -о, -е, утворені від якісних прикметників, можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння.

Форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -ше та -іше (швидко-швидше, тепло-тепліше), а також за допомогою інших основ (добре-краще).

Найвищий ступінь порівняння твориться за допомогою префікса най- та вищого ступеня порівняння прислівників (глибше-найглибше).

Прислівники способу або образу дії вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, по-нашому).

Кількісно-означальні прислівники виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки? якою мірою? як багато? (двічі, дуже, надзвичайно).

Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, їх поділяють на такі групи: прислівники часу, місця, причини, мети.

Прислівники часу характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли? відколи? як довго? доки? (тепер, колись, віддавна, завжди).

Прислівники місця характеризують дію за просторовим відношеннями і відповідають на питання: де? куди? звідки? (вниз, здалеку, праворуч).

Прислівники причини виражають причину дії і відповідають на питання: чому? через що? з якої причини? (зопалу, згарячу).

Прислівники мети виражають мету дії і відповідають на питання: для чого? на що? з якою метою? (умисне, напоказ, наперекір).

Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають стан природи (тихо, ясно, темно, холодно), психічний або фізичний стан людини (легко, радісно, весело, душно), зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (необхідно виконати, потрібно сказати).

Прислівники різноманітні за своїм походженням і будовою. Це пояснюється тим, що вони сформувалися на основі інших частин мови: прикметників та іменників (помалу, бігом), числівників (вдвоє), займенників (нікуди), дієслів (пошепки).

Прислівники утворюються зо допомогою:

- префіксів (вгорі, вранці);

- суфіксів (високо);

- префіксів та суфіксів (по-українськи);

- злиття основ (ліворуч);

- повторення слів (далеко-далеко, як-не-як),

- переходу у прислівники інших частин мови (часом).

В офіційно-діловому стилі переважають якісно-означальні прислівники, а також досить широко вживаються обставинні прислівники.

4.8. Службові частини мови

Крім повнозначних самостійних частин мови є службові частини мови - прийменник, сполучник, частка. Вони виражають синтаксичні відношення між словами і реченнями (прийменник і сполучник), надають додаткового смислового чи експресивного відтінку (частка).

Прийменником називається службова частина мови, яка об'єднує слова, що разом з формами непрямих відмінків виражають відношення між предметами, відношення дії чи стану до предмета.

Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати простір (приїхати до міста), час (о дев'ятий годині), причину (запізнився через транспорт), мету (поїхати на зустріч), порівняння (старший від неї), спосіб дії (робити з задоволенням), відношення до матеріалу (нитка з капрону).

Без прийменників вживається лише називний відмінок, місцевий завжди вживається з прийменниками, а всі інші можуть вживатися як з прийменниками, так і без них.

За походженням прийменники поділяються на первинні (в, на, від, з, о) і вторинні, що походять переважно із повнозначних слів (близько, навколо).

За будовою прийменники поділяються на прості (від, без, з, о), складні (з-понад, заради), складені (за рахунок, з метою, на відміну від).

Сполучником називається службова частина мови, до якої відносяться слова, які поєднують однорідні члени речення і частини складного речення, вказуючи на різні смислові зв'язки між ними.

Значення сполучників виявляється лише в реченні, у зв'язку з повнозначними словами.

За будовою сполучники поділяються на прості (і, а, та, як), складні (щоб, якби, неначе), складені (тому що, через те що, незважаючи на те що).

За походженням сполучники поділяються на непохідні, тобто ті, що не співвідносяться з іншими частинами мови (а, але, то, бо), і похідні, що походять від інших частин мови і співвідносяться з ними (якщо, проте).

За своїм уживанням сполучники можуть бути неповторюваними (а, але, проте), повторюваними (і - і, ні - ні, чи то - чи то), парними (як..., так і; хоч..., але).

За синтаксичною роллю в реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні. Сурядні сполучники з'єднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення. Сполучники сурядності поділяються на єднальні (і, та, ані - ані), протиставні (а, але, проте, зате), розділові (або, чи, то - то, хоч - хоч).

Підрядні сполучники у складносурядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються на сполучники причини (бо, тому що, через те, що), мети (щоб, з тим щоб), умови (якби, якщо), часу (коли, поки, як тільки), порівняння (як, мов, наче), з'ясування (що, щоб).

Частками називається службова частина мови, яка надає окремим словам, словосполученням і реченням додаткових відтінків у значенні або служить для творення деяких граматичних форм та нових слів.

За значенням та роллю в реченні частки поділяються на словотворчі, за допомогою яких утворюються нові слова (абихто, хтозна-який, ніхто), формотворчі, за допомогою яких утворюються наказовий та умовний способи дієслова (хай співає, ходила б), заперечні (не, ні, ані).

Модальні частки вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить, до висловленого. Модальні частки поділяються на вказівні (ось, осьде, це, ото), означальні (якраз, саме, ледве), обмежувально-видільні (тільки, лише), підсилювально-видільні (і, та, таки, вже, бо), модально-вольові (хай, нехай, ну, давай), стверджувальні (так, авжеж, гаразд), питальні (ч и, невже, хіба), порівняльні (мов, наче, неначе, нібито).

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИХ ЧАСТИН МОВИ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

При складанні службових документів особливо важливо стежити за правильністю вживання прийменників.

У діловому стилі є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де вибір прийменників неможливий. Так, лише таке вживання прийменників можливе:

витрати на...;

відрахування на...;

винагорода за...;

покладається на...

Можливість вибору прийменника використовується для підкреслення певного відтінку думки. Наприклад, напрям усередину чогось, перебування всередині чогось - при називанні транспортних засобів - позначається іменником в (у): їхати у вагоні, зайти в каюту; вид транспортного засобу позначається прийменником на або без прийменника: на літаку, літаком.

Деякі з паралельних конструкцій набувають специфічного значення саме в ділових текстах, наприклад:

за звітний період - за увесь час, взятий разом, як одне ціле;

у звітний період - протягом певного часу, за який звітуються.

Правильно вибрані прийменники створюють не тільки відтінки у значенні, але й надають тексту певного стилістичного забарвлення. Наприклад, прийменники по лінії, з боку, в напрямку, з метою широко використовуються в діловому стилі і мають канцелярське, офіційне, беземоційне забарвлення.

У переважній більшості випадків вибір прийменника визначається мовною традицією, а також зумовлений конкретним текстом (лексико-граматичними зв'язками окремих слів, які сполучаються).

Прийменник проти у діловому стилі має значення "порівнюючи з чимось" (збільшити обсяг виробництва у 2 рази проти минулого року). Якщо у реченні один із порівнюваних компонентів стоїть у вищому ступені, тоді прийменник проти не вживається.

Прийменник завдяки (він вживається з давальним відмінком: завдяки зусиллям колективу) має відтінок значення вдячності; тому коли йдеться про причини, що заважають чомусь, він замінюється прийменником через.

Прийменники в - на розрізняються не лише за змістовими відтінками, а й за традицією вживання.

Вчитися в школі, в інституті, в університеті;

вчитися на курсах, на відділені;

працювати в школі, в колгоспі;

працювати на заводі, на складі.

Прийменник всупереч вживається лише з давальним відмінком іменних частин мови, вживання цього прийменника з родовим відмінком іменних частин мови є незнанням граматичних норм.

Відсутність прийменника інколи створює двозначність, наприклад: лист організації - від організації? до організації?

Повторювані прийменники можуть пропускатися при однорідних іменниках, якщо останні мають однакову форму, близькі за змістом і не поширені означеннями. Проте повторювання прийменника обов'язкове, якщо однорідні слова з'єднуються неоднаковими прийменниками, якщо однорідні слова пов'язуються повторюваними або парними сполучниками.

В українській літературній мові існують усталені прийменникові конструкції ділового стилю, наприклад:

за наказом, згідно з наказом, відповідно до наказу;

поставити за приклад (не в приклад);

ввести до складу (не в склад);

за вказівкою (не по вказівці);

за всіма правилами (не по всіх правилах);

з ініціативи (не по ініціативі);

промова в питанні (не промова по питанню);

по закону, за законом, згідно з законом;

одержувати за рахунком, одержувати згідно з рахунком;

з нашої ініціативи, за нашою ініціативою;

заходи щодо, для, до.

Важкими для перекладу є, зокрема, російські конструкції з прийменником по, які в українській мові перекладаються цілим рядом прийменникових та безприйменникових конструкцій, наприклад:

конструкція з прийменником по: кампанія по виборах, черговий по вокзалу;

конструкція з прийменником за: за дорученням, за пропозицією, за освітою;

конструкція з прийменником з: з багатьох причин, дослідження з фізики, матеріали з питань економіки;

конструкція з прийменником на: називати на ім'я, на мою адресу, на вимогу;

конструкція з прийменником у(в): викликати у службових справах, в усіх напрямках;

конструкція з прийменником для: комісія для складання резолюції;

конструкція з прийменником через: через помилку, через непорозуміння;

конструкція без прийменника (з орудним відмінком іменника): повідомити телефоном, старий віком.

При виборі прийменника треба бути уважним, а у складних випадках

звертатися до словника.

Дата добавления: 2014-01-04