Особливості розбудови загальної, професійної і вищої школи у 20 – ті роки XX ст

Тяжка економічна ситуація, що склалася в результаті 1-ої світової та громадянської воєн:

· промисловість і господарство зруйновані;

· масова дитяча безпритульність. На початку 20-х років в Україні було близько мільйона безпритульних, дітей-сиріт. 29 липня 1920 р було створено Раду захисту дітей. Завдяки плідній діяльності вже в 1920 р. було відкрито 550 дитячих будинків на 45 тисяч місць, організовували безплатні дитячі їдальні та молочні кухні. 3 ініціативи Ради створили спеціальну групу з представників комсомолу та жіночих робітничих організацій. Вона займалася обстеженням реквізованих поміщицьких маєтків, які передавали Наркомосу для створення дитячих будинків, санаторіїв, лісових шкіл. Тільки восени 1920 р. Рада за­хисту дітей організувала переселения 10 тисяч безпритульних дітей з розорених районів Донбасу в південні губернії, для них було відкрито дитячі будинки.

Для безпритульних не лише відкривали дитячі будинки, сад­ки, ясла, а й організовували притулки-інтернати, трудові колони-комуни. Одну з таких трудових колонії — ім. О. М. Горького — за дорученням Полтавського губернського відділу освіти очолив у 1920 р. А. С. Макаренко.

· На порядок денний постало питання про ліквідацію неписемності.

· У 1920 році Наркомос України видає декларацію «Про соціальне виховання дітей» – (розповсюджувалися твердження про розпад сімей і неможливість виконання нею виховних функцій).

У березні і серпні 1920 року – відбулися дві Всеукраїнські наради з питань освіти в Україні: проаналізовано стан і накреслені завдання щодо розбудови.

Було відкрито заклади соціального виховання дітей:

Ø майданчики різних шкіл (в літній період організовували побут дітей);

Ø школи-клуби неповного дня: навчати, виховувати, організовувати побут;

Ø денні дитячі будинки, або школи повного дня;

Ø дитячі будинки – для дітей-сиріт, напівсиріт – повне утримання дітей;

Ø дитячі містечка: дитячі будинки об’єднувалися і утворювалися дитячі містечка;

Ø установи охорони дитинства – колектори, розподільники, приймальники (вилучення та розподіл безпритульних дітей);

Ці заклади повинні були забезпечувати навчання і виховання, а найголовніше – порятунок дітей від 7 до 15 років.

Після закінчення закладів соціального виховання діти йшли набувати фаху до професійних шкіл:

§ школи робітничої молоді (фабрично – заводського учнівства);

§ індустріальні профшколи.

На селі: початкова школа (4 роки), до неї планувалося додати школу селянської молоді (3 роки).

З 1922 року – технікуми – вищі навчальні заклади: агрономів, інженерів вузького фаху, майстрів.

Радянська влада ліквідувала університети, вважаючи їх розсадником буржуазної ідеології.

Відновилися інститути різних профілів: сільськогосподарські, педагогічні, медичні та інші. Освітню піраміду увінчувала Академія наук зі своїми науково-дослідницькими установами.

Отже, система народної освіти в 20 – х роках представляла собою:

v дошкільне виховання (дитячий садок) С.Ф.Русова;

v шкільництво (заклади соціального виховання, профшколи, семирічки);

v вища освіта (технікуми, інститути).

Зростала мережа національних шкіл: єврейських, польських тощо.

У 1920 році – опублікували перший навчальний план: за ним 5 днів навчання, 6-ий екскурсії. На початку 30-х років вводяться нові навчальні плани і програми – ліквідується класно-урочна система.

1. З 1921 року вводяться для початкової школи комплексні програми: навчальний матеріал вивчався за 3-ма розділами: природа, праця, суспільство (інтегровані курси).

2. З 1924 року – поширився лабораторно-бригадний метод: учні розподілялися на бригади (5 – 7 чол.) і виконували складені вчителем «робочі завдання» в лабораторіях. Доповідав бригадир про хід виконаних завдань.

3. Був введений також метод проектів: учні самі намічали собі завдання – проекти і в процесі їх виконання набували знань і умінь. Ні держава, ні вчитель не могли попередньо складати шкільну програму – вона створювалася дітьми і вчителем в процесі навчальної роботи.

В 1931, 1932, 1933, 1936 роках = ряд постанов, які відмінили «новшества» і було знову введено класно – урочну систему.

У квітні 1930 року відбулася ІІ Всесоюзна партійна нарада в справі народної освіти. Після обговорення була прийнята постанова про введення в Радянському союзі єдиної системи народної освіти: «Різні системи народної освіти не можуть бути тепер виправдані. Своєрідність національної культури і місцевих умов треба взяти до уваги в єдиній системі народної освіти».

Дата добавления: 2014-01-04