Місцеве самоврядування як форма народовладдя та прав територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення

За Конституцією України право територіальної громади на місцеве самоврядування здійснюється громадою як безпосередньо через різно­манітні форми прямої демократії (місцеві референдуми та вибори, за­гальні збори громадян за місцем їх проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого самоврядування (через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст), тобто шляхом представницької демократії.

Місцеві вибори є формою прямого волевиявлення громадян, за допомогою якої відбувається формування сільських, селищних, міських, районних у місті, районних та обласних рад, обрання сільських, селищних та міських голів.

Місцевий референдум є формою волевиявлення територіальної громади з питань місцевого значення, а також формою нормотворчої діяльності цього суб'єкта місцевого самоврядування, яка дозволяє громаді безпосередньо здійснювати управління місцевими справами. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму визначається Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 р.

Ще однією формою безпосереднього здійснення місцевого самоврядування є загальні збори громадян. Стаття 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановила, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Але за умов відсутності статуту громади при вирішенні питань підготовки і проведення загальних зборів слід керуватися Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 17.12.93 р.

Загальні збори громадян скликаються в міру необхідності за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку) для обговорення найважливіших питань місцевого життя. У роботі зборів мають право брати участь громадяни, які досягли 18 років і постійно проживають на відповідній території, а також депутати місцевих рад, представники державних органів, трудових колективів, об'єднань громадян.

Територіальна громада має право проводити громадські слухання зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Вони повинні проводитися не рідше одного разу на рік. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» члени територіальної громади мають право в порядку міс цевої ініціативи ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Таке питання підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи, а прийняте за ним рішення — оприлюдненню.

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

3. Принципи місцевого самоврядування в Україні та його правовий статус

В організації місцевого самоврядування важливу роль відіграють його принципи. Принципи місцевого самоврядування це визначені Конституцією України та відповідними законами вихідні начала, що покладені в основу його організації і функціонування і визначають властивості та ознаки місцевого самоврядування. Закріплення в національному законодавстві таких принципів є однією з вимог Європейської хартії місцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна. Хартія визначає ряд принципів, на яких всі держави-учасниці повинні будувати свої системи місцевого самоврядування.

По-перше, ст. 2 Хартії передбачає що принцип місцевого самоврядування має бути включений у писаний закон або в Конституційний закон. Конституція України проголосила цей принцип у ст. 7. Суть інших принципів полягає в такому:

1) місцеве самоврядування становить одну із засад будь-якого демократичного ладу;

2) право громадян брати участь в управлінні публічними справами є загальним демократичним правом і безпосередньо може бути реалізовано на місцевому рівні;

3) з метою забезпечення ефективного і наближеного до громадянина управління мають бути створені органи місцевого самоврядування, наділені реальною владою;

4) органи місцевого самоврядування мають бути створені демократичним шляхом, мати широку автономію щодо своєї компетенції та порядку її здійснення і приймати владні рішення;

5) місцеві органи влади мають володіти відповідними ресурсами, достатніми для здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування;

6) права територіальних громад та органів місцевого самоврядування мають бути надійно захищені.

Принципи місцевого самоврядування в Україні, встановлені Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 4), охоплюють всі аспекти організації і функціонування місцевого самоврядування. їх можна поділити на дві групи.

Перша група принципів визначає загальні засади організації та здійснення публічної влади в Україні. Вони закріплені в розділі 1 Конституції України і деякі з них у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». До цих принципів можна віднести гуманізм, народовладдя, демократизм, верховенство права, законність.

Друга група відображає принципи місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади. Вони отримали закріплення в Конституції України та в Законі України «Про місцеве самоврядування в України» відповідно до положень та вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. До цієї групи принципів належать гласність, колегіальність, поєднання місцевих і державних інтересів, виборність, правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень, визначених законом, підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування, судовий захист прав місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принципами:

· народовладдя;

· законності;

· гласності;

· колегіальності;

· поєднання місцевих і державних інтересів;

· виборності;

· правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень, визначених законодавством;

· підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

· державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

· судового захисту прав місцевого самоврядування.

Всі ці принципи мають самостійне значення і водночас тісно пов'язані між собою. У сукупності вони становлять єдину цілісну систему принципів організації та функціонування місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування як один з основоположних інститутів конституційного ладу України має власну систему принципів, че­рез призму яких розкривається зміст цього важливого соціально-політичного явища, його місце й роль у суспільстві та державі. Найважливішими з них є принцип самостійності (автономії) місцевого самоврядування та його органів. Відрізняють такі види автономії місцевого самоврядування: правова, організаційна та матеріально-фінансова.

Правова автономія місцевого самоврядування полягає в то­му, що органи місцевого самоврядування мають свої власні пов­новаження, визначені Конституцією та ЗМС. Органи місцевого самоврядування, зазначається в ч.1 ст.16 ЗМС, є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повно­важеннями, у межах яких діють самостійно і несуть відпо­відальність за свою діяльність. Відповідно до ст.4 Хартії, ці повноваження мають бути повними та виключними, тобто не по­винні належати одночасно іншим органам. У межах цих повно­важень органи місцевого самоврядування мають повну свободу дій для здійснення власних ініціатив із будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Організаційна автономія полягає в тому, що основні суб'єкти місцевого самоврядування - територіальні громади та їх органи - не є елементами державного апарату, не належать до його системи. Тому вони, як зазначається в Хартії, повинні мати можливість, не порушуючи загальних законодавчих положень, самостійно визна­чати свою власну структуру з тим, щоб вона відповідала місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління. Діючи в межах закону, органи місцевого самоврядування не підпорядковуються іншим органам, будь-який адміністративний контроль за їх діями можливий лише для забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування (статті 6, 8 Хартії). Відповідно до цих принципів Хартії, у ст.20 ЗМС зазначено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місце­вого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Матеріально-фінансова автономія місцевого самоврядування полягає в праві територіальних громад та утворених ними органів місцевого самоврядування на володіння, користування й розпо­рядження майном, яке перебуває в комунальній власності, а також власними фінансовими коштами, достатніми, як про це наголошується в Хартії (ст.9), для здійснення власних повнова­жень місцевого самоврядування та його органів. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування в Україні є рухо­ме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, зем­ля, природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, які перебувають в управлінні районних і об­ласних рад (ч.1 ст.142 Конституції України, ч.3 ст.3 ЗМС). Ко­мунальна власність є самостійною, відокремленою від держави формою публічної власності. Від імені і в інтересах тери­торіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійсню­ють відповідні ради (ч.5 ст.16 ЗМС). Місцеві бюджети є самостійними і не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місце­вих бюджетів (ч.6 ст.16 ЗМС).

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами, які не повинні суперечити положенням зазначеного законодавчого акту. Правовий статус місцевого самоврядування у містах Києві та Севастополі, а також в АРК визначається Конституцією України та вищезазначеним Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь. 15 січня 1999 року був прийнятий Закон України „Про столицю України – місто-герой Київ”, який врегулював спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті. Практично це означає, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставах, в межах повноважень та в спосіб, передбачених Конституцією і законами України, Конституцією Автономної Рес­публіки Крим та керуються у своїй діяльності Конституцією, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в АРК – також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів АРК, прийнятими в межах їх компетенції.

Дата добавления: 2014-01-04