Особливості венчурного інвестування

Венчурне підприємництво — це діяльність, спрямована на здійснення «ризикових» проектів з метою отримання прибутків, підприємницького і засновницького доходів. Здійснюється через створення малої наукоємної фірми з подальшим перетворенням її на закриту або відкриту корпорацію, що дає змогу засновникам придбати великий пакет акцій.

Діяльність таких фірм пов'язана зі значним ризиком банкрут­ства, оскільки, розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно завершаться дослідження. Рівень невдачі за інновацій­ними проектами сягає 90%. Це означає, що з 10 проектів лише один є ефективним. Що ж тоді спонукає вкладати кошти саме у цю сферу?

Збільшення кількості венчурних фірм пояснюється низкою чинників, а саме:

—необхідністю розроблення принципово нових продуктів і
технологій, відсутніх на ринку;

—відокремленістю від великого поточного виробництва і мож­
ливістю науково-технічної творчості;

—наявністю стійкої пропозиції на інвестиційному ринку;

—можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної
творчої праці.

Звичайно, основним мотивом інвестування у венчурний бізнес є прагнення отримати для себе великі прибутки, а вже потім — піклування про науково-технічний прогрес.

Такі компанії зазвичай обіцяють дуже великі дивіденди по своїх акціях. У 80-і роки ризиковий бізнес стає типовою формою госпо­дарювання, освоєння нових напрямів НТП, передусім, електроніки, приладобудування, робототехніки, інформатики, біоінженерії.

Венчурна фірма створюється, як правило, невеликим колом однодумців — інженерів, винахідників, менеджерів — з певним досвідом роботи у лабораторіях великих фірм. За формою відпо­відальності та організаційно-правовим статусом венчурні фірми поділяються на три види: корпорації, партнерства та одноосібні компанії. Для створення фірми потрібні три умови: ідея нововве­дення (новий продукт, технологія або послуга); підприємець, го­товий на основі такої ідеї створити нову фірму; капітал, який спеціалізується на фінансуванні малих форм.

Процес заснування нової фірми охоплює такі стадії:

1. Група інженерів-винахідників, розробників, учених разом із
венчурним підприємцем засновує компанію з виробництва ново­
го продукту. Капітал на цій стадії формується переважно за ра­
хунок власних коштів і позичок. Потім підключається власник
венчурного капіталу, який виділяє певну суму на реалізацію про­
екту. Здійснюється конструкторська розробка одного-двох виро­
бів. Засновники венчурної фірми є водночас і її провідними пра­
цівниками.

2. Засновники визначають свою економічну стратегію, ви­
вчають ринок, створюють раду директорів. Починається ви-

пуск і продаж нового продукту конкретним замовникам. Отримані зразки продаються першим споживачам або підля­гають подальшому випробуванню. Фірма на цій стадії повинна завоювати довіру споживачів для забезпечення нових замов­лень.

3. Розширення виробництва, промисловий випуск продукції
для широкого кола споживачів. Фірма формує нову організа­
ційну структуру. Найчастіше на цій стадії фірма не отримує
прибутку.

4. Освоєння додаткових капіталовкладень з метою розширен­
ня масштабів виробництва, поліпшення якості продукції, розши­
рення ринку і т. д. Стратегію у галузі виробництва і збуту визна­
чає кон'юнктура ринку.

5. У разі подолання збитковості виробництва мала фірма пере­
творюється на закриту або відкриту корпорацію, тобто має мож­
ливість випускати і продавати власні акції на ринку цінних папе­
рів або великим корпораціям.

Практика розвинених країн показує, що 20 % таких фірм пере­творюються на відкриті корпорації, 60 % — поглинаються біль­шими корпораціями, а ще 20 % — банкрутують.

Перевагою венчурної фірми є, з одного боку, вузька спеціалі­зація, концентрація матеріально-виробничих і фінансових ресур­сів на обраному напрямі досліджень, а з іншого — можливість швидкої переорієнтації на інші напрями. Конкуренція змушує венчурні фірми максимально скорочувати строки НДДКР, інтен­сифікувати процес упровадження новації у виробництво. Вірогі­дність успіху більша для тих, хто виходить на ринок з новими продуктами, які не мають аналогів, але на них має бути сформо­ваний потенційно високий попит.

Венчурне підприємництво в усіх розвинених країнах Заходу має всебічну підтримку як з боку уряду і місцевих органів вла­ди, так і з боку великих національних і транснаціональних ком­паній. Так, у США діє закон про розвиток новаторських дослід­жень для дрібного бізнесу, згідно з яким усі відомства феде­рального уряду зобов'язані частину інвестицій (1,25 %) резер­вувати для надання субсидій і замовлень дрібному венчурному бізнесу. Уряди штатів, у свою чергу, створюють спеціальні фон­ди (партнерства) за рахунок внесків корпорацій, муніципаліте­тів, приватних осіб для підтримки венчурного підприємництва, передбачають для венчурів пільгове оподаткування, податкові канікули тощо.

В Україні венчурне інвестування є новим видом бізнесу. Сього­дні воно вважається одним із альтернативних джерел фінансування.

Розвиток венчурного бізнесу в Україні розпочався у 1992 р. зі створення Фонду «Україна». На сьогодні цей Фонд здійснив інвестиції на загальну суму понад 10 млн амер. дол. У 1994 р. на українському ринку з'явився \Уез1:егп N18 Епіегргізе Рипсі з початковим капіталом у 150 млн амер. дол., наданим урядом США. У 1998 р. приступив до роботи Віаск 8еа Рипсі. У цьому ж році було створено компанію Еигоуепїигез Іікгаіпе із загаль­ною капіталізацією 30 млн амер. дол. Значна частина фінансу­вання через ці фонди здійснюється за рахунок коштів Євро­пейського банку реконструкції та розвитку (за винятком \Уез1:егпМІ8 Епіегргізе Рипсі).

У більшості випадків пріоритетними галузями для інвестуван­ня венчурними фондами в Україні є: переробка сільськогоспо­дарської продукції, виробництво і переробка продуктів харчу­вання, виготовлення запасних частин для автомобілів, вироб­ництво упаковки і будівельних матеріалів. Це зумовлено певними чинниками. Вважається, що саме ці галузі мають найкращі шанси вийти на міжнародні ринки. Крім того, якщо Україна матиме економічне зростання, то продукція цих галузей користувати­меться підвищеним попитом. Підтвердженням тому є досвід Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн колишнього соціалістич­ного табору.

Стратегія венчурного бізнесу в Україні полягає у тому, що венчурний капіталіст намагається отримати прибуток двома шляхами:

1) продаж своєї частки через певний час (вихід з бізнесу);

2) збереження своєї участі у капіталі компанії та отримання
дивідендів з метою реінвестування в об'єкт.

Однак венчурний капіталіст має додаткові труднощі у веденні бізнесу в Україні. Це пов'язано з тим, що:

по-перше, складно знайти підприємство з перспективою швид­кого зростання капіталізації;

по-друге, венчурні інвестиції розраховані на досить тривалий строк (3—7 років), а законодавство України не дозволяє інвесто­рам планувати свою діяльність на такий термін;

по-третє, нерозвинений фондовий ринок обмежує можливість публічного продажу;

по-четверте, вітчизняні стратегічні інвестори не мають достат­ніх коштів для викупу частини «розкрученої компанії»;

по-п'яте, існує розвинений тіньовий сектор економіки.

Дата добавления: 2014-01-04