Основні завдання державного регулювання фінансового ринку та органи, що його здійснюють

Інвестор– суб’єкти інвестиційної діяльності, що прийняли рішення про вкладення власних, залучених, позичених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей. Інвесторам є фізичні, юридичні особи та держава.

Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди має перед собою певну мету, якої він розраховує досягти шляхом інвестування.

Основними інвестиційними цілями є:

- забезпечення найбільш надійного захисту збережень від обезцінення;

- одержання високого поточного доходу;

- бажання вигідно розмістити кошти з розрахунком на перспективу.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами інвестування і здійснювати реінвестицію.

Інвестори, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за такими ознаками: за своїм статусом вони підрозділяються на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) і інституціональних інвесторів (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами); в залежності від цілі інвестування виділяють стратегічних (придбають контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (придбають окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу); за приналежністю до резидентів на національному фінансовому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних інвесторів.

Виконуючи на ринку різні функції та формуючи ресурси за раху­нок різних джерел, недепозитні інститути мають спільну рису. Всі вони вкладають кошти інвесторів у портфель цінних паперів і ви­ступають на ринку інституційними інвесторами.

Інституційні інвестори – це інвестори, які набувають і реалізують фондові цінності великими пакетами, здійснюючи при цьому діяльність по залученню коштів індивідуальних інвесторів, які потім вкладають у цінні папери інших емітентів.

Інституційні інвестори мають певний вплив на діяльність фінансового ринку:

1. Знижують вартість операцій з цінними паперами за рахунок того, що зростають масштаби, об’єми операцій.

2. Об’єднують заощадження індивідуальних інвесторів, щоб здійснити великі інвестиції.

3. Диверсифікують ризик, так як вкладають кошти у різноманітні цінні папери, що важко зробити індивідуальним інвесторам.

Крім фінансових інститутів, які забезпечують ефективне розміщен­ня капіталів серед галузей економіки, значну роль на фінансовому рин­ку відіграють інститути інфраструктури ринку. Саме вони забезпечують стабільне функціонування ринку, купівлю-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку.

До інститутів інфраструктури ринку відносять:

- організаційно-оформлені ринки (біржі, ТІС);

- національна депозитарна система;

- розрахунково-клірингові установи;

інформаційно-аналітичні системи

Державне регулювання ринків фінансових послуг – здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

Основними завданнями державного регулювання ринків фінансових послуг є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасника­ми ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

3} нагляду за діяльністю фінансових установ;

4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

щодо інших ринків фінансових послуг — Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах своїх повноважень.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Уповноважений орган за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є не­обхідними для виконання покладених на них обов'язків та мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Уповноважений орган з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу в квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та/або ук­ладаються міжвідомчі угоди.

Державою обов'язково повинні регулюватися такі сфери фінансового ринку:

1. допуск цінних паперів до публічних торгів;

2. розкриття інформації емітентами;

3. функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж і торговельно-інформаційних систем);

4. регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

5. реклама на ринку цінних паперів;

6. заборона інсайдерської торгівлі та маніпулювання цінами.

Інсайдер - будь-яка особа, яка має доступ до конфіденційної інформації про справи фірми завдяки своєму службовому становищу і родинним зв'язком.

Основними методами державного регулювання є:

- прямі із застосуванням таких інструментів, як нормативно-правові акти, макроекономічні плани, цільові програми, державні замовлення, ліцензії, квоти, ліміти;

- непрямі, які реалізуються шляхом використання інструментів фіскальної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної політики.

Дата добавления: 2014-01-04