Соціально-економічне значення охорони праці

Традиційною вважається класифікація наук за предметом дослідження, яка виділяє такі науки, як математичні, фізичні, хімічні, біологічні, технічні, соціальні. Іншим прикладом традиційної класифікації наук є поділ наук залежно від двох людських здібностей – пізнання та практичної дії – на теоретичні (фізика, хімія, астрономія, біологія, математика та інші) і прикладні (радіотехніка, гірська справа, агрохімія, медицина тощо).

Інший яскравий приклад диференціації наукових знань античності дав Аристотель (384-322 р. до н.е.). Аристотель класифікував науки як за теоретичним рівнем, так і за історичними рамками їх виникнення. Зокрема, він поділяв науки, з одного боку, на філософію, математику та фізику, а з іншого, - на мистецтво та науки, які не слугують ні для насолоди, ні для необхідних потреб. Тобто, наукове знання він розглядав як самоцінність безвідносно до його можливого практичного застосування.

Класифікація наук

З самого початку зародження науки розвиток знання ґрунтувався на його класифікації за тією чи іншою ознакою, адже ця процедура відіграє вирішальну роль як в організації і побудові знання і пізнавальної діяльності, так і в їхній спеціалізації.

Вірно зазначав Ю.Б.Татаринов, що “багатогранність форм наукових досліджень висуває задачу розробки їхньої класифікації із врахуванням взаємозв’язку різних видів досліджень, їхнього цільового призначення, предмета і характеру наукової праці”. При цьому досягається не тільки чисто теоретична, але й практична мета розвитку науки

У межах різних дослідницьких установок існують і різноманітні підходи до проблеми диференціації наукових знань. Найбільш відомими і визнаними класифікаціями наук і наукових досліджень, які стали класичними, є розмежування знання за наступними критеріями:

· за об’єктом і предметом дослідження розрізняють механіку, фізику, хімію, біологію, фізіологію, географію тощо, а також науки, що утворилися внаслідок синтезу зазначених – біофізику, біохімію, фізичну хімію і т.д.;

· за сферами дослідження поділ наук здійснюється на природничі, суспільні і технічні;

· за способом і методами одержання нового знання виділяють науки теоретичні і емпіричні;

· за зв’язками з предметною діяльністю – теоретичні і практичні науки.

Взагалі, проблема класифікації наук має таку ж тривалу історію, як і сама наука, вже античність наочно демонструє здатність не лише до продукування нових знань, але й перші спроби класифікації наявних знань.

Одним з перших мислителів таку спробу здійснив Демокріт (470-460 р. до н.е.), який всю свою наукову систему поділяв на три частини:

· вступною частиною у нього виступала “каноніка” як вчення про істину та її критерії;

· далі йшла фізика як наука про різноманітні прояви буття;

· і похідною від фізики Демокріт називав етику.

Думку про необхідність певного упорядкування наукового знання у західноєвропейській традиції відстоював великий реформатор науки Нового часу Фр. Бекон. У “Новому органоні” він поділяв знання, з одного боку, на те, яке вгадує природу, і те, яке тлумачить природу, а з іншого, - прагнув класифікувати всі науки на основі внутрішньої логіки їхнього розвитку.

Свою класифікацію наук відповідно до рівня розвитку знань другої половини ХІХ століття запропонував Ф.Енгельс. Розглядаючи принципи матеріальної єдності світу і його невичерпної якісної багатоманітності, він диференціював окремі науки за описуваними ними формами руху матерії.

В основу диференціації наук він покладає принцип об’єктивності, згідно якого відмінності між науками обумовлюються відмінностями в об’єктах їхнього дослідження, якими виступають існуючі форми руху матерії (механічна, фізична. Хімічна, біологічна, соціальна).

З виникненням у кінці ХІХ століття в західній Європі некласичної філософії, змінюються і орієнтири щодо класифікації наук.

Так, Г.Ріккерт вважав, що емпіричні науки розпадаються на дві головні групи: одна група наук, якими займаються фізики, хіміки, анатоми, фізіологи, біологи, геологи, є природознавство, а інша – ті, якими займаються теологи і юристи, історики і філологи, які також зв’язані між собою спільними інтересами, мають назвати “науками про культуру”, які у наукознавчих термінах наших днів дістануть назву суспільних, гуманітарних.

Важливий внесок у розробку проблеми класифікації наук зробив ще один представник некласичної філософії Е.Гуссерль. Створюючи феноменологічну філософію, він, у першу чергу, розрізняв чисту феноменологію як науку про “феномени” і інші науки, які також займаються феноменами: психологія – наука про психічні, природознавство – наука про фізичні “явища”, або феномени; історія – наука про історичні феномени, а наука про культуру займається культурними феноменами. Але йдеться у цих двох різновидах науки про феномени різного порядку: конкретні науки – це науки про факти, у той час як “чиста, або трансцендентальна феноменологія отримає своє обґрунтування не як наука про факти, але як наука про сутності.

Окрім цієї класифікації, Е.Гуссерль здійснив ще одну – за характером понять, які утворюють певні науки. За цією ознакою він поділив всі науки на дескриптивні, які ґрунтуються на відношенні описання з його “дескриптивними поняттями”, і точні науки, які прояснюються за допомогою відношення “однозначного”, “точного визначення

Значну увагу проблемі класифікації наукового знання приділяв В.І.Вернадський. У світовій науці Вернадський був одним з перших, хто ясно усвідомив величезну важливість розробки питань наукознавства, дослідження феномену науки засобами самої ж науки, і зробив у становлення цієї дисципліни внесок, який зберігає все своє значення і тепер. Особливе місце тут має праця В.І.Вернадського “Наукова думка як планетарне явище”, у якій він розглядав вузлові проблеми розвитку природознавства, диференціації та інтеграції його окремих галузей і формування на цій основі нових міждисциплінарних наук, таких як фізична хімія, хімічна фізика, біохімія, біогеохімія і інші, які ускладнюють процедуру класифікації наукового знання. Він вважав будь-яку класифікацію наук умовною, але необхідною для визначення предметних областей дослідження цих наук.

За характером наукових досліджень і методів одержання знань на емпіричні і теоретичні науки класифікує наукове знання В.О.Штофф. Емпіричними він називає всі ті форми пізнавальної діяльності, методи, прийоми, способи пізнання, а також форми фіксації, вираження і закріплення знання, які є змістом практики або безпосереднім результатом її.

До теоретичних наук відносить “всі ті форми відображення, у яких у логічно зв’язаній формі відображаються об’єктивні закони і інші загальні необхідні і істотні зв’язки об’єктивно світу, а також отримані за допомогою логічних засобів висновки або наслідки, що випливають з теоретичних передумов”.

В останні роки майже традиційним стало вживання термінів “класична”, “некласична” та “постнекласична” щодо історичної періодизації розвитку науки. Одним з перших таку періодизацію здійснив В.С.Стьопін ще у 1987 р., коли досліджував наукові революції в історії розвитку наукового знання. Тоді він виділив в історії природознавства три типи стійких структур: 1) класичне природознавство (з ХVІІ ст. до кінці ХІХ – початку ХХ ст.), 2) формування некласичного природознавства (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.), 3) некласичне природознавство сучасного, НТР-івського типу. Тут ще відсутній термін “постнеокласична наука” для характеристики третього етапу у розвитку знань. Проте вже пізніше при аналізі розвитку науки та зміни типів наукової раціональності він вводить даний термін та уточнює саму періодизацію у розвитку природознавства.

Охорона життя та здоров’я громадян у процесi їх трудової дiяльностi, створення безпечних та нешкiдливих умов працi є одним з найважливiших державних завдань. Успішне вирiшення цього завдання значною мiрою залежить вiд належної пiдготовки усiх освiтньо-квалiфiкацiйних рiвнiв з питань охорони працi.
Коли люди гинуть на вiйнi або помирають вiд невилiковних хвороб, з цим злом хоча й важко примиритись, однак його неминучiсть ще можна зрозумiти. Коли ж у мирний час у звичайнiй повсякденнiй працi люди отримують калiцтва, вiд яких стають iнвалiдами або вмирають, якщо це траплясться з сотнями, тисячами здорових молодих людей (найчастiше вiком 20—40 рокiв), то подiбне явище сприймасться не тiльки трагiчно, воно просто не вкладасться у свiдомiсть.
Людство впоралося з епiдемiями чуми, вiспи, холери та iнших хвороб, знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями, шукає шляхи продовження життя, стримування вiйн, але дотепер не навчилося надiйно захищати людину, її здоров’я в процесi повсякденної працi. Мiжнародна статистика стосовно питань, якi розглядаються свiдчить, що в наш час травматизм та смертнiсть вiд нещасних випадкiв можуть бути прирiвнянi до епiдемiї. Так, за даними Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я (ВООЗ) смертнiсть вiд нещасних випадкiв на сьогоднi займає третє мiсце пiсля серцево-судинних i онкологiчних захворювань, причому якщо вiд таких захворювань помирають в основному люди похилого вiку, то внаслiдок нещасних випадкiв переважно гинуть люди молодшого та середнього вiку. У той же час, аналiз причин смертностi в Укранi показує, що саме нещаснi випадки у виробничiй та невиробничiй сферах є головною причиною смерті наших чоловiкiв у працездатному вiцi (приблизно 35% усiх смертей у цьому вiцi).
Загалом же на сьогоднi в Українi стосовно кiлькостi загиблих i травмованих внаслiдок нещасних випадкiв i аварiй склалася така ситуацiя, що створюсться враження нiби у нас тиха прихована вiйна, яка за своєю суттю аморальна. Адже для мирного часу така кiлькiсть людських втрат є непомiрно високою. Тому питання охорони працi та здоров’я наших громадян у процесi їх трудової та будь-якої iншої дiяльностi повиннi стати прiоритетними та увiйти до розряду питань найвищого державного рiвня, оскiльки саме їх життя та здоров’я є найбiльшим багатством будь-якої держави.
Із вищезазначеного стає зрозумiлим, що охорона працi вiдiграє важливу роль як соцiальний чинник, оскiльки, якими б вагомими не були трудовi здобутки, вони не можуть компенсувати людинi втраченого здоров’я, а тим бiльше житгя — те й iнше дається один раз. Необхiдно пам’ятати, що внаслiдок нещасних випадкiв та аварiй гинуть на виробництвi не просто робiтники та службовцi, на пiдготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди – годувальники сімей, батьки та матері і діти.
Окрiм соцiального, охорона працi має, безперечно, важливе економiчне значення — це й висока продуктивнiсть працi, зниження витрат на оплату лiкарняних, компенсацiй за важкi та шкiдливi умови працi тощо. Незадовiльний же стан охорони працi важким тягарем лягає на економiку держави. Так в Укранi щорiчно майже 17 тис. чоловiк стають iнвалiдами, чисельнiсть пенсiонерiв внаслiдок трудового калiцтва перевищила 150 тис. чоловiк, щорiчна загальна сума виплат на фiнансування пiльгових пенсiй та пенсiй з трудового калiцтва, вiдшкодування заподiяної шкоди потерпiлим на виробництвi та iнших витрат, пов’язаних iз незадовiльними умовами працi, перевищус 2 млрд. грн.
За розрахунками Нiмецької ради пiдприємцiв наслiдки нещасних випадкiв коштують у 10 разiв дорожче, нiж вартiсть заходiв щодо їх запобiгання. В Українi, враховуючи мiзернi витрати на заходи з охорони працi, ця рiзниця ще бiльша. Фахiвцi Мiжнародної органiзації працi (МОП) пiдрахували, що економiчнi витрати, пов’язанi з нещасними випадками на виробництвi, складають бiльше 1% свiтового валового внутрiшнього продукту. А витрати на лiквiдацiю аварiй ще бiльшi.
Впродовж багатовiкової iсторiї людства проблеми здоров ‘я та безпеки працi завжди посiдали чiльне мiсце в соцiальному та економiчному житті суспiльства i були пов’язанi з розвитком суспiльного виробництва та формуванням суспiльного буття. Цiлком зрозумiло, що вивченню питань охорони працi придiлялась серйозна увага. Вченi, iнженери, лiкарi, психологи, представники iнших наук та фахiв вивчали проблеми створення безпечних та нешкiдливих умов та засобiв працi. Тому iсторично склалось, що охорона працi як галузь науки виникла на перетинi соцiально-правових, технiчних i медичних наук, науки про людину. Головними об’єкгами її дослiджень є людина в процесi працi, виробниче середовище, органiзацiя працi та виробництва, знаряддя працi. На пiдставi цих дослiджень розробляються заходи та засоби, спрямованi на эбереження здоров’я i працездатностi людини в процесi працi.

Дата добавления: 2014-01-04