Соціальна діагностика, експертиза, профілактика

Завдання для практичного заняття

Опрацюйте різні підходи до соціального страхування на основі законодавчих і нормативно-правових документів.

ЦІ Рекомендована література:

1. Добірка документів з питань соціального страхування. — К., 2002.

2. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.

3. Кашенко О.Л, Борисова В.А.. Соціально-економічні основи страхування. Навчальний посібник. — Суми, 1999. — С.4-8, 10-14, 52-58, 61-65, 68-72.

4. Методичні рекомендації по соціальному страхуванню. — Чернівці. — Прут, 1999.

5. Надточій Б. Соціальне страхування у контексті історії. // Соціальний захист. № 2, 2003 р. — С.20-24.

Соціальна діагностика — комплекс способів, які визначають рівень соціального благополуччя /неблагополуччя і соціаль­ного здоров'я певного соціального середовища (мікросоціуму). Вона здійснюється на основі міждисциплінарних зв'язків соціальної робо­ти із соціологією, педагогікою, психологією, економікою та іншими сферами наукового знання.

Соціальна діагностика відрізняється від психологічної діагностики більш широким спектром об'єктів вивчення чи дослідження, застосу­вання методів накопичення, аналізу і обробки інформації. Соціальна діагностика розглядається відносно психологічної діагностики як тех­нологія соціальної роботи і метод соціальної роботи чи її психологічне забезпечення. Соціальна діагностика спрямована на об'єкти соціаль­ної роботи клієнтів, споживачів соціальних послуг, різних груп насе­лення. Вона проводиться, як правило, на мезо- і макрорівнях со­ціальної роботи.

Як технологія соціальної роботи соціальна діагностика викорис­товує такі методи накопичення і збору інформації: соціологічний; педагогічний; психологічний.

Соціологічні методи. Аналіз соціуму проводиться за такими по­казниками:

• економічний стан особистості, соціальної групи, спільноти, об­щини;

• соціально-побутові умови життя громадян;

• соціальні взаємозв'язки, їх адекватність, відповідність соціаль­ному статусу, рівню освіти особистості, її запитів, потреб, соці­ального оточення;

• наявність/відсутність соціальних хвороб (алкоголізм, наркома­нія, бідність, бездомність, соціальна ізольованість, маргіналіза-ція тощо) з точки зору соціального порядку, соціальних відно­син, соціальних змін, способу життя, суспільних станів, міжосо бистісних стосунків;

• духовна сфера;

• соціальні інтереси, потреби, запити особистості;

• регіональні особливості, їх вплив на соціальне самопочуття осо бистості;

• наявність соціальної інфраструктури.

Основні підходи формуються на провідних напрямках соціології вікової, соціології відхилень, громадської думки, вільного часу, куль тури, інвайронментальній, масових комунікацій, медицини, науки, мо

- 212 -

лоді, міста, організацій, освіти, повсякденного життя, політики, праці, розуміння, релігії, сім'ї, театру, спорту, управління.

Методи збору і накопичення інформації: соціологічні досліджен­ня з вивчення громадської думки; опитування з різних соціальних проблем окремих цільових груп і категорій громадян; фокус-групи; інтерв'ювання; соціометрія; спостереження; метод документалістики; статистичні дані.

Педагогічні методи. Вивчення, дослідження рівня ціннісних орієн­тацій, ідеалів, еталонів поведінки, соціалізації (соціальної адаптації, індивідуалізації, інтеграції).

Методи педагогічного дослідження.

1. Педагогічне спостереження.

2. Анкетування з метою виявлення ціннісних орієнтацій, духовних запитів і потреб, рівня освіченості і культури.

3. Соціально-педагогічний експеримент.

Психологічні методи. Вивчення психологічного самопочуття, пси­хологічного мікроклімату, психологічної сумісності в мікросоціумі, рівня психологічної культури.

Методи психологічної діагностики.

1. Психологічне спостереження.

2. Анкетування.

3. Інтерв'ювання.

Експертна оцінка спрямована на суб'єктів соціальної роботи, проводиться висококваліфікованими спеціалістами з метою виявлен­ня рівня надання соціальних послуг. Метою експертної є оцінки вив­чення стану окремої сфери системи соціального захисту населення (духовної, соціальної, політичної), її сфер призначення (освіти, праці і соціальної політики, охорони здоров'я, соціальних служб для мо­лоді, культури та інш.), її компонентів (соціальний захист пенсіонерів, інвалідів, дітей, жінок, молоді та інш.).

Методичні підходи і Вимоги.

1. Оцінка ситуації.

• Фактори, які зумовлюють незадовільний стан.

• Напрямки, тенденції, найбільш характерні для даного стану ситуації.

• Особливості, специфіка розвитку найбільш важливих скла­дових "частин" (галузі, структури, служби).

• Найбільш характерні форми роботи, засоби, за допомогою яких здійснюється діяльність.

2. Аналіз діяльності організацій, служб, які здійснюють цю діяльність. Відносно соціальної роботи це можуть бути такі органі­зації:

• державні служби;

• громадські фонди і організації;

• спеціальні заклади;

• благодійництво, спонсорство, приватні ініціативи. Оцінка їх діяльності спрямована на виявлення тенденцій в їх роз­витку, їх рейтингу в суспільній думці.

Експертну оцінку проводять спеціальні центри, експертизи, нау­кові інформаційно-аналітичні центри, лабораторії експертів, незалежні експертні групи і окремі експерти. Останнім часом їх діяльність акту­алізується, оскільки нестабільність у суспільстві, а також у соціальній сфері породжує необхідність в науковому аналізі визначення виходу із кризової ситуації. Експертні організації створюються при держав­них закладах і службах, а також на громадських засадах, в комер­ційних структурах, навчальних центрах.

Залежно від рівня професіоналізму і можливості охопити експерт­ним аналізом різні за обсягом роботи організацій і розрізняється зміст діяльності, характер підсумкових результатів експертизи.

Методика експертної роботи включає в себе ряд етапів.

1. У кожному окремому випадку для проведення експертної оцін­ки визначається коло експертів (з можливим конкурсом серед них).

2. Виявляються проблеми.

3. Намічаються план і час дій.

4. Розробляються критерії для експертних оцінок.

5. Визначаються форми і способи, в яких будуть виражені ре­зультати експертизи (це може бути аналітична записка, матеріали для вивчення, "круглий стіл", конференція, виступи експертів, публікації).

Головні проблеми будь-якого експертного методу можна відобразити у вигляді вимог.

1. Інтерпретація результатів.

А) рівень компетентності експертів із соціальних професій­них проблем: економічних (ефективність), соціальних, по­літичних, психолого-педагогічних, духовно-моральних, еко­логічних.

Б) рейтинг експертів: відповідно до взаємної оцінки, громадсь­кої думки, посадового принципу тощо.

В) коефіцієнт компетентності експертів при визначенні ос­новної думки, оцінки.

2. Створення обстановки вільного обговорення.

3. Заключна дискусія.

4. Вироблення рекомендацій із проблеми, яка досліджується, вис­новки про доцільність тих чи інших пропозицій, а також з їх впровад­ження.

-214-

Соціальна профілактика — технологія соціальної роботи, що являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на попередження соціальних проблем, соціальної дисгармонії, соціаль­них наслідків тиску на особистість складних умов життя, негативних умов соціалізації.

Соціальна профілактика здійснюється на різних рівнях соціальної роботи і різних рівнях соціальної системи суспільства.

Мікрорівень.

Напрямки і методи.

1. Соціальна робота з дітьми і молоддю із формування просоці-альної поведінки, попередження відхилень у поведінці, формування здорового способу життя, формування і розвитку життєвої компе­тентності, розвитку соціальної культури, розвитку і підтримки со­ціальних талантів, сприяння самореалізації і самоактуалізації.

Форми і методи роботи: просвітницькі курси, інформаційні видан­ня, тренінги і семінари, телевізійні передачі, фестивалі, конкурси тощо.

2. Соціальна робота з дітьми і молоддю "груп ризику" з метою попередження соціальних і психологічних наслідків антиправних вчинків, саморуйнуючого поводження, негативної соціалізації і адаптації.

Форми і методи роботи: створення реабілітаційного середовища, формування цінностей, орієнтацій, норм, еталонів, корекція психоло­гічного ^стану шляхом проведення групової тренінгової соціальної ро­боти, просвітницької, інформаційної, залучення до волонтерської допомоги.

3. Соціальна робота із малозабезпеченими сім'ями і громадянами, самотніми, непрацездатними з метою попередження негативних со­ціально-психологічних наслідків бідності, соціальної ізоляції, інвалід­ності та інших соціальних проблем.

Форми і методи роботи: своєчасне виявлення громадян "груп ризику", формування на них банку даних, надання пенсій, пільг, до­помог, проведення соціально-психологічної підтримки (консультації, тренінги, групи взаємодопомоги), соціально-педагогічна робота (орга­нізація дозвілля і рекреаційної діяльності, клубної роботи, соціаль­но-культурної діяльності тощо).

Мезорівень.

Напрямки і методи.

1. Нормативно-правові документи, які регулюють правові ос­оби соціального захисту окремих категорій громадян.

2. Соціальні програми, спрямовані на поліпшення соціального за­безпечення бідних, малозабезпечених громадян. І 3. Заклади, соціальні служби для соціальної роботи з клієнтами *групи ризику".

4. Працевлаштування, центри зайнятості для безробітних.

5. Просвітницька соціальна робота в мікросоціумі.

6. Посередницька соціальна робота в общині. Макрорівень.

Напрямки.

1. Законодавство, яке регулює правові основи соціального захис­ту населення.

2. Державні програми і проекти із попередження негативних явищ в дитячому і молодіжному середовищах.

3. Державні програми і проекти із соціальної підтримки окремих категорій громадян.

4. Благодійництво, меценатство.

Залежно від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на ту чи іншу соціальну групу проводяться профілактичні заходи, виділяють такі види профілактики:

• первинна — діяльність, яка спрямована на попередження ви­никнення проблеми;

• вторинна — діяльність, спрямована на попередження загост­рення проблеми та її наслідків серед осіб, які відчули на собі її вплив;

• третинна — робота, яка проводиться з особами, які постраж­дали від проблеми; спрямована на попередження її рецидивів.

Профілактика будь-якої соціальної проблеми повинна бути спря­мована як на соціальне середовище, в якій вона виникає, так і на особистість, яка від цієї проблеми страждає.

На основі аналізу соціальних і особистісних факторів проблеми визначаються завдання соціальної профілактики:

• дослідити причини і фактори проблеми чи негативного соціаль­ного явища;

• встановити ресурси, які є необхідними для подолання пробле­ми, чи виявити ті, що існують;

• подолати негативний вплив середовища;

• розширити можливості для задоволення потреб, подолання проб­лем, повноцінної життєдіяльності (підвищити соціальні ресурси);

• подолати особистісні фактори, які сприяють виникненню чи за­гостренню проблем чи заважають її вирішенню;

• підвищити особистісні ресурси, здатність особистості адекват­но реагувати на проблеми, подолати їх і задовольнити потреби;

• організувати взаємодію суб'єктів у подоланні проблеми, органі­зувати діяльність, спрямовану на попередження і подолання проблем.

— 216 —

Дата добавления: 2014-01-04