К. Роджерс - теорія особистості

Адлер – «Індивідуальна психологія»- назва теорії

Поняття самореалізації почав використовувати в своїх роботах по психології особистості А. Адлер. На його думку, люди перш за все прагнуть до переваги, що є фундаментальним законом людського життя. Перевагу А. Адлер розумів як досягнення найбільше з можливого. Таке прагнення є природженим, тому що це і є саме життя. Іншими словами, це „щось, без чого життя людини неможливо представити” [34,с.104]. Автор робить акцент на соціальних детермінантах особистості, розглядаючи індивіда як творче і єдине ціле, що самовизначається, з урахуванням його індивідуальної суб'єктивності. А. Адлер не дає визначення самореалізації особистості, обмежуючись філософським підходом. Механізми самореалізації їм також не приводяться. Проте А. Адлер завжди визнавав, що людина володіє самосвідомістю і здатна планувати свої дії, управляти ними, усвідомлюючи значення своїх дій для власної самореалізації. По А. Адлеру, людина сама творить свою особистість. Володіючи креативним Я, людина ставить перед собою мету і визначає шляхи її досягнення. За допомогою креативного Я інтерпретується, осмислюється досвід організму і перш за все знаходиться досвід в здійсненні життєвого стилю, унікального для людини [54,с.104].

Поняття самореалізації (частіше - самоактуалізації) використовується і в роботах таких зарубіжних психологів гуманістичного напряму, як К. Роджерс, Е. Фромм, А. Маслоу.

Теорія К. Роджерса в своїй основі являється феноменологічною. Він вважає прагнення до самоактуалізації природженим і описує його в поняттях „Я”, „ідеальне Я”, „реальне Я”, „організм”, „конгруентність-неконгруентність”. Організм, по К. Роджерсу, — локус всього досвіду переживань. Свідомість (або знання) — це символізування деякого досвіду переживання [Rogers З. R., 1999]. Я (Я-концепция) є частиною феноменологічного поля, яка більшою мірою диференційована і є „організованим, узгодженим концептуальним гештальтом, побудованим з перцепцій характеристик „ „я” або „мене” до інших людей і різних аспектів життя, а також цінностей, пов'язаних з цими перцепціями. Цей гештальт доступний свідомості, хоча не обов'язково завжди усвідомлений” [99, с.56.].

К. Роджерс апелює до того, що лінії самоактуалізації задані спадково і виявляються в природному дозріванні організму, в тому, що в ході дозрівання організм стає більш диференційованим, розвиненим, спеціалізованим. Він відзначає, що тенденція руху вперед реалізується тільки за умови ясного сприйняття і адекватного символізування людиною своїх виборів, перевірки своїх гіпотез, розрізнення ним прогресивної і регресивної поведінки. Як індикатор таких умов, як міру відповідності К. Роджерс використовує поняття „конгруентність-неконгруентність”. У основі поняття «конгруентність» лежить уявлення про граничний сенс мети людини як бажання стати „самоюсобою”, вивід, зроблений К. Роджерсом виходячи з свого психотерапевтичного досвіду і що є базисом його теорії терапії і особистісних змін. Неконгруентність виражається в прояві феноменології (переживаннях, відчуттях, цінностях) тривоги, погрози. Конгруентність відповідає адекватності, гармонійності.

Таке уявлення підводить до розуміння конгруентності як ступеня відповідності Я-реального Я-ідеальному. Я-ідеальне включає атрибути, які людина хотіла б мати, які більше всього цінує і до яких прагне, тоді як Я-реальне відображає власні характеристики „тут і тепер”. І хоча Я змінюється з отриманням нового досвіду, воно зберігає якості цілісної системи, гештальта і символізує головну частину свідомого досвіду індивіда [18, с.70].

Розбіжність між Я-ідеальним і Я-реальним сприяє саморозвитку, самовдосконаленню. Проте значні розбіжності можуть стати перешкодою, оскільки супроводжуються гострим відчуттям незадоволення, яке може блокувати і спотворювати наміри, привносячи неконгруентність.

Дата добавления: 2014-01-04