Е. Фромм Гуманістична теорія особистості

К. Роджерс - теорія особистості

Теорія К. Роджерса в своїй основі являється феноменологічною. Він вважає прагнення до самоактуалізації природженим і описує його в поняттях „Я”, „ідеальне Я”, „реальне Я”, „організм”, „конгруентність-неконгруентність”. Організм, по К. Роджерсу, — локус всього досвіду переживань. Свідомість (або знання) — це символізування деякого досвіду переживання [Rogers З. R., 1999]. Я (Я-концепция) є частиною феноменологічного поля, яка більшою мірою диференційована і є „організованим, узгодженим концептуальним гештальтом, побудованим з перцепцій характеристик „ „я” або „мене” до інших людей і різних аспектів життя, а також цінностей, пов'язаних з цими перцепціями. Цей гештальт доступний свідомості, хоча не обов'язково завжди усвідомлений” [99, с.56.].

К. Роджерс апелює до того, що лінії самоактуалізації задані спадково і виявляються в природному дозріванні організму, в тому, що в ході дозрівання організм стає більш диференційованим, розвиненим, спеціалізованим. Він відзначає, що тенденція руху вперед реалізується тільки за умови ясного сприйняття і адекватного символізування людиною своїх виборів, перевірки своїх гіпотез, розрізнення ним прогресивної і регресивної поведінки. Як індикатор таких умов, як міру відповідності К. Роджерс використовує поняття „конгруентність-неконгруентність”. У основі поняття «конгруентність» лежить уявлення про граничний сенс мети людини як бажання стати „самоюсобою”, вивід, зроблений К. Роджерсом виходячи з свого психотерапевтичного досвіду і що є базисом його теорії терапії і особистісних змін. Неконгруентність виражається в прояві феноменології (переживаннях, відчуттях, цінностях) тривоги, погрози. Конгруентність відповідає адекватності, гармонійності.

Таке уявлення підводить до розуміння конгруентності як ступеня відповідності Я-реального Я-ідеальному. Я-ідеальне включає атрибути, які людина хотіла б мати, які більше всього цінує і до яких прагне, тоді як Я-реальне відображає власні характеристики „тут і тепер”. І хоча Я змінюється з отриманням нового досвіду, воно зберігає якості цілісної системи, гештальта і символізує головну частину свідомого досвіду індивіда [18, с.70].

Розбіжність між Я-ідеальним і Я-реальним сприяє саморозвитку, самовдосконаленню. Проте значні розбіжності можуть стати перешкодою, оскільки супроводжуються гострим відчуттям незадоволення, яке може блокувати і спотворювати наміри, привносячи неконгруентність.

Уявлення про самореалізацію міститься і в роботах Е. Фромма. Перш за все під істинно людською орієнтацією Е. Фромм розуміє орієнтацію на буття як на продуктивне використання своїх здібностей в єднанні з світом. На його думку, самореалізація властива кожній людині і припускає наявність продуктивної активності. „Розуміння людської душі повинне грунтуватися на аналізі людських потреб, що зростають з умов існування” [13, з. 25]. Такі потреби Е. Фромм називає: потреба у встановленні зв'язків; потреба в трансцендентній; потреба в корінні; потреба в ідентичності; потреба в системі орієнтації.

Е. Фромм особливо виділяв позитивну свободу — свободу, яка поєднує причетність до світу і незалежність від нього. Позитивна свобода припускає спонтанну активність в житті, коли людина діє у відповідності з своєю внутрішньою природою, використовуючи як ключові компоненти любов і працю. Е.Фромм, так само як і А. Адлер, розділяє думку про те, що людина творить своє життя сама і прагне до найбільших досягнень (продуктивності, по Е. Фромму), і, подібно К. Роджерсу, розглядає єднання з світом в контексті конгруентності.

Таким чином, самореалізація, за Е. Фроммом, так само як і за А. Адлером, має соціально детермінований характер. Невід'ємний атрибут самореалізації, по Е. Фромму, продуктивна самореалізація, припускає „бути” замість „здаватися” і „мати” („володіти”). Це співзвучно поглядам А. Маслоу про те, що тенденція до самоактуалізації припускає керівництво Б-цінностям (метапотреби, битійні цінності). Така позиція близька і поглядам А. Адлера на те, що людина прагне до переваги як до досягнення більшого з можливого. На думку А. Маслоу, це вищі рівні потреб: потреби в самоповазі, потребі в досягненні вищих метацінностей (Істини, Добра, Справедливості, Краси і ін.), оскільки самоактуалізація — бажання людини бути, яким вона може стати, — досягнення вершини потенціалу [38, с.76].

А. Маслоу істотно розвинув визначення самоактуалізації, дане К. Гольдштейном (теорія мотивації)[ 5, с.40], теоретиком організмічного напряму. К. Гольдштейн стверджував, що самоактуалізація є основним і по суті єдиним мотивом організму. Задоволення будь-якої потреби, яка стала такою, що веде (у їжі, у владі, в досягненнях і ін.), служить передумовою для самореалізації всього організму. Самоактуалізація є основою розвитку і вдосконалення організму, творчою тенденцією людської природи. Оскільки люди мають різні внутрішні потенції і оточення, розрізняються і цілі і шляхи їх самореалізації. Потенції індивіда, по К. Гольдштейну, пов'язані з тим, що вважає за краще індивід і що він робить краще всього, до чого у нього є здібності. К. Гольдштейн віддавав перевагу свідомій мотивації, відрізняючи несвідоме як фон, в який відступає свідоме і з якого воно виникає у міру його необхідності самореалізації. Автор підкреслював необхідність згоди з середовищем, оскільки вона дає особистості можливість для самоактуалізації, а також може містити перешкоди.

Поняття самореалізації також використовувалося К. Гольдштейном при дослідженні поведінкових патернів в мовних проявах. Автор підкреслював, що за допомогою мови „індивід приходить до угоди із зовнішнім світом і само реалізується ” [86, с. 58], "індивідуальний мовний прояв може зрозуміти тільки під кутом зору його відношення до функціонування цілісного організму в його прагненні максимально самореалізуватися в даній ситуації” [18, з. 21].

Система „організм — середовище”, що було предметом досліджень К. Роджерса і К. Гольдштейна, осмислюється і в роботах А. Анг'яла, як багатовимірність в контексті саморозвитку особистості. А. Анг'ял, так само як і К. Гольдштейн, виступає прихильником холистико-динамічної точки зору. Згідно переконанням А. Анг'яла [24, с.291] саморозвиток відбувається в трьох вимірюваннях особистості. Людина розвиває глибинні потреби і відповідно досконаліші патерни, що їх задовольняють (вертикальне вимірювання). Розвиток полягає в зростаючій ефективності і продуктивності (прогресивне вимірювання), що виражається в знаходженні коротшого шляху досягнення цілей і мінімізації витрат. Поліпшується координація і збільшується багатогранність поведінки людини (горизонтальне вимірювання). Саморозвиток людини полягає в тому, що він бере і віддає, розвиваючи свою біосферу (організм і середовище).

Таким чином, саморозвиток полягає в зростанні автономії і гомономії (провідний системний принцип біосфери) і їх поєднанні (фази входу і виходу), що сприяє зростанню у напрямі розвитку глибинних потреб і способів їх задоволення, зростанню ефективності і продуктивності, поліпшенню координації і збільшенню багатогранності поведінки.

Дата добавления: 2014-01-04