Форми держав

План

Конституційне право України

Тема 1. Основи загальної теорії держави і права.

1. Поняття, основні ознаки та форма держави.

2. Система права та її елементи.

3. Юридичні відносини: поняття, види та елементи (суб’єкти, об’єкти та зміст правовідносин).

4. Поняття, види та склад правопорушення. Поняття та види юридичної відповідальності.

5. Поняття та основні принципи конституційного ладу в Україні.

6. Форма права в Україні. Закони та підзаконні нормативно-правові акти. Конституція України – основний закон держави.

7. Система органів державної влади в Україні.

8. Основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина.

1. 1. Поняття, основні ознаки та форма держави.

Держава - це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку усього суспільства та здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також - управління загальносуспільними справами.

Соціальна сутність держави – це здатність держави виражати інтереси і потреби певних соціальних верств суспільства.

Призначення держави – це забезпечення цілісності, стабільності і безпеки суспільства.

Основні ознаки держави: особливий апарат публічної влади, апарат державного примусу, територія, суверенітет, наявність законів, стягування податків, населення, має єдину грошову систему;має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Функції держави – це основні напрямки діяльності держави, які розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві.

Види функцій держави

1) за соціальним значенням державної дійсності: основні (безпосередньо характеризують соціальну сутність і призначення держави), неосновні (не розкривають безпосередньо її соціальної сутності)

2) за територіальною спрямованістю (за місцем виконання): внутрішні, зовнішні

3) за сферою суспільного життя: гуманітарні, економічні, політичні

4) за часом виконання: постійні (здійснюються протягом усього часу існування даної держави), тимчасові (здійснюються протягом лише певного проміжку часу, н-д, під час стихійного лиха, війни…)

Правова держава – це держава, в якій юридичними засобами забезпечується закріплення, охорона і захист прав людини.

Соціально-змістовні ознаки правової держави

1) закріплення у Конституції та інших законах основних прав людини;

2) закони держави виражають волю більшості членів суспільства;

3) відносини між особою і державою базуються на основі загально дозвільного принципу: «Особі дозволено все. Що прямо не забороненозаконом»;

4) взаємовідповідальність держави і особи;

5) висока правова культура всього населення держави

Формальні ознаки правової держави

1) поділ органів держави на три гілки влади: законодавчі, виконавчі, судові;

2) наявність ефективних юридичних засобів для захисту прав людини;

3) високо значуще становище суду як основного гаранта захисту прав людини;

4) неухильне виконання всіма суб’єктами суспільного життя, і перш за все державними органами, законів держави – принцип законності.

Форма держави – це спосіб організації здійснення державної влади

Елементи форми держав

1) державне правління

2) державний устрій

3) державний режим

Державне правління - це спосіб організації та здійснення вищої державної влади. Традиційно виділяють такі основні форми державного правління, як монархія та республіка.

Монархія - це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного главидержави і, зазвичай, передається у спадок.

Республіка - форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається виборцями на певний строк. Республіками є більшість сучасних держав. Основними різновидами республіки є парламентська, президентська та змішана.

Державний устрій - порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними і державою в цілому. Види форм державного устрою (прості і складні; унітарні держави, федерації, конфедерації). Унітарна держава - це держава, окремі складові якої не мають суверенітету, усіх ознак державності. Федерація - це союзна держава, яка складається із державних утворень, які мають певну самостійність. Конфедерація - це союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної.мети.

Державний режим – це система прийомів, засобів, способів реалізації державної влади. Види державного режиму (демократичний і недемократичний (тоталітарний, деспотичний, авторитарний)

демократичний

антидемократичний

— порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому додержується демократична конституція, реалізується принцип «поділу влади».Державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян і їх об'єднань в управлінні державою. Допускається легальна діяльність різних партій. Гарантується здійснення прав і свобод громадян і меншостей відповідно до міжнародних стандартів прав людини

- порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому не реалізується (найчастіше юридично не закріплений) принцип «поділу влади». Звужується або припиняється вплив громадян і їх об'єднань на управління державою. Відсутня або перетворюється на формальну виборність. Забороняється діяльність опозиційних партій і організацій. Застосовуються політичні репресії. Звужуються або порушуються політичні права громадян і меншостей. Реальна владазосереджується в руках групи осіб або однієї особи, неконтрольованих народом

1. 2. Система права та її елементи.

Система права – це система всіх чинних юридичних норм певної держави.

Структурні елементи системи права: норми права, інститути права, галузі права

Галузь права — це система юридичних норм, які регулю­ють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Критерії поділу норм за галузями

- предмет право вого регулювання (сукупність суспільних відносин, які врегульовані правом);

- метод право вого регулювання (специфічний спосіб влад­ного впливу держави на суспільні відносини, здійснюва­ний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів).

Основні галузі сучасного права: конституційне (державне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, кооперативне, сільськогосподарське, соціально-забезпечувальне, цивільне-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуаль­не, виправно-трудове.

Інститут права — це система юридичних норм, які регулю­ють певну групу однорідних суспільних відносин. Серед інсти­тутів розрізняють галузеві та міжгалузеві (наприклад, інсти­тут відповідальності за екологічні правопорушення).

1. 3. Юридичні відносини: поняття, види та елементи (суб’єкти, об’єкти та зміст правовідносин).

Юридичне (правове) відношення — це передбачене юридичною нормою ідеологічне суспільне відношення, яке виражається у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права.

Види правовідносин

1)за галузевою ознакою — конституційні, цивільні, трудові, сімейні, кримінальні та ін.;

2) залежно від визначеності кількості суб'єктів — загальні (кількість уповноважених або зобов'язаних суб'єктів не визначе­на), конкретні (кількість зазначених суб'єктів точно визначена);

3) за кількісним складом суб'єктів — прості (правовідноси ни лише між двома суб'єктами), складні (правовідносини між трьома і більше суб'єктами);

4) залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції), на основі якого виникають правовідносини, — регуля­тивні, охоронні;

5) за характером поведінки зобов'язаного суб'єкта — ак­тивні (зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні дії), пасивні (зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від вчинення тих чи інших дій);

6) залежно від розподілу прав та обов'язків між сторонами право-відношення — односторонні (кожна зі сторін має або пра­ва, або обов'язки), двосторонні (кожна зі сторін має як права, так і обов'язки).

Суб’єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт сус­пільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Юридичною передумовою набуття учасником суспільного життя статусу суб'єкта правовідносин є наявність у нього принаймні правоздатності, а щодо певнихправовідносин — ще й дієздатності. Види суб’єктів правовідносин:

1) люди (фізичні особи) — громадяни даної держави, іноземці (громадяни інших держав), біпатриди (громадяни двох держав), апатриди (особи без громадянства будь-якої держа­ви);

2) об'єднання — державні (держава в цілому, її організації — органи держави, державні установи, підприємства), громадські (громадські організації, рухи, органи громадської самодіяльності, громадські підприємства й установи);

3) соціальні спільноти — народ (нація), територіальні спільності (за адміністративно-територіальними одиницями, виборчими округами тощо),трудові колективи

Об’єкт правовідношення— це певне особисте або соціаль­не благо, для здобуття і використання якого встановлюють­ся взаємні юридичні права та обов'язки суб'єктів. Саме ними ви­значається у кожному випадку цінність право­відношення.

Види об’єктів правовідносин

1) матеріальні:	2) нематеріальні:
- фізичний стан людини; - фізичні дії уповноваженого суб'єкта; - фізичні дії зобов'язаного суб'єкта; - речі (засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо); - стан природних об'єктів, явищ;	- морально-психологічний стан людини; - певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей; - духовні цінності.

Юридичний факт— це передбачена гіпотезою правової нор­ми конкретна обставина, з настанням якої виникають, зміню­ються або припиняються правові відносини.

Види юридичних фактів (за наявністю волі – дії і події)

1) за юридичними наслідками — правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

2) за складом — прості, складні (юридичні склади);

3) за характером тривання в часі — одноактні (диск­ретні) — наприклад, купівля-продаж речі; триваючі (процесу­альні), тобто так звані юридичні стани (наприклад, перебуван­ня в шлюбі);

4) за наявністю волі — дії (відбуваються як результат воле виявлення відповідних осіб), події (трапляються незалежно від волі суб'єктів).

Юридичні факти, які є діями, залежно від відповідності їх приписам правових норм поділяються на:

- право мірні (тобто дії, які відповідають юридичним припи­сам):

а) юридичні акти, тобто правомірні дії, які чиняться зі спеці­альною метою викликати певні юридичні наслідки (наприклад, прийняття судом рішення у справі, складання людиною запо­віту);

б) юридичні вчинки, тобто правомірні дії, які такої мети спе­ціально не мають (скажімо, малювання художником картини для особистого користування, відправлення листа поштою);

- не право мірні (дії, які суперечать юридичним приписам):

а) винні, тобто правопорушення (злочини, різноманітні про­ступки);

б) безвинні — так звані правові аномалії;

5) за онтологічним статусом — факти (акти), які обґрунто­вані обставинами: а) реальними і б) уявними (презумпціями)

Правова презумпція — це закріплене в законодавстві при­пущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів, яке може призвести до виникнення, зміни або припи­нення правовідносин. Види правових презумпцій:

- презумпції, що не можуть бути спростовані (неспрос­товні), — це такі припущення щодо існування певного факту, які не потребують доведення і не підлягають сумнівам, спросту­ванню (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

- презумпції, що можуть бути спростовані (спростовні), — це такі припущення щодо існування певного факту, які мають юридичне значення доти, доки щодо цього факту не буде вста­новлено інше (наприклад, презумпція невинності особи, презум­пція батьківства).

1. 4. Поняття, види та склад правопорушення. Поняття та види юридичної відповідальності.

Поняття законності – це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється внаслідок їх неухильного здійснення всіма суб’єктами права. Наслідок законності є встановлення у суспільному життіправопорядку.

Поняття правопорядку – це режим (стан) упорядкованості, організованості, суспільних відносин, який складається за умов законності.

Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільно шкідли­вим чи небезпечним. Склад (елементи) правопорушення: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона

Суб’єкт правопорушення — деліктоздатна фізична особа (лю­дина) або деліктоздатне об'єднання, що вчинили правопорушен­ня. Деліктоздатність— це закріплена законодавством і забез­печена державою здатність суб'єкта нести юридичну відпові­дальність за вчинене ним правопорушення;

Об’єкт правопорушення — певні блага, на пошкодження, зни­щення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діян­ня. Об'єктамиправопорушень можуть стати всі явища, які ви­знаються об'єктами правовідносин, тобто різноманітні матері­альні та нематеріальні блага (особисті або соціальні);

Об’єктивна сторона — протиправне діяння; його шкідли­вий або небезпечний результат; необхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юри­дичній забороненості, у невідповідності вчинку юридичним при­писам. Таке діяння може бути виражене як в активних (якщо суб'єкт не дотримується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо суб'єкт не виконує зобов'язуючі норми);

Суб’єктивна сторона — певне психічне ставлення суб'єк­та до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке став­лення відображається поняттям вини. Види (форми) вини: умисел і необережність.

Види умислу: прямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних наслідків;

- непрямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність сво­го діяння, перед-бачає його негативні наслідки, але байдуже ста­виться до можливості їх настання;

Види необережності

- протиправна самонадіяність — суб'єкт усвідомлює проти­правність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все ж таки не настануть;

- протиправна недбалість – суб’єкт усвідомлює (або не усвідомлює) протиправність свого діяння, не передбачає можливості настання негативних наслідків, хоча відповідно до рівня свого розвитку мусить це переюдачити.

Види правопорушень

- проступки (шкідливі правопорушення): конституц., цивіл., адміністративн., дисциплінарн.

- злочини (небезпечні правопорушення)

Юридична відповідальність – це закріплений у законодавстві і забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали. Види юридичної відповідальності: конституційна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна, матеріальна, кримінальна.

Кримінальна відповідальність - це вид юридичної відпові­дальності, що становить собою вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин,державного осуду, а також визначених вироком суду позбавлень і обмежень особистого, майнового чи іншого ха­рактеру.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення осо­бою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений чинним КК України (ч. 1 ст. 2 КК України).

Злочин - це передбачене КК України суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важ­ливі суспільні відносини, які склалися і є визнаними та прийнят­ними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються криміналь­ним законом.

Види злочину за ступенем тяжкості: а) злочин невеликої тяжкості - злочин, за який передбачено покарання у виді поз­бавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання; б) злочин середньої тяжкості - злочин, за який пе­редбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; в) тяжкий злочин - злочин, за який передбачено по­карання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років; г) особливо тяжкий злочин ~ злочин, за який передбачено пока­рання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).

Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опі­кунськими правами (ст. 167 КК України), незаконне розголошен­ня лікарської таємниці (ст. 145 КК України) та ін.

Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприс-мництво (ст. 205 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК Украї­ни) та ін.

Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне уш­кодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) та ін.

Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія (ст. 113 КК України), шпигунство (ст. 114 КК України), умисне вбивство (ст. 115 КК України) та ін.

Відповідно до ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої криміналь­ним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необе­режності. Отже, формами вини за кримінальним правом України є: 1) умисел (ст. 24 КК України); 2) необережність (ст. 25 КК України).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені дер­жави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні зло­чину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).

Метою покарання є: а) кара за вчинений злочин; б) виправ­лення та перевиховування засуджених; в) запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде до­ведено в законному порядку і встановлено обвинувачувальним ви­роком суду (ст. 62 Конституції України).

У відповідності до ст. 52 КК України покарання поділя­ються на три групи: 1) основні - громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, об­меження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбав­лення волі; 2) додаткові - позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація май­на; 3) такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові - штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Обставини, які обтяжують покарання:

Обставини, які пом'якшують покарання:

- вчинення зло­чину особою повторно та рецидив злочинів; - вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч.2,3 ст. 28 КК України); - вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; - вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; - тяжкі наслідки, завдані злочином; - вчинення злочину щодо мало літнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпо­радному стані; - вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; - вчинення злочину щодо осо­би, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; - вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством; - вчинення злочину з особливою жорстокістю; - вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; - вчинення злочину загально небезпечним спо­собом; - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкоголь­ного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. Перелік обставин, які обтяжу­ють покарання, є вичерпним.

- з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; - добровільне відшкодування завданого збитку або усунення запо­діяної шкоди; - вчинення злочину неповнолітнім; - вчинення злочину жінкою у стані вагітності; - вчинення злочину внаслідок збігу тяж­ких особистих, сімейних чи інших обставин; - вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; - вчинення злочину під впливом сильного душев­ного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; - вчинення злочину з перевищенням меж край­ньої необхідності; - виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочин­ної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, перед­бачених КК України; - інші обставини, які суд визнає такими, що пом'якшуютьпокарання (ст. 66 КК України).

1. 5. Поняття та основні принципи конституційного ладу в Україні.

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвиткові конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р., та деякі іншіправові акти, що їх слід охарактеризувати детальніше. Декларацію було покладено в основу нової Конституції, низки прийнятих законів України. Необхідно вказати, що Декларація, прийнята ще за часів СРСР, була спрямована на забезпечення суверенітету України у складі СРСР, тому окремі її положення застаріли, хоча в цілому вона не втратила свого значення й дотепер.

Юридичне закріплення повної самостійності України поза СРСР було здійснено Актом проголошення незалежності України, прийнятим Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Суть цього документа полягає в закріпленні трьох головних положень: 1) проголошувалася незалежність України і створення самостійної Української держави з офіційною назвою "Україна"; 2) встановлювалося, що територія України є неподільною (єдиною) і недоторканною; 3) закріплювалося, що (з моменту прийняття Акта) на території України діють виключно Конституція ізакони України.

З огляду на проголошення незалежності України і створення самостійної Української держави необхідно було визначити долю: державної території; державно-правових закладів; законодавчих нормативно-правових актів; міжнародних майнових прав та обов'язків України;громадянство. З цією метою 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон України "Про правонаступництво України".

Перший розділ Конституції України має назву "Загальні засади" і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу вашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують удержаві повноту законодавчої, виконавчої та судової влади, а також непідпорядкування і непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.

Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі своїх громадян в управлінні справамидержави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, слід узяти до уваги з її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, що діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.

Правова держава - це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, але й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України.

В Україні встановлено республіканську форму правління (ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ.

Державні символи - це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного або ідеологічного змісту. Конституція України встановлює такі символи нашоїдержави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн.

Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцеперебуванням загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.

Відповідно до ст. 6 Конституції "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як засвідчує історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.

Під територіальним устроєм держави розуміють її територіальну організацію, тобто систему відносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими (населенням і чинними органами публічної влади). Категорію "територіальний устрій" не слід ототожнювати з поняттям "державний устрій", під яким розуміють політико-територіальну організацію держави, яка визначаєтьсяполітика-правовим статусом територіальних складових і порядком, принципами їхніх відносин із державою в цілому та між собою. За державним устроєм усі держави диференціюються на унітарні, федеративні, конфедеративні та імперські.

Відповідно до ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.

1. 6. Форма права в Україні. Закони та підзаконні нормативно-правові акти. Конституція України – основний закондержави.

Форма (джерело) права – це спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх державну загальнообов'язковість.

Види зовнішніх форм (джерел) права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір.

Нормативно-правовий акт — письмовий документ компе­тентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру.

Юридична сила – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов’язко-вістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Нормативно-правові акти за юридичною силою поділяються: на закони іпідзаконні нормативно-правові акти.

Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює

Дата добавления: 2014-01-04