Список використаної літератури. Тема: Вступ до германістики як наукова дисципліна, її предмет і завдання

План

Лекція 1.

Тема: Вступ до германістики як наукова дисципліна, її предмет і завдання. Загальна характеристика германських мов.

1. Зміст, обсяг і завдання курсу, зв’язок з іншими науковими дисциплінами.

2. Основні джерела історичного вивчення англійської мови.

3. Місце і роль курсу «Вступ до германістики» у формуванні фахової підготовки філологів.

4. Класифікація сучасних германських мов; області їхнього розповсюдження.

Ключові поняття: орфографія, морфологія, синтаксис, зовнішні й внутрішні закономірності розвитку мови, поняття системних змін у мові, періодизація.

Методичні рекомендації: У процесі підготовки до лекції студенти мають детально опрацювати основну та додаткову літературу, запропоновану в ній. Крім того, слід звернути особливу увагу на зв'язок англійської мови з індоєвропейською гілкою мов, на причини мовних змін, на позамовні та внутрішньомовні закономірності розвитку мови, на фонетичні та морфологічні зміни, на зв'язок курсу з іншими науками.

Основна література

1. Левицкий В.В. Введение в германскую филологию. Сборник задач. – К.: Вища школа, 1981. – 75 с.

2. Левицький В.В. Основи германістики. – Вінниця, НОВА КНИГА, 2008. – 528 с.

3. Левицький В.В., Кійко С.В. Практикум до курсу «Вступ до германського мовознавства». Посібник. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2006. – 264 с.

Додаткова література

1. Аракин.Д. История английского языка. – М., 2003.

2. Арсеньева М.Г., Белашова С.П., Берков В.П. Введение в германскую филологию. – М., 2003.

3. Бруннер К. История английского языка. – М., 2006.

4. Голицинский Ю.Б. Великобритания. – СПб.: КАРО, 2006.

5. Голицинский Ю.Б. США. – СПб.: КАРО, 2006.

6. Гухман Н.Н. Готский язык. – М., 1998.

7. Жирмунский В.М. Введение в сравнительно-истоическое изучение германских языков. – М. – Л., 1964. – 272 с.

8. 4. Иванова И.П., Чахоян Л.П. История английского языка. Учебник. Хрестоматия. Словарь. – СПб., 2001.

9. Ильин Б.А. История английского языка. – М., 1968.

10. Матвеева Е.А. История английского языка. Учебное пособие.– М., 2006.

11. Потапова И.А., Беляева Т.М. Английский за пределами Англии.- Л., 1961.

12. Смирницкий А.И. Древнеанглийский язык. – М., 1995.

13. Хлебникова Е. Б. Введение в германскую филологию и историю языка. – Калиин, 1975. – 184 с.

14. Чувакин А.А., Кощей Л.Н., Морозов В.Д. Основы научного исследования по филологии. – Барнаул, 1990.

15. Lehmann W.P. Historical Linguistics. – N.Y., 1973.

16. Baugh A., Cable T.A. History of the English language. – London, 1978.

Основна мета курсу «Вступ до германістики» полягає в ознайомленні студентів з характерними рисами групи германських мов у складі іє. мовної сім’ї, з основними етапами розвитку та з відмінними особливостями кожної з германських мов. За своєю проблематикою це один із основних та найширших курсів, що викладаються на філологічних факультетах університетів для студентів-германістів. Курс присвячений історії давніх германців – носіїв племінних германських мов, у якому викладаються відомості про розселення германців на території Європи, про їхні основні племінні угруповання, про виникнення племінних об’єднань та формування перших варварських королівств.

По-друге, викладається історія германської філології, висвітлюються основні положення історично-порівняльного методу, на основі якого були встановлені особливості германських мов, що визначають їхню своєрідність та їхнє відношення до інших груп і.є. мов. Спеціальні теми присвячені характерним особливостям фонологічної системи, граматичного устрою (морфології) та лексики германських мов.

По-третє, пропонується короткий виклад історії кожної з германських мов від перших пам’яток, що дійшли до нас, до сучасного стану, виявляються загальні та особливі закономірності їхнього розвитку, спричинені взаємодією різноманітних зовнішніх та внутрішніх факторів.

Ці відомості підготують студентів до більш детального вивчення історії окремих германських мов.

Усі сучасні методи вивчення мови, зокрема, структурні, психолінгвістичні, математичні та ін., намагаються дати відповідь лише на одне питання: як побудована мова (її окрема система чи мікросистема)? Але справжня наука починається там і тоді, коли дослідник отримує відповідь на питання «чому»? це питання стає особливо важливим у мовознавчій дидактиці – простіше кажучи, у вихованні та навчанні фахівця-філолога, тому що тільки історія мови дає ключ до розуміння того, чому дана мова побудована так, а не інакше: чому в англійській мові майже немає відмінків, а в німецькій мові їх чотири? Чому англ. ох й foot утворюють множину не так, як book? Чому англ. book у німецькій відповідає слово, що також починається на b (Buch), але англ. day відповідає нім. Tag, а англ. ten – нім. Zehn? Чому в німецькій мові заперечення nitch стоїть після змінюваної частини присудка, часто наприкінці речення? Дати відповіді на ці й десятки, сотні інших запитань здатна тільки історія мови. Справжня філологічна (європейська) освіта невіддільна від фундаментального вивчення циклу дисциплін, що дають студентові знання мови, як-от: вступ до спецфілології, практична та теоретична фонетика іноземної мови, практична та теоретична граматика іноземної мови, порівняльна граматика іноземної мови, історія іноземної мови, країнознавство, практичний курс іноземної мови тощо.

У своєму розвитку германські мови пройшли шлях від синтетич­ної флективної будови до такого стану, що характеризується значною втратою ознак синтетизму й набуттям рис аналітичної аглютинативної будови мови. Однак розвиток в напрямку аналітизму був нерівномір­ним, так що одні германські мови майже повністю перебудували свою структуру, інші ж у більшому чи меншому ступені зберігають основні параметри синтетичної будови.

Найбільшим ступенем аналітизму характеризуються мови африкаанс і англійська; риси синтетичної будови найбільше зберігають іс­ландська й німецька мови.

Так, категорія роду, побудована в давніх германських мовах на протиставленні трьох граматичних родів, зберігається в німецькій, ідиш, норвезькій, ісландській, фарерській; двородова система, що виникла в результаті злиття чоловічого й жіночого роду, характерна для датської, шведської, нідерландської й фризької мов; у мові африкаанс і в англій­ській мові протиставлення іменників за родом зникло.

Категорія відмінка також по-різному представлена в сучасних гер­манських мовах. Чотири відмінки зберігають німецька, ісландська, фа­рерська мови; три відмінки зафіксовано в ідиш; в інших германських мовах (англійська, датська, шведська, норвезька, нідерландська, фризька) загальний відмінок протиставляється присвійному (генітиву).

Дієслово в германських мовах має категорію часу, стану, способу; категорія особи й числа в системі дієслова представлена нерівномірно. Основною відмінністю германських мов є протиставлення сильних і слабких дієслів. В утворенні форм дієслова широко використовується аблаут (тобто внутрішня флексія) і службові слова.

Фонологічні системи германських мов включають у свій склад голосні (монофтонги й дифтонги) і приголосні. Голосні протиставля­ються за ознаками довгота/короткість, відкритість/закритість і лабі­алізація. Найбільш чітке протиставлення відкритих і закритих голо­сних представлено в німецькій мові. Лабіалізація, тобто участь губ, широко використовується в німецькій, датській, норвезькій, швед­ській; у меншому ступені - в англійській, ісландській, і майже не ви­користовується в ідиш.

Наголос у германських мовах - динамічний, як правило, фіксова­ний (закріплений за першим складом слова). У деяких мовах (швед­ській, норвезькій) динамічний наголос існує поряд з тонічним.

Спеціальні статистичні дослідження типологічної подібності та типологічних особливостей індоєвропейських та інших мов по­казали, що між слов'янськими та германськими мовами спостері­гається високий ступінь подібності на всіх ознакових рівнях. Разом з тим германські мови протиставлені слов'янським перш за все за ознаками [артикль] - [вид]. Для слов'янських мов характерною є також ознака [дієприкметник], для германських - ознаки [пер­фект], [умовний спосіб], та [майбутнє-у-минулому].

Багато країн, у яких використовуються германські мови, є багатомовними або двомовними. Тому практика мовної політики в цих кра­їнах заслуговує на увагу й вивчення. Досвід, накопичений у європей­ських країнах, а також у колишніх колоніях Великої Британії, Нідер­ландів й ін. держав, показує, що можливі кілька варіантів вирішення мовної проблеми в багатомовних державах:

а) розрізнення понять "державна" (національна) і "офіційна"
мова; надання мовам статусу національного й офіційного (у Швейцарії
чотири державних, з яких три - офіційних);

б) поділ території держави за мовним принципом (англійська і
французька у Канаді, французька і нідерландська у Бельгії);

в) зведення багатомовності на державному рівні до двомовності
на індивідуальному рівні (Швейцарія);

г) надання двом мовам, незалежно від демографічного розподілу
мовців на цих мовах, статусу двох рівноправних державних мов (Фінляндія);

д) існування літературної мови у вигляді двох рівноправних варіантів (Норвегія);

е) виконання літературною мовою функцій мови "міждіалектного" спілкування в тих країнах, де діалектні розходження настільки
сильні, що унеможливлюють їхнє використання в міжтериторіальній
комунікації (Німеччина);

ж) відсутність у країні законодавчо встановленої державної мови
(США);

з) надання статусу державній мові метрополії (колишньої колоніальної держави) поряд з одним або декількома місцевими мовами
(Індія й інші країни Азії й Африки).

У цілому мовна політика в розвинених європейських демокра­тіях орієнтується на інтереси й права особистості, на основі яких формуються й формулюються інтереси держави (у загальноєвро­пейському масштабі це юридично закріплено в Європейській хартії регіональних мов або мов меншостей). Таке розташування пріори­тетів стає особливо важливим й актуальним для держав, що не ма­ють давніх демократичних традицій, оскільки те, що проголошуєть­ся інтересами держави, будучи поставленим над інтересами особис­тості, може на ділі представляти інтереси лише невеликої частини політичної еліти.

Отже, сучасні германські мови є найпоширенішими мовами у світі, хоча за кількістю мовців вони посідають не перше місце.

У розвитку більшості германських мов спостерігається тенденція до втрати рис синтетичної будови й набуття ознак аналітизму.

Багато країн, у яких використовуються германські мови, є бага­томовними або двомовними. Тому досвід, накопичений у цих краї­нах в області мовної політики і мовного будівництва, заслуговує ре­тельного вивчення.

Більшість сучасних германських мов має давно сформовану лі­тературну норму (англійська, нідерландська у Нідерландах, датська, шведська, ісландська). Літературна норма німецької мови склалася відносно недавно, що пояснюється тривалою політичною й економіч­ною роздробленістю Німеччини. У силу ряду причин не завершилося утворення стійких норм норвезької, фарерської й деяких інших гер­манських мов.

Коротка характеристика германських мов (англійська, німецька, нідерландська)

	англійська	німецька	нідерландська
кількість мовців	320-470 млн.	100 млн.	22 млн.
ареал поширення	Велика Брита­нія, США, Канада, Австра­лія, Нова Зе­ландія, країни Азії й Африки	ФРН, Австрія, Швейцарія, Люксембург, країни східної Європи й Південної Америки	Нідерланди, Бельгія, Сури­нам, острови Карибського басейну
початок писем­ної традиції	VII ст.	VIII ст.	XI ст.
періодизація історії мови	Давньоанглійський (V-VІІ -XI ст.); сереньоанглійський (ХІ-ХV с ст.); новоанглійський (з XVI ст.)	Давньоверхньо- німецький (VIII-XI ст.); середньоверх­- ньонімецький (XII-XV ст); нововерхньонімецький (з XVI ст.) с	давньонідерландський (ІХ-ХІ ст.); середньоні- дерландський (ХІІ-ХV ст.); новонідер- ландський (з XVI ст.)
літературна мова	на основі лондонського діалекту	на основі схід- носередньонімецьких діа­лектів	з'єднання фламандсько-брабантських і голландських традицій
на основі яких племінних діалектів або мови виникла дана мова	інгвеонські діалекти	інгвеонські, іствеонські, гермінонські діалекти	інгвеонські, іствеонські діа­лекти
нормалізатори мови, класики літератури	Дж. Чосер (XIV ст.), В. Шекспір	М. Лютер (XVIct.), Лессінг, Й. В. Ґете, Ф. Шіллер	И. ван Вондел, П. К. Хофт, Г. А. Бредеро, К. Хьойгенс та ін.
регіональні варіанти й діа­лекти	варіанти: британський, американський, канадський, австралійський; діалекти: шотландський, північні, централь­ні, південні	варіанти: австрійський, швейцарський; діалекти: верхньонімецькі й нижньонімецькі	варіанти: фламандський; діа­лекти: північ­но-центральні, південно-цен­тральні, північ­но-західні, південно-західні
кількість фонем	21 голосна й 24 приголосних	19 голосних і 21 приголосна	16 голосних і 20 приголосних
категорія роду іменника	у системі імен­ника відсутній	3 роди	2 роди (загаль­ний і середній)
категорія від­мінка	2 відмінки - загальний і присвійний	4 відмінки	2 відмінки - за­гальний і при­свійний
запозичення	близько 70 % лексики - запозичення із французької, скандинавських та ін. мов	латинські, фран­цузькі й ін.	латинські, французькі й ін.

Дата добавления: 2014-01-04