Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття природокористування, його соціально – економічна суть і складові частини




Читайте также:
  1. IV. Права людини: поняття та структура
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. V. Поняття юридичного обов’язку
  4. Безперечними є дві головні складові вчителя - майстерність та особистість.
  5. Будова і основні функції нейронів і нервів. Загальні поняття про подразливість, збудливість, провідність, біоелектричні явища
  6. Бюджет як економічна категорія.
  7. Взаємозв'язок корпоративної культури організації та корпоративної соціальної відповідальності.
  8. Визначення не повинно утворювати кола, тобто визначуване поняття не може визначатись через себе самого.
  9. Визначення поняття, його загальна характеристика
  10. Визначення соціальної роботи
  11. Визначте поняття та предмет трудового права.
  12. Виникнення і розвиток методології соціальної роботи

Тема 1. Предмет, метод та завдання курсу Економіка природокористування.

1.Поняття природокористування, його соціально – економічна суть і складові частини.

2. Предмет і завдання науки Економіка природокористування. Методи досліджень.

3. Наукові основи раціонального природокористування. Видовий склад природних ресурсів.

4. Принципи управління природокористуванням. Сутність адміністративних методів природокористування та управління природоохоронною діяльністю

 

Людина користується природним середовищем, одночасно проживаючи в ньому:

· Потреба у воді, повітрі, їжі, предметах, які необхідні для забезпечення життєдіяльності;

· Потреба у предметах для ведення промислового виробництва;

· Потреба скиду відходів, як побутових так і промислових, у навколишнє природне середовище, де вони утилізуються природним шляхом.

Природокористування – це матеріалізований бік життя та діяльності суспільства.

Доцільно виділити наступні види природокористування:

· Сільськогосподарське виробництво;

· Лісове господарство;

· Промислове виробництво;

· Енергетика;

· Урбанізація.

Природокористування техногенного спрямування (тобто нинішнє) характеризується значними відборами ресурсів та викидами відходів у атмосферне повітря, воду, грунти, надра. Важливим чинником еколобезпечності будь – якого виробництва є рівень використання мало – та безвідходних технологій.

Темпи росту енерго – та матеріаломісткості виробництва значно випереджують темпи росту населення, що викликає занепокоєння у вчених та фахівців.

Для забезпечення зростаючих потреб матеріального виробництва виникає потреба у розширенні сировинно – матеріальної бази. Потрібно вводити у виробничий процес нові запаси корисних копалин бідних, на великих глибинах, в складних гірнично – геологічних умовах, в прибережному шельфі морів та океанів.

Раціональне природокористування – це система суспільних заходів, які направлені на планомірне збереження та розширене відтворення природно – ресурсного потенціалу, поліпшення виробничіх умов родючості грунтів, продуктивності водних ресурсів, лісу, атмосферного повітря, інших факторів виробництва.

В економіці довкілля виділяють наступні аспекти:

· Екологічний;

· Техніко – економічний;

· Соціально – політичний.

Екологічний аспект полягає у забезпеченні сприятливих умов для життєдіяльності людини шляхом збереження і розширеного відтворення природно – ресурсного потенціалу.

Техніко – економічний аспект – це вибір раціональної технології виробничих процесів та технічних засобів, які забезпечують проведення ефективних природоохоронних заходів, економічної оцінки природних ресурсів, способів їх добування та переробки.



Соціально – політичний аспект – це розгляд екологічних проблем в результаті антагонізму у відносинах людина – природа внаслідок розвитку виробничої діяльності (експлуатація природи з негативними екологічними наслідками).

Марк К. твердив: ”Культура, якщо вона розвивається стихійно, а не направляється свідомо… заставляє після себе пустиню.”

Розглядаючи концепцію природокористування в історичному плані, доцільно виділити наступні принципи природокористування:

· Екстенсивне природокористування, при якому зростання матеріального виробництва здійснюється за рахунок зростаючого навантаження на навколишнє природне середовище шляхом розширення матеріальних об’єктів та територій, залучених до існуючого природокористування;

· Інтенсивне природокористування, при якому зростання матеріального виробництва здійснюється за рахунок глибшої інтенсивної розробки вихідних природних об’єктів з максимальним використанням ресурсних можливостей;

· Рівноважне збалансоване природокористування, при якому суспільство контролює свій розвиток, маючи за ціль, щоб антропогенне навантаження на довкілля було максимально нижчим за можливості самовідновлення природних систем.

У 20 ст людство увийшло з цілим рядом глобальних екологічних проблем: забруднення навколишнього природного середовища хімічними, фізичними, біологічними радіоактивними забрудниками;озонові дири, парніковий ефект, кислотні опади...

Саме у 20 ст. Людством було створенно цілу низьку смертельних загроз своєму розвитку та ісуванню. Трагічним попреджнням для людства сталитехногенні катастрофи глобального характеру: аварія на ЧАЕС та атомної станції “Три Майл Айленд” в США, на хімічних підприємствах в Бхопалі (Індія) і Базелі (Швейцарія),трагедія на нафтопроводі “Західний Сибір” , локальні війни, природні та антропогенні катаклізми (повені в Європі, Закарпатті, на Буковинні, ураган в центральній Америці), неконтрольований розвиток промисловості, шроке застосування отрутохімікатів у сільському господвстві., - все це поступово веде до загибелі всього живого на нашій планетті. Вся історія прогресу людей свідчить про те, що люди не просто “брали” у природи необхідне, а бездумно руйнували довкілля. Розорюючи степи й звільнені від спаленних лісів землі, забруднюючи ріки й озера, людина без поворотно порушувала рівновагу природних екосистем.Наймасштабніше знищення природи відбувається в наш час. Повіривши у нею ж створений міфпрот те, що вона є “ справжнім царем природи”, піком розуму й вршиною досконалості, людина в останні впритул наблизилась межі повного самознищення, безперервно нарощуючи кількість глобальних загроз своєму існуванню.

Основну екодеструктивного впливу на довкілля здійснює господарська діяльність людини, тобто працююча економіка, яка виробляє товари і послуги для задоволення наших потреб.Потужість світової економіки постійно зростає, збільшуючи свій негативний вплив на природу. Світовий валовий продукт людства на принці 20 ст. збільшився порівнянно за століття в 320 разів. Ресурсоспоживання людства за останні 100 років зросло майже у 100 разів.Результатом активного розвитку економіки стали непередбачуванно швидкі загрозливі зміниклімату, а повітря, грунти і поверхневі води перестали бути відновнимі ресусами. Великими темпами зростає видуботок та витрачення енергії. За весь період існування цивілізації людство витратило 120 млрд. т умовного палива, 2\3 якого використанно після 1945 року.НА сьогодні щорічне використання первиних енергоносіїв пересягнуло 10 млрд. т ( в 1945 p. - 2,7) (Руденко Л.Г., 2001). Лише за 10 років (1990-2000 pp.) споживання енергоресурсів на 1 людину збільшилося приблизно в 5 разів! (Запольський А.К., Салюк А.І., 2001).

У XX столітті паралельно із величезним ростом виробництва, зростаючим залученням природних ресурсів у економіку, потужним збільшенням використання енергії, збільшенням забруднення та зростанням загального екодеструктивного впливу на довкілля, що веде до незворотного порушення екологічної рівноваги та знищення екосистем, збільшувалась кількість спровокованих нерозумною людської діяльністю природних катастроф. У щорічнику "Стан світу 2001", що видається Інститутом Всесвітнього Спостереження (США), приводяться дані про кількість великих стихійних лих у світі: 1950-і роки - 20, 1970-і роки - 47, 1990-і — 86 великих стихійних лих. За останні 15 років минулого століття, тобто з 1985 по 2000 рік в світі від стихійних лих загинуло більше ніж 560 тис. людей: з них 49% - від повеней, 30% - від землетрусів і вулканів, 15% - від ураганів. На повені припадає третина всіх економічних збитків від стихійних лих, половина смертей людей, 70% людей втрачають житло.

1990-і роки встановили новий рекорд із катастроф, що відбулися в світі. Протягом десятиліття стихійні лиха нанесли збитків на 608 млрд. доларів - більше, ніж попередні 40 років. У жовтні 1998 р. ураган Мітч в Центральній Америці (Гондурас, Нікарагуа, Сальвадор, Гватемала) забрав життя у 10 тис. людей. В тому ж 1998 р. циклон в індійському штаті Гуярат забрав життя 10 тис. людей, а наступного року кількість жертв "суперциклону" в Оріссі сягнула вже 50 тис. людей. Підсумком смертоносного десятиліття стали спустошливі зсуви у Венесуелі, які завдали збитків на понад 3 млрд. доларів і забрали життя у більш ніж ЗО тис. людей. (Джанет Абрамович, 2001.- С.133-154).

Отже, нарощуючи виробництво товарів і послуг для задоволення зростаючих своїх потреб, людина бездумно забруднює та руйнує середовище свого існування. Збереження довкілля стає головним і безальтернативним завданням людства. Для цього потрібно сформувати та впровадити економічний механізм раціоналізації природокористування. Особливо зростає роль економіки природокористування в теперішній час, коли здійснюються ринкові перетворення. Україна потребує еколого-економічної моделі ринкових реформ, стверджують фахівці (В.Трегобчук, О.Веклич, 1997).

Природокористуванняу найбільш загальному вигляді - це форма взаємодії людського суспільства і природи. В останній період ця взаємодія корінним чином змінилась. Давайте згадаємо основні історичні етапи взаємодії суспільства і природи.

Етапи розвитку людського суспільства та взаємодії з природою.

В історії виробничої діяльності людства виділяють декілька етапів:

1)збирання та мисливства, що зайняло приблизно 4 тис. років. Примітивні людські спільноти,що знаходилися на цьому етапі розвитку, існували в єдності з природними екосистемами;

2)землеробства та скотарства, коли розвиток цивілізації став базувалися, головним чином, навиробництвіпродуктів харчування, що вироблялись у штучних та напівштучних екосистемах.Цейперехід довиробничих формгосподарюванняотримав назву "неолітичної революції" тавимагав вирішення таких великих проблем, як одомашнення тварин тавведенняв культурурослин. Людина на цьому етапі стала суттєво змінювати природні екосистеми;

3)промислового виробництва, зорієнтованого на широке споживання невідтворних ресурсівтаенергії.Впродовжцього етапу тиск,що спричинювало людське суспільствонаприроднесередовище, безперервно зростав. Лише з середини XX ст. світовий національний продукт зріс в5 разів, людство опанувало ядерну енергію та спосіб синтезу багатьох речовин. Стрибкоподібнозбільшилосявикористаннянафти тавиробництво ряду товарів(автомобілі, добрива...).Паралельно з цим ішла деградація біосфери, було втрачено близько 20% родючих ґрунтів, ватмосфері зріс вміст СО2, з'явилися діри в озоновому екрані планети, всюди стали звичайними

кислотні опади, скоротилася ресурсна база, катастрофічно забруднилися усі геосфери планети різного роду відходами та викидами;

4)інформаційнесуспільство,маєприйтиназмінуіндустріальномусуспільству.Вінформаційному суспільстві економічне зростання досягається на основі нових технологій,відбувається перехід від товаровироблюваної до обслуговуючої економіки. Поняття цього суспільства означає і новий соціальний порядок, який відрізняється від попередніх форм першочерговим значенням і роллю особистості в соціальній структурі. При переході до суспільства стійкого розвитку соціально-економічний прогрес має втілюватися не стільки в нарощуванні об'єму вироблених матеріальних благ, скільки в зміні відношення людини до самої себе і до свого місця в оточуючому світі.

Для здійснення переходу до сталого суспільного розвитку потрібно перш за все екологізувати виробництво. Вирішальна роль в екологізації економіки належить науці "Економіка природокористування".Отже, для появи нової науки на стику екології та економіки в другій половині XX ст. з'явилась об'єктивна необхідність.

В другій половині XX ст. в період бурхливого розвитку науково-технічного прогресу, потужного зростання матеріального виробництва, зростання чисельності населення у світі стали загострюватись проблеми взаємодії людського суспільства і природи, все гострішими ставали прояви екологічної кризи:смоги, кислотні дощі внаслідок забруднення атмосферного повітря, погіршення здоров'я людей внаслідок викидів та скидів екологічно небезпечних відходів у довкілля, стали проявлятись порушення екологічного балансу Землі, розповсюджувалось радіоактивне забруднення внаслідок випробування потужної ядерної зброї при гонці озброєнь та "прориву" "мирного атому". На порозі третього тисячоліття людство постало перед загрозою свого самознищення.

Екологічнаl кризає критичний стан взаємовідносин суспільства з природою, що характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих відносин даного способу виробництва ресурсно-екологічним можливостям біосфери. Інакше кажучи, екологічна криза виникає там і тоді, де і коли напрями розвитку продуктивних сил, методи природокористування, існуючі виробничі відносини того чи іншого способу виробництва утворюють антагоністичні суперечності з навколишнім природним середовищем, неадекватно і стихійно розв'язувані (Трегобчук В., Веклич О., 1997, с.13). Екологічна криза (за іншим визначенням) - ситуація в біоценозах, зумовлена порушенням рівноваги під впливом стихійних природних явищ або антропогенних факторів. Це напружений стан взаємовідносин між людиною і природою (О.М.Микитюк та ін., 2000, с.203). Слід зауважити, що друге визначення екологічної кризи дано з позицій біоекології, а перше - з позицій економіки природокористування.

Професор І.Г.Яремчук (2000) вважає, що основні причини виникнення екологічних проблем є наступні:

- обмеженість природних ресурсів Землі;

- недосконалі технології: за оцінками спеціалістів лише 2-10% сировини при переробцівикористовується раціонально, 90-98% - становлять відходи.

Екологічна криза є результатом традиційної економічної політики, яка була спрямована передусім на отримання сьогоденних прибутків, зниження собівартості продукції за рахунок забруднення довкілля. Давайте признаємо очевидне,- пише відомий російський еколог П.Г.Олдак,- якщо повітрям не можна дихати, воду не можна пити, а їжу не можна їсти, то весь наш прогрес - технічний, економічний, соціальний - втрачає свій позитивний знак.

Загроза глобальної екологічної кризи реальна і велика; не можна уникнути значних втрат для людства, якщо не стримувати ріст, а потім не зменшити природоємність світової економіки. Економіка повинна задовольняти потреби людей, але її ріст повинен вписуватись в межі екологічних можливостей планети.

Екологічна катастрофа- природна аномалія чи аварія технічного пристрою (АЕС, танкера і т.п.), що привела до дуже несприятливих змін в середовищі, масової загибелі населення, тваринного і рослинного світу та економічних втрат (Екология., 1998, с 155). Катастрофічна екологічна ситуаціяхарактеризується глибокими і незворотніми змінами природи, втратою природних ресурсів та різким погіршенням умов проживання населення. Спостерігається суттєве погіршення здоров'я людей, а також втрати генофонду біоти і унікальних природних об'єктів (В.А.Боков, А.В.Лущик, 1998, с.68).

Економічна наука приділяла недостатньо уваги екологічним проблемам, що і стало однією з причин формування техногенного типу розвитку. Цей тип можна охарактеризувати як природоємний (природоруйнівний) тип розвитку, що базується на використанні штучних засобів виробництва, створених без врахування екологічних обмежень. В ретроспективі в рамках техногенного підходу можна виділити концепції фронтальної економіки і охорони оточуючого середовища.По мірі загострення екологічних проблем та їх усвідомлення хронологічно від першої концепції стали переходити до другої. Але в результаті неконтрольованого техногенного розвитку в кінці XX ст. особливо зріс антропогенний вплив на довкілля і загострилася екологічна криза.

Екстенсивний розвиток народного господарства супроводжувався марнотратним споживанням природних ресурсів, яке перевищувало самовідновні можливості природи як в плані відновних ресурсів, так і в плані забруднень. ""Все мусить кудись діватися", - твердить один із системних законів екології (Б.Коммонер, 1974). Антропогенні забруднення не утилізуються природою, а постійно накопичуються, що поступово створює неадекватні умови для здорового життя людини.

Вчені-економістиприводять такіпричини екологічної кризив Україні(Трегобчук В., Веклич О., 1997, с.14):

- всеосяжна криза народного господарства;

- технологічна і структурна відсталість суспільного виробництва;

- відсутність прогресивного і досить повного законодавчо-правового поля регулювання екологічної безпеки на національному рівні та нормативно-методичного забезпечення законодавчих актів для регіональних та місцевих рівнів.

Група авторів (Шевчук В.Я. та ін., 1997) вважають, що в Україні екологічні проблеми поглиблюються наступними обставинами:

1) недосконалимекологічним і природоохороннимзаконодавством, невідповідністюінеузгодженістю деяких його положень з міжнародними екологічними стандартами і нормами;

2) недосконалим механізмом дотримання діючого екологічного законодавства;

3) недосконалою системою еколого-економічної взаємодії і взаємозв'язків природокористування;

4) повільним формуванням системи екологічного менеджментуз відповідною інформаційноюбазою і екологічною освітою на рівні підприємств;

5) низьким технічним і управлінським рівнем виробництва, застарілими технологіями і методами Ш очищення стічних вод, переробки та знешкодження відходів;

6) нерозвинутою системою екологічного підприємництва,інструментів ринкового регулювання природоохоронної діяльності (екологічне страхування, ліцензування, сертііфікашя,ціноутворення тощо).

Білявський Г.О. зі співавторами (2000) так формулюють основні причини екологічної кризи в Україні:

- екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів,яке тривало десятиріччями

без урахування здатності екосистем до самовідтворення й самоочищення;

- адміністративно-команднеконцентруваннянаневеликихплощахвеличезної кількості

надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів, інших "гігантів соціалістичної індустрії", а також прискорена реалізація грандіозних планів "підкорення" природи;

- цілковите нехтування традиціямигосподарювання,можливостямиприродирегіонів та

інтересами корінного населення;

- інтенсивна хімізаціяй хибніспособи організації сільськогосподарськоговиробництва

(наприклад, створення величезних колгоспів і радгоспів);

- гігантські масштаби меліораційних робітбез відповідних наукових обґрунтуваньта

ефективних технологій;

- відсутність протягомповоєнного періоду об'єктивних довгострокових екологічних

прогнозів щодо наслідків реалізації планів розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;

- використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання,

низькі темпи модернізації підприємств;

- невиконання чинних законів стосовно охорони навколишнього природного середовища й

відсутність підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

- відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи та

системи покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;

- відсутність постійної об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний

стан природного середовища, причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуації;

- украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників

підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомість і культура;

- різке прискореннянегативних економічних,соціально-політичних та екологічних

процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою XX століття -аварією на Чорнобильській АЕС;

- відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та енергозбереження.

Критерієм ефективності людської діяльності до середини XX століття було одержання максимальних благ за мінімальних витрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а головним принципом ставлення до природи - панування над нею й цілковите підкорення її людиною. Після об'єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, що принципи природокористуваннямають бути інакшими, якщо ми хочемо вижити. На зміну нераціонального господарювання має прийти господарювання раціональне. Провідним принципом природокористування поступово стає еколого-економічний,який повинен перейти в соціо-екологічний,за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами й мінімальними порушеннями природного середовища, не допускаючи незворотних порушень рівноваги в екосистемах. (Бачинський Г.О., 1995; Білявський Г.О., 2002).

Отже, розв'язання глобальних проблем людства, подолання екологічної кризита недопущення екологічної катастрофипланетарного масштабу потребує зусиль всіх людей, науки, громадськості. Ці проблеми: зменшення інтегрального екодеструктивного впливуна довкілля, екологізації суспільного виробництва,для цього впровадження господарського механізму раціонального природокористування,запровадження системи екологічного менеджменту- лежать на стику екологічної та економічної наук. В зв'язку з цим в середині XX століття виникає гостра потреба в інтеграції еколого-економічних досліджень і виникненні нової наукиекономіки природокористування.

Взаємне зближення екології та економіки йшло таким чином. З одного боку екологія, якій вже виповнилось півтора століття, наблизилась до розуміння еколого-економічних проблем, пройшовши шлях досліджень від вивчення окремого організму та впливу на нього факторів середовища (аутекологія),популяцій та екосистем, ставши перед необхідністю вивчення систем більш високого рівня, а саме, еколого-економічних систем.

Ідеї комплексного економіко-екологічного розвитку зародились в 1960-і роки і пов'язані з іменем американського георгафа і економіста Вальтера Айзерда, який запропонував використати принцип інтеграції екологічного і економічного аналізу в регіональних передпланових дослідженнях. Пізніше в рамках регіональної економіки В.Айзерд спробував розширити можливості використання економіко-екологічного аналізу в моделях управління регіональними системами.

Гострі екологічні проблеми, що на Заході виникли значно раніше, ніж у нас, а також панівна ринкова система змусили прискорено розвивати економіку природокористування,оскільки ресурси є предметом купівлі-продажу; крім того, руйнування природи (виснаження ресурсів, забруднення довкілля) спонукає до пошуку нових методів природокористування, бо деградація природи боляче б'є по кишенях підприємців.

На рубежі 1960-70-х років проблемами комплексних еколого-економічних досліджень почали активно займатися в Радянському Союзі, зокрема, в Центральному економіко-математичному інституті АН СРСР (Федоренко Н.П., Лемешев М.Я., Реймерс М.Ф. та ін.). Практично в цей же час економіко-екологічна проблематика стала предметом уваги в таких наукових центрах як Суми, Київ, Одеса та інші міста. (Буркинский Б.В. и др. 1999).

Еколого-економічні проблеми стали враховуватись в господарській практиці у сфері проектування й будівництва господарських об'єктів. Тому були відпрацьовані перші стандартні нормативи (ГОСТи, інструкції, методики) інженерно-прикладного природокористування.

Поступово почала розвиватись фундаментальна наука, в якій слід виділити два напрямки (Яремчук І.Г., 2000):

1. Комплекс видань загальнотеоретичного природоохоронного характеру. Більшість з них мали природознавчий ухил, хоч в них і були спроби пов'язати питання розвитку економіки з природничими аспектами. До них слід віднести праці Анучіна В.А., Лаптева І.П., Лемешева М.Я., Олдака П.Г., Реймерса М.Ф.та ін.

2. Інший напрямок пов'язаний з економічними науками - оцінкою ресурсів, ефективністю

природоохоронних заходів, обчисленням збитків від забруднення довкілля та іншими аспектами природокористування. Цим проблемам присв'ячені праці Струміліна С.Г., Немчинова B.C., Мінца А.А., Гофмана К.Г. та ін. Заслуговує на увагу доробок українських вчених цього напрямку -Бачинського Г.О., Балацького О.Ф., Мельника Л.Г. та ін. Саме на основі їх робіт було вироблено чинні нині методики з різних аспектів економічної оцінки природокористування.

Багато зробили для становлення економіки природокористування в Україні такі вчені як Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький В.М., Букринський Б.В., Харічков С.К., Мельник Л.Г., Данилишин Б.М., Трегобчук В.М., Веклич О.О., Галушкіна Т.П. та ін.

Враховуючи ринкові реформи, перебудову всього економічного механізму, економіка природокористування розробляє конкретні рекомендації з найефективнішого використання природних ресурсів, зменшення відходів виробництва за рахунок впровадження економічно ефективних та екологічно чистих технологій, оцінки антр.опргенних порушень довкілля та еколого-економічних збитків, обґрунтування ефективних природоохоронних заходів, впровадження господарського механізму раціонального природокористування, системи екологічного менеджменту, екологізації суспільного виробництва.

 

2. Предмет і завдання науки Економіка природокористування. Методи досліджень.

За останні 20 років відбувається перехід від концепції безплатного природокористування, що сформувало нову галузь науки – економіку природокористування.

Економіка природокористування – це наука, яка відображає форми виробничих відносин в процесі раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів.

Економіка природокористування — нова галузь науки, яка вивчає методи найбільш ефективного впливу людини на природу з метою підтримання динамічної рівноваги кругообігу речовин у природі. Вона має на меті: забезпечення умов існування людства й одержання матеріальних благ; максимальне використання кожного природного територіального комплексу; запобігання можливим шкідливим наслідкам процесів виробництва та інших видів людської діяльності або зменшення цих наслідків; підтримання й підвищення продуктивності та привабливості природи, забезпечення й регулювання економічного освоєння її ресурсів.

Складові економічного природокористування — охорона, освоєння й перетворення природи — виявляються в різних формах щодо природних ресурсів. При використанні невичерпних ресурсів ефективність природокористування визначається найменшими експлуатаційними витратами, найбільшими коефіцієнтами корисної дії видобувних виробництв і устаткування. Для вичерпних ресурсів важливими є комплексність та економічність видобутку, зменшення відходів. Охорона відновлюваних ресурсів у процесі використання спрямована на підтримання їхніх продуктивності й ресурсообороту, а експлуатація має забезпечити економний, комплексний та безвідходний їх видобуток і супроводжуватися заходами щодо запобігання збиткам суміжних видів ресурсів. Економіка природокористування висвітлює дві групи пов'язаних між собою питань: 1) як найекономічніше та ефективніше використовувати необхідні у виробництві й споживанні ресурси; 2) які методи запобігання забрудненню навколишнього середовища або ліквідації його найекономічніші.

До основних завдань економіки природокористування належать:

- визначення специфічних особливостей прояву економічних законів при використанні природних ресурсів;

- визначення впливу науково-технічного прогресу на темпи й показники використання мінеральних та інших природних ресурсів, на навколишнє природне середовище;

- дослідження сучасного стану і забезпеченості країни різними видами природних ресурсів, розв'язання проблеми їх відтворення й охорони;

- розробка методів економічного оцінювання мінеральних, водних, земельних та інших природних ресурсів, а також визначення реальних втрат від нераціонального їх використання;

- розробка методів економічного обґрунтування способів найефективнішого використання природних ресурсів і охорони довкілля;

- вироблення економічного механізму управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, способів і напрямів подальшого його вдосконалення.

До загальних принципів раціонального природокористування належать такі: оптимальності; взаємозалежності суспільства й природи; екологізації виробничої діяльності; збереження просторової цілісності природних систем, зумовленого природою різноманіття та обігу речовин у процесі господарського їх використання; народногосподарського підходу до організації природокористування.

Економіка природокористування тісно пов’язана з:

· Циклом економічних дисциплін;

· Екологічні науки;

· Еколого – економічними науками (менеджмент навколишнього природного середовища, екологічне підприємництво);

· Екологічним правом.

Економіка природокористування діалектично взаємопов’язана з практичною господарською діяльністю людини.

Виникненню економіки природокористування як науки сприяли розширення та поглиблення пізнання процесів розвитку продуктивних сил.

Розвитку теоретичних засад економіки природокористування сприяє розробка генеральних та регіональних схем розміщення продуктивних сил, які вимагають дослідження виробничого та природно – ресурсного потенціалу.

Економіка природокористування формується на принципах:

· Об’єктивності;

· Науковості;

· Історизму.

При аналізі ефективності функціонування еколого – економічних систем потрібно враховувати складові компоненти, наприклад суспільний, який характеризується показником численності, розподілу, природного приросту, міграції, структури зайнятості, підвищення рівня життя, охорони здоров’я, соціально – побутових умов. Визначається рівень антропогенного впливу на соціально – економічний розвиток суспільства, здоров’я та умови життя громадян, виробництво та сферу обслуговання.

Виділяється наступна класифікація природного середовища за типами:

· Природний (заповідний, незайманий);

· Перетворений (сільськогосподарські райони, лісні, курортні, деякі водоймища);

· Штучний (індустріально – міський).

Соціально – економічний розвиток визначає направленість екологічної політики держави. Економічна оцінка стану забруднення та визначення планових показників збереження та розширеного відтворення дають можливість розробити комплексний план з захисту довкілля.

Стратегія соціально – економічного розвитку має враховувати природно – ресурсний потенціал та ріст потребу випуску промислової та сільськогосподарської продукції, кількості виробленої енергії, розширення вимог транспорту та сфери обслуговування, проте з пріоритетністю можливостей самовідновлення природи.

Потрібно проводити екологічне виховання, екологічну освіту, тобто формування екологічно мислячої людини нового типу.

Системний підхід передбачає комплексну організацію дослідження взаємозв’язків об’єкта еколого – економічної системи, який дозволяє проводити ранжування послідовності поставлених задач за ступеню важливості та питомого вкладу досліджуваних вкладів досліджуваних факторів у вирішенні проблем економіки природокористування.

Системний аналіз полягає в еволюційному вивченні сукупності процесів (факторів), які знаходяться у діалектичному взаємозв’язку, як у межах еколого – економічної системи, так і поза ними.

Отже, дослідження проблем економіки природокористування доцільно розглядати як взаємозв’зки, кінцеву уяву про які носять умовний характер.

Виділяють два підходи у економічній оцінці ресурсів природного середовища: витратний та рентний.

Витратний підхід грунтується на обліку витрат, які виникають під час освоєння ресурсів навколишнього природного середовища.

Рентний підхід пов’язаний з обчисленням диференціальної ренти та орієнтований на доход, який отримується у разі експлуатації природних ресурсів з урахуванням їхньої якості та місцезнаходження.

Коротке, але повне формулювання суті науки економіки природокористування дати не просто,тим більше, що наука знаходиться у стадії формування. Тому визначення, що даються різнимиавторами, дещо відрізняються. Розглянемо декілька визначень науки економіки

природокористування.

Економіка природокористування(економіка навколишнього середовища, еконологія та інше) - спільний підрозділ економічної науки та екології, який вивчає виробничі відносини людей в процесі взаємодії суспільства і природи та займається економічними аспектами гармонізації цієї взаємодії. (Бачинський Г.О., ред., 1995).

Економіка природокористування- новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, шкоди від забруднення природного середовища, процеси, явища суспільного життя, що викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забруднення всіх сфер Землі (Білявський Г.О. та ін., 1995).

Економіка навколишнього середовища- це міждисциплінарна наука, яка вивчає проблеми оптимізації взаємодії виробничої діяльності суспільства з навколишнім природним середовищем.. Метоювивчення цієї дисципліни є одержання та використання нових знань та практичних навичок у галузі економічного регулювання процесів використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища (Балацький О.Ф. та ін., 1999)

Економіка природокористування- міждисциплінарна наука, спрямована на отримання і практичне використання нових знань в галузі регулювання взаємовідносин між соціально-економічним розвитком суспільства та використанням природних ресурсів. Це гуманітарна дисципліна. Це наука про раціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи охорони навколишнього середовища.

Економіка природокористування- розділ конкретної економіки, що вивчає головним чином питання економічної (в ряді випадків також і неекономічної) оцінки природних ресурсів і такої ж оцінки збитків від забруднення середовища (Реймерс Н.Ф., 1990).

Економіка природокористування- нова галузь науки, що вивчає методи найбільш ефективного впливу людини на природу з метою підтримання динамічної рівноваги кругообігу речовин в природі. Витрати на підтримання цієї рівноваги мають цілком визначену мету: зберегти найсприятливіші в економічному смислі умови відтворення матеріальних благ як сьогоднітак і в майбутньому... Економіка природокористування... розширює сам критерій економічності. Такий критерій з точки зору економіки природокористування повинен включати не лише мінімально можливі затрати суспільної праці (живої та уречевленої) для задоволення кожної одиниці потреб суспільства, але і мінімально можливі затрати на підтримання динамічної рівноваги кругообігу речовин в природі, порушення якого наступає внаслідок виробничої діяльності людини (Ефимов В.П., 1968). Слід відмітити, що приведена цитата - одне із перших визначень економіки природокористування в радянській літературі.

Економіка природокористування висвітлює дві групи зв'язаних між собою проблем: по-перше, як найбільш економічно ефективно використати необхідні у виробництві і споживанні ресурси і, по-друге, які економічно найдоцільніші методи недопущення чи ліквідації забруднення та руйнування навколишнього середовища. Ці питання повинні вирішуватися з врахуванням змін потреб - особистих і суспільних, споживчих і виробничих - в ході розвитку продуктивних сил та прогресу науки і техніки (Хачатуров Т.С., 1987).

Зверніть уваги на те, що одні автори вважають економіку природокористування економічною наукою, інші - розділом екології, треті - окремою міждисциплінарною наукою.

Можна дати таке короткевизначення:економіка природокористування-це наука про екологізацію економіки.Під екологізацієюекономікислідрозуміти зменшення

навантаження на природу, або, як говорить проф. Л.Г.Мельник, зменшення інтегральногоек^еструктивногр впливуна довкілляпривиробництвіодиницісукупного .суспільного продукту-Інтегральний екодеструктивний вплив включає вплив, що викликає всю сукупність негативних змін в довкіллі: забруднення, порушення ландшафтів, пряма дія на людину та всі живі істоти, а також вплив на особистісні параметри людини. Сукупний суспільний продукт-сукупність створених матеріальних благ за відповідний період часу.

Економіка природокористування вивчає постійно змінні умови середовища існування людини та процеси використання суспільством навколишнього природного середовища. Як і інші економічні науки економіка природокористування вивчає виробничі відносини між людьми, в даному випадку з приводу використання сил та ресурсів природи. Процес праці є взаємодією між суспільством та природою.

Предметомекономіки навколишнього середовища є дослідження механізму товарно-грошових відносин щодо охорони навколишнього середовища у процесі розширеного суспільного відтворення на основі досягнень науково-технічного прогресу та врахування об'єктивних законів розвитку біосфери (Балацький О.Ф. та ін., 1999).

Предмет економіки природокористування- дослідження еколого-економічних відносин та їх наслідків, які виникають у процесі виробництва та відтворення природних ресурсів (Яремчук І.Г., 2000).

Предмет економіки природокористування- дослідження механізму суспільних відносин з приводу охорони навколишнього середовища та залучення природних ресурсів в процес виробничо-господарської діяльності людини (Царенко О.М. та ін., 2001).

Предметомвивчення цієї дисципліни є відносини між людьми, які складаються в процесі взаємодії з навколишнім середовищем по поводу використання сил і ресурсів природи, її охорони і відновлення, тобто еколого-економічні відносини(Шимова О.С., Соколовский Н.К., 2001).

Об'єкт економіки природокористування - еколого-економічні системи,які охоплюють виробництво і ту частину природного середовища, на яку це виробництво впливає. Російський вчений Михайло Лемешев (1976) визначив еколого-економічну системуяк інтеграцію економіки і природи, що являє собою взаємопов'язане і взаємообумовлене функціонування суспільного виробництва і протікання природних процесів на даній території. Як підкреслюють Т.Акімова і В.Хаскін, існує дві інтерпретації поняття еколого-економічної системи - глобальна і територіальна. Відповідно до першої еколого-економічна система трактується як економічно зорієнтована соціально-економічна формація - мета сталого розвитку. Саме в цьому смислі на закритті Конференції в Ріо-92 Моріс Стронг говорив про необхідність переходу людства від економічної системи до еколого-економічної системи. Але поки що це -віддалена перспектива. Для окремого регіону чи промислового комплексу еколого-економічна система - це обмежена певною територією частина техносфери, в якій природні, соціальні і виробничі структури та процеси пов'язані взаємнопідтримуваними потоками речовин, енергії та інформації.

Кожна наука користується певними прийомами дослідження, що становлять її методи. Слово "метод" означає шлях дослідження, вивчення. У широкому розумінні цього слова методом називають шляхи, способи і засоби пізнання дійсності, сукупність взаємопов'язаних принципів і способів дослідження процесів, явищ і предметів у природі та суспільстві. Основні методи дослідження: спостереження, аналіз і синтез, експеримент, моделювання, прогнозування, пізнання, практика.

Економіка природокористування як міжгалузева наука використовує в першу чергу загальнонаукові методи, розроблені природничими, суспільними та іншими галузями знань. Разом з тим розширюється коло специфічних методів, що дозволяють глибше досліджувати синтез екології та економіки. Білоруські вчені Шимова О.С. і Соколовський М.К. (2001) перелічують такі загальніметоди, якими користується економіка природокористування:

- діалектичний метод-всезагальнийметодпізнання,згідно якомупредмет дослідженнярозглядається всесторонньо, в розвитку, через виникнення і розв'язання суперечностей;

- історичний метод, що дозволяє відслідковувати динаміку взаємовідносин природи ісуспільства;

- системний метод - важливий метод, що полягає у визначенні складових частин еколого-економічних систем і взаємодіючих з ними зовнішніх об'єктів, встановленні структури системи,тобто сукупності внутрішніх зв'язків і відношень;

- нормативний метод - специфічнийметод еколого-економічних досліджень,що полягає врозробці та впровадженні різноманітних нормативів: ГДК, ГДС, ГДВ, норми зелених зон та ін. їхпризначення - встановити об'єктивні межі допустимих антропогенних навантажень на природу;

- метод економіко-математичного моделювання ;

- картографічний метод використовується в зв'язку з тим, що еколого-економічні процесипротікають на певній території;

- космічні методи -фотографуванняіспостереження зкосмосунадзвичайнорозширюютьінформацію про Землю, дозволяють досліджувати глобальні зміни біосфери.

Будучи загальноекономічною наукою, економіка природокористування використовує дані конкретних економічних наук, також природничих наук - геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, метеорології, демографії та інших, а також суспільних наук, їх висновки та положення, які необхідні для обґрунтування найбільш ефективних методів використання умов та ресурсів природи.

Щодо взаємозв'язку з економічними дисциплінами,то це спостерігається за різними напрямками:

з економікою підприємства:

1) раціональне природокористування,яке засноване на природозберігаючій технології —сильний прискорювач НТП і росту продуктивності праці;

2) екологічні витрати істотно впливають на собшартість дродукції, прибутоквідїїреалізації та рентабельність.

із економікою сільського господарства: ефективне використання сільськогосподарськихплощ, меліорація земель, захист ґрунтів;

■ процес екологічної інтеграції характерний і для економіки будівництва;

з економікою житлово-комунального господарства враховуються діючі нормативи зохорони середовища міста;

з фінансами та кредитом, ціноутворенням, статистикою та бухгалтерським обліком.

Основні завдання економіки природокористування фахівці уявляють так(Царенко О.М. та ін., 2000):

- дослідження економічних закономірностей використання суспільством (обмежених)природних ресурсів з метою задоволення своїх(необмежених) потреб;

- розробка концепції економічної.... оцінки..... природних ресурсівта врахування

природних благ при розробці балансу національного багатства;

створення економічних механізмівуправління раціональним використанням природних ресурсіві охороною навколишнього середовища;

- розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень ураціональневикористанняприроднихресурсів таохорону довкілля, використанняновоїтехніки та технологій, проектів, господарських рішень тощо;

- удосконалення методів економічної оцінки антропогенних порушень довкіллята еКОЛОГО-екОНОМІЧНИХ збитків;

- визначення перспектив розвитку виробництва з урахуванням екологічних факторів;

- прогноз змін стану навколишнього природного середовища;

- комплексне використання сировини і вторинних ресурсів.

Крім перелічених вище, серед пріоритетних проблем України значаться: активізація вітчизняного виробництва, подолання структурних деформацій економіки, запровадження господарськогомеханізму раціоналізації природокористування,введення системи екологічного менеджментутааудиту,запровадженняміжнароднихстандартів природокористування та ін.

В першу чергу Україні потрібна структурна перебудова економікив сторону її оздоровлення та екологізації. За роки радянської влади в економіці України накопичені серйозні структурні деформації.Багатонаселена Україна з її великими багатствами корисних копалин була сприятливим регіоном для проведення політики індустріалізації, розвиток якої призвівдо гіпертрофіїресурсо-таенергоємнихіекологічнобруднихгалузей: гірничодобувної, металургійної, переробної промисловості. З часів сталінської індустріалізації вся промисловість була підпорядкована створенню надпотужного військово-промислового комплексу (ВПК). В 1991 роців Українінараховувалось1879 підприємств ВПК, витратина якіразом з утримуванням особового складу армії складали майже 30% ВВП (Мунтіян В., 2002). Інтенсивне використання природнихресурсів,сировиннаорієнтація експортуіводночаснадмірнаконцентрація виробництва у промислових центрах супроводжувалися накопиченням дисбалансів в екологічній сфері.В Українісклаласявкрайнераціональна структураприродокористуванняі управління соціально-економічнимрозвитком держави,яка є в цілому неефективною і екологічно небезпечною (Трегобчук В., Веклич О., 1997; Шевчук В.Я. та ін., 1997). Потенціально небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі промислового виробництва: на них припадає 42,8% вартості основнихфондів, 33,8% обсягів виробництва і 21%зайнятих. (Природно-ресурсний аспект ..., 2001). За часів незалежності накопичені деформації в економіці не були виправлені, а, навпаки,посилювали свої негативні прояви.Статистичні дані свідчать,що за 1991-2000pp.у структуріВВП України значно зрослачасткасиросинно- таенергоємнихй водночаснайбільшзабруднюючих довкіллягалузейпромисловості-гірничо-металургійноїі паливно-енергетичної, а також хімічної та нафтохімічної (з 17,3% у 1991 р. до 59,2% у 2000 р.) паралельно зі скороченням частки галузей, які виробляють продукцію кінцевого споживання, насамперед -машинобудування,легкої і харчової промисловості.(ПосланняПрезидента ..., 2002). Частка продукції видобувних галузей у загальній структурі промисловості України зросла майже в два рази (з 21,2% у 1991 р. до 40,5% у 1999 p.). (Природно-ресурсний аспект..., 2001).

В Україні сформувалася яскраво виражена сировинна спрямованість експорту. Частка матеріало-і енергоємних галузей в українському експорті сягнула майже 60%, причому 40% від усього експорту припадає на продукцію лише однієї галузі - чорної металургії. Підвищення завдяки експорту платоспроможності цих галузей породжує перерозподіл на їх користь енергетичних, сировинних та фінансових ресурсів. Оскільки збільшення експорту відбувається передусім за рахунок енергоємних виробництв, воно потребує зростання імпорту енергоносіїв. Як наслідок, енергоємність ВВП в Україні в 9 разів більша, ніж у країнах Європи і є однією з найвищих у світі. (Економічне зростання..., 1999).

Ми маємо зараз деформовану, затратну економіку, в якій до сих пір лідерами являються ті підприємства і галузі, що задумувались і будувались Радянським Союзом 30-50 років тому і перестали бути конкурентоспроможними в світі років 20 назад. Держава продовжує стару радянську практику розвитку "брудних" галузей економіки шляхом звільнення їх від податків, встановлення знижених платежів за забруднення, наданням різноманітних непрямих субсидій.Наприклад, Законом України "Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу" (від 14.07.1999 р.) започатковано безпрецедентне субсидування найбільш шкідливих підприємств гірничо-металургійного комплексу шляхом списання пені і штрафів, звільнення від цілої низки обов'язкових податків, і, що найважливіше, зниження ставки на прибуток до 9%. (Дюканов В.Г,2001).

Метою навчальної дисципліни економіки природокористування є формування у студентів екологічного світогляду, продовження знайомства з методологічними основами і методичним інструментарієм економіки природокористування, набуття навиків економічної оцінки природних ресурсів, врахування й економічного аналізу соціально-екологічних збитків, визначення економічної ефективності природоохоронних заходів і т. п. На етапі переходу до ринкових відносин найбільшу значимість в господарському механізмі природокористування набуває економічний блок - власне економічний механізм природокористування, який включає оподаткування, платежі, ціноутворення, фінансування і т. п.

Курс "Економіка природокористування" відноситься до одного з найважливіших у циклі дисциплін екологічного напрямку в підготовці фахівців-екологів. Він є завершальною підсумовуючою екологічною дисципліною, яка повинна сформувати цілісне уявлення про функціонування екологічного механізму раціонального природокористування, дати можливість фахівцеві визначити першочергові шляхи екологізації виробництва.

Завданнями курсу є: - продовжити знайомство студентів із сучасними екологічними проблемами регіонального,державного й глобального масштабу з їх економічним аналізом; зі станом природних ресурсів іприродних умов, причинами їх катастрофічного погіршення;

- дати чітке уявлення про раціональне й нераціональне природокористування;

- ознайомити з особливостями формування сучасної ефективної еколого-економічної політики векономічних структурах ігалузевих комплексах, дати уявленняпро макро-імікроекономікуприродокористування;

- дати уявлення про економічні стимули й важелі екологізації виробництвта оптимізації ресурсокористування;

- стимулювати розвиток еколого-економічного мислення, яке дозволить студентам у майбутньомуформувати свої стосунки з довкіллям на основі ідеї збалансованого, сталого_розвитку, коеволюціїз природою.

Білоруські вчені Шимова О. С. і Соколовський М. К. головним завданням економіки природокористування вважають "формування системи знань про раціональне пдир^д^оАорисіування, шляхи досягнення сталого еколого-економічного розвитку, функціонування і вдосконалення господарського механізму природокористування, адекватного ринковій економіці". Знання в області економіки природокористування допоможуть майбутнім спеціалістам здійснити необхідні розрахунки з економічної оцінки природних ресурсів, визначення розмірів екологічних платежів, екологічних збитків, економічної ефективності природоохоронних заходів.

Одне з головних завдань еколого-економічної освіти - підвести майбутнього фахівця-керівника виробництва до розуміння того, що будь-яка господарська дія відображається на стані довкілля і тому вирішувати виробничі питання треба комплексно, співставляти виробничий ефект з екологічними наслідками. Для сталого розвиткукраїни необхідно, щоб кожен громадянин був свідомим й активним учасником процесу збереження, примноження і раціонального використання природних ресурсів з метою забезпечення нормальних умов життєдіяльності нинішніх і майбутніх поколінь.

Економіка природокористування в світлі нової Концепції екологічної освіти України та Національної доктрини розвитку освіти.

В грудні 2001 р. колегія Міністерства освіти і науки України затвердила Концепцію екологічної освіти України. Вона "як елемент концепції гармонійного розвитку держави, набуває сьогодні ваги актуального й важливого державного документа". Основною метою освіти в галузі навколишнього середовища є формування екологічної культури особистості й суспільства в цілому. Підготовка громадян з високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості й культури на основі нових критеріїв оцінки взаємовідносин людського суспільства й природи (не насильство, а гармонійне співіснування з нею!), повинна стати одним із головних важелів у вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем сучасної України.

Головними завданнями екологічної освіти є:

формуванняусвідомленнябезперспективностітехнократичноїідеїрозвиткуй необхідностізміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності всього живого й неживого в складно-організованій глобальній системі гармонійного співіснування й розвитку;

- формування розуміння необхідності узгодження стратегії природи і стратегії людини на основіідеї універсальності природних зв'язків та самообмеженості, подолання споживацького ставленнядо природи;

- розвитокособистоївідповідальностізастандовкіллянамісцевому,регіональному,національному й глобальному рівнях, вміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність іншихлюдей та колективів;

- розвиток умінь приймативідповідальнірішеннящодо проблемнавколишнього середовища,оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки.

Як зазначає Савченко О. (2001), значна частина випускників не отримує належної еколого-економічної підготовки, необхідної для здійснення ринкових соціально орієнтованих перетворень без згубного втручання в природне середовище. Оскільки Україна прагне стати цивілізованою європейською державою, економіка природокористування, яка дає розуміння функціонування господарського механізму раціоналізації природокористування, має бути внесена до державного стандарту вищої освіти України як обов'язкова дисципліна. Тобто знання з економіки природокористування потрібні студентам усіх факультетів, а не лише екологічних спеціальностей.

"Ми переконані, що саме еколого-економічна освіта та освіченість, розум і висока духовність народу можуть забезпечити Україні гідне місце в ряду цивілізованих держав світу" (О. Савченко, 2001, с. 65).

У Концепції екологічної освіти також вказується на зростання значимості економічного компоненту в екологічній освіті. Екологічна освіта у вузах повинна базуватись на комплексному збалансованому поєднанні природничого, економічного, технологічного, юридичного та соціокультурного підходів. У квітні 2002 р. була утверджена Національна доктрина розвитку освіти,в якій визначено стратегічні завдання розвитку освіти України на першу чверть XXI століття. В Доктрині говориться, що освіта є стратегічною основою розвитку особистості, суспільства, нації і держави, запорука майбутнього. Відзначається, що провідні держави світу освоюють стратегію сталого людського розвитку, що нагальною потребою і передумовою прогресивного поступу людства є подолання згубних наслідків технократизму, неконтрольованого науково-технічного прогресу і екологічної небезпеки. Розвиток освіти, в тому числі і еколого-економічної, є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Отже, знання в галузі економіки природокористування набувають надзвичайно важливого значення для кожного фахівця і фахівця-еколога особливо.

 





Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 3021; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.039 сек.