Наукові підходидо визначення економічної оцінки природних ресурсів

Тема 7. Економічна оцінка природних ресурсів та ефективність природокористування

1. Наукові підходидо визначення економічної оцінки природних ресурсів

2. Екологічні фонди як джерела фінансування заходів з охорони довкілля

3. Принципи системи платежів за використання природних ресурсів

4. Порядок визначення екологічних втрат від забруднення навколишнього природного середовища

5. Перспективи розвитку ефективного економічного механізму природокористування в Україні.

Основне питання економіки охорони навколишнього середовища: як знайти компроміс між економічним розвитком і діяльністю по збереженню навколишнього природного середовища.

Економічний оптимум забруднення навколишнього середовища досягається в тому випадку, якщо екологічні витрати виробництва мінімальні.

Екологічні витрати включають два компоненти: витрати запобігання забруднення і збиток від знешкодженного забруднення.

Мінімум екологічних витрат досягається тоді, коли граничні природо-охоронні витрати дорівнюють граничному збиткові.

При визначенні економічного оптимуму забруднення навколишнього середовища в розрахунок беруться тільки економічні фактори. Насправді значення мають також і соціальні переваги і чисто екологічні фактори. Тому ні в якому разі не можна абсолютизувати категорію 'економічний оптимум забруднення навколишнього середовища'.

Коли ми розглядали категорію „економічний оптимум забруднення”, ми говорили як про єдине ціле і про винуватця забруднення і про реципієнта, тобто про тих, хто терпить наслідки забруднення.

Ще зовсім недавно було дуже зручно пояснювати пошук оптимуму забруднення в рамках загальнонародної власності. Тоді було цілком коректно говорити про те, що суспільство рівною мірою зацікавлено як в економії на природоохоронних витратах, так і в скороченні збитку від забруднення.

Подивимося тепер на цю проблему з погляду двох суб'єктів: суспільства і підприємця. Суспільство зацікавлене зменшувати збиток, а підприємець - природоохоронні витрати. З погляду останнього природоохоронні витрати і збиток від забруднення навколишнього середовища далеко не рівнозначні. Витрати по запобіганню викидів сплачуються з його власної кишені і відображаються на всіх інших економічних показниках: він покриває такі витрати і відповідно не може заплатити за щось інше, а на чомусь він повинний заощаджувати. Ці витрати для підприємця зримі, реальні і відчутні. Зовсім інше відношення до збитку. Збиток - витрати когось іншого, тобто для підприємця вони є зовнішніми витратами. Підприємець, звичайно, може добре відноситися до природи і проте він ніколи по власній волі не поставить в один ряд внутрішні і зовнішні витрати.

Зовнішні або экстернальні витрати - одна з основних категорій економії охорони навколишнього середовища.

Зовнішні витрати з'явилися, як тільки ресурс став обмеженим. При цьому помітимо, що ніяких особливих прав на місце для стоянки перший власник автомобіля не мав. Звичайно, той, кому не вистачило місця, задавав собі (і не тільки собі) питання: по якому праву? Відповідно в міської влади з'явилося бажання якось регулювати даний процес. Як проста міра використовувалася плата за стоянку. І тоді шляхом введення цієї плати частина зовнішніх витрат переносилася на власника автомобіля, що зайняв місце для стоянки, лишивши інших такої можливості.

Тільки після того, як ми почали викидати в навколишнє середовище більше D, хтось став відчувати негативні наслідки зміни стану природного середовища і зазнавати збитків. До крапки D ніякого збитку не відчувається. Екстернальных витрат просто нема, тому що ми ще не зштовхнулися з обмеженістю асиміляційної здатності навколишнього природного середовища і немає конфлікту інтересів. Але як тільки здатність екосистеми поглинати шкідливі домішків без видимих негативних наслідків вичерпана, ситуація міняється докорінно. Будь-яка порція викидів понад D приводить до того, що хтось зазнає шкоди, відповідно виникнуть екстернальні витрати.

Коли ми розглядали суспільство як єдиний організм, рівною мірою зацікавлений і в економії на витратах по охороні навколишнього середовища й у зменшенні збитку, тоді не виникає конфлікту інтересів, тобто пошук оптимуму забруднення навколишнього середовища виглядає як природна процедура. Але як тільки ми попадаємо в ситуацію, при якій інтереси підприємця й інтереси суспільства різні, погодженість і гармонія зникають. Суспільство зацікавлене в зменшенні збитку від забруднення, а підприємець - у скороченні природоохоронних витрат. У суспільства з'являється потреба в регулюванні поводження підприемства-забруднювача.

Суть підходу до регулювання полягає в тому, що суспільство хоче змусити підприємця оплатити всі витрати, зв'язані з його діяльністю, як внутрішні, так і зовнішні. Іншими словами, потрібно перетворити зовнішні витрати у внутрішні, і тоді стратегія підприємця буде задовольняти інтересам суспільства. На практиці реалізація подібного природного принципу не дуже проста. Вона вимагає створення механізму керування викидами шкідливих речовин.

Економічна оцінка природних ресурсів - грошове вираження господарської цінності ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів звичайно робиться для просторово обмеженої сукупності ресурсів, які використовуються у різних цілях і виконують різноманітні функції. Вона виконує дві основні функції: облікову (показує яким національним богатством володіє держава, на що можна розраховувати в розвитку виробництва) і стимулюючу (створює основу для введення плати за експлуатацію природних ресурсів з обліком збитку і його відшкодування в випадку їх нераціонального використання).

В даний час існують дві основні концепції оцінки природних ресурсів: витратна і рентна. В основі витратної концепції лежать витрати на освоєння природних ресурсів, а якість природних благ виступає лише як додатковий фактор міри цінності. Рентна концепція базується на обчисленні диференціальної ренти, тобто різної величини доходу, одержуваного при експлуатації природних ресурсів різної якості і місцязнаходження. Практично всі ці підходи базуються на оцінці витрат на виявлення, вивчення, освоєння й ефективне застосування природних ресурсів у господарській діяльності, з обліком їх територіального розподілу, раціонального використання і відтворення.

Витратна (ринкова) оцінка природних ресурсів заснована на їх використанні відповідно додефіцитності на ринку. Однак як показує практика, ціни, що складаються на ринку природних ресурсів, не завжди відображають їхню справжню цінність, тому що практично не враховують реальні соціально-економічні і природоохоронні наслідки, що виникають у зв'язку з нераціональним використанням цих ресурсів. Звідси, ринкова оцінка природних ресурсів відображає, в основному, потреби в забезпеченні суспільства конкретними видами ресурсів.

Витратний принцип заснований на прийнятті в якостібазової ціни сумарних витрат на їхній видобуток, підготовку, освоєння і використання. Витратний підхід може використовуватися також для оцінки вартості відтворення природних ресурсів. При цьому розраховуютьсякомпенсуючі потенціальні витрати, необхідні для заміщення втраченого ресурсу аналогічним, тобтоосновою для його економічної оцінки служать витрати, зв'язані з вкладанням праці і засобів у відтворення даного природного ресурсу. На витратному принципі засноване встановлення плати за забір води промисловими підприємствами, що діють в даний час.

Однак витратний принцип економічної оцінки природного ресурсу містить у собі принципове протиріччя: чим краще по якості природний ресурс, тим меншу оцінку він буде мати. Крім того, оцінка вартості витрат, зв'язаних з використанням природного ресурсу, істотно ускладнюється в умовах росту його дефіцитності.

Рентна оцінка природних ресурсів досить добре пророблена в теорії економіки природокористування. Рента виникає при обмеженості чи унікальності природних (мінерально-сировинних) ресурсів, при цьому основним визначальним фактором, є попит на конкретний вид ресурсу. Додатковий доход, одержуваний у результаті використання такого природного ресурсу, заснований на порівняльних оцінках його переваг і ефективності застосування, і відображає рентну концепцію економічної оцінки природних ресурсів. При цьому різниця між суспільно-необхідними витратами праці, обумовленими гіршими природними умовами виробництва, і індивідуальними витратами виробництва утворюють так названий диференційний рентний доход.

При використанні рентного підходу можуть бути враховані такі аспекти, що сприяють раціональному використанню природних ресурсів:

- при рентних оцінках кращий ресурс одержує велику вартість, тому що його використання дає відносно більший доход при однакових витратах;

- витрати на освоєння природних ресурсів орієнтовані на деякий середній рівень, і, отже, їхня оцінка більш об'єктивна;

- рентні оцінки виходять з факту обмеженості.

Дата добавления: 2014-01-05